Методична розробка бесіди: СИМВОЛИ РІДНОЇ БАТЬКІВЩИНИ

Методична розробка бесіди:

СИМВОЛИ РІДНОЇ БАТЬКІВЩИНИ

Народе мій, уярмлений народе,

В душі твоїй гудуть бурани волі,

Твоє ім'я благословенне й горде,

Твій синьо-жовтий стяг на видноколі.

І тризуб-герб - усе тобі від Бога.

О.Лятуринська.

Державний герб.

Історичні джерела стверджують, що тризуб був і на гербі Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого, королеви Франції. Цим знаком володарі руських земель скріплювали договори з іншими країнами. Тризуб можна зустріти і на цеглинах підмурків Десятинної церкви у Києві, і на плитах Успенської церкви у Володимир-Волинському, що збудована в другій половині XI століття.

Срібник князя Володимира малий герб УНР герб України

Тризуб (як сокола, що йде в піке)

Облюбував собі на лавах Рюрик.

І віщий князь Олег на вежах бурих

Лишав його зображення стрімке.

На печенігів, половців у шкурах

Цей герб наводив жах - було й таке! -

І дерево життя змогло гінке

Не вимерзти в холодних кучугурах.

Сам Олександр здіймав тризуб увись,

Як з півночі підсунули колись

Навала шведів і тевтонів сила...

В.Ткаченко

У період роздроблення Русі тризуб витісняється з ужитку. На зміну йому прийдуть: на київській землі - спочатку двозуб, а потім, на чернігівшіні - чорний візантійський орел, на західно-українських землях - лев, що дереться на скелю.

Незважаючи на всілякі заборони та утиски, дух тризуба продовжував жити в українському народі. Відродження його як національного символу почалося в роки першої світової війни національно-свідомими силами, що відстоювали ідею відбудови незалежної соборної України - Русі. У 1918 році на засіданні Центральної Ради, її голова Михайло Грушевський, висунув пропозицію затвердити державним гербом Української Народної Республіки тризуб, знак княжої влади часів Київської Русі.

Нове народження тризуба відбулося 19 лютого 1992 року, коли було прийнято Постанову про герб України. Так цей символ, зазнавши протягом своєї тисячолітньої історії стрімких злетів і падінь, великої любові й ненависті, знову посів гідне місце в символіці нашої держави.

Державний прапор.

Повернувся із забуття ще один символ української державності - жовто-блакитний прапор, немало топтаний ворогами.

Захвилювалися народи,

І захитався третій Рим!

Війнуло подихом свободи

Над рабством довговіковим.

Пора відродження, - доволі

В покорі жити і ганьбі.

Цвітуть, неначе квіти волі,

Знамена жовто-голубі.

М.Луків

Історія появи прапорів сягає сивої давнини. В античні часи і пізніше за язичництва і введення християнства вони освячувались образом животворного хреста. У воєнний час, як згадує відомий історик і письменник XIX століття М.Карамзін, слов'яни обожнювали свої знамена і вважали їх святішими від усіх ідолів. Без них військо не відправлялось у похід і не вступало в бій.

Здійнявся вперше жовто-блакитний прапор над Галицько-Волинським князівством.

Данило Галицький над орденом Добжинським

Під стягом переміг небесно-степовим.

У синім кольорі була ознака миру,

А в жовтому народ плекав велику віру

На власний розвиток, просвіту міст і сіл.

Блакитне - виднокрай безмежний, небо чисте,

А жовте - це степів роздолля золотисте,

В яке вкраїнський люд уклав багато сил.

В.Ткаченко

З історичних джерел дійшли до нас скуті відомості про кольори прапорів Київської Русі. Однак наш народ віддавав перевагу синьо-жовтим кольорам: синє небо, синій камінь, синя хмара, золота роса, золота зброя, золоті стріли... У цьому можна пересвідчитись, побувавши в столиці нашої держави Києві. На брамі Володимирського собору - фігури святих Ольги і Володимира, які зображені саме на жовто-блакитному тлі. Цими ж барвами насичені й інтер'єри Софіївського та Володимирського соборів.

Чи не такі ще в нації другої

Теплом благословенні кольори?

Де синє небо - з мрії золотої -

Несе до Бога наші прапори.

І колискове материнське слово

З молитвою всесвітнього вітця...

О, як тобі, містечко світанкове,

Ці синьо-жовті барви до лиця!

З виникненням Запорізької Січі найважливішого розвитку набуває прапорництво. Кожен полк, кожна сотня мали окремий стяг. На Січі особливо популярним був малиновий. За цим прапором несли ще один - червоний, із зображенням герба того чи іншого гетьмана.

Гей там, на горі, Січ іде,

Малиновий стяг несе.

Починаючи з XVIII ст., все більше козацьких прапорів виготовляється з блакитного полотна, на якому золотою фарбою зображуються хрести, небесні світила, зброя, постаті святих, на лицьовому боці полкових і сотенних стягів - козак у золотому чи жовтому шитті. В останній період існування Запорізької Січі виготовляються знамена з поєднанням жовто-блакитних кольорів.

Уважно придивіться до репродукції картини Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану". З-поміж інших прапорів бачимо жовто-блакитний. В описі видатного російського філолога, знавця давніх пам'яток України Федора Корша, про картину сказано: "Знамёна козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличия в Южной России (Малороссии) ещё со времен великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы, согласно повелению императрицы Екатерины Великой...".

