- Учителю
- Компетентнісне навчання на уроках літератури
Компетентнісне навчання на уроках літератури
Компетентнісне навчання на уроках літератури
Тема життєвих, інформаційних, соціальних, професійних компетентностей не сходить зі сторінок педагогічної та методичної преси останніх років. Чим викликаний такий інтерес?
Традиційний підхід до освітнього процесу в основному орієнтований на формування комплексу знань, умінь та навичок. Проте ціннісні орієнтації вже інші. Освіта сьогодні переходить зі знаннєцентричної до компетентнісно спрямованої, тобто до способів застосування знань і умінь на практиці.
Плекається нова модель випускника. Формується не стільки «інтелектуальний ресурс»,скільки комунікативна, відповідальна, творча особистість, здатна до саморозвитку, готова практично розв'язувати життєві та професійні проблеми, які перед нею постають. На коні не той, хто багато знає, а той, хто вміє цими знаннями толково розпоряджатися.
Відповідно змінюється «портрет» учителя. На відміну від традиційного розуміння провідної ролі вчителя як головного джерела інформації, школа ХХІ століття пропонує іншу роль: вчитель як фалісітатор, провідник та спостерігач, який створює можливість для учнів застосувати отримані навички для побудови нових знань. Іще німецький педагог А.Дистервег вважав, що гарний вчитель не дає істину, а вчить її знаходити. Тому виховання в учнів навичок самостійного пошуку рішення завдання, що призводить до успіху, - це і стає основною метою навчання сучасної школи.
Звернемося до історії питання.
Уперше поняття «компетенція» стало використовуватись в США в області бізнесу в 70-х роках ХХ століття і було пов'язане з проблемою виявлення якостей майбутнього співробітника. З самого початку компетенції стали протиставлятися спеціальним знанням та вмінням, пов'язаним із конкретною професійною діяльністю, тобто протиставлятися поняттю «кваліфікація». Компетенції розглядалися як самостійні універсальні складові будь-якої професійної діяльності, що впливають на її успішну реалізацію.
У наш час проблема компетенцій потрапила до освіти та зайняла в ній головуюче місце, що пов'язується з інформаційним вибухом останнього десятиріччя та змінами, які відбулися внаслідок використання інформаційних технологій, швидкого впровадження наукових розробок не лише в економічну сферу, але й у повсякденне життя людей.
Компетенція (лат. competentia - «коло питань») - це сукупність знань, умінь та навичок, які необхідні для конкретної роботи; здатність та готовність ефективно застосовувати знання на практиці, у конкретній ситуації. «Компетентна у певній області людина володіє відповідними знаннями та здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю область та ефективно діяти в ній» [14].
Компетенція повинна відповідати, по-перше, індивідуальним вимогам, тобто бути особистою якістю. По-друге, відповідати суспільним вимогам, тобто дозволяти отримувати суспільно значимі результати. І, по-третє, сприяти здійсненню практичної діяльності, тобто дозволяти оперативно вирішувати проблеми і завдання, які виникають [6].
У дослідженнях часто синонімічно використовується два поняття - «компетенція» і «компетентність».
Будемо дотримуватись точки зору А.Хуторського, який вбачає у компетенції деяку відчужену, наперед задану вимогу до освітньої підготовки учня, а у компетентності - вже особисту якість (характеристику), яка відбулася [14]. Іншими словами, компетентність - це володіння людиною певною компетенцією як нормою освітньої підготовки, реально сформовані особисті якості та мінімальний досвід діяльності.
Компетентнісний підхід у навчанні - це формування здатності діяти в ситуації невизначеності при рішенні актуальних для учнів проблем.
Науковими розробками проблеми компетентностей з акцентами на педагогічному, соціально-психологічному, соціологічному аспектах займаються З.Бауман, П. Бергер, П. Бурдьє, Б. Вульфсон, С. Гессен, Е. Гідденс, В. Долл, В.Дружинін, І. Єрмаков, О. Злобіна, Л. Іонін, Т. Каткова, О. Коржова, Дж. Куллахан, Т. Лукман, І. Мартинюк, А. Мінаєв, Л. Мітіна, К. Обуховський, Л.Пермінова, Ж. Перре Л. Петровська, М. Попова, Дж. Равен, Б. Рей, М. Рижаков, Н. Соболєва, Л. Сохань, І. Тараненко, Т. Титаренко, В. Тихонович, У. Томас, Г.Халаш, В. Циба, А. Шюц та ін.
Базовими технологіями, що підтримують компетентнісно орієнтоване навчання, є:
- технологія проблемного навчання;
- технологія проектної та дослідницької діяльності;
- технологія когнітивного навчання;
- технологія навчання в глобальному інформаційному співтоваристві;
- технологія рішення винахідницьких завдань;
- ідея особистісно орієнтованого підходу (І.С. Якиманська);
- ідея діяльнісного підходу («навчання через діяльність») - Д.Дьюї, Г.П.Цедровицький, А.А.Дергач, О.С.Анісімов;
- ідея розвиваючого навчання (П.Я.Гальперин, Л.В Занков, В.В.Давидов);
- технологія розвитку критичного мислення (Дженні Л. Стіл, Кертіс С. Мередит, Чарлз Темпл і Скотт Волтер) та ін.
Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих один від одного знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі, адже мета розвитку компетенцій - допомогти дитині адаптуватися в соціальному світі.
