Разработка внеклассного мероприятия для 9-11 классов по украинскому языку и литературе. Літературна кав’ярня «Петербурзькі зустрічі» (Життя і творчість Т. Г. Шевченка)

Донецька загальноосвітня школа

I-III ступенів № 91

Міністерства освіти і науки

Донецької Народної Республіки

Літературна кав'ярня

«Петербурзькі зустрічі»

(Життя і творчість Т. Г. Шевченка)

З педагогічного досвіду

роботи учителя

української мови та літератури

Ткаченко Валентини Гаврилівни

Донецьк

2016

Пояснювальна записка

Сценарій літературної кав'ярні «Петербурзькі зустрічі» присвячено одній з найяскравіших сторінок у житті Т. Г. Шевченка - викуп його з кріпацтва 22 квітня 1838 року

Основну увагу звернено на роль російської та української інтелігенції в житті молодого художника-початківця, зокрема у вказаній вище події .

Гості кав'ярні повинні відчути радість, разом з тим збентеженість і схвильованість юного Тараса такою увагою до себе.

Поетичні ряди раннього Шевченка, введені в сценарій, трогають душу, допомагають краще зрозуміти талант романтика-початківця, його щиру дяку друзям.

Цей позакласний захід носить не тільки навчальний характер, а й виховний. Адже це ще раз переконує старшокласників у тому, що через будь-які перешкоди в житті треба йти до омріяної мети, наполегливо працюючи.

Слово вчителя

Дорогі діти, шановні гості нашої літературної кав'ярні! Сьогодні у нас свято - 202 річниця з дня народження, 155-річчя з дня смерті дорогого нашому серцю Кобзаря.

Давайте повернемося у таку нелегку, складну і разом з тим щасливу юність Тараса. Коли почалося його сходження на вершину слави? Почалося з щасливого випадку: викупу його з кріпацтва. Спасибі славній російській інтелігенції: Карлу Брюллову, Олексію Григоровичу, Василю Жуковському, Олексію Венеціанову, українському письменникові Євгену Гребінці, художнику Іванові Сошенку. Це вони відомі люди Росії і невідомі широкому загалу зробили все, щоб вирвати Шевченка з лабет кріпацтва. Це вони відкрили двері Тарасові в Академію художеств, допомогли стати на ноги.

Сьогодні ці люди завітали до нас на каву. Євген Гребінка - український письменник, видатний громадський діяч;

Карл Брюллов - всесвітньовідомий художник;

В. Жуковський - російський поет-романтик;

О. Григорович - вчений секретар Академії художеств;

О. Венеціанов - професор, російський художник;

І. Сошенко - українець, слухач Академії художеств;

П. Мартос - український поміщик-ліберал;

Молоді художники, панянки.

Учні 10 класу представляють візитну картку петербурзької російсько-української інтелігенції першої половини ХХ століття.

Їх ролі виконують учні 11-их класів, молодь - учні 9-их класів.

Роль юного Тараса Шевченка виконує учень 11 класу.

Святково прибраний клас: столи, застелені білими скатертями, на столах квіти. У кав'ярні зібралися відвідувачі.

Збоку за столами сидять учні-інформатори, ведучий.

Учень-ведучий.

Перша половина ХХ ст… Петербург… Ненависний і любимий Петербург! Твердиня російського самодержавства і центр революційно-визвольної боротьби. Місто, в якому жив не тільки цар-кат Микола І, а й жили тут і творили великий Пушкін, Микола Гоголь, де 1825 року на Сенатській площі «перші благовістителі свободи» (як потім назвав Шевченко декабристів) дали бій самодержавств, де кувалися ще страшніші кайдани для мільйонів кріпосних рабів, де гуртувалися кращі люди Росії, щоб розбити ті кайдани.

Розповідь учня-інформатора про Є.П.Гребінку.