Пізніше в Києві та інших містах України швидко розповсюджувались жовто-блакитні прапори. І в березні пам'ятного 1918 року Центральна Рада затвердила прапор в такому поєднанні кольорів символом УНР. Головним ініціатором вибору прапора був М.Грушевський, котрий добре знав традиції української символіки.

У такому поєднанні кольорів 28 січня 1992 року затверджений Верховною Радою України як державний прапор.

Державний гімн.

Пісня - душа народу, а національні гімни - найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно патріотичних устремлінь.

Гімн у Стародавній Греції - це урочиста хвалебна пісня на честь богів і героїв. Гімн - це й музичний твір, що виражає піднесений стан. Гімн державний - офіційна урочиста пісня, що прославляє і вшановує народ, державу, високу ідею..

Переважна більшість пісень-гімнів народилася в Західній Україні, на Галичині, коли під впливом революції 1848 року в Європі піднялися на маніфестації жителі цього краю. Першим українським гімном став твір І.Гушалевича на мелодію Д.Січинського "Мир вам, браття...".

Особливої популярності набула пісня-гімн І.Франка "Не пора", музику до якої написав Денис Січинський.

Не пора, не пора, не пора

Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара -

Нам пора для України жить!

Дата написання вірша невідома, а світ він побачив у 1887 році в збірці І.Франка "З вершин і низин" (цикл "Україна").

Близький до гімну і твір поета Гаврила Гордого та композитора Осипа Кишакевича "Не плакати нам", у якому звучить заклик боротися за вільну Україну.

Не плакати нам, і сльози не лить.

Не нам, козакам, те діло робить.

Хай плачуть ляхи, хай плаче москаль

Здіймаймось вгору, летімо у даль.

Нелегка доля випала нашим співвітчизникам. Перші заробітчани з України, як відомо, виїздили в Європу, Канаду, США, свято вірячи, що нова земля стане для них вітчизною тимчасово. На своїх зібраннях гуртом співали пісні-гімни про повернення на землю батьків, плекаючи надію, що їхні мозолясті руки знадобляться неньці-Україні. Українці своєю любов'ю і працею оживили чужу землю, відстояли себе по світах як нація і народ. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Америці як продовження нашого роду.

Співучий волелюбний український народ за свою історію створив чимало чудових пісень, що стали гімнами. Серед них "Заповіт" Тараса Шевченка, музику до якого написав Гордій Гладкий. Ця пісня звучить сьогодні багатьма мовами народів світу.

Хто не знає чудової української пісні "Реве та стогне Дніпр широкий", яка увійшла в історію культури нашого народу як дорогоцінний духовний скарб. Здобула вона і всесвітнє визнання.

Ще один неофіційний гімн українського народу - пісня "Ой у лузі червона калина" полонить серця людей щемливою любов'ю до рідної землі, вселяє незламну віру в те, що, об'єднавшись, відродимо Україну. Виникла ця пісня в період зародження січового стрілецького руху і була для його учасників своєрідним національним гімном. І слова, й мелодія її в своїй основі наскрізь народні, бо для українців червона калина - символ рідного краю, дівочої чистоти, вірності й краси.

Ось і підійшли ми до пісні пісень української нації, тієї, що викликала за всю історію найбільше нападок багатостраждальної пісні-гімну "Ще не вмерла Україна". Перш ніж стати соборним, всеукраїнським твором, музичним гербом духовного відродження нації, урочистою патріотичною присягою, ця пісня пройшла довгий тернистий шлях. Жодному іншому творові української культури не судилася така велична і трагічна доля. Велична, бо втілено споконвічну мрію народу стати суверенним, здобути волю, виражено віру у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали...

Один рядок цієї пісні, що дав назву віршеві, понад 150 років викликав страх кількох режимів - царського, польсько-шляхетського, румунсько-боярського. У недалекому минулому за виконання цієї пісні та поширення її тексту можна було жорстоко поплатитися. Вірш був заборонений, не входив до жодних видань.

Створив цю пісню Павло Чубинський - відомий український фольклорист, етнограф, поет. Нелегким був шлях митця. Народився він 27 січня 1839 року в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту. Своє життя пов'язав з дослідженням та збиранням українського фольклору. У 1862 році Павла Чубинського за "українофільську діяльність" було заслано на поселення до Архангельська. У 1863 році, коли сумнозвісним циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва було заборонено українську мову, з далекого північного заслання поет передав вірш "Ще не вмерла Україна".

Вперше ця пісня зазвучала в селі Млини (нині це територія Польщі), де жив і працював автор музики до вірша Михайло Вербицький. За життя композитор, певно, не знав, що його твір набуде великої популярності. Так, вірш "Ще не вмерла Україна", написаний П.Чубинським, уродженцем Наддніпрянщини, став піснею в Галичині.

Роль національного гімну пісня виконувала за існування УНР, хоча державне затвердження як офіційний гімн Карпатської України отримала лише 15 березня 1939 року. Пісня, що була забороненою в Радянській Україні, у період демократичного відродження пробудила дух, волю українців.

І ось настала довгождана мить, коли 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною державою. І по-новому, гордо зазвучав безсмертний національний гімн-пісня "Ще не вмерла Україна".

То ж прилучимося до її мелодії, передамо в спадок іншим, щоб могли сказати світові: "Ми - український народ!".

Методичну розробку склав Думишинець О.В.- майстер в/н ДНЗ «КПК ПВФП»