Внекласное мероприятие: литературная композиция 'У тій хатині, у раю я бачив пекло'

МЕТА:

НАВЧАЛЬНА: показати велич і неповторність спадщини Шеввченка, його значення для розвитку української літератури, історії, перевірити набуті учнями знання з теми.

РОЗВИВАЛЬНА: розвивати творчі здібності учнів, естетичні смаки, уміння застосовувати

знання, спостережливість.

ВИХОВНА: виховувати на прикладі життя і діяльності Кобзаря активну любов до рідної землі.

ВНУТРІШНЬОПРЕДМЕТНІ ЗВ'ЯЗКИ: роди літератури.

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ'ЯЗКИ: мова, театр, художня культура, історія.

ОБЛАДНАННЯ: святково прикрашена сцена, на сцені парти, стільці- «дякова школа»

ВСУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Творчість Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню німоту соціальних низів. Тому «Кобзар» має планетарне значення, саме українським словом уперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську і світову культуру.

Інколи справедливо зауважують, що революційно-демократичних письменників у XIX ст. було не так уже і мало, проте жоден зних не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко.

У своїх творах він випромінював на скривджених всю силу любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії. Своїм полум'яним словом Тарас Шевченко кував братерство слов'янських народів, про що пророче писав Михайло Старицький:

І заповіт братерства та любові,

Що він нам дав, як стяг, на боротьбу,

Перелетить луною в інші мови

І правдою подужає злобу.

На завершення вступного слова- кілька прислів'їв про великого Кобзаря (діти називають прислів'я)

• Шевченко для людей - це безсмертний Прометей;

• Шевченкові думки переживуть віки;

• Сяє геній Кобзаря, мов у темряві зоря;

• Хто з Шевченком знається, той розуму набирається;

• Шевченко Тарас-наче сонце для нас;

• Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став.

Так оцінив Тараса Шевченка народ, а ця оцінка - найвища.

Сьогодні важливий день- День народження Великого генія Тараса Шевченка.

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на стол біля портрета Т.Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, колилюдина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочкм ясні, великі, а інши ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь- ледь тліє. А коли добра, любить людей,робть їм добро, тоді свічка такої людини ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила.

Мати: старайся, мій хлопчику.

(Звучить музика «Думи мої…», учні співають перед завісою).

ІНСЦЕНІВКА ЗА ТВОРОМ ІВАННИ БЛАЖКЕВИЧ «ТАРАС У ДЯКА»

(Після пісні відкривається завіса, сидить Тарасик за столом, розглядається несміло по кімнаті і говорить:)

Тарас: Привіз мене батько грамоти навчити,

Щоб мені на світі було легше жити.

Щоби я тут вивчив титли і глаголи

І вийшов мудрішим з дяківської школи.

Жалко мені було домашніх кидати.

Недавно померла моя добра мати…

Лишилась Катруся, Марійка, Ірина,

Осип і Микита. Як наша родина
зосталась без мене, там в батьківській хаті,

в нужді і нестатках. Одним лише багаті

ми були: любов'ю, яка нас в'язала.

Кохайтесь! Любіться! Ненька нас навчала

Сестра Катерина ділиться зі мною

Кожним куском хліба, кожною їдою

Вона рідну мати мені заступала.

Як я де зблукаюсь, то вона шукала

За мною так довго, шукала без впину

Аж поки не найде малого хлопчину.

І в хату приведе.

Накормить, обмиє…

І подертий одяг випере…обшиє

Іван і Петро(входять, оглядають Тараса)

Іван: Тебе в науку дяк прийняв?

Петро:(цікаво) А чуба вже тобі намняв?

Іван (до Петра): таж він заледве ще прийшов.

Тарас (здивовато): За що ж бо менні мняти чуба?

Петро: Бо чарочка дякові люба.

Іван (до Тараса): Він ще на гречці буде клячати…

Петро: Або будеш ти в бочці тачатись

Іван: Або як всипле з берези каші!

Петро: Ось які бачиш гаразди наші

Тарас (несміло): Ну - а наука?