Серед різних видів компетенцій виділяються, перш за все, ключові компетенції, які є «ключем», базою, основою для інших, більш конкретних та предметно-орієнтованих.
Ключові (базові) компетенції використовуються у повсякденному житті, вони багатофункціональні, надпредметні і мають високий ступінь універсальності. Це визначені суспільством, самою особистістю здібності, вміння, які допомагають людині в будь-якій ситуації досягти позитивних результатів як в особистій, так і в професійній сферах життя.
Концепція «ключових компетенцій» була прийняла Радою Європи у 1996 році як освітній результат. Це:
- розвиток когнітивних якостей (вміння відчувати навколишній світ, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, узагальнювати, обробляти інформацію);
- розвиток креативності (гнучкість розуму, творчість, чуйність до протиріч);
- організаційно-діяльнісні якості (здібності усвідомлення мети, вміння її пояснити, організувати її досягнення);
- комунікативні якості, обумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, з об'єктами навколишньої природи та інформаційними потоками;
- світоглядні якості, що визначають емоційно-ціннісні установки, здатність до самопізнання та самовдосконалення.
Загалом ключових компетенцій понад 150.
Виходячи з цього переліку необхідних якостей та проаналізувавши різноманітні варіанти типологій необхідних сучасному учню знань і вмінь, пропонуємо наступну класифікацію ключових освітніх компетенцій:
1. Ціннісно-смислові (ціннісні орієнтири учня, його досвід самопізнання, осмислення свого місця в світі, вибір ціннісних, цільових, смислових установок дій).
2. Загальнокультурні (пізнання особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно-моральних основ життя, традицій окремих народів, розуміння ролі науки і релігії в житті людини, їх впливу на світ).
3. Пізнавальні (знання і вміння організації цілепокладання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності; здобування знань безпосередньо із реальності, володіння прийомами дій в нестандартних умовах, евристичними методами рішення проблем).
4. Інформаційні (володіння інформаційними технологіями, вміння працювати з усіма видами інформації, шукати, аналізувати, перетворювати, застосовувати інформацію для рішення різноманітних проблем).
5. Комунікативні (знання мов, ефективних способів співробітництва, навички роботи в групі, володіння різноманітними соціальними ролями в колективі, вміння представити себе, написати лист, заяву, вести дискусію тощо).
6. Соціальні (вміння жити і працювати в колективі, в команді; знання прав споживача, покупця, клієнта, виробника, професійне самовизначення, володіння етикою трудових та громадянських взаємовідносин).
7. Моральні (готовність, здатність та потреба жити за загальнолюдськими моральними законами).
8. Автономізаційні (здатність до саморозвитку, самовизначення, самоосвіти, конкурентоздатності; потреба та готовність вчитися протягом всього життя; турбота про особисте здоров'я; внутрішня екологічна культура).
Освітнє середовище повинно вибудовуватись таким чином, щоб дитина опинялася в ситуаціях, які сприяють становленню цих компетенцій.
Компетентності обов'язково пов'язані між собою. Оволодіваючи яким-небудь способом діяльності, учень отримує досвід інтеграції різноманітних результатів освіти (знань, умінь, навичок, цінностей тощо) та постановки мети. Так відбувається усвідомлення процесу управління власною діяльністю - «компетенції».
Як моделювати сучасний компетентнісно орієнтований урок літератури в школі?
Предмет література займає особливе місце, він дає учням знання про світобудову, ставить акцент на смислових та світоглядних аспектах, допомагає знайти ціннісні орієнтації. Тож, світова як шкільна дисципліна може стати дієвим засобом різнобічного розвитку особистості учнів, формування в них ключових компетенцій. Крім того, словесник навчає «учня читати, працювати з додатковою літературою, мислити, говорити, аргументувати, висловлювати думки з приводу побаченого та почутого» [1].
О.Ісаєва рік тому зазначила, що для сучасного уроку літератури характерні чотири парадигми (концептуальні моделі освіти): особистісно орієнтована, читацькоцентрична, компетентнісна і культурологічна [4, с. 2-4].
Програма з літератури спрямовує роботу вчителя на розвиток ключових компетентностей , а також на формування предметної літературної компетентності, складниками якої є комунікативна, емоційно-ціннісна, літературознавча, загальнокультурна, компаративна та інші компетенції особистості.
Класифікацію літературних компетенцій
Комунікативна та мовленнєва компетенція.
Комунікативна компетентність - основа практичної діяльності людини в будь-якій сфері життя. У сучасному суспільстві особливо відчувається потреба у різнобічно грамотних людях, які вільно володіють навичками усного та писемного мовлення. Професійні, ділові контакти, міжособистісні взаємовідносини потребують від сучасної людини універсальної здатності до породження багатоманітності висловлювань, як в усному, так і в писемному мовленні [8].
У результаті розвитку даної компетенції в учнів формуються комунікативні якості, обумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, вміння відшукувати, перетворювати та передавати інформацію, виконувати різноманітні соціальні ролі в групі та колективі, використовувати сучасні телекомунікаційні технології (електронна пошта, Інтернет) та ін.
Навіть звичайний урок літератури дає необмежені можливості для розвитку комунікативних здібностей, готовності учнів до успішного, позитивного спілкування. Діти набувають навичок мовленнєвої культури: написання тексту, вимовляння монологу, користування різними типами мовлення, побудова висловлювання у певному стилі, вміння взяти інтерв'ю та інших форм комунікативної взаємодії.
