Ілюстративний материал до виховної години 'Жіноча доля в картинах Т. Г. Шевченка'

ДОДАТКИ

Картина «Катерина»

Дослідники живописної спадщини Шевченка зазначають, що картину "Катерина" він написав у 1842 році.

Гипич Василь

Мені дуже цікаво було дізнатися, що Тарас Григорович Шевченко такий талановитий художник. І я вирішив, створити власну презентацію картини «Катерина». Шевченко завжди робив ілюстрації до власних творів, тому він не міг не написати портрет улюбленої героїні Катерини.

До появи "Катерини" в українському мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу - дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в найкращих почуттях.

У картині "Катерина" ви бачите нещастя бідної дівчини, яка полюбила москаля - офіцера. Починається поема добродушним зверненням:
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі - чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...

В листі до Г.С.Тарновського від 25 січня 1843 р. Тарас Григорович писав:

"Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село; у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже, а вона, сердешна, ледь не плаче ... а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака ота картина!"

Але я хочу повідомити, що такого епізоду, який ліг в основу живописного полотна, у поемі немає, як немає і образу діда. Тому вважати картину ілюстрацією до однойменного поетичного твору Шевченка не можна. Це самостійний твір на спільну з поемою тему і побудований відповідно до специфіки образотворчого мистецтва.

Картина мені сподобалася. Я дуже яскраво уявляю живу, засмучену горем Катерину. Звичайно у неї болить серце і за коханим, бо вона його любить і разом з тим боляче за себе, за дитину, яка має народитися, але без батька. Як жити їй з таким позором?

Ще хочу вам повідомити, що картина написана чорню фарбою і підписана двічі Т.Г. Шевченком у 1842 році.

Цікаво знати, що мистецький твір зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: збірка Г.С Тарновського. Музей української старовини В.В. Тарновського в Чернігові, а також в Чернігівському обласному історичному музеї, в Галереї картин Т.Г. Шевченка, місті Харків , в Центральному музеї Т.Г. Шевченка, в місті Київ.

У 1939 році картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Київ.

Вовчанський Ростислав

Селянська родина
1843. Полотно, олія. 60 х 72,5.

Художник написав картину, коли перший раз здійснив подорож на Україну На картині під час реставрації 1928 року виявлено праворуч унизу залишки авторського підпису: Шевченко.
Нам цьому полотні Шевченко відтворив родинну біля хати: молоде подружжя втішається першими кроками своєї дитини. Сніп сонячного проміння падає на стіну хати, на обличчя, увиразнює білий одяг чоловіка і сорочку жінки, відбивається сонячними промінчиками на голові дитини, на дідові, що гріється на призьбі. За допомогою світла художник виділяє головних персонажів, моделює складки одягу, особливо сорочку чоловіка, відтворює простір та повітря, яким наче напоєно картину. У композиції полотна, у трактуванні образів відчувається відгомін традиційного сюжету "Свята родина", до якого часто зверталися Шевченкові сучасники.

Дивишся на цю картину, і тебе огортає спокій: відчувається, що родина дружня, ось тут панує любов, доброта. Маленька дитина в колі рідних батьків. Я так вважаю, що Тарас Шевченко, коли малював цю картину, напевно з болем згадував своє нещасливе дитинство. Ми знаємо, що у нього рана померла мама, батько одружився на іншій, але мачуха не стала йому матір'ю. А згодом помер і батько. І почалися поневіряння. Те, чого так в дитинстві не вистачало маленькому Тарасові, вже талановитий митець показав у своєму власному творі.
Тому хочеться посміхнутися, порадіти за героїв картини і побажати їм довгої і щасливої долі.

Бондареко Олександр

Сепія « Самарянка»

1856. Папір, сепія. 28,9x21,6

Я хочу ознайомити вас з Сепією Т.Г. Шевченка «Самарянка».

З початку дізнаємося чому не картина, а сепія?

СЕПІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА - малюнки, що їх виконав Шевченко фарбою сіро-коричневого кольору, відомою під назвою сепії (виготовляється з т. з. чорнильної залози морських каракатиць). До сепії Шевченко звертався дуже часто, особливо в період заслання, і створив високі зразки своєрідного монохромного живопису, віртуозно використовуючи прозорість фарби, найтонші градації коричневого кольору. В цій техніці він досяг виняткової майстерності світлотіньового моделювання.

