Техніка і тактика гри у футболі

Вчитель фізичної культури Галушкіна Н. М. Техніка і тактика гри у футболі Вчитель фізичної культури Галушкіна Н. М.

Активна рухова діяльність школярів у процесі занять фізичною культурою і спортом сприяє запобіганню перевантажень і перевтоми. Доцільність і ефективність рухової діяльності, як і будь-якої іншої, залежить від системи її реалі­зації, глибини наукового обґрунтування. Важливо, зокрема, знати характер і ступінь впливу на організм тих чи інших вправ, правильно варіювати навантаження. І все це стосується одного з найбільш популярних і улюблених школярами видів спорту — футболу. Футбол розвиває силу, швидкість, витривалість, спритність, сміливість, рішучість, наполегливість, силу волі, почуття товариськості. Кожен футболіст має можливість виховувати в собі ініціативність, самостійність і творчу активність, але він не повинен забувати про інтереси колективу і про взаємодію з партнерами по команді. Опанувати технікою і тактикою гри у футболі школярі можуть на уроках фізичної культури і в секціях.

Благодаря этой рекламе сайт может продолжать свое существование, спасибо за просмотр.

ТЕХНІКА ГРИ У ході матчу футболістам доводиться зупиняти мяч, вести його, передавати один одному, бити по воротах і т.д. Якщо гравець виконує ці дії недостатньо швидко і неточно, то і команда в цілому затрачає зайві зусилля, що є серйозною перешкодою до досягнення перемоги. Від того, наскільки уміло володіє футболіст усією різноманітністю технічних засобів і як їх застосовує, залежить ефективність його дій. Освоюючи техніку, футболісти спочатку вчаться вико­нувати окремі прийоми і їх поєднання. Велике значення має особисте прагнення того, хто тренується, його наполегливість у роботі. За характером ігрової діяльності в техніці виділяються два розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний із розділів складається з конкретних прийомів, що виконуються різними способами.

Футбол багатий різноманітними стрибками, котрі використовують при ударах по мячу в безопорному положенні, зупинках мяча й у деяких відволікаючих діях. Застосовуються стрибки вгору, вбік, уперед. Виконуються поштовхом однієї чи обох ніг. Ефективний спосіб — зміна напрямку руху. Залежно від місцезнаходження суперника після раптової зупинки здійснюються ривки в різних напрямках, відходи з мячем і без нього. Звичайно застосовуються два способи зупинки: випадом і стрибком. Техніка польового гравця Техніка пересувань включає в себе біг, стрибки, зупинки, повороти. Оптимальне застосування прийомів пересування дозволяє успішно вирішувати тактичні завдання в атаці й обороні — відкривання для одержання мяча, вибір позиції, закривання гравця, підстраховка і т.д. Ходьба футболіста дещо відрізняється від звичайної ходьби, оскільки він пересувається по футбольному полю, злегка зігнувши ноги в колінах. Цим забезпечується зручне вихідне положення для зміни ритму і швидкості пересування. Ходьба чергується з бігом. Біг — основний спосіб пересування у футболі — застосовується в основному для виходу на вільне місце, переслідування суперника, зайняття певної позиції в обороні. Біг спиною вперед, приставними кроками, перехресними кроками — специфічні способи пересування, які використовуються, як правило, у поєднанні зі звичайним бігом.

Удари по м’ячу Удари по мячу — це основний спосіб ведення гри. їх ви­конують ногою і головою, і вони вимагають точного вико­нання. Удари по мячу ногою, незалежно від способу виконан­ня, можна розділити на два види: прямі (мал. 1) і різані (мал. 2, 3). При прямому ударі мяч летить в напрямку заподіюваного удару. Якщо ж напрямок удару здійснюється в якій-небудь стороні від центру ваги мяча, то це різаний удар. Такий удар не можна називати неточним: ним потрібно користуватися так само, як і іншими, траєкторію польоту вибирати (передбачати) особливо ретельно. Точне і своєчасне виконання удару по мячу дозволяє заощаджувати сили, швидко і планомірно розвивати атаки, змушувати польових гравців і воротаря суперників частіше помилятися. Адже гра складається з великої кількості ударів і передач на різні відстані. По тому, наскільки успішні ці дії, судять і про видовищну красу футбольного двобою. Мал. 1 Мал. 2 Мал. 3