Значима також організація на уроці «живої» розмови, дискусії, диспуту, коли діти висловлюють яскраві думки, сміливі судження, сумніви, іншими словами, вчаться відстоювати свою позицію та з повагою відносяться до думки інших.
Головним на уроці літератури стає питання. Правильно поставлене питання та грамотно організований пошук відповідей формує культуру мислення, пробуджує бажання висловитись, проявити себе, допомагає розібратися в системі взаємовідносин, які існують в світі, вчить прислухатися до слова. Процес навчання літературі організовується як самостійний творчий пошук, результати якого як власні «відкриття» вдягаються у словесну форму.
Комунікативна компетентність - це також виховання толерантності, самоконтролю, розвиток навичок роботи в групі, формування культури публічних виступів, розвиток вміння слухати, розуміти співбесідника, доводити думку, укріплення образу «Я».
Приклади комунікативно-ситуативних вправ.
Оволодівають учні комунікативною компетенцією на уроках з використанням інтерактивних форм навчання: «мікрофон», «обери позицію», «коло думок», «мозкова атака», урок-конференція, урок-суд, урок-вистава, урок-дискусія, урок-пошук та под.
Нестандартні завдання можуть бути представлені у вигляді проблемних ситуацій, рольових та ділових ігор, конкурсів та змагань, інших завдань з елементами цікавості (життєві та фантастичні ситуації, інсценівки, казки, загадки, «розслідування» тощо).
«Граючи, говоримо».
Уявіть, що ви, як і головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли ,як ясла повні»(10 клас), опинились у такій життєвій ситуації. Що ви будете робити, щоб вижити й не втратити гідність?
Вам, як художнику, запропонували виконати малюнок до назви байки Леоніда Глібова «Щука»(6 клас).Що б ви зобразили? Опишіть свою ілюстрацію художнім словом.
Ви зустріли Мирославу з повісті Івана Нечуй-Левицького «Захар Беркут», опишіть її зовнішній вигляд та ваші почуття від зустрічі з нею .
«Постав себе на місце героя».
Уявіть себе гускою або гусаком оповідання Миколи Вінграновського «Гусенятко»,у яких щойно вилупилося маля. Про що видумаєте, чому стривожені? Поясніть. Які рядки краще за все допомагають вам увійти в образ?
Уявіть себе Мартином Борулею з однойменної комедії М.Карпенка -Карого, опишіть його портрет, обравши художні деталі з тексту.
Ви-головний герой поеми Т.Шевченка «Сон», поділіться з товаришами враженнями від мандрівки до Петербурга .
«Читаємо, розуміємо, говоримо».
Ви отримали завдання розпізнати міф серед інших творів народної творчості. Поясніть, як ви це зробите?
Переказ художнього тексту.
Переказ використовується як дієвий прийом, що сприяє засвоєнню змісту твору та розвитку мовлення учнів. Розрізнюють два основних типи переказів:
1) відтворюючий переказ:
- докладний вільний (заснований на першому враженні та передачі в цілому своїми словами);
- докладний художній (близький до тексту автора, що має за мету не тільки детально передати зміст, але й відобразити художні особливості тексту);
- короткий (учень викладає основний зміст прочитаного, зберігаючи логіку і стиль вихідного тексту, але опускаючи подробиці, деякі деталі художнього тексту, що навчає школярів відбирати головне і відсіювати другорядне);
- вибірковий (відбір і передача змісту окремих розділів тексту, об'єднаних однією темою - наприклад, «Історія «тореадорів»з Васюківки»( 6 клас));
2) творчий переказ (зі зміною особи оповідача, ускладнений творчими завданнями, що потребує від учня глибокого розуміння характеру героя, художніх засобів його зображення, великої попередньої роботи).
Види і жанри висловлювань на літературні теми:
І. Репродуктивні висловлювання: переказ літературно-критичних статей з підручника, фрагментів літературознавчих розвідок, мемуарних і епістолярних жанрів.
ІІ. Продуктивні висловлювання:
1. Наукові, літературознавчі: розгорнута усна відповідь, повідомлення, доповідь.
2. Літературно-критичні: літературний огляд, критичний етюд, критичне есе, «слово про письменника» та ін.
3. Мистецтвознавчі: розповідь або доповідь про твір мистецтва (картину, скульптуру, архітектурну будівлю), промова екскурсовода, режисерський коментар та ін.
4. Публіцистичні: мова про героя твору, ораторський виступ, репортаж тощо.
5. Художньо-творчі: учнівські вірші, оповідання, нариси, п'єси, твори, художньо-біографічне оповідання, художній нарис тощо.
Читацька компетенція.
Основне завдання літературної освіти - формування уважного читача з добре розвиненими творчими, розумовими, пізнавальними здібностями. Це не просто розвиток навичок роботи з художнім текстом, а ціле мистецтво. Учнів не можуть не хвилювати світоглядні питання, характерний антураж різних епох і країн, цікаві відомості з галузі людинознавства і культурології, можливість пізнати сутність людини і ролі мистецтва в її житті. Таємниці, розкриті в тексті, змушують працювати мислення та виходити на ідею, розвивають здатність учня формувати свою думку й аргументувати її.
