Презентация на тему Життєвий і творчий шлях Івана Франка ( 10 клас )

Народився І. Франко 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичах Дрогобицького району Львівської області в заможній родині коваля. В сім’ї було четверо дітей. Батько його – Яків Іванович Франко (1802 р. н.) походив з панщизняних селян, що належали не поміщикові, а « цісарська – королівській камері», був сином господарів Івана та Катерини у Нагуєвичах. Яків Франко був власником немалої земельної площі та ковалем. За свою працьовитість, природний розум дружнє ставлення до людей він користувався авторитетом серед селян. Ця людина була відома ще тим, що після скасування 1848 р. панщини в Галичині викував залізного хреста з пам’ятним написом. Цей хрест був встановлений у селі Нагуєвичі. Іван Франко дуже любив батька. Часто малим хлопчиком сидів він у кузні, де батько в кутку приладнав йому спеціальне сидіння.

Благодаря этой рекламе сайт может продолжать свое существование, спасибо за просмотр.

Кузня батька була першим яскравим враженням, першою життєвою і естетичною школою малого Франка. В кузні збиралися селяни з навколишніх сіл, ріпники, що йшли в Борислав до нафтових ям, чи добувачі гірського воску. Вони розповідали про свої радощі й горе, про злидні і визиск на бориславських копальнях, про кривди від поміщиків і фабрикантів. Тут малий Іван наслухався багато різних оповідань, народних анекдотів, пісень, прислів’їв і афоризмів. На жаль, батькові не довелося довго тішитися майбутніми успіхами сина. 15 травня 1865 року він помер. З великою повагою згадує І.Франко в багатьох творах свого батька Якова. Зокрема він присвятив йому такі оповідання, поеми та поезії: «Історія товпки солі» (1879) «Святий Валентій» (1886) «Панські жарти» (1887) «У кузні» (1902) «Великдень» (1971) не зберігся. «У долині село лежить» (1990)

Мати І.Франка Марія Миколаївна Кульчицька (1835 р. н.) родом із села Ясениці – Сільної. Це була друга дружина Якова Франка, з якою він узяв шлюб 7 серпня 1855 року. Жінка мала значний вплив на формування характеру, естетичних смаків, поведінки, вподобань сина. Марія Миколаївна ще в часи дівування навчилася багатьох пісень від односельців і чужосільних жінок. Вона співала пісні ще зовсім малому Івасеві, а пізніше навчила його і самого співати. Мати перша прищепила синові любов до народної пісні, прилучила до багатющих скарбів народної творчості, що стало ґрунтом для формування могутнього таланту майбутнього письменника. Після смерті батька, залишившись із розладнаним господарством та чотирма дітьми, мати виходить заміж вдруге за молодого парубка Гриня Гаврилика. Із спогадів І. Франка: «Я й досі дуже високо поважаю його, як звичайно поважаємо того чоловіка, що відзначується прикметами, яких у нас самих мало». Вітчим виявився чуйною людиною, допомагав Іванові у навчанні. Але і тут не пощастило. У 1872 році помирає мати. Та вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка. Свою матір Франко з любов’ю описав у вірші «Пісня і праця»(1883 р.) та в поемі «Гадки на межі» (1881 р.)

Оскільки школа в Нагуєвичах знаходилась досить далеко від домівки й вчитель у ній не відзначався освіченістю та авторитетом, батько віддав Івана здобувати початкову освіту в дворічній школі села Ясениці - Сільній, звідки була родом його мати. Тут він навчився читати і писати по-українськи, по-польськи, по-німецьки, а також рахувати та співати під час церковної служби. Шкільні роки в цьому селі знайшли відображення в творах «Грицева шкільна наука» (1883), «Оловець» (1879). У 1864 батьки віддають сина до головної міської школи в Дрогобичі, де навчання велося німецькою мовою. Це була так звана Головна міська школа в Дрогобичі, якою керував орден василіан. На екзамені за перший рік був присутній і батько. Старенький чоловік дуже переживав за свого первістка й надзвичайно втішився, коли синові знання оцінили найвище. Хлопець був прийнятий одразу до другого класу. «Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийшли діти до школи і стали перед учителями, так зразу щезав з лиця усміх, губи строго замикались. Вчителі-монахи не являлися для дітей мужами любові і носителя радості», - згадував шкільний товариш І. Франка Карло Бандівський.

Навчання в цій школі було, як і для інших учнів селянського походження, для Івана не легким. По-мужицьки одягнений, боязкий, несміливий хлопець не раз мав прикрощі. Немало перетерпів він від деяких учителів-нелюдів,що по- садистськи знущалися з беззахисних учнів. Нелюдські методи «виховання» , а також усю систему шкільного виховання Австро-Угорщини засудив потім письменник в оповіданні «Отець-гуморист». Та, незважаючи на важкі умови навчання, І.Франко за час перебування у василіанській школі виявив надзвичайні здібності й ,на превелике диво всього класу, одержав перше місце на екзамені. З 1867 по 1875 рік вчився Іван Франко в Дрогобицькій гімназії. На той час німецька мова, на якій раніше велося викладання, була замінена польською. Це призвело до певних труднощів у навчанні. Спочатку повторилося те, що було й у школі василіан. «Хлопське» походження ставило учня в найбезправніше становище, але згодом навчання ввійшло у нормальну колію. У 14 років він почав свої літературні досліди. Часто шкільні завдання виконує віршами і прозою, пише вірші, драми, розповіді, робить переклади. Восени 1875 р. збулася мрія І. Франка - він поступив на філософський факультет Львівського університету.