Удари по мячу ногою виконують такими способами: внутрішньою стороною стопи, внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому, носком, пятою. Удари здійснюються по нерухомому мячу, по мячу, що котиться чи летить з місця, у русі, у стрибку, з поворотом, у падінні і т.д. Можна виділити основні фази рухів, котрі є загальними для багатьох спо­собів. Попередня фаза — розбіг. Його довжину і швидкість визначають залежно від інди­відуальних особливостей футболістів і фактичних завдань. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по мячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою, розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок. Підготовча фаза - постановка опорної ноги (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від мяча), замах ударною ногою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто близьке до максимального, розгинання в тазостегновому суглобі і згинання в колінному, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються мязи передньої поверхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно сприяє подовжений на 35 — 50 % останній крок розбігу. Робоча фаза — ударний рух і проводка. Ударний рух починається з активного згинання в тазостегновому суглобі в момент постановки опорної ноги, причому кут, утво­рений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом спостерігається гальмування стегна. Різким захльостуючим рухом гомілки і стопи бють по мячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілкостопному і колінному суглобах, що дозволяє збільшити масу вдаряючої ланки. Час зіткнення мяча і стопи варто зберегти якомога довше, оскільки швидкість польоту мяча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проводка багато в чому визначає напрямок мяча.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах із близької відстані. Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і повороту назовні удар - ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться строго під прямим кутом до напрямку польоту мяча.

Правильний удар внутрішньою частиною підйому може бути дуже сильним і точним. Застосовується при середніх і довгих передачах, прострілах уздовж воріт і ударах по цілі з усіх дистанцій. Розбіг під кутом у 30—60° відносно мяча і цілі. Замах близький до максимального. Опорну ногу ставлять на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи нахилений у бік опорної ноги. У момент удару носок відтягнутий донизу.

Удар середньою частиною підйому роблять з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з мячем і ціллю (мал. 6). Замах і ударний рух виконують в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягнутий донизу. Умовна вісь, яка ніби зєднує мяч і колінний суглоб, у момент удару і проводки строго вертикальна.

Удар зовнішньою частиною підйому найчастіше застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньої і зовнішньої частин підйому подібна. Відмінності полягають у тому, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються всередину.

Удар носком використовують, коли треба зненацька, без підготовки вдарити по цілі. Місце початку розбігу, мяч і ціль — на одній лінії. Останній крок розбігу — замах, У момент удару носок трохи піднятий.

Удар пятою через складність виконання застосовується рідше, він незначний за силою і точністю, Перевага його — у несподіванці для суперників Опорна нога на рівні мяча. Для замаху ударна нога проноситься над мячем уперед. Удар виконують різким рухом ноги назад. Стопа паралельна до землі.

Удари по мячу, що котиться, в основному не відрізняються від ударів по нерухомому мячу. Головне завдання - скоординувати швидкість відповідного руху з напрямком і швидкістю польоту мяча. При ударі по мячу, який котиться від гравця, опорну ногу ставлять збоку — за мяч. При ударі по мячу, що ко­титься назустріч, вона не доходить до мяча. Якщо мяч котиться збоку, то раціонально виконати удар ногою, котра ближча до мяча. В усіх випадках відстань від місця постановки опорної ноги до мяча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли мяч наблизиться до опорної ноги.

Удар з поворотом використовується для зміни напрямку польоту мяча і виконується середньою частиною підйому. Опорну ногу розвертають у напрямку удару. Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.

Удари по мячу, котрий летить. Швидкість мячів, котрі летять, звичайно вища, ніж тих, що котяться, тому головна трудність полягає в тому, щоб визначити місце зустрічі з мячем, котрий летить. Удари по мячах, що опускаються і низько летять, подібні структурою руху до ударів по мячах, які котяться.

Удар з напівльоту виконується середньою чи зовнішньою частиною підйому відразу ж після відскоку мяча від землі. Опорна нога ставиться ближче до місця його приземлення. Гомілка в момент удару і проводки вертикальна, носок відтягнутий.

Удари по мячу головою — ефективний спосіб ведення гри. Вони використовуються як завершальні і для передач партнеру. Виконують їх без стрибка й у стрибку. Найчастіше застосовуються удари середньою і боковою частиною лоба. . Удар серединою лоба. Вихідне положення при ударі без стрибка — стійка з розташуванням ніг у невеликому кроці Роблячи замах, тулуб відхиляють назад, нога, що стоїть позаду, трохи згинається, і маса тіла переноситься на неї. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з розгинання ніг, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.

При ударі в стрибку роблять поштовх угору двома чи однією ногами. Після відштовхування тулуб відхиляється назад. Удар по мячу здійснюють у найвищій точці стрибка.