Доля закинула у цю північну столицю багатьох відомих українських діячів літератури і мистецтва. Серед них Є.П.Гребінка, цей, за висловом І.Франка, «талановитий списатель російсько-український». На початку 1834р. він переїздить до Петербурга, працює чиновником комісії духовних училищ, учителює в навчальних закладах. З перших днів він зближується з багатьма письменниками, художниками, журналістами. Навколо нього згуртовуються прогресивні літературні та мистецькі таланти Петербурга. Багато часу віддає він літературній діяльності, співробітничає у різних журналах та альманахах, зокрема друкує в альманасі «Ластівка», «Малороссийские приказки», допомагає молодим літераторам. Його прозові та поетичні, перекладацькі твори складають понад 8 томів. Першим видатним байкарем судилося стати Євгену Павловичу. Романтичний струмінь пронизував його ліричні поезії, деякі з них стали народними піснями. Як прозаїк, він не піднявся до узагальнюючої сили реалізму, до заперечення самодержавно-кріпосницької системи, але прозові твори сприяли розвитку гуманістичних ідей у його літературній спадщині.

У долі Тараса Шевченка відіграв вирішальну роль. Він увів обдарованого юнака у коло своїх друзів, впливових людей Петербурга.

Розповідь про Тараса Шевченка.

Шевченку було 17 років, коли він прибув до північної столиці разом з паном Енгельгардтом. У перший рік свого перебування у Петербурзі з початку 1831 року він не вчився малярству. Тільки наступного року «…по неотступной его просьбе помещик (Энгельгардт) законтрактовал его на 4 года разных живописних дел цеховому мастеру некоему Ширяеву». Життя у Ширяєва було дуже тяжким: визиск немилосердний. Але багачи талант молодого маляра, довіряв юнаку-кріпакові виконувати складні живописні роботи. Квартира Ширяєва була культурним осередком для прогресивної петербурзької молоді. Тут молодий Шевченко вивчав картинки і гравюри, що висіли на стінах, вперше познайомився з російською літературою - творами Пушкіна і Жуковського. Працюючи у Ширяєва, Тарас почав уже серйозно малювати. Зберігся невеликий акварельний портрет невідомої жінки в кучерях, та портрет поміщика Унгельгардта в цивільному, датований 1833р.

Вільного часу у молодого художника не було. Це змусило його використовувати світлі «білі» ночі, коли можна було перемальовувати статуї в Літньому саду. В одну з таких ночей, у липні 1835 року він познайомився з молодим художником Іваном Максимовичем Сошенком.

І Сошенко інтуїтивно відчув талант свого земляка, зрозумів весь трагізм його долі, долі талановитого кріпака. Він розповів про Шевченка українському письменникові Є. Гребінці, конферец-секретареві Академії художеств, викладачеві теорії мистецтв В.І.Григоровичу, прохаючи його допомогти обдарованому юнакові у визволенні з кріпацтва.

Розповідь Івана Сошенка.

Іван Миколайович Сошенко був українцем, з Богуслава. З дитинства марив живописом. Розписував іконостас у чоловічому монастирі в Лебедині. З грудня 1831 року проживає і Петербурзі, земляки знайомлять його з В.Г. Григоровичем, який дістав дозвіл копіювати картини в Ермітажі. Був учнем професора Венеціанова. Найкращим часом перебування Івана Миколайовича в Петербурзі, за його словами, були роки дружби з Т. Шевченком. Про першу зустріч Сошенко розповідає так: «Коли я був у «гіпсових головах» разом зі мною малював брат дружини Ширяєва, від якого я взнав, що у швачера служить казачком мій земляк Шевченко, про якого дещо чув ще у Вільшині, будучи у свого вчителя Преволоцького. Я дуже просив родича Ширяєва, щоб він прислав до мене Тараса. На другий день він з'явився до мене…»

З першого знайомства Сошенко помітив неабиякий талант Тараса. І вирішив будь-що допомогти землякові.

У листопаді 1838 року Сошенко був удостоєний Академією атестата на звання вільного некласного художника з правом користування вічною волею і поступати на службу, куди сам побажає. Прагнучи всіма силами досягти вищого ступеня вдосконалення живопису, Сошенко від перевтом захворів. Повернувся на Україну. 20 років працював у 2-й Київській гімназії. Майже все життя присвятив іконопису. В спадщину від Сошенка залишилися картини «Рекрути», «Водоспад», «Хлопчики рибалки», кілька пейзажів з української природи, портрет Богдана Хмельницького, Мазепи, Гонти.

Це завдяки І.М.Сошенку про Шевченка дізналися відомі люди Росії , зокрема Карл Петрович Брюллов.

Розповідь про Карла Брюллова.

