- Учителю
- Конспект уроку на тему 'Остап Вишня. Трагічна доля гумориста' 11 клас
Конспект уроку на тему 'Остап Вишня. Трагічна доля гумориста' 11 клас
ЛУГАНСЬКЕ ОБЛАСНЕ ВИЩЕ УЧИЛИЩЕ
ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Відкритий урок
Методична розробка уроку
української літератури в 11 класі
вчителя вищої категорії
Вілісової Ірини Дмитрівни
Луганськ
2012 р.
Тема уроку: Остап Вишня. Трагічна творча доля українського гумориста. Засоби гумору в усмішці "Моя автобіографія".
Мета уроку:
-
показати неповторність творчої спадщини Остапа Вишні, ознайомити з віхами життя, як основними причинами розвитку таланта письменника - гумориста;
-
формувати вміння моделювання, аналізу, застосовувати набуті знання практично; розвивати творчі здібності, усне та писемне мовлення
-
виховувати любов до спадщини Остапа Вишні, любов до рідного слова, пошану до українських діячів культури.
Обладнання: портрет Остапа Вишні, виставка книг письменника, презентація Power Point, фільм «Із житія Остапа Вишні».
Тип уроку: комбінований (засвоєння нових знань, формування вмінь та навичок)
Хід уроку
Хороший сміх - той сміх,
що не ображає, а виліковує,
виховує людину, підвищує.
Остап Вишня
-
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
-
АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
-
МОТИВАЦІЯ УЧНІВ
Що таке сміх? (Сміх - вираз емоційного стану людини, пов'язаний з переживанням неоднозначної, смішної ситуації і супроводжується рядом фізіологічних реакцій організму. Сміх має певне зовнішнє вираження, психофізіологічну природу та соціальну функцію).
З якою метою письменники звертаються до гумористичних засобів?
-
ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ
-
ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК
Учитель: Яка ж родюча на вишневі сади та літературні таланти охтирська земля! За кількістю видатних письменників, які вийшли з цілющої купелі або своїм життям і творчістю причетні до неї, залишили позаду багато собі подібних містечок України. До таких письменників належать: Яків Щоголев Павло Грабовський, , Іван Багряний, Платон Воронько, Остап Вишня...
Лагідна усмішка, мудрі очі, в них випромінюється добра й весела душа життєлюба, гуманіста. Це людина, що не тільки вижила в страшну епоху, не тільки змогла сміятися.
Щоб зрозуміти феномен Остапа Вишні, треба з'ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс і в кого навчався , чим жив і з ким дружив, з чого радів і від чого страждав...
Перед нами життя, таємниці якого ми сьогодні розкриємо.
Знайомство з письменником ми почнемо за його твором «Моя автобіографія».
-
Давайте згадаємо: якому стилю мовлення притаманний термін «автобіографія»?
-
Що означає цей термін в офіційно-діловому стилі?
-
Назва твору Остапа Вишні - «Моя автобіографія». Який художній засіб вона містить?
Яким чином письменнику вдалося об'єднати діловий документ і твір художньої літератури ми з'ясуємо, ознайомившись із ним.
Найшасливіша і в той же час дуже важлива пора в житті людини - дитинство. Ми прослухаємо аудіофрагмент твору виконанні Заслуженого артиста України Петра Панчука.
Уривок № 1 (аудіо запис)
У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм - рокiв, мабуть, iз десять пiдряд - мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
Трапилася ця подiя 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в мiстечку Грунi, Зiнькiвського повiту на Полтавщинi...
Власне, подiя ця трапилася не в самiм мiстечку, а в хуторi Чечвi, бiля Грунi, в маєтковi помiщикiв фон Рот, де мiй батько працював у панiв.
Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку - колиска з вервечками, з другого боку - материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш - i ростеш собi помаленьку.
Так ото й пiшло, значить: їси - ростеш, потiм ростеш - їси.
-
Що отримує дитина з молоком матері?
-
Про що свідчить остання фраза фрагменту: «Так ото й пiшло, значить: їси - ростеш, потiм ростеш - їси» ?
Про своїх батьків письменник пише:
Уривок № 2 (читає вчитель)
Батьки мої були як узагалi батьки.