Важливе місце в поезії Франка займає любов: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом». Найкращі свої вірші він присвятив жінкам. Але найбільш помітний слід в житті письменника та його творчості залишили три жінки, три кохання Івана Франка: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська.   Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея, біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Явилась друга – гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Явилась третя – женщина чи звір? Глядиш на неї – і очам приємно, Впивається її красою зір.

Будучи репетитором Ярослава Рошкевича, Франко закохується в його сестру Ольгу. Кохання було взаємним, великим, чистим. Франко і Ольга мріяли одружитися. Дав свою згоду й батько Ольги - священик М. Рошкевич із села Лолін Станіславського повіту. Проте їм не призначено було бути разом. Заарештований 11 червня 1877 року за розповсюдження соціалістичних ідей, просидів у вязниці майже 9 місяців. Після чого батько Ольги поставив ультиматум: або Ольга, або соціалізм. Франко вибрав друге, хоч не збирався кидати Ольгу. Але таємне листування, скандали в сім’ї священика не були найкращим виходом із становища. Ольга вирішує вийти заміж за іншого, але любов до Франка залишила на все життя. Рошкевич назавжди закривають перед ним двері свого будинку.

ПРИСВЯТА І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною І нетямущому мені Затрули серце гризотою Ті ангельські слова твої.. І ти лукавила зо мною! І.Франко. Картка любові. Зібрання творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1976. – Т.1. – С. 86. Ольга Рошкевич

«Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою Юзефою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею... Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. Оця любов перемучила мене дальших 10 літ» Отак по-франківському скрупульозно все підсумовано. Дослідникам залишилося тільки одне — повірити у цю схему і чемно не виходити поза її межі. Лист до Кримського 26 серпня 1898 року. Юзефа Дзвонковська

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва? Чом твої очі сяють тим чаром, Що то запалює серце пожаром? Ох, тії очі темніші ночі, Хто в них сзадивитья, й сонця не хоче! І чом твій усміх —для мене скрута. Серце бентежить, ях буря люта? Об ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе! Тебе видаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу. І.Франко. Зібрання творів у 50 т. – К.: Наукова думка, 1976. – Т.2. – С. 141-142.   Целіна Журавська

У лютому 1885 року І. Франко вперше відправляється до Києва з надією отримати гроші на видання свого нового журналу. Тут він знайомиться з багатьма людьми, які відіграли велику роль у розвитку культури: І. Нечуй-Левицьким, В . Самійленком, своєю майбутньою дружиною Ольгою Федорівною Хоружинською 1886 р., вдруге відвідуючи Київ, він одружився з нею. Ольга Федорівна розділяла погляди чоловіка, була його вірною подружкою, помічницею у праці.

Діти І. Франка : сини Андрій, Тарас, Петро та донька Анна (1904)

11 червня 1877 року за розповсюдження соціалістичних ідей Франко просидів у вязниці майже 9 місяців. Цей арешт не був випадковим. Весною 1880 р. Іван Якович поїхав до свого товариша Кирила Геника, який проживав у с. Березове Коломийського повіту. Дорогою в с. Яблонове його заарештували та відправили до коломийської тюрми. Там він провів 3 місяці. В 1889 р. І. Франка заарештовують втретє. Конкретного обвинувачення слідчі органи не могли йому висунути, тому через 2,5 місяці його звільнили.

Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі «Друг ». Разом з М. Павликом І.Франко видає журнал «Громадський друг», в якому друкує свої вірші « Товаришам із тюрми», « Патріотичі мотиви». (Пізніше журнал мав назви «Дзвін», «Молот»). Наприкінці 1878 р. Франко став редактором видання друкарів «Praca» На фото М. Коцюбинський, І.Франко, В. Гнатюк

В 1887 році стає співпрацівником прогресивної на той час польської газети «Кур’єр Львівський». У 1890 р. Разом з М. Павликом він видає двотижневик «Народ». 1894 – 1897 видає журнал «Життя і слово».

У 1878 році Франко написав другий свій революційний вірш « Каменярі », в якому створив величні монументальні образи борців-революціонерів.

Тяжка хвороба. Останні роки життя. В1908 р. письменник тяжко захворів – руки його були паралізовані. Він лікувався в Одесі та в Ловрані (на березі Адриатського моря), але найкраще він себе відчував у рідних Карпатах. Часто їздив у с. Криворивня та жив там у гуцула Василя Якибюка. Син Якибюка, Микола, допомагав письменнику: писав під диктовку. Здоров’я Франка погіршувалося з кожним роком. Матеріальний стан родини був дуже важким.

Тяжким випробуванням для поета була смерть його старшого сина Андрія, який помер весною 1913 року. Останні роки життя були особливо важкими для Франка. Хворий письменник був одиноким: дружина була в лікарні, сини Тарас та Петро – солдати австрійської армії, донька у Києві, за кордоном (поїхала до тітки і не мала можливості повернутися).

28 травня 1916 р. помер І. Франко. Був ясний, сонячний день. Кількість учасників похорону доходило до 10 тисяч. 31 травня 1916 р. труну з тілом було тимчасово поставлено в чужий склеп. В 1921 р. труну перенесено в його склеп. В 1933 р. На могилі Каменяра був встановлений пам’ятник.

Пам’ятник, встановлений на могилі Франка у Львові, - могутня фігура каменяра, що розбиває гранітну скелю, як символ всієї діяльності поета-громадянина.

Титану мислі і слова... Пам’ятник поетові біля Львівського університету. Тут він навчався, тут гартувалося його слово революціонера.