«Підготовка вдумливого читача, - як зазначає О.М.Товста, - неодмінна умова виховання ерудованої, інтелектуально й духовно розвиненої особистості» . Отже, мета літературника- підготувати читача, який сприймає художній твір не як просте повідомлення про події та героїв, а, враховуючи закони мистецтва, глибше осмислити твір як явище певного етапу розвитку культури народу.
Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань:
- зацікавити учнів читанням;
- розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні;
- навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси;
- створити належні психолого-педагогічні умови школярам для сприйняття розуміння та оцінки прочитаного;
- забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури, літературної критики;
- формувати в них навички аналізу художнього твору;
- організувати дослідницьку роботу школярів;
- розвивати їхнє усне та писемне мовлення;
- працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів .
Надзвичайно важливо перше враження від прочитаного: обговорення початкового розуміння, смислів, народжених одразу ж після прочитання тексту. Їх можна зафіксувати, щоб учні могли в кінці уроку побачити різницю між розумінням першим (частіше поверхневим) і розумінням, отриманим у результаті розшифрування, «розгадування таємниць» тексту .
Робота з текстом будується на інтерпретації, алгоритмізації, презентації. Тут важливі і емоції (які включають зацікавленість і запускають допитливість), і «холодна голова» (різні види аналізу тексту: культурологічний, літературознавчий, лінгвістичний, смисловий, символьний, комплексний).
Завдання і прийоми, спрямовані на розвиток читацької компетенції:
- гронування («асоціативний кущ»);
- розгадування кросвордів;
- пошук ключових слів у формулюванні теми;
- літературний диктант;
- літературна вікторина;
- проблемні запитання;
- евристична бесіда;
- переказ ланцюжком від імені персонажу твору;
- формулювання запитань письменнику, літературному герою;
- написання листа письменнику чи герою;
- читацький відгук;
- участь у розробці сценарію;
- зіставлення твору з його екранізацією або театральною виставою;
- метод «вживання» учнів у текст (дописування уривків тексту, складання листів, щоденників; складання монологів, діалогів героїв);
- проведення диспуту, семінару, сприйняття літературного твору у співвідношенні з власним внутрішнім світом та ін.
Питання, звернені на розуміння ролі книги в нашому житті:
Чи потрібні нам книги про…?
Чи актуальні книги … в наші дні?
Чи доводилось вам зустрічати в житті таких людей, як герой …?
Який життєвий урок ви винесли з …?
Які проблеми підіймає автор у творі …?
У чому сенс твору і чому він має таку назву?
Які почуття виникли у вас після прочитання …?
Які риси характеру, притаманні герою …, ви хотіли б виховати в собі?
У чому сила впливу даного твору на читача?
Сьогодні на уроці я зрозумів… (я навчився …, я відчув …) тощо.
Емоційно-ціннісна компетенція.
Мистецтво художнього слова має справу з різноманітними відтінками почуттів і смислів. Тож розвиток емоційного інтелекту (EQ) і загальнолюдських цінностей - головне завдання формування компетенції пропонованого типу.
Важливо створювати приємну психологічну атмосферу уроку світової літератури, коли взаємовідносини між вчителем і учнями будуються на принципах співробітництва, довіри, взаємної поваги, коли словесник оберігає право учня на самостійний вибір, право на помилку, право на почуття власного достоїнства.
Ціннісно-смислові компетенції при вивченні літератури передбачають:
- здатність до власної інтерпретації вивчених художніх творів;
- розуміння авторської позиції та своє відношення до неї;
- застосування духовно-морального досвіду в життєвих ситуаціях.
Література як мистецтво передбачає емоційний характер навчання, адже відсутність емоцій на уроці - джерело байдужості учнів та їхнього небажання навчатися. При оцінці творів, персонажів, мистецьких епох намагатись приводити дітей до емоцій, розфарбованих творчою діяльністю; прагнути до виявлення читацьких почуттів (співчуття, добра, симпатії та ін.); прагнення до того, щоб учні, відповідаючи, обирали в усних і письмових монологах такі слова, які яскраво передають емоційний стан і почуття героїв сюжету.
Для розвитку емоційної компетенції можна використовувати наступні завдання:
- передача настрою, враження, почуття від музики, архітектури, кіно;
- змалювання внутрішнього світу літературного героя в кольоровій палітрі;
- розучування ролей в окремих драматичних творах або уривках;
- створення твору-імпровізації під музику;
- виписування із твору найбільш яскравих рядків, які сподобались учню;
- опис почуттів, які народилися під впливом даного поетичного твору;
- прийом «палітра емоцій» (із поданого переліку вражень, почуттів підкреслити три слова, що відповідають вашому стану душі: задумливість, співчуття, легенький смуток, захоплення, спокій, переживання, радість, журба, розчарування, світла печаль, умиротворення).
Сьогодні багато зарубіжників проводять уроки почуттів:
- урок - емоційне враження;
- урок-сповідь;
- урок-подяка;
- урок-інтрига;
- урок-одкровення;
- урок-засудження;
- урок-реквієм;
- урок-сумнів;
- урок-оберег;
- урок-рефлексія та ін.
Учнів потрібно навчити сприймати за прочитаним текстом життя з його сумом та радістю, відчувати роздуми та переживання, висловлені автором.
Полікультурна компетенція.