Петро: Це чиста мука! Читаєш «АЗ»-

дяк по чолі тряс. Дійдеш до «буки»

він різку в руки… А при «глаголі»

вже чуєш болі

Іван: читаєш: «Добро», дяк штуркає в ребро

Іже «земля», «зело», також не весело.

Петро: Часом при «живілі»,. вже плачуть всі діти.

А на сам кінець бере регент ремінець

Тарас:(слухав сперше недовірливо, зі страхом, врешті завзято):

Е-е! Тим мене не зламаєш.

Петро: Не такого ще зазнаєш!

Тарас: Все ж не кину я науки!

Петро: Тож готовий будь на муки!

ЯВА 3

Дяк: (Глядить грізно на хлопця)

Петро та Іван (присмирніли)

Дяк: (з криком) Що? На раді ви тут знов?

Нема води ані дров,

А вам то все байдуже?

Петро: (хоче втікати)

Дяк: (схопив Петра за обшивку)

Зачекай-но, мій друже!

Хто ж картопель наструже?

(До Івана) А хата вже метена?

Дармоїди прокляті!

Лише мені робити?

Я тут до вас візьмуся!

( До Тараса) А ти що там думаєш?

Теж робити не маєш?

Чекаєш, що матуся

Кулишику наладить?

По голівці погладить?

О! Це пиши пропало!

Хіба б мене не стало,

Щоб ти мав дармувати!..

- Внеси води до хати!

Петро: (сідає біля коша з картоплею, обирає картопдю)

Іван: ( бере віник, замітає хату)

Тарас: (Бере відро, виходить)

ЯВА 4

Дяк: Немає хвильки спокою! Все йде горі ногами.

(Іван і Петро шепчуться)

Дяк: Уже знов щось промишляєш?

Готовиш нову істоту?

Ад же ти добре знаєш цей лік мій на пустоту?

(Іван і Петро втихають)

Тарас:(входить з водою)

Дяк:(з криком) То тебе, мій роззяво, балакати лиш вчили?

Думаєш, що задурно будеш в мене хліб їсти? Може, хочеш на пічці згорнувши руки сісти?(грозить) Тільки мене не слухайсь! (до Івана) Ану, ти! Швидше рухайсь! (до Петра) Занеси ту картоплю дячисі до пекарні.І…Візьмемося до книжки. Мої младенйи еарні!

(Петро виносить картоплю)

Дяк ( до Тараса) Як тебе звуть, неробо?

(Тарас оглядається, до кого ця мова)

Дяк: (Люто тормосить Тараса) Чи чуєш, дормоїде?

Тарас:(крізь сльози до себе) Не видержу я цього, як так ще дальшепіде.

Дяк: Своє ім'я речи твердо!

Тарас: Тарасом кличуть дома

Дяк: ( втирає віт з чола) Ось яка з отроками тяженька мені втома

(хлопці входять із двору)

Дяк:До столу засідайте! Чтєніє начинається!

Хлопці: (Хлопцізасідають за стіл, розкладають псалтирі, букварі. Хвилину слебізують.)

Буки, «єсть»; речи «єсть» живіте іже, слово,віде, іже ук, мисліте

Тарас: (приглядується з боку)

За сценою квичать свині.

Дяк: (виглянувши у вікно)

А то судьба проклята(до хлопців)

Ей, я вам, за те дам!

На дворі поросята!

Ба! Вийшов і кабан (до Тараса)

Рушай-но, бабин сину

Зажени в хлів безрогих,

А то сперіщу спину,

Що не станеш на ноги!

(Узаряє Тараса нагайкою)

Тарас: (крзь сльози) За що же мені нагай?

Петро: ( від стола) Мовчи і не пишай!

Дяк: (звертається знагайкою до хлопців)

(Опускається завіса)

Тарас: (сам) Ледве ноги вже волочу.

Та ж не спав я вже три ночі. В голові шум,

Печуть очі… Як мені тяжко… Як гірко жити!

(сідає коло столу)

Тяжко мені сиротині на тім світі жити.

Свої люди, як чужі\, ні з ким говорити.

(витиягає зошит з халяви)

Сиротині сонце свтить, світить та не гріє.