Удар боковою частиною лоба використовують, коли мяч летить збоку від гравця (мал. 15). Вихідним положенням є стійка ноги нарізно (30—50 см). Якщо мяч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляють вправо. Ударний рух починається з розгинання ніг і випрямлення тулуба. Маса тіла переноситься на ліву ногу.

Зупинка мяча ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів Підготовча фаза — зайняття вихідного положення — характеризується перенесенням маси тіла на опорну ногу, яка трохи зігнута для стійкості. Ногу, котра зупиняє, посилають назустріч мячу. Робоча фаза — поступливий (амортизуючий) рух зупиняючою ногою, котра трохи розслаблена. У момент стикання з мячем (чи трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється. Завершальна фаза — зайняття необхідного положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься у бік зупиняючої ноги і мяча. Зупинки

Зупинка мяча внутрішньою стороною стопи. Щоб зупинити мяч, який котиться, ногу виносять назустріч йому. Стопа розвернута назовні на 90°. У момент зіткнення мяча і стопи зупиняючу ногу відводять назад до рівня опорної ноги. При зупинці мячів, котрі низько летять, у підготовчій фазі зупиняюча нога більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня мяча. Мячі, котрі високо летять, зупиняють у стрибку.

Зупинка мяча підошвою. Коли мяч, який котиться назустріч, наближається, ногу виносять уперед. Но сок піднятий вгору під кутом 30— 40°. Поступливий рух назад незначний. Для того, щоб зупинити підошвою мяч, котрий опускається, тре­ба точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент доторкання мяча до землі його накривають (але не давлять) підошвою.

Зупинка мяча підйомом. При зупинці мячів, котрі опускаються з високою траєкторією, стопа зупиняючої ноги розташована паралельно до землі. Поступливий рух здійснюється донизу — назад.

Зупинка мяча стегном. Стегно розташовують під пря­мим кутом до мяча, котрий летить. Мяч стика­ється із середньою частиною стегна. Поступливий рух здійснюється донизу — назад. Зупинка мяча грудьми. У підготовчій фазі футболіст стоїть обличчям до мяча, ноги на ширині плечей чи невеликого кроку (50—70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні мяча тулуб відводять назад, плечі і руки висувають уперед.

Ведення мяча здійснюється за допомогою всіляких переміщень, у процесі яких застосовується біг (іноді ходьба). Відповідно до тактичних завдань, удари по мячу при веденні виконують з різними послідовністю, ритмом і силою. Якщо треба швидко подолати значну відстань, мяч відпускають від себе на 10—12 м. При протидії суперника потрібно постійно контролювати мяч і не відпускати його далі ніж на 1—2 м. Необхідно зазначити, що часті удари знижують швидкість ведення. При веденні середньою частиною підйому роблять пере­важно прямолінійний рух. Ведення внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибаючих мячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном чи головою. Ведення мяча.

Ведення зовнішньою частиною підйому виконують несильними ударами в нижню частину мяча, щоб надати йому зворотного руху, завдяки чому він не віддаляється надмірно від гравця.

При веденні внутрішньою частиною підйому гравець спрямовує мяч перед собою, носок ноги перед доторком до мяча трохи вивертає назовні Стопа не напружена. Ведення правильне, якщо мяч постійно під контролем, на дуже близькій відстані і темп бігу порушується. У таких умовах супернику дуже складно відібрати мяч.

Ведення серединою підйому — один із важких способів переміщення з мячем. Підштовхування мяча перед собою серединою підйому здійснюється при злегка відтягнутій донизу стопі. Рух її більш неперервний, ніж при веденні внутрішньою частиною підйому, однак управляти мячем складніше, оскільки менша його поверхня стикання з ногою.

Здійснюються в безпосередньому єдиноборстві із суперником, щоб подолати його опір і створити необхідні умови для подальшого ведення гри. Виділяють дві найбільш загальні фази відволікаючих дій — підготовку і реалізацію. Інсценування намірів у першій фазі відповідає підготовчій частині техніки виконання ударів по мячу, зупинок і ведення. Природним демонструванням дій визначається і бажана відповідна реакція суперника. У другій фазі реалізуються справжні наміри футболіста, їй властива значна варіативність, котра обумовлюється ігровими ситуаціями і тактичними міркуваннями. Відволікаючі дії (фінти).

Фінти відходом ґрунтуються на принципі несподіваної і швидкої зміни напрямку руху. При атаці супротивника спереду застосовується відхід випадом. Зближаючись із суперником, на відстані 1,5— 2 м від нього, поштовхом правої ноги футболіст здійснює широкий випад уперед. Суперник намагається перекрити зону проходу і переміщається у бік випаду. Різким поштовхом лівої ноги робить крок вправо. Зовнішньою частиною підйому правої ноги мяч посилається вправо — уперед. Якщо супротивник атакує позаду, застосовується фінт відходом з переносом ноги через мяч.