На уроках світової літератури учні пізнають культуру, побут, традиції інших народів, знайомляться із загальнолюдськими цінностями, що сприяє вихованню дітей в контексті «діалогу культур» і розвитку полікультурної компетенції.
Для вчителя постає проблема орієнтації в сучасних багаточисельних культурологічних моделях (серед найпоширеніших назвемо антропоцентристську, аксіологічну, структурну, ігрову, семіотичну).
У дослідженнях семіотиків (семіотика - наука про знаки) зазначено, що кожна культура семіотично неоднорідна, і постійний обмін текстами здійснюється не лише усередині певної семіотичної структури, але й між різними за своєю природою структурами. Уся ця система обміну текстами може бути у широкому сенсі визначена як діалог між по-різному збудованими, проте контактними генераторами текстів.
Майбутнє школи пов'язано з синтезом різних навчальних дисциплін, насамперед предметів гуманітарного циклу в парадигмі культури та розробкою інтегрованих курсів, які характеризуються системністю, комплексністю, цілісністю, синтезом і гармонією. Інтеграція мистецтв на уроках літератури - плідний шлях освоєння культурного «фону» художнього твору. Об'єднання літератури з іншими видами мистецтва веде до ситуації, коли один вид мистецтва може переводитися на мову іншого.
На уроках літератури все більшого поширення отримують уроки-діалоги і уроки культурологічного аналізу. Твір прочитується, як правило, у декількох паралельних культурних шарах:
1) як факт духовної культури народу;
2) як свідоцтво певної культурної епохи та її своєрідного стилю;
3) як дзеркало неповторного культурного світу письменника;
4) як акумуляція й відображення знань про інші культурні сфери: філософію, історію, політику, психологію, мистецтво тощо.
Не менш популярні інтегровані уроки, на яких поєднуються:
- література - музика - живопис - архітектура - театр;
- література - філософія - релігія.
Вивчаючи літературу в широких культурних контекстах, учень починає розуміти художній твір як складову частину загальнокультурного процесу. Досвідчений вчитель помічає усі культурні шари тексту й допомагає учням почути якомога більше голосів твору.
Діалогічне пізнання на уроці літератури - це завжди спів-творчість, спів-бесіда, спів-відкриття, спів-відчуття та багато інших спів-. І в такому сенсі художня культура існує не лише як сума певної інформації, але й починає жити у духовному світі людини як своєрідний код її життєдіяльності, програма цивілізації.
Пошуково-дослідницька компетенція.
Необхідними вміннями і навичками мисленнєвої діяльності людини є осмислення теоретичного матеріалу, виділення головного, аналіз, синтез, абстрагування та конкретизація, індукція та дедукція, класифікація, узагальнення, систематизація доказів, побудова виступу, аргументація, вміння сприймати питання, осмислити його, сформулювати достойну відповідь, формулювання висновків, умовиводів. Усе це допомагає розвивати технологія пошуково-дослідницької діяльності учнів.
У ході дослідницької діяльності учні:
- навчаються вмінню самостійно здобувати знання;
- відчувають потребу в безперервній самоосвіті, без зовнішнього стимулу;
- розвивають навички самоорганізації;
- формують адекватну самооцінку;
- засвоюють вміння створення спеціальних матеріалів для представлення результатів дослідження: комп'ютерних презентацій, слайд-шоу, відеофільмів тощо .
Найбільш поширеним завданням, де може проявитися дана компетенція, є написання і захист учнями наукової роботи (реферат, літературознавче дослідження, наукова робота МАН). При цьому розвиваються такі вміння, як пошук інформації, можливість порівняти різні точки зору на певну проблему, вміння лаконічно передавати головне, розкрити тему, складання плану виступу, обробка його озвучування, тренування вміння відповідати на питання і триматися перед аудиторією. Захист наукової роботи являє собою звіт про проведену пошуково-дослідницьку діяльність, її результати та висновки. Робиться висновок про недоліки та засоби їх усунення у подальших роботах.
Метод проектів надає можливість кожному учню поставити мету, обрати спосіб дії, вчить розподіляти обов'язки, керувати та підкорятися, брати участь у обговоренні проблеми, підводити підсумки. Робота над проектом дозволяє самостійно здобувати знання, обмінюватись думками, включає пошук, обробку даних з теоретичної та практичної проблеми, пов'язаної з існуючою реальністю, крім того, учню доведеться оформити результати своєї праці за допомогою сучасних інформаційних технологій. Працюючи над власним проектом, дитина вчиться бути особистістю, несе відповідальність за результат, усвідомлює необхідність і значимість праці, яку вона виконує, в неї розвиваються креативні вміння (конструювання, моделювання). Проекти можуть бути індивідуальними (наприклад, дослідити розвиток певної теми у творі, що вивчається) і груповими (наприклад, розробити урок-виставу про життя Шевченка).
Соціальна компетенція.
Дана компетенція характеризує вміння людини повноцінно жити в суспільстві, брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій.
Соціальна компетенція включає в себе:
- культуру міжособистісних відносин;
- вміння визначити власну роль в суспільстві;
- співдружність, здатність працювати в групі, в команді;
- соціальну цілісність, вміння визначити особисту роль у суспільстві та ін.
Навички роботи в колективі класу, в групі надають можливість учням оволодіти способами взаємодії з оточуючими. У них формується вміння вислуховувати іншого, розвивається «почуття ліктя», здатність працювати не поруч, а разом, увага до оточуючих.