Карл Петрович Брюллов - великий російський художник, передова людина свого часу. Він негативно ставився до кріпосництва й самодержавства в цілому, і особливо до особи коронованого ката Миколи І. Відомі численні факти незалежного, опозиційного ставлення Брюллова до тодішньої феодально-бюрократичної правлячої верхівки Росії.

Яке ж було його мистецьке кредо? Він прямував від класицизму через романтизм до реалізму. Він увів у живопис поезію самого життя, особисті враження. У своїх картинах прагнув відбити патріотичні подвиги, героїзм, самовідданість простого російського народу. Брюллов був людиною великого таланту, різнобічних інтересів. Він вивчив пам'ятки архітектури, відвідав розкопки Помпеї. Його полотна відрізняє не лише красиве розташування облич, постатей, не тільки їх ефектні пози і жести, але й увага до духовного світу людини. Картиною «Останній день Помпеї» він зобразив горду красу людини, її гідність. Твори Брюллова в сумні роки миколаївської реакції пробуджували інтерес до людини.

Карл Петрович був не лише учителем, а й другом своїм учням, був простим у спілкуванні.

Роки навчання Шевченка у Брюллова значно розширили кругозір Тараса Григоровича як художника і як поета. Завдяки Карлу Брюллову Шевченко був зарахований до Академії стипендіантом Товариства заохочення художників, а потім йому визначено утримання в розмірі 30 крб. на місяць.

Образ Карла Брюллова Тарас Шевченко вивів у повісті «Художник».

Розповідь про О.Г.Венеціанова.

Велику роль у художньому розвиткові Шевченка відіграв Олексій Гаврилович Венеціанов, який був учителем І.Сошенка. він розробляв в основному теми з життя російського селянства, зображував людей праці з типово селянськими обличчями в побутовій обстановці.

Шевченко тепло відзивався про Венеціанова як «человеколюбца-художника». Він не був безпосередньо учнем Венеціанова, але знайомство з ним і його творами не могло пройти безслідно для Т.Шевченка. Звернення Тараса до селянської тематики, прагнення до реалістичного відтворення дійсності, в деякій мірі пов'язане з творчістю Венеціанова.

Розповідь про В.А.Жуковського.

Василь Андрійович Жуковський - російський поет-романтик, шанований у царській сім'ї Миколи І. (Він був вихователем спадкоємця - майбутнього Олександра ІІ). З Шевченком його познайомив Венеціанов. Щоб ближче зрозуміти напрям таланту обдарованого юнака, Жуковський запропонував якось описати життя художника. Невідомо, наскільки Тарас задовольнив допитливість нашого славетного романтика, відомо лише, що саме відтоді Жуковський почав клопотати про викуп автора-кріпака. Незважаючи на зайнятість, Василь Андрійович знаходив час, що позувати К.Брюллову, інколи навіть підганяв художника, бо розумів нагальну необхідність визволення Шевченка.

Розповідь про Мартоса П.І.

Мартос Петро Іванович -поміщик Лохвицького повіту Полтавської губернії, відставний штаб-ротмістр. Навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, знайомий з Є. Гребінкою, М. Гоголем. В гімназії захоплювався волелюбними декабристськими ідеями. У роки реакції, яка настала після розправи над декабристами суспільні погляди Мартоса набули ретроградних, реакційних рис. З Шевченком познайомився у Петербурзі, в Є. Гребінки. Допоміг молодому поету видати «Кобзар» 1840 р. Але дещо перебільшував свою роль у допомозі Шевченку, применшуючи значення у цьому Є.П. Гребінки.

Розповідь про Т.Г.Шевченка (продовження).

І ось 22 квітня 1838 р. 24-річному Тарасові Шевченку було вручено відпускну на квартирі Карла Петровича Брюллова.

Це була довгождана воля…

Ведучий учень.

Це був початок становлення Тараса Шевченка як художника і як поета. І в цьому становленні допомогли Шевченкові Карл Брюллов, О. Венеціанов, В. Жуковський, І. Сошенко і, звичайно, Є.П. Гребінка.

І ось одного весняного вечора Є. Гребінка запрошує до кав'ярні цих прекрасних людей, добрих душею і серцем, щоб відсвяткувати волю молодого талановитого земляка.

Гості зібралися у кав'ярні, всі з нетерпінням чекають на винуватця урочистості.