Люди б сонце засвітили б , якби мали силу.Щоб сироті не світило сльози не сушило.

(хилить голову в задумі)

Катерина: (входить.Хвильку вдивляється в Тараса)

Ти сам в хаті? Чуєш, брате?

Тарас: (не бачить Катерини)

Є на світі воля, та жто її знає?

Є на світі доля… Та хто її має?

Катерина: (гладить Тараса по голові)

Моя люба, бідна дитино!

Тарас: (схаменувся)Де ти, сестричко? Ах, Катерино!

Як мені тяжко. Як гірко жити! Скілки прийшлос сіз вже пролити…

Катерина: Що ж я пораджу? Терпи, дитино!

Тарас: Ні, я не в силі! Я його кину! Не дам знущатись так над собою!

Катерина: Братичку милий! Господь з тобою!

Де ж ти дінешся?

Тарас: Піду світами….Нема вже в мене батька,

Ні мами. А свт широкий….

Катерина: Не роби цього!

Не крива, брате серденька мого.

Я тут принесла тобі немного.

Кусничок масла й хліба смачного

(Подає Тарасові вузлик і збирається відходити)

Хотіла б я довше в тебе сидіти,

Але за мною плачуть десь діти,

Будь здоров, брате (цілує Тараса в голову)

Тарас: (сам) І пішла моя сестричка Катерина

Доле моя, доле! Де тебе шукати?

(хова зошит за халяву)

Ні, я не в силі вже терпіти

Може не всюди так б'ють діти!

Втечу світами від дяка!

Не хочу того п'ятака.

(оглядує вузлик) Катеринин вузлик візьму з собою,

Щоб перекусит було що в дорозі. (виходить)

(Дяк входить п'яний. За ним Петор, Іван і кілька хлопців)

Дяк: (солодко) Прийдіте, чада, ко мні. Приближається царство ваше.

Петро, Іван, хлопці (Підходять до дяка)

Дяк: (обдаровує їх бубликами)

Будьте тихі, наче голуби,

Хитрі, наче змії.

Всі: (Їдять бублики та глузують німотно з п'яного дяка)

Дяк: Розслабленеє тіло моє от безумія моєго. (Хоче сідати)

Петро: (вихоплює з-під дяка стілець)

Дяк: (мало не впав) Остави м'я сило моя.

(Падає на лаву і засинає)

Петро: От і вже спить ніякий дяк! А я йому тепер так (тягне дяка за чуба)

Іван: І я також, вам за своє віддам! (тягне за ніс дяка)

Бам-бам, бам-бам!

Всі: (сміються)

Тарас: (Входить. Дивиться з обуренням на хлопців-пустунів)

Схаменіться! Будьте люди!

«Бо лихо вам буде!»

Чи годиться знущатися

Оттак над безсилим?

Петро: О! Бачите як раптово дяк став йому милим…

Тарас: Ні! Чимало гарячого влив мені за шкуру

І я не раз його радо припек би до муру.

Але запита людина неначе худобина

Це ж не совісно - нечесно…

І серцю противно.

Іван: Цей наш Тарас все говорить

Так якось аж дивно,

Петро, його правда! Залишим дяка!

Ходім дальше гратися…(виходять)

Тарас: Йдіть щасливо! А я буду в дорогу збиратись

Не багато в мене статків: шапка і свитина та ще книжка з малюнками.

Дяк: (ворушеться на лаві) Болить мені спина.

Тарас: (поправляє дяка на лаві , кладе йому під голову подушку, дивиться хвилю на нього з відразою)

Скінчився час твого знущання

Глуму і наруги наді мною.

Я іду в світ, ще цього рання,

Але тебе лишу в спокої

Тепер широкими шляхами піду я босими ногами Людей шукати на Україні. Які не били б, а мене вчили, як в світі жити, людей любити і Україну мою небогу. Пора мені вже йти в дорогу.

УСІ співають пісню «Реве та стогне Дніпр Широкий»

Учень: І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє,

Є в Шевченка народження дата,

Дати смерті в Шевченка не має!

Учні співають сучасну пісню про « Шевченка, про Тараса знаєм ти і я»