Мета розвитку соціальної компетенції є дуже гуманною, адже допомагає дитині ще зі шкільних років зайняти активну позицію в суспільстві, яка базується на свободі вибору особистості. Тому для реалізації цієї компетенції необхідно обирати не тільки гуманний зміст, але і форми й методи також гуманні. Інакше ця гуманна мета втратить свою цінність .
Розвивати соціальну компетентність можна, використовуючи різноманітні форми і прийоми групової роботи: робота в парах, ротаційні трійки, «акваріум», «карусель», «джиг-со», «мозкова атака» тощо. У групах учні, вступаючи в контакт, вирішують соціальні й комунікативні завдання: навчаються висловлювати свою точку зору, слухати і розуміти співбесідника, вести дискусію.
З соціальною компетенцією тісно пов'язана рольова компетенція - здатність особистості розв'язувати життєві проблеми, пов'язані з рольовою поведінкою, із функціонуванням життєвих ролей. Вона включає здатність оперативно володіти своїми психологічними ролями, бути повноправним суб'єктом цих ролей, включати рольову поведінку в процес власної життєдіяльності й життєтворчості, що сприяє гармонійній рольовій самореалізації.
Особливістю життєвого світу дисгармонійної особистості є обмеженість її життєвих ролей. Навпроти, уроки світової літератури - це плодотворне середовище для учнів випробування себе в якості будь-якого персонажа, письменника, представника тої чи іншої культури, формування нових життєвих ролей, можливість творчого самовираження. Те, чого не дано здійснити в реальному житті, можна здійснити в уяві, у творчому задумі, у грі. Засоби підвищення рольової компетенції є ефективним фактором гармонізації життєвого світу дитини.
Рольова гра «Театр». Це не тільки інсценізація уривку з драматичного твору або байки. Учні завчасно обирають ролі: акторів (вчать напам'ять свої слова), костюмерів (допомагають у виборі костюмів), гримерів (допомагають змінити зовнішній вигляд), глядачів (готують квіти для акторів). Можна розпочати гру, як в справжньому театрі, з покупки білетів на виставу (виконання завдань різних рівнів складності: «Партер» - розповісти про життя письменника, «Ложа» - пригадати цитати з твору, «Балкон» - пояснити епіграф уроку). Після знайомства з «Програмою» та перегляду вистави, глядачі можуть вручити квіти улюбленому актору, оцінивши виступ за такими критеріями: оригінальність виступу, акторська майстерність, виразність читання, правильна літературна вимова тощо.
Рольова гра є одночасно мовленнєвою, ігровою та навчальною діяльністю. Вона надає учню можливість випробувати власні здібності та зробити максимальний вклад у загальну справу.
Життєва компетенція.
Життєва компетенція є цілісним утворенням, яке становить системну властивість усієї особистості і характеризує її здатність зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві проблеми. Власне, компетентною вважається людина життєздатна, авторитетна в тій чи іншій галузі.
Життєва компетентність належить не до якоїсь зі сфер діяльності, а до життя загалом, до життєдіяльності, життєтворчості: мистецтво жити є втіленням життєвої компетентності особистості як режисера і актора своєї долі.
Життєву компетентність розглядають як детермінанту саморозвитку, самореалізації, самоактуалізації, життєтворчості. Вона передбачає відповідний віковим можливостям та індивідуальній історії життя рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування, ідентифікація, імітація, емпатія, рефлексія, образ «Я», совість .
Життєва компетентність розкриває міру включеності людини в активну дію, здатність ефективно розв'язувати проблемну ситуацію життя, мобілізувати при цьому знання, досвід, цінності, уміння.
Життєва компетентність не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. Вищі рівні компетентності передбачають ініціативу, організаторські здібності, здатність оцінювати наслідки своїх дій .
Бути життєво компетентним - знати, як якісно жити та вміти постійно нарощувати якість життя. Якісно жити - значить, вміти творити своє життя, будувати відносини з людьми, примножувати своє здоров'я, щастя, успіх, вміти бути творчим, зрощувати свою здатність жити у відповідності з вищими загальнолюдськими цінностями, жити екологічно, вилучаючи уроки з неминучих втрат і тимчасових криз.
Життєва компетентність - це системна якість, яка отримується тільки в самому житті, у проживанні його, у доланні, у самовідданості людям, творчій справі, в усвідомленні того, що робиш, навіщо живеш. Набути життєву компетентність можна тільки проживаючи життя цілісно, усвідомлюючи, що все в житті взаємопов'язане та взаємообумовлене .
Світова література надає учню багатющий матеріал для аналізу різноманітних життєвих схем поведінки, людських характерів, акценту на унікальний внутрішній світ людини. Чи навчає література життю? І так, і ні. Вона пропонує варіанти життєвих моделей і ситуацій, приклади найрізноманітніших почуттів: кохання, дружби, героїзму, честі, справедливості, безкомпромісності, добра. Те, що учень не розгледить в свого товариша, батька, сусіда, він може побачити в Тома Сойєра, Дон Кіхота, Маленького Принца. Класична література має таку силу зберігати душу дитини та прививати їй вищі цінності.
Завдання, які розвивають життєві компетенції.
Одним з кращих прикладів формування та розвитку життєвих компетенцій є застосування інтерактивних методик, в яких використовуються принципи рефлексії, партнерство, неординарність, креативність, толерантність .