Відкриваються двері. У кав'ярню заходить Є. Гребінка, веде за руку зніяковілого, але щасливого юнака - Тараса Шевченка. Всі піднялись, оплесками вітають Євгена Павловича і Тараса.

Гребінка:

• Шановне товариство! У нас сьогодні свято. Хочу представити вам майбутнього генія України - художника і поета - Траса Шевченка. Воля, здобута у важкій борні, я думаю, принесе йому ще не одну перемогу на теренах мистецтва. Ще буде все в його житті: і солодке й гірке, добре й зле. Але хотілося б, щоб добро завжди перемагало зло, щоб зустрічалися йому тільки добрі люди, які направляли б на правильний шлях. Я впевнений, що його велике бажання стати художником, а можливо, й знаним поетом здійсниться, бо ж настирності й працездатності йому не займати. А як ми знаємо, тільки труд робить людину геніальною.

І. Сошенко (піднімаючись із-за стола):

- Вибачте. Я знаю, Тарас прийшов сьогодні зі своєю однією роботою. (Підходить до Тараса). Дозволь, друже. (Розгортає полотно. На ньому портрет Є.П. Гребінки. Вигуки захоплення серед присутніх). Подивиться, які лінії, як тонко підмічено особливості Вашого обличчя, Євгене Павловичу. Молодець, Тарасе.

Тарас трохи зніяковіло вручає портрет Є.П.Гребінці.

• Євгене Павловичу, мій учителю, мій друже. Прийміть від щирого серця мій скромний дарунок.

(Тарас низько кланяється). Гребінка по-дружньому стискає руку Тараса Шевченка і Гребінка сідають за стіл.

Карл Брюллов:

• Этот портрет, я так понимаю, есть пропуском, вступительным экзаменом в Академию художеств. Надеюсь, что студентом этого самого престижного учебного заведения Вы будете таким же целеустремленным, как и в борьбе за волю от крепостного ярма. Желаю Вам, Тарас, чтобы и в Академии вы сохранили до конца своей жизни самостоятельность творческого мышления. И еще, юноша, я хочу видеть вас активным борцом за права и свободы простого человека.

Тарас щиро дякує К.Брюллову.

П. Мартос:

- Друзі, я чув сьогодні про Тараса як художника. Але дозвольте розповісти Вам один епізод. Одного разу я попросив Тараса намалювати мій портрет аквареллю. Для цього мені треба було їздити до нього. Приїхав. У квартирі повний безлад. На підлозі валяються якісь папери. Підняв один, читаю:

Червоною гадюкою

Несе Альта вісті,

Щоб летіли крюки з поля

Ляшків-панків їсти.

«Що се таке?» - запитую у Тараса. «Та се, добродію, не вам кажучи, як нападуть злидні, то я пачкаю папірець», - відповів він. «І багато у вас такого?» - «Та є чималенько». - «А де ж воно?» - «Та отам під ліжком у коробці». - «А покажіть». Тарас показав ящик, набитий клаптями паперу. Я сів на ліжко й почав розбирати, але ради ніяк дати не міг. «Дайте мені оці бумаги додому, - сказав я, - я їх прочитаю». - «Цур йому, добродію! Воно не варте праці.» - «Ні, варте - тут щось є дуже добре». - «Чи ви ж смієтесь із мене?» - «Та ні, - кажу, - ні.»

Узявши папери, я одразу пішов до Євгена Павловича, і ми з великими труднощами сяк-так дали їм лад. Наступного сеансу Шевченко про свої вірші нічого не питав. Нарешті я сказав: «Знаєте що, Тарасе Григоровичу, я прочитав ваші стихи - дуже, дуже добре. Хочете напечатаю?» - «Ой ні, добродію! Не хочу, не хочу. Щоб іще побили! Цур йому.» Я доклав багато зусиль, щоб Тарас погодився надрукувати хоч дещо.

І ось, шановний юначе, чи не прочитали б ви нашому товариству свої «мережані рядки»?

Тарас (соромлячись):

• Дякую (починає читати)

Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер завива

Дедалі його голос міцнішає…

Та ясен раз у раз скрипів

Тарас на мить зупиняється і вже лірично продовжує:

В таку добу під горою,

Біля того гаю,

Що горніє над водою,

Щось біле блукає

(до слів «Така її доля…)

У кав'ярні спочатку тиша, а потім панночки:

• Браво, Тарасе браво!