Фінти ударом по мячу виконуються під час ведення, після передачі мяча партнером, після зупинки. Зближаючись із суперником, роблять замах ударною ногою на мяч. Реагуючи на це, суперник намагається відібрати мяч чи перекрити зону удару за допомогою випаду, шпагату, підкату, що повязано зі сповільненням руху чи зупинкою. За­лежно від ігрової ситуації у фазі реалізації відбувається відхід уперед, вправо, вліво чи назад.

Фінт зупинкою мяча ногою застосовується під час ведення і після передачі мяча партнером. У першому випадку інсценізується спроба зупинки з мячем. Атакуючий суперник сповільнює рух. У цей момент відбувається прискорення з мячем. У другому випадку після передачі стають у підготовче положення для зупинки мяча. Суперник атакує гравця. Однак той, замість зупинки, пропускає мяч, повертається на 180° й оволодіває ним.

Відбирання мяча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи відпустить мяч від себе. Є два різновиди відбирання: повне і неповне. При повному — мячем оволодіває сам відбираючий чи його партнер. При неповному — мяч відбивають на певну відстань чи за бокову лінію. Відбирання мяча. Відбирання мяча у випаді дозволяє прийняти мяч на відстані 1,5—2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік мяча роблять випад. Важкодосяжні мячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті

Відбирання перехопленням застосовується, коли суперник, рухаючись із мячем назустріч, відпускає його від себе. Захисник повинен уловити цей момент і різким рухом оволодіти мячем чи відбити його, поставивши на його шляху ногу. Відбирання мяча поштовхом у плече. Цим способом користуються переважно тоді, коли футболіст, котрий во­лодіє мячем, дає можливість атакувати себе збоку. Суперники зрівнюються у швидкості пересування. Поштовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притиснута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втративши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати мяч, і цього досить, щоб відібрати його.

Оскільки підкат виконується в процесі швидкого руху, гравець повинен мати відмінне почуття темпу, позиції, уміти ковзати ногою по поверхні поля і швидко вставати. Техніка виконання підкату така: перебуваючи трохи позаду і збоку від суперника, захисник починає згинати в ко­ліні опорну ногу, ковзаючи по ґрунті, а іншою — зупиняє мяч чи вибиває його з-під ноги атакуючого. Правилами регламентується саме те, що вибивати мяч під­катом дозволяється лише тоді, коли гравець хоча б однією ногою доторкається до землі, тобто ніби ковзає по ній, при цьому, природно, граючи в мяч, а не в ногу суперника. Відбирання мяча підкатом. Підкат — це один з найбільш технічно складних прийомів відбирання мяча. Футболісту часто доводиться атакувати суперника не спереду, а збоку від нього, коли він уже пробіг мимо і немає можливості відібрати мяч за допомогою поштовху плечем без порушення правил. Рухаючись в одному напрямку з атакуючим, той, хто захищається, намагається вибити в нього мяч носком, підйомом, зовнішньою, внутрішньою стороною стопи чи підйому або підошвою. Щоб відібрати мяч чи вибити його в підкаті, гравець повинен зробити складний маневр. Слід зазначити, що підкат дає можливість відібрати мяч у межах правил у тих випадках, коли зробити це інакше вже неможливо. Гравець, котрий опанував технікою підкату, може запобігти безлічі небезпечних ситуацій. Однак неправильне виконання підкату приводить до штрафного удару на небезпечній відстані від воріт.

Вкидання мяча через бокову лінію. При вкиданні тулуб відхиляється назад, руки з мячем за головою, ноги зігнуті в колінних суглобах. Кидок починається з енергійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кистьовим зусиллям у бік вкидання. Щоб збільшити дальність, вкидання використовують після розбігу з падіннями

Технічні прийоми гри воротаря і польового гравця істотно різняться. Це зумовлено тим, що воротарю в межах штрафного майданчика дозволено грати руками. Воротар користується і необхідним арсеналом техніки польового гравця. Техніка гри воротаря.

Ловлення мяча Основний спосіб техніки гри воротаря. Найчастіше він ловить мяч обома руками. Залежно від напрямку, траєкторії і швидкості руху мяча ловлення виконують знизу, зверху чи збоку. Ловлення мяча, точка пе­ретинання траєкторії якого з лінією воріт через ігрову ситуацію знаходиться на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні. Воротар постійно переміщується до такої передбачуваної точки. Ловлення знизу використовується для оволодіння мячами, котрі котяться, опускаються і низько (до рівня живота) летять назустріч воротарю. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз. Долоні звернені до мяча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі чи трохи зігнуті. Мяч підхоплюють кистями знизу і підтягують до живота.