Прийом «Чарівна паличка».
У вас в руках чарівна паличка, з її допомогою ви потрапили до картинної галереї в Дрездоні на вернісаж картини Рафаеля Санті «Сикстинська мадонна». Опишіть, яким ви його уявляєте (розвиток мовлення 7 клас «Опис зовнішності людини за картиною»).
Інформаційна компетенція.
Інформаційні технології стали невід'ємною частиною суспільства та здійснюють вплив на процеси навчання і систему освіти в цілому. Сьогодні однією з основних умов прийому на роботу стає вміння користуватися комп'ютером. Формування інформаційної компетенції не просто вимога часу, а необхідність для кожної людини, яка живе в умовах інформаційного суспільства.
Інформаційна компетенція є однією з ключових компетенцій сучасної людини та проявляється, перш за все, в діяльності при рішенні різноманітних завдань із залученням комп'ютера та засобів ІКТ. Вона включає в себе дві групи базових компетенцій:
1) компетенції роботи з інформацією (усвідомлення потреби в інформації; вибір стратегії пошуку інформації; відбір, порівняння та оцінка інформації; систематизація, обробка та відтворення інформації; синтез існуючої інформації та створення нового знання);
2) компетенції використання інформаційних технологій (використання стандартного програмового забезпечення, комп'ютера, оргтехніки, цифрової техніки; вміння користуватися Інтернет-ресурсами; мережева взаємодія).
Практика застосування ПК свідчить, що учні, які навіть не дуже цікавляться предметом світова література, «захоплені роботою, не відволікаються, охоче і радісно діляться один з одним своїми досягненнями. Розвивається прагнення до красивого і чіткого оформлення, почуття авторства, цінності своєї роботи» .
Одним із новітніх методів розвитку інформаційної компетентності є кейс-метод (метод активного навчання на основі реальних ситуацій), який дозволяє розвивати навички роботи з різноманітними джерелами інформації. Процес рішення проблеми, що викладена в кейсі, включає елементи творчості та має на увазі колективний характер пізнавальної діяльності.
Показником інформаційної компетентності стає створення нових інформаційних продуктів: проектів, звітів, моделей, презентацій, електронних посібників та розробок тощо.
Учні, які володіють інформаційними технологіями на більш високому рівні, готують до уроків не тільки презентації в програмі Microsoft Office Power Point, але і створюють власні сайти, присвячені окремим письменникам або культурним епохам.
Творча компетенція.
Важливо, щоб школа давала не тільки суму конкретних знань, але і навчала спостерігати, досліджувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, розвивала креативне мислення, тобто формувала творчу компетенцію.
До креативних (творчих) якостей відносяться: гнучкість розуму, чуйність до протиріч, натхнення, фантазія, розкутість почуттів і рухів, наявність власної думки та ін.
Творчість - це завжди втілення індивідуальності, форма самореалізації особистості, це можливість виразити своє особливе неповторне відношення до світу . Творча людина здатна до більш ефективної соціальної і психологічної адаптації до зовнішнього світу: його перетворення або зміна себе, пристосування власної поведінки до об'єктивних умов навколишнього світу, зміна власного відношення до нього.
У чому ж проявляються творчі здібності учнів на уроках світової літератури?
- в умінні легко побудувати оповідання;
- у здатності передати в оповіданні деталі, важливі для розуміння події, про яку йдеться мова;
- любов до фантазій, імпровізацій, додавання події чогось нового, незвичного;
- зображення персонажів своїх фантазій живими і цікавими;
- нестандартний підхід до рішення проблеми, до розкриття теми творчої роботи;
- складання віршів, оповідань, ілюстрацій до творів тощо.
На уроках світової літератури «учитель і учні працюють у режимі креативної педагогіки, де школярі беруть участь у творчому діалозі з культурними текстами, формуючи особистісну позицію» .
Прийоми активізації навчальної творчої діяльності учнів:
- інтригуючий початок уроку;
- полемічний характер викладення матеріалу;
- контрастне співставлення аргументів;
- розгляд проблемних питань;
- робота з деталлю художнього тексту, метафорами та ін.;
- співставлення твору з його екранізацією;
- самостійний пошук учнями проблем твору.
Завдання, спрямовані на розвиток різних видів художньо-творчої діяльності:
- оцінити власне сприйняття літературного твору у виконанні майстрів художнього слова;
- використовуючи фотографії, ілюстрації, підготувати літературну фантазію;
- скласти букет квітів, який би відтворював головні мотиви творчості поета чи якусь його тему, настрій окремого твору;
- знайти образи-символи, що передають почуття, враження від образу, системи образів, цілого твору.