Батькiв батько був у Лебединi шевцем. Материн батько був у Грунi хлiборобом.
Глибшої генеалогiї не довелося менi прослiдити. Батько взагалi не дуже любив про родичiв розказувати…
Про материку рiдню так само знаю небагато…
А взагалi батьки були нiчого собi люди. Пiдходящi. За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як тодi казали, послав їм господь усього тільки…. сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному.
Ті, хто близько знав сімейство Губенків, стверджували, що батьки письменника були охочими до жарту й добре відчували комічне. Мати, Параска Олександрівна (дівоче прізвище Балаш), мала веселу вдачу, знала безліч народних приказок і прислів'їв, якими густо пересипала свою мову. А про батьків характер чи не найкраще свідчить епізод з підписання "тестаменту". Про це розповідав сам Павло Михайлович - батько помер у нього на руках. Коли Михайлу Кіндратович подати для прочитання і підпису текст, він зібрав усі останні сили і почав читати вголос: "Я Михаил Кондратьевич Губенко, при полном разуме и памяти, завещаю жене и наследникам движимое и недвижимое, при сем…" Дійшовши до цих слів, батько підписав заповіт, зрезюмувавши: "При сем руку приложил и ноги протянул Михаил Кондратьевич Губенко".
Василь Михайловича Чечвянський він же - Василь Михайлович Губенко, рідний брат Остапа Вишні, на рік за нього старший.
Сімейство відставного солдата з Груні збагатило українську літературу - та ще гумористику, рідкісний жанр! - двома письменниками, братами-гумористами. Та ще й обидва з талантом від Бога!
...3 листопада 1936 р. відбувся арешт. Тоді ж були й вилучені «як контрреволюційні й націоналістичні» книги Чечвянського.
І вирок: розстріл із конфіскацією всього приналежного йому майна. Вирок був остаточний і оскарженню не підлягав. Чечвянський був розстріляний 15 липня 1937 року.
А що ж вплинуло на формування на формування світогляду Павла Губенка та вибір ним професії ?
Уривок № 3
Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина.
Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi.
А письменник - нi. Про письменника подай, обов'язково подай: що впливало на його свiтогляд, що його оточувало, що органiзовувало його ще тодi, коли вiн лежав у матерi на руках i плямкав губами, зовсiм не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобiографiю.
А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в лiтературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, "куди дiрка дiвається, як бублик їдять".
Бо письменники так, спроста, не бувають.
I от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справдi письменника супроводять в його життi явища незвичайнi, явища оригiнальнi, i коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лiкарем чи просто собi толковим кооператором.
Пiдскочать отi явища - i записала людина.
Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє взагалi природа - картопля, коноплi, бур'яни.
Коли є в хлопчика чи в дiвчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплi - амба! То вже так i знайте, що на письменника воно пiде.
Офіційна лексика
Просторічна лексика,художні засоби
що впливало на його свiтогляд
не так росте, як проста собi людина
його оточувало
Живе собi, поживе
плямкав губами
автобiографiю.
свою автобiографiю.
лиха година
приходиш до висновку
явища незвичайнi, явища оригiнальнi
Головну роль
хлопчика чи в дiвчинки
нахил
Таким чином, поєднавши в одному творі офіційну лексику з просторічною і художніми засобами , автор досяг гумористичного звучання твору.
Учитель: Але письменником не може стати людина неосвічена. Де ж і як навчався Павло?
Уривок № 4 (аудіозапис)
У цей саме час почала формуватися й моя класова свiдомiсть. Я вже знав, що то є пани, а що то - не пани. Частенько-бо, було, батько посилає з чимось до баринi в горницi, а посилаючи, каже:
- Як увiйдеш же, то поцiлуєш баринi ручку.
"Велика, - думав я собi, - значить, бариня цабе, коли їй ручку цiлувати треба".
Правда, неясна якась ще тодi була в мене класова свiдомiсть. З одного боку - цiлував баринi ручку, а з другого - клумби квiтковi їй толочив.
Чистий тобi лейборист. Мiж соцiалiзмом i королем вертiвся, як мокра миша.
Але вже й тодi добре затямив собi, що пани на свiтi є.