Ловлення зверху застосовується для оволодіння мячами, котрі летять по середньовисокій (на рівні грудей і голови), високій і спадній траєкторії. Займаючи вихідне положення, воротар виносить ледь зігнуті руки уперед чи уперед — вгору. Долоні, повернені до мяча, з розставленими і напівзігнутими пальцями, утворять своєрідну півсферу. Швидкість мяча гаситься за рахунок поступливого руху кистей і згинання рук. Мячі, котрі високо летять, слід ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловлення у падінні — ефективний спосіб оволодіння мячами, направленими зненацька, точно і сильно убік від воротаря, перехоплення передач уздовж воріт, відбирання мяча в ногах у суперника. Відомі два варіанти ловлення: без фази польоту і з фазою. Перший варіант застосовують звичайно для ловлення мячів, котрі котяться на відстані 2—2,5 м збоку від воротаря. Попередньо воротар робить широкий крок, спрямовуючи руки до мяча. Падіння відбувається перекатом: спочатку до землі доторкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки загороджують шлях мячу. Для ловлення мячів, котрі летять на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту. Попередньо роблять один чи два швидких приставних кроки в напрямку польоту мяча. Поштовх робить ближня до нього нога. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до мяча. Ловлення здійснюють у фазі польоту. Після оволо­діння мячем — групування. Приземлення відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на плече, тулуб і ноги.

Якщо не можна виконати ловлення (через протидію суперника, велику силу удару, важкодосяжність мяча і т.д.) — мяч відбивають. Назустріч мячу, котрий летить, швидко виноситься одна чи дві руки. Відбивання здійснюють найчастіше долонями (іноді удар мяча приприпадає на передпліччя). Мяч рекомендується спрямовувати в бокову сторону від воріт. Мячі, котрі летять на значній відстані від воротаря, слід відбивати однією рукою в падінні. Щоб перепиняти прострільні і навісні передачі, воротарю необхідно відбити мяч на значну відстань. Для цього застосовується удар по мячу одним чи двома кулаками. Воротар відбиває мяч на місці, у кроці, після різних переміщень і, особливо часто, у стрибку. Відбивання м’яча

Переведення мяча. До переведень відносяться дії воротаря, мета яких — спрямувати мяч, котрий летить у ворота, через верхню перекладину. В основному переводяться мячі, котрі летять сильно і по високій траєкторії над воротарем чи збоку від нього. Переведення трохи нагадує відбивання мяча. Його виконують однією чи двома руками. Важкодосяжні мячі переводяться в падінні.

Кидки мяча. Кидки виконуються однією і двома руками. Кидок однією рукою дозволяє більш точно направити партнеру мяч. Застосовуються такі способи кидка: зверху і знизу. Найбільш розповсюджений кидок зверху. У цьому випадку мяч можна направити по різних траєкторіях, на значну відстань і з достатньою точністю. Кидки виконуються на місці й у кроці. Використання їх у русі суворо регламентується правилами.

1. Вихров К.Л. Футбол в школе. К.: Радянська школа, 1990 – 192 с. 2. Демчишин А.П., Артюр В.М., Демчишин В.А., Фалес Й.Г. Рухливі і спортивні ігри в школі. К.: 1992, - 175 с. 3. Івойлов А.В., Титар В.А. Спортивні ігри. Н.: Основа,1993 - 216 с. 4. Ковалев В.Д., Голомазов В.А., Керамис С.А. Спортивные игры. М.: Просвещение, 1988, - 304 с. 5. Махов В.Я. Теорія і методика навчання рухливих і спортивних ігор. К.: ІЗМН, 1996, - 160 с. 6. Портных Ю.И. Спортивные игры и методика преподавания. М.: Физкультура и спорт, 1986,- 256 с. 7. Попов А.В., Хапко В.А. Спортивные игры в коллективе физкультуры. К.: Здоровье, 1989, – 122 с. 8. Тимошенко О.В., Мішаровський Р.М.. Махов В.Я. Основи теорії та методики викладання спортивних і рухливих ігор. К.: Освіта, 2006,- 212 с. 9. Цирик Б.Я., Лукашин Ю.С. Футбол. М.: ФиС, 1975,- 192 с. 10. Івахненко В. О. Техніка і тактика гри в футбол. Методичний посібник. Красноград, 2010. – С.8-31 Література