- прокоментувати картину, малюнок, фотографію;
- підготувати експромт у реалістичному, сентиментальному, романтичному стилі (темами можуть бути історичні події, роздуми над проблемами морально-етичного характеру);
- підготувати ілюстрації до твору, книги, що сподобалася;
- створити словесну або скульптурну галерею портретів різних героїв;
- намалювати ескіз обкладинки книги;
- створити макет кімнати, приміщення за його описом у літературному творі;
- переробити казку в п'єсу;
- добрати прислів'я та афоризми по темах «Дружба», «Вірність», «Серце», «Любов до рідного краю» тощо;
- описати зовнішність та типову поведінку казкових героїв: русалки, феї, гнома, чорта, троля, ельфа, джина;
- написати твір «Пори року в творчості …» (обрати поета на власний розсуд);
- скласти міф про створення дикого племені, що живе на ще не відкритому острові;
- підготувати реферат на тему «Мій ровесник в сучасній літературі»;
- скласти текст «Екскурсії до Запорізької Січі» (за повістю М.В.Гоголя «Тарас Бульба»);
- написати детективне оповідання;
- підготувати повідомлення на тему «Що я знаю про війну» на прикладі 2-3 віршів зарубіжних поетів про другу світову війну;
- підготувати доповідь на тему «поетичне осмислення призначення людини в творах сучасних поетів»;
- скласти «Повчання дітям сучасної школи»;
- використовуючи міміку, жести, пози, зобразити героїв твору, що вивчається, ситуації з твору або взаємодію між різними персонажами;
Завдяки активізації творчої компетенції учень пізнає радість пошуку й радість відкриття.
*
Аби впевнитися, що розроблений урок дійсно і в повній мірі відображає компетентнісний підхід, необхідно спитати себе, на що спрямована організована діяльність учнів. Те, що вони роблять, має значення для них, чи затребуване це в сучасному суспільстві? Де і в чому виражається застосування сьогоднішнього досвіду дітей? «Ми просто приречені на компетентнісний підхід. Якщо він не відбудеться, школу ніхто не буде «купувати» і вона сама собою згорнеться, як інституція», - стверджує вчений А.Пінський.
Мета розвитку компетенцій на уроках літератури - це виховання:
Читача - систематично читає, розуміє прочитане і отримує насолоду від самого процесу читання, змісту або форми художнього тексту; вміє розповісти про те, що читав, висловлювати свою думку, описати враження від прочитаного.
Літературного критика - знає і вміє різнобічно аналізувати, тлумачити художній зміст творів сучасної літератури, визначати їх позитивні якості і недоліки.
Літературознавця - використовує отриману літературну освіту для дослідження історії літератури, життя і творчості окремих письменників, взаємозв'язків творів з епохою, досліджує закони розвитку літератури як особливої форми духовної діяльності людини.
Дослідника проблем - використовує свою літературну освіту для того, аби глибше розібратися в проблемних ситуаціях сьогоднішнього дня, розуміти вчинки людей, віддавати перевагу моральним цінностям.
Письменника - використовує свої знання з літератури як творець власних художніх текстів .
Безумовно, це модель «ідеального учня», але до реалізації цієї моделі необхідно прагнути.
Підсумовуючи, спробуємо сформулювати деякі принципи роботи з формування ключових компетенцій, що лежать в основі розвитку учнів:
- не варто «м'яко стелити» на кожному кроці дитини, можна дозволити їй іноді допустити помилки, щоб вона потім зуміла самостійно знайти шлях їх подолання;
- не «натаскувати», даючи знання у готовому вигляді, а озброювати прийомами пізнання;
- піклуючись про розвиток дітей, не забувати про роботу над собою, про вдосконалення власних знань і вмінь.
Предметне навчання - це тільки основа для формування компетентностей як інтегрованого результату навчальної діяльності учнів. Головне, щоб дітям було цікаво вчити і розвивати себе, пізнавати світ.
Литература:
1. Вахрамєєва О. Розвиток раціональної продуктивної компетентності на уроках української літератури [Электронный ресурс]. - Режим доступа:osvita.ua/school/theory/6513/
2. Демчук Е.А. Детерминанты жизненной компетентности как механизмы развития личности [Электронный ресурс]. - Режим доступа:www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VKhnpu_psykhol/2010_37/10.html
3. Життєва компетентність особистості: від теорій до практики: Науково - методичний посібник / За редакцією І.Г. Єрмакова - Запоріжжя; Центріон, 2005. - 640 с.
4. Ісаєва О. Про основні парадигми шкільної літературної освіти // Всесвітня література в СНЗУ. - 2011. - № 1. - С.2-4.
5. Комлык О.В. Нестандартные формы работы на уроках литературы в условиях внедрения инновационных методов [Электронный ресурс]. - Режим доступа: teacherjournal.com.ua/attachments/4712_Доклад (осн.).doc
6. Компетентность учителя как условие обеспечения эффективности формирования базовых компетентностей обучающихся: Форум [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.it-n.ru/board.aspx?cat_no=9953&tmpl=Thread&BoardId=71655&ThreadId=51234&page=3
7. Молчанова Т.О. Здоровьетворящее образование: критерии жизненной компетентности[Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=11393
8. Сазанова Н.В. Развитие коммуникативной компетенции на уроках русского языка и литературы как средство формирования личностных результатов школьников [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.natalija.novki-shkola.ru/li4n-rez-shk.html
9. Сафарян С. Формування компетентної особистості починати з себе // Всесвятня література в середніх навчальних закладах україни. - 2011. - № 1. - С. 8-10.
10. Скоблякова Т.А. Формирование творческой компетентности на уроках литературы
11. Татарко Н.В. Формирование ключевых компетенций на уроках русского языка и литературы с применением современных образовательных технологий.
12. Товста О.М. Підготовка компетентного читача на уроках літератури [Электронный ресурс]. - Режим доступа: sasl.at.ua/index/0-68</</p>
14. Хуторской А.В. Ключевые компетенции как компонент оичностно-ориентированной парадигмы образования // Народное образование. - 2003. - № 2.