- Учителю
- Без верби і калини нема України (до Дня української писемності)
Без верби і калини нема України (до Дня української писемності)
Мета. Виховувати любов до рідного краю, до природи, до традицій свого народу.
На дошці написи:
Поки ніж не крає, калина не грає,
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову
стрілку.
(Леся Українка)
Посередині дошки: «Без верби і калини нема України».
Я син червоної Волині,
Ніхто якої не зборов,
Її ненависть і любов
Жаріє вічно у калині.
(О. Богачук)
На столі, накритому білою скатертиною, лежать пироги з калиною, калиновий напій, кетяги калини... Чути звуки сопілки. Входять діти, взявшись за руки, під звуки сопілки. Хлопчик на вишитому рушнику підносить хліб, прикрашений калиною.
-
Ой, нене, серце крає,
Коли сопілка грає,
На свято вербинної річниці
Усіх вас закликає.
- На рідній полині у великі свята
З хлібом калина поруч була.
- Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас, в Україні - калина. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України».
- З давніх-давен наш народ опоетизовував цей кущ. В часи Хмельниччини ширилась козацька балада, розлилися круті бережечки, де калина символізує дух боротьби за національну незалежність від шляхетської Польщі.
(Пісня «Гей, у лузі червона калина»).
- У калині, кажуть, материна мудрість. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: «Не ламай калину, бо накличеш мороз». Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки.
- Де ти, мій луже,
Де ти, сестро-калино?
Під травою-росою
Ні доріг, ні стежинок,
Ой червона калино,
Чом так пізно цвітеш?
Калина.
Як цвіту я так пізно, на Іванове літо,
Доторкнешся до мене і побачиш себе:
Навіть папороть квітом так не вразить себе,
Доторкнешся до мене - і душею цвітеш.
Ти душею, як квітом, і зав'яжеться гроно,
І наллється любов'ю на осінніх вітрах,
Стане в лузі червоно, червона, червоно в віках!
- Влітку плоди калини нелегко помітити серед густого лапатого листя. Ховаються, ніби соромляться потрапити людям на очі, і тільки наприкінці серпня рум'яніють, наливаються гірким соком, визирають з листя.
Не лякає калину осіння негода, ні зима з її холодами. Стоїть і пишається своїм вбранням.
- Все жахав мороз калину:
Побілієш ти, як сніг,
Заморожу до загину -
Заморозити ж не зміг.
Червоніла, пламеніла,
Грона жевріли, як жар,
Не злякалась, не збіліла,
Не калина, а пожар.
А коли прибігли діти,
Любо мовила вона:
Калина.
- Ви мене в коші зберіте,
Я морожена, смачна.
- Зустрічали з пиріжками
Свій Новий щасливий рік.
І солодкими цівками
Лився їм на губи сік.
Родить калина майже щороку і завжди рясно. Ягоди її і зараз використовують у народній медицині. Тому калина була обов'язково мало не в кожній родині як цілюще зілля. У коморі завжди висіли пучечки її пагонів з ягодами, що використовувалися у лікуванні багатьох захворювань. З деревини калини виготовляють музичні інструменти. Та краще від дідуся Опанаса, цього знавця трав, нам ніхто не зможе розповісти цілющі властивості калини. Отож послухаємо його.
Дідусь. Погляньте, оце - калиновий цвіт. На землі він росте тисячі літ, від простуди рятує.
Свіжі ягоди з водою допомагають боротися з бідою - наші серця лікувати, від небезпеки рятувати, кашель проганяти. У випадку отруєння чадним газом потерпілим кладуть по одній ягідці в колене вухо, а також, дають пожувати її плоди. Плоди калини дають червону фарбу, кора - чорно-зелену. Нею добре фарбувати вовну. І ще вам, жіночки і дівчатка, секрет один древній відкрию - якщо хочете, щоб обличчя ваше рум'янилось, завжди свіжим було - не цурайтесь народної косметики - протирайте його соком калини. Як бачите, недарма в народі кажуть, що червона калина сто хвороб лікує.
- На калині зламав гілку,
змайстрував собі сопілку.
І сопілка грає, грає, бо
веселий голос має.
Калинова сопілка, калинова колиска, калиновий лист - говорять в народі. Дуже любив цей кущ Т.Г. Шевченко. Він опоетизував калину в* свої творах.
Сонце гріє, вітер віє з поля на долину,
Над водою гне з вербою червону калину.
На калині одиноке гніздечко гойдає,
А де ж співає соловейко? - не питай, не знає.
Тече вода з-під явора,
Яром на долину.
Лишається над водою
Червона калина,
Лишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
(Учениця розповідає легенду про калину).
(Пісня «При долині»).
- У Степана Васильченка є невеликий прозовий твір «Калина».
...Ішли двоє дорогою, дивляться, щось червоніє у лузі. Один каже: «Це калина співає». А другий відповідає: «А коли вона тут виросла? Мабуть, це щось інше». Підійшли ближче, придивились, а то дівчина гуляла - рум'яна та чорна, ну, зовсім як калина. З того часу повелося: як тільки де-небудь виростала дівчина гарна, то про неї казали: «Красива, як червона калина».
А які ж приказки про калину придумав наш народ:
- Пишна та красива, як червона калина.
- Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.
- Щоки червоні, як кетяги калинові.
- Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.
- Посадили біля хати калину, будеш мати долю щасливу.
Одним із символів України є і верба. Скажи тільки одне слово «Україна» - і в уяві обов'язково постають тополя у полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини.
(Пісня «В кінці греблі шумлять верби»).
Це пісня про кохання і прекрасне, горде дерево, що росте здебільшого поодинці або рядочком у низинних місцинах та над річкою чи ставом.
Окрім краси, що хвилює людське око, верба нам дає багато користі. Вона, ніби позначка води на земній карті. Тому й криницю завжди копають під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не ростиме.
Цікаво й таке у селах, де копають колодязі на куток (на 10-15 дворів), люди у відра з набраною водою завжди клали вербову дощечку, завбільшки з долоню. Такий вербовий кустик дезинфікує воду, поліпшує її смакові якості, надаючи їй «вербового духу», що його утворюють смолисті речовини.
Є ще одна властивість цього дерева - тримати тепло або прохолоду. У спекотний літній день у затінку верби завжди прохолодніше, ніж під іншим деревом. ,
Здавна в Україні творці музичних інструментів використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербу для виготовлення кобз, бандур.
А ще вербова деревина здавна використовувалася і для виготовлення меблів, човнів-довбанок, дерев'яних ложок.
Український народ оспівує це дерево в піснях, поети - в віршах.
(Пісня «Ой вербиченько, біле личенько»).
З вербою пов'язаний і прихід весни та велике християнське свято Пасхи, якому передує Вербна неділя. Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи не найкращими весняними квітами. Пухнасті, як маленькі курчатка, котики випромінюють тепло і ласку, несуть запах весни.
Ой, вербо, вербо зелена
Спусти гіллячко додолу,
На зелену діброву,
На червону калину,
Де соловейко гніздо в'є,
А зозуленька кує.
Загадки.
(Пісня «Білий цвіт на калині»).