• Как прелестно! Просто удивителен этот малоросский язык!

• Браво, бис!

Тарас, підбадьорений підтримкою друзів, уже впевненіше говорить:

• Я сердечно вдячний всім Вам. Доля повернулась до мене обличчям лише завдяки Вам, моїм старшим друзям. Взірцем для мене, початківця, є Ваш талант, Карле Петровичу, довершеність Вашого художнього слова, Василю Андрійовичу, твоя щира турбота про долю земляка, уярмленого в кайдани кріпацтва, Іване Михайловичу, Ваша любов до України, поетичне натхнення, Євгене Павловичу, полонили моє серце й душу, стали живлячим джерелом моїх скромних поетичних спроб. Я знаю, Василю Андрійовичу, скільки сил і енергії приклали ви до моєї долі. Ваша любов до людини, романтика Вашої душі, тонкий ліризм надихнули мене на створення поеми, яку я назвав «Катерина». Дозвольте присвятити цей твір вам. Я хочу прочитати уривок із цієї поеми.

Панночка:

• Почекай, почекай, Тарасе. Я знаю цю поему, я вже познайомилась із нею і вивчила напам'ять. Дозволь, я прочитаю.

</ Тарас (щасливо усміхаючись):

• Будь ласка. Прошу.

Панночка:

Кохайтеся, чорноброві,

Та не з москалями,

Бо москалі - чужі люде,

Роблять лихо з вами

(продовжує читати поему - І розділ).

В. Жуковський:

- Я глубоко благодарен Вам, юноша, за посвящение. Считаю, что Вы

говорили от имени Вашей родины, от имени Украины!

Панянка (з захопленням):

- Тарас Григорьевич! Мы в восторге от Вашего таланта. Язык Малороссии - это песня сердца и души. Мне кажется, что русским языком невозможно настолько глубоко и проникновенно раскрыть трагедию судьбы Вашей героини. А лирические отступления… Это крик Вашей изболевшей души. Это истинный патриотизм.

Панянка (з презирством):

- Извольте! Мужик и язык Ваш, Тарас, мужицкий!

Молоді люди, присутні в кав'ярні, панночки:

• Какое неуважение!

• Яка невихованість!

• Шовіністичні погляди!

• Не ображай внимание, Тарас. Тистинный патриот.

Жуковський:

• Верь, Тарас, тобой еще будет гордиться твой народ.

Тарас дякує присутнім за підтримку.

Є.Гребінка:

- Безперечно, я глибоко вдячний Тарасові, що його твори написані українською мовою , моєю рідною мовою. Я ніби наяву побував у своїй рідній Мар'янівці, вдихнув ніжне й чисте повітря моєї України. Спасибі тобі, Тарасе, за хвилини щастя. Я дуже вдячний молоді, яка стала на захист, як ви кажете, малоросійської мови, бо раз є мова - є народ. Я впевнений, що це не останні твори, написані тобою, Тарасе. Тому разом з Петром Івановичем обіцяємо перед шановним товариством, що обов'язково допоможемо видати збірочку твоїх поетичних спроб. Отже, пиши, друже.

Вірш «Тополя»

Тарасе, давай заспіваємо нашу, українську пісню. Бо чи ж усім знайоме те гостре, до фізичного болю відчуття нудьги за рідною країною?

Чи відомий вам такий психічний стан, коли за один рідний звук, один рідний образ ладен заплатити роками життя? Звичайно ж, ні! Починай, Тарасе.

Тарас:

• А яку співати?

Гребінка:

• Твою улюблену (звучить пісня «Ой, чи то кінь стоїть». Співають Тарас і Гребінка. Приспів - усі.)

Гребінка:

• Ану, давай трохи веселішу. (Співають «Мав я раз дівчиноньку веселеньку».)

Тарас:

• Євгену Павловичу, дозвольте заспівати вашу пісню, ваш романс «Очи черные».

Гребінка:

• Із задоволенням послухаємо. (Співають романс на слова Є.Гребінки «Очи черные».)

Ведучий:

• І ще довго над притихлим нічним Петербургом лунали пісні про походи славних козаченьків, про горе матері-вдови, що відправила сина на війноньку, вірне дівоче кохання, про рідну землю, що манить до себе у сні ї наяву…