I як, було, бариня накричить за щось та ногами затупотить, то я залiзу пiд панську веранду та й шепочу;
- Пожди, експлуататоршо! Я тобi покажу, як триста лiт iз нас... i т. д., i т. д.
Оддали мене в школу рано. Не було, мабуть, менi й шести лiт. Скiнчив школу. Прийшов додому, а батько й каже:
- Мало ти ще вчився. Треба ще кудись оддавати. Повезу ще в Зiнькiв, повчись iще там, побачимо, що з тебе вийде.
Повiз батько мене в Зiнькiв, хоч i тяжко йому було тодi, бо вже нас було шестеро чи семеро, а заробляв вiн не дуже. Проте повiз i вiддав мене у Зiнькiвську мiську двокласну школу.
Отут мені й повернути б було на «неокласицизм», бо вчилися ми разом із Миколою Зеровим. Так не схотів. Самі ж заєте, неокласиком бути - силу треба терпіння. Читай Горація, Вергілія, овідія та інших Гомерів. А бути сучасним письменником - значно легше. Нічого собі не читаєш, тільки пишеш. І всі задоволені.
Зiнькiвську школу закiнчив я року 1903-го, з свiдоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду.
Та куди ж менi в тi чиновники, коли "менi тринадцятий минало".
Приїхав додому.
- Рано ти, - каже батько, - закiнчив науку. Куди ж тебе, коли ти ще малий? Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро.
Та й повезла мене мати аж у Київ, у вiйськово-фельдшерську школу, бо батько як колишнiй солдат мав право в ту школу дiтей оддавати на "казьонний кошт".
Поїхали ми до Києва. В Києвi я роззявив рота на вокзалi i так iшов з вокзалу через увесь Київ аж до святої Лаври, де ми з матiр'ю зупинились. Поприкладався до всiх мощей, до всiх чудотворних iкон, до всiх мироточивих голiв i iспити склав.
Та й залишився в Києвi. Та й закiнчив школу, та й зробився фельдшером.
А потiм пiшло нецiкаве життя. Служив i все вчився, все вчився - хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив.
Уривок № 6
Писати в газетах я почав 1919 року за підписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.
У 1921 роцi почав працювати в газетi "Вiстi" перекладачем.
Часто мене запитують, де мову свою взяв. Мову свою взяв з материнського молока. Це невичерпне джерело мовне.
Зверніть увагу на це, матері, і вам ніколи не доведеться українізувати діточок ваших.
Перекладав я, перекладав, а потiм думаю собi:
"Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потiм - письменником можна бути. Он скiльки письменникiв рiзних є, а я ще не письменник. Квалiфiкацiї, - думаю собi, - в мене особливої нема, бухгалтерiї не знаю, що я, - думаю собi, - робитиму".
Зробився я Остапом Вишнею та й почав писати.
I пишу собi...
Коментар учня:
Перший твір Павла Губенка - "Демократические реформы Деникина" - побачив світ 2 листопада 1919 року в газеті "Народная Воля" під псевдонімом "П. Грунський". У цій же газеті було надруковано ще кілька його фейлетонів, а з квітня 1921 року, коли він став співробітником республіканської газети "Вести ВУЦИК", почався період дуже активної творчої діяльності і систематичних виступів у пресі.
Псевдонім "Остап Вишня" вперше з'явився 22 липня 1921 року в "Крестьянской правде" під фейлетоном "Чудак, ей-богу!".
То ж, в літературу він прийшов людиною зрілою, яка вже склалася. За перо по-справжньому професійно взявся лише на четвертому десятку життя. У процесі натхненної праці цей наділений щедрим літературним талантом і почуттям гумору письменник створив по суті новий жанр - усмішку.
За власними словами письменника, він працював, як "чорний віл", не знаючи спокою і відпочинку, зате повною мірою черпаючи велику радість творчості. Його фейлетони, гуморески, нариси, колючі замітки дуже швидко проклали собі шлях навіть у найглухіші та найвіддаленіші хутори України. Він став улюбленим письменником мільйонів людей і в селі, і в місті, його книги розкуповували вмить.
Уже до кінця двадцятих років їх загальний тираж досягав шестизначного числа. На ті часи - цифра майже фантастична.
У процесі натхненної праці народився й розцвів створений Остапом Вишнею новий жанр - усмішка.
