Виховний захід до Шевченківських днів Вклонімося Великому Кобзарю

Сценарій літературного - музичного свята,

присвяченого річниці з дня народження Т.Г.Шевченка

. «Вклонимося Кобзарю»

Мета: поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу - Т.Г.Шевченка; спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України.

Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у рушнику, виставка творів Т.Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; епіграф.

І мене в сім'ї, великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом

Т.Г. Шевченко

</ Перебіг свята

1. Ведучий: Щороку приходить до нас весна, а з нею - Шевченківські свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято.

Ведучий 2: Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас. ( Запалює свічку біля портрета Шевченка.)

2. Учні читають вірші, приносять хліб-сіль та квіти до портрета Кобзаря.

Учень 1: Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Учень 2: Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Учень 3: Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 4: Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо. … (Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрета)

3. Ведуча: 9 березня 1814 року

В похилій хаті край села.

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Сценка «Малий Тарас із матір'ю»

Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах

держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову».

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

4. Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою».

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П'яниця - дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля.

Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу повела

До п'яного дяка в науку.

«Учись, серденько, і колись

З нас будуть люди»,- ти казала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Тарасик: Там матір добрую мою

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Тарасик: Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

мов мишенята. Я до школи -

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало».

Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.

Оксана: Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий - вони ж пити хочуть!

Оксана: Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї, і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

5. Перегляд презентації «Велика постать Кобзаря».

1 слайд

Ведучий: 9 березня 2014 року виповнилося 200 років від дня народження Тараса Шевченка - поета, художника, мислителя, палкого патріота України.

Ведуча: Він, для нашого народу - явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов'язане , дороге нам і рідне. То яким же був Тарас насправді?

2 слайд

Ведуча: Тарас Григорович народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях,Звенигородського повіту,Київської губернії,в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір,а потім і батька,він з дитинства зазнав багато горя,відчув на собі весь тягар кріпацтва.

3 слайд

Ведучий: Деякий час Шевченко був у навчанні дяка-вчителя на становищі школяра -"попихача". Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.

Ведуча: Коли Шевченкові йшов п'ятнадцятий рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгарда. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На вісімнадцятому році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва.

4 слайд

Ведучий: Випадково знайомиться він з художником Іваном Сошенком, а через нього - з відомими художниками й письменниками: Карлом Брюлловим, Євгеном Гребінкою та іншими.

5 слайд

Ведуча: 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгарда за дві з половиною тисячі карбованців асигнаціями, які виручили за продаж з аукціону портрета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів Брюллова.

6 слайд

Ведучий: Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі особливого характеру.

Ведуча: Русявий. На перший погляд обличчя його видавалося звичайним, але кожного чарували невеликі, але виразні сірі очі , що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

7 слайд

Ведучий: Ось як згадують про Шевченка сучасники: «Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив'язував до себе всіх: від малого до великого…».

Ведуча: «Він був надзвичайно ласкавий, м'який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги».

8 слайд

Ведучий: Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю - наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.

Ведуча: Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, близько тисячі троьхсот малюнків. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень.

9 слайд

Ведучий: Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що сімдесятирічним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Нижній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг.

Ведучаа: Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.

Ведучий: Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою - Кулішем і Гулаком-Артемовським, Гребінкою і Марком Вовчоком, Квіткою Основ'яненком і Максимовичем.

10 слайд

Ведуча: В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході.

Ведучий: Він був предметом загальної уваги і захоплення. Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого пана капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів.

Ведуча: Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, модні красуні, аристократи, студенти, урядовці - всі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити, ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

11 слайд

Ведучий:про своє фізичне здоров'я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно,що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише двадцять третього листопада поскаржився лікарю на біль у грудях.

Ведуча: діагноз лікарів був невтішним: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Поет лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.

Ведучий: У неділю десятого березня о п'ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.

Разом: Кріпак із кріпаків, геній із геніїв - це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

6. Ведучий: Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка.

Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.Це балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка», а найпершою була балада «Причинна». Вступ до цієї балади так полюбився простому людові, що став піснею.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні учнів 8 класу.

7. Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще.

Сценка "Три долi"

Поет: Доле, де ти! Доле, де ти!? Нема нiякої... Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої! Доле, де ти! Доле, де ти!? (входять три долi. 1 - повсякденне селянське вбрання; 2 - панське вбрання; 3 - святкове дiвоче вбрання)

Поет:

Для кого я пишу , для чого, За що Україну люблю? Чи варт вона вогню святого?

1 доля:

Тарасе, Тарасе! Втратив ти свою селянську долю! Забув призначення свое сiяти та жати, вiдбився од роду!

Умер би, орючи, на нивi,

Нiчого б на свiтi не знав.

Не був би в свiтi юродивим,

Людей i бога не прокляв!

Поет:

Брешеш, не забув я роду свого, та в ярмi ходить не можу i не хочу! Рiд мiй козацький завжди зi мною. Доля батькiв, братiв, сестер...

Менi аж страшно, як згадаю

Оту хатину край села...

В тiм гаю,

У тiй хатинi, у раю,

Я бачив пекло, там неволя!



2 доля:

Художник Шевченко! Что сделали вы со своей судьбой!? Как улыбалась вам фортуна. Такой многообещаюший художник! Такой талант! Ну к чему Вам эти малоросийские стишки, неблагодарный! Вы сами погубили свою судьбу. И для чего так старались Брюллов, Жуковский, Сошенко, Венецианов?



Поет:

Нiколи не забуду я радiсного дня визволення! 22 квiтня 1838 року; нiколи не забуду й того, що зробили для мене добрi моi товаришi. Але народ мiй , брати моi, сестри моi все ще лишалися рабами. Украiна моя була в ярмi, i це не давало менi права бути щасливим. Так, мене захопило свiтське життя, театри, бали, вiдчуття свободи, але передi мною завжди стояла злиденна моя Україна.

Словом я возвеличив

отих малих рабiв нiмих

i на сторожi коло них

поставив слово.



3 доля:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - бiльш нiчого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!.. Знать од Бога

I голос той, i тi слова

iдуть мiж люде.

Тарасе! Батьку мiй, брате мiй, сину мiй! Я твоя доля, Безталанна твоя Україна! Без тебе була я безголоса! Ти дав менi слово. Дав вiру у майбутнє.

Буде бите царями сiянеє жито,

А люди виростуть!

I на оновленiй землi

Врага не буде, супостата,

А буде син, i буде мати,

i будуть люди на землi.

Бере 3 долю за руку, виходять вперед.

Поет:

Ти не лукавила зо мною,

ти другом, братом i сестрою

сiромi стала.

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходiмо ж, доленько моя!

Мiй друже вбогий, нелукавий!

Ходiмо дальше, дальше слава,

А слава - заповiдь моя!

8. Ведучий: Доля України, її історія завжди хвилювала Великого Кобзаря, він хотів, щоб прийдешні покоління не забували, чиїх батьків вони діти, пам'ятали звичаї і традиції свого народу. Тарас Шевченко вірив у краще майбутнє свого краю.

Пісня «Моя Україна», танок з рушниками.

9. Завершення свята.

Ведучий: Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко - це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ведучий: Між берегами вічності клекоче час,

Дзвенить нового дня весела повінь.

Живуть, Тарасе, рідний, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і Слово.

«Твої думки, діла і заповіти -

Як вічне світло, як весняні квіті

Цвітуть, живуть

І будуть вічно жити».