Конкурсний твір - призер (казковий етюд) на тему 'Цеглини мудрості Григорія Сковороди' учениці 10 класу Лихачової А.

Казковий етюд

Цеглини мудрості Григорія Сковороди

3 грудня 1722 року над м. Чорнухи так яскраво світило сонце, що люди дивувалися.. Що ж воно таке зі світом коїться ? Хто з хати не виходив , а хто в неї і не заходив. А коли ввечері ще й зірка на небі величезна запалала, то й молитви стали читати. Ще один з одним все перешіптупалися : мабуть, диво-сина народила Пелагея своєму Саві. Такий красень, очицями водить і вже щось по-своєму розказує. Пов'язали ці дві події та й стали чекати.

А Гриня зростає не по днях, а по годинах. Ось уже й школу чотирирічну закінчив. Дяк і каже йому : «По всьому видно , що Бог тебе недарма на світ послав. Твердо ти вже на землі стоїш, але підмурівку ще не маєш. Піднімешся на нього, тоді й осягнеш свою місію. Пізнаєш науку - життя пізнаєш. Свою філософію створиш - світ зміниш. Іди, мудрості навчайся, двері до гречності відкривай, світом мандруй. Але дивись , людиною завжди лишайся, славі та багатству не піддавайся».
І помандрував хлопець, маючи від роду 12літ , до Києва. В останню ніч сон йому приснився. Спить на ліжку із дощок , що на шести цеглинах лежать, а сьома - замість подушки .Твердо, незручно. Ще й дві з-під ніг без кінця випадали. Аж проснувся. Лячно чогось вперше стало. Що б воно значило? Але вперто пішов далі.
Ось і Київ. І вона, омріяна академія, Києво- Могилянська. Знав : на тяжку стежку стає , але слова дяка добре пам'ятав. Двері за спиною закрилися.

Пішли роки... Позаду клас фари, за ним - інфіми, граматики та синтаксими, і поетика вже піддалася , і риторика. Нарешті й першиий клас філософіі в голові вклався, а ось з другого - пішов .Співаком у придворну капелу. Ще й у Петербурзі жити став. Пішов у вічність життя в матерії шукати. Бажав досягти душевного супокою на землі, навчитися всьому, до чого був природний нахил , що передбачила блаженна натура, бо сокола досить швидко навчиш літати , але не черепаху. Тільки чисте серце хотіло багатства духу, а не слави.Чин придворного уставника не завадив повернутися до незавершеної справи. Григорій продовжує навчання у другому класі філософії. Поки закінчував, виросло тверде переконання: самопізнання має бути універсальним засобом морального вдосконалення суспільства, одним із шляхів досягнення людиною повного щастя. Освіта й навчання- засіб для людської досконалості та є чи не єдиним шляхом до справедливого суспільства. І тут пригадав сон . Ось вони його цеглини: і вчись , і життя пізнавай , і місію свою виконуй.
Вперед, на простір, у життя . Угорщина, вчитель поетики в Переяслівському колегіумі. Але ж не такий, як усі . І науки створює, і переконання відстоює , традиціі й канони ламає.

Складне життя. Годі бродити по світу. Час повертатися у гавань і закласти наступну цеглину . Розгадав Григорій свій сон далекий , слова дяка пригадав. Знову до рідної академії. Тепер клас богослов'я. Тільки знав , що цеглин у нього не сім буде - весь час здобуватиме знання та пізнаватиме життя . Нічого не бажатиме , окрім хліба та води, а вбогість приятелькою матиме.
Так і сталось. Добре пізнав світ. Жив і при царському дворі, і в панських хоромах, і в монастирських келіях. Щастя простої дюдини поставив вище від царського вінця.Зрозумів, що життя - безперервна боротьба, що світ зла підлягає осудженню. Боровся зі світом , поки жив.

Яскравою зіркою з чорнухівського неба він і сьогодні вчить бути справжніми людьми. Здійснилися передбачення: диво-син Сави та Пелагеї став Орлом , який призвичаївся дивитися на сонце , але віддав себе людям.