Словникова робота:
У́смішка - різновид фейлетону та гуморески. Своєрiдність жанру усмішки - в поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.
Остап Вишня писав: "Хоч "фейлетон" уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово "усмішка" нашіше від "фейлетону".
Фейлетони й гуморески Остапа Вишні виходять окремими книжками: "Діли небесні" (1923), "Вишневі усмішки (сільські) (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Ану, хлопці, не піддайсь!" (обидві - 1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки літературні", "Вишневі усмішки театральні" (1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930) . Переважна більшість їх перевидавалася на рік по чотири-п`ять разів.
Новому жанру Остап Вишня дав таке жартівливе означення: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки».
Повідомлення
Але не все було так весело. Разом із «куркулями» Сталін оголосив війну й українській інтелігенції. І в цьому вже Павло Михайлович не побачив нічого смішного, тому й припинив писати. І сам Вишня потрапив під твердий пресинг «друзів-письменників» Полторацького і Доброярського. Вони обвинувачували його в націоналізмі й «у пестуванні куркульської мови на противагу мові українського колгоспника і пролетаря», говорили, що він - «постать реакційна, гальмо на потязі культурної революції,... контрреволюціонер,... нездара, шпигун, для якого література - це маскування основного заняття - шпигунства і шкідництва», і з упевненістю заявляли, що «недалеке майбутнє принесе забуття Вишні і "вишнярству"».
Викорчовуючи «націоналізм», система «вибила протягом декількох десятків років усі молоді паростки літературні, - писав згодом Вишня. - Ті дурні, що кричать: "Націоналісти!", не розуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!»
За спогадами дочки Павла Михайловича, єдиним, хто виступив на захист батька, був Микола Хвильовий. Такою ж шляхетністю відзначався й сам Вишня. Коли 1931 р. заарештували М. Рильського, він, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу родині поета, а після звільнення забрав її на кілька тижнів до свого будинку. А самогубство Хвильового, який, не витримавши цькування, застрелився, Павло Михайлович сприйняв як жахливу життєву катастрофу. Близькі думали, що він збожеволів, - три дні з його кімнати доносилися волання й ридання чоловіка, який бився в істериці.
26 грудня 1933 р. був арештований і найвідоміший український письменник того часу гуморист Остап Вишня. Найтихішого і найдобрішого з людей звинуватили в тероризмі - спробі вбити секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева. Павло Михайлович писав: «Заперечував я все... до застосування до мене фізичних заходів впливу. У результаті психічного і фізичного впливу мені довелося зробити на себе наклеп...». Але навіть на питання слідчого Бордона: «У якому приміщенні ви хотіли вбити Постишева?» - із властивим йому гумором відповів, що любить убивати вождів на свіжому повітрі.
Судова «трійка» 23 лютого 1934 р. за терористичну і контрреволюційну діяльність присудила письменнику вищу міру покарання - розстріл. Колегія ОГПУ замінила розстріл на 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Відбував покарання О. Вишня в Ухті Комі АРСР. Вірна дружина Варвара Маслюченко розділила долю письменника. Її називали останньою «декабристкою», але сталінський режим не дав їй стати в'язнем за власним бажанням. «У травні 1934-го маму викликали до ГПУ, - згадувала дочка Марія Михайлівна Євтушенко, - відібрали паспорт і вислали з України», порекомендувавши мешкати там, де ще не пройшла паспортизація. Варвара Олексіївна пішла за чоловіком у заслання в селище Кедровий Шор. Однак лише три тижні родині було дозволено бути разом за колючим дротом. Павла Михайловича перевели на копальні Ухтпечтабу в Еджит-Кірту.
Начальник табору Морозов ставився до письменника співчутливо, дозволив йому працювати в газеті «Северньїй горняк» і писати книгу нарисів про людей Ухтпечтабу. Але, незважаючи на деякі послаблення в режимі, Вишня відчував, що «загнаний плазувати літати не зможе. Та ще не зі зв'язаними, а з вирваними крилами». А з 1937 р. йому відмовляють навіть у праві одержувати листи від рідних.
Рік по тому Павла Михайловича несподівано підняли на етап і повели в Чиб'ю на «додаткове слідство», а фактично - на розстріл. Піший етап завдовжки у 800 км у сніг, у завірюху, у морози... Але врятувала його саме негода: він занедужав на запалення легень, і конвоїри покинули арештанта з температурою сорок вмирати в одному з ізоляторів на етапі. А поки Вишня поборов смертельну недугу і його дотягли до Чиб'ю, Берія, який прийшов на зміну Єжову, уже встиг розстріляти всіх засуджених, включаючи начальство табору.
Перебування Остапа Вишні на засланні відтворені у фільмі режисера Ярослава Ланчака «Из жития Остапа Вишні». У ролі Остапа Вишні Заслужений артист України Богдан Ступка.
Переглянемо фрагмент фільму.
Учитель: Звільнений був Павло Михайлович загадково. У грудні 1943 р. його раптом переодягли в усе нове і відправили до Москви. Там, у «Бутирці» (у листах письменник говорить про «клініку лікувального харчування»), він пройшов «медико-кулінарний курс» і був звільнений. На 23 дні раніше терміну.
У післявоєнний період О. Вишня створив великий цикл неперевершених за своєю майстерністю, тонкістю відчуття рідної природи «Мисливських усмішок».
«Мисливські усмішки» є найбільш поетичними творами письменника-гумориста. Це справді ліричні вірші в прозі, їх по праву можна назвати лебединою піснею письменника.
У центрі всіх творів цього циклу стоять благородні, розумні, кмітливі люди. Вони веселі оповідачі, знавці безлічі мисливських вигадок і охоронці природи, які кохаються в пташинці і звіряткові, деревці і квіточці. За кожний із них стоїть постать, як пише М. Рильський, «справжнього мисливця і при тому поета полювання» - О. Вишні.
____________________________________________________
А найповніше розкрив образ письменника і людини Остапа Вишні його друг поет Максим Рильський. Пропонуємо вашій увазі презентацію одного вірша.
ПО ПОЛЯХ МИ 3 ВИШНЕЮ БРОДИЛИ
По полях ми з Вишнею бродили
Восени, шукаючи зайців.
І бур'ян пожовклий, носивілий
Під ногами срібно хрупотів.
Скільки доброти було в обличчі,
Скільки мудрості в очах було,
Як дивився приятелеві в вічі
Любий наш Михайлович Павло!
Ну а вмів же бути і суворим
І безжальним бути Вишня міг.
Як назустріч чорним поговорам
Підіймав свій праведний батіг!
Без гучних прожив він декламацій -
А в душі поезія цвіла!
Друг людини, друг природи й праці,
Грізний ворог нечисті і зла!
-
ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ
-
Створення психологічного портрету письменника
Психологічний портрет письменника
Остапа Вишні
-
Родина
-
Освіта
-
Захоплення
-
Друзі
-
Професійна діяльність
-
Трагічні події в житті
-
Висновок
-
ПІДСУМОК
-
ОЦІНЮВАННЯ РОБОТИ УЧНІВ НА УРОЦІ
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
-
Домашнє завдання
Написати твір-роздум «Життєвий подвиг О.Вишні».
Література
-
Друзь І. Остап Вишня. - К.: Київ, 1986. - 137с.
-
Живий Остап Вишня: Збірник спогадів про письменника. - К.: Веселка, 1993. - 326с.
-
Журавський А. Ніколи не сміявся без любові: Сторінки життя і творчості Остапа Вишні. - К.: Мистецтво, 1998. - 243с.
-
Зуб І. Остап Вишня: Нарис життя і творчості. - К.: Дніпро, 1997. - 314с.
-
Зуб І. Про Остапа Вишню: Спогади. - К.: Рад. Письменник, 1989. - 145с.
-
Історія української літератури. - К.: Наук. Думка, 1988. - 456с.
-
Письменники України - жертви репресій. - К.: Дніпро, 1997. - 428с.
-
Пришва Б. Г. Засоби гумору в творах Остапа Вишні. - К.: Вища школа, 1988. - 178с.
-
Українська літературна енциклопедія. - К.: Наука, - Т.1. - 1988. - 541с.
-
Ющенко О. Безсмертники. - К.: Рад. Письменник, 1989. - 132с.
14