Ось перед нами така Сепія

Ліворуч унизу чорнилом підпис автора: Т. Шевченко, на звороті номер і назва: 4. Самаритянка.
Тарас Шевченко використав євангельський сюжет: біля криниці Христос зустрів жінку з Самарії, населення якої сповідувало іншу, ніж в Іудеї, релігію. Під час розмови Христос схилив жінку до своєї віри. Світловими рефлексами художник моделює обличчя молодої жінки, її постать у широкому східному одязі. Навколишній пейзаж, крім пальм, нагадує околиці Новопетровського укріплення. За допомогою другого плану художник надає зображенню просторовості й об'ємності. Вдалий вибір сюжету, вишукана композиція, майстерність та технічна досконалість виконання дають право назвати цю сепію однією з кращих у творчій спадщині Шевченка. У колекції музею зберігається ескіз до малюнка.

Беркела Іван

Сепія «Благословіння дітей»

1856. Папір, сепія. 28,8x21,7.

Ось ще одна дуже цікава картина Тараса Григоровича Шевченка «Благословіння дітей»
Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко, а на звороті номер і назва: 3. Благословленіе дитей.

Цю картину Тарас Шевченко виконав на євангельський сюжет. Художник привертає увагу до образу молодої матері з допомогою світло-тіньового контрасту: затемнена постать жінки рельєфно виступає на тлі білої стіни, яскраво осяяної сонцем. Молитовно зосереджена, жінка стоїть навколішки біля колиски, обережно доторкаючись рукою до чола дитини, мовби випрошуючи для неї всі блага землі і неба. Образ молодої матері має багато аналогій у поезії Шевченка:

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.

Моделлю для художника була та сама жинка, яка змальована на картинах "Самарянка" і "Киргизка". Навіть одяг, облямований блискучою стрічкою, той же. У спорудах другого плану Шевченко використовує архітектурні мотиви стародавніх мавзолеїв, змальованих під час Каратауської експедиції. На цьому тлі він зображає постать Ісуса Христа в оточенні дітей. Подібну сцену зустрічаємо в поемі "Марія":

.. .Його любили
Святиє діточки.
Слідком
За ним по улицях ходили,
А іноді й на Єлеон
До його бігали, малії.
Отож прибігли. - О святії!
Пренепорочниє! - сказав,
Як узрів діток.
Привітав і цілував, благословляя...

Янчик Олександра

Малюнок «МАРІЯ»

Я презентую малюнок Т. Г. Шевченка, який написаний за поемою О. С. Пушкіна "Полтава" у 1840. Папір

Героїня поеми О. Пушкіна "Полтава", яку Пушкін називає Марією, - Мотря Кочубей, дочка Василя Леонтійовича Кочубея, генерального писаря, а згодом генерального судді при гетьмані Івані Мазепі. Про велике кохання Мотрі Кочубей та Івана Мазепи свідчить їхнє листування. Малюнок відповідає словам поеми:

Ещё Мария сладко дышит,
Дрёмой объятая, и слышит
Сквозь лёгкий сон, что кто-то к ней
Вошёл и ног ее коснулся.
Она проснулась - поскорей
С улыбкой взор ее сомкнулся
От блеска утренних лучей...
Вздрогнув, она глядит... и что же?
Пред нею мать...

У літературі твір зустрічається під назвами "Мотря Кочубей в палатах Мазепи" та "Сон Марії".

Ця картина мені дуже сподобалася. Вона відображає переживання матері за свою вже дорослу доньку. ЇЇ серце неспокійне. Вона весь час думає, як складеться доля її дитини, хоча вже досить і дорослої.

Кладинога Павло

Молитва за померлими, 1856-1857. Папір, сепія. 27,6 х 21,5.

На першому плані ціє сепії дуже красива молода дівчина, яка запалила свічку і. напевно, хоче помолитися за тих, кого вже немає з нєю. Вона одягнена в національному казахському вбранні.У неї дуже виразні очі, вони наповнені смутком. Вона просто, але красиво одягнута. На голові цікавий тюрбан. З-під тюрбана вибились на плечі дві товсті коси. Вона затуляє рукою світильник, відблиск якого падає на надгробок з вишуканим національним орнаментом. Вогонь освітлює її обличчя, груди, плечі. Оце й усе. Але рембрандтівська характерна манера освітлення справляє враження, ніби навколо дівчини приховався якийсь загадковий, незбагненний світ.

Композиція твору відповідає описові казахського народного обряду - поминання померлих, про яке розповів художник у листі до Броніслава Залєського від 8.У.1857 року: "...Я назвал их "Молитвою по умершим". Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днем наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилася и помолилась богу за душу любимого покойника. Не правда ли, поэтическое поверье?"
Байворовський Артем

Картина «Циганка - ворожка»

1841. Папір, акварель. 26,5x20,7.

Ця картина написана акварелью у 1841 році .

Праворуч унизу аквареллю авторські дата і підпис: 1841. Шевченко. 26 вересня 1841 року Рада Академії мистецтв утретє нагородила срібною медаллю другого ступеня «За успехи в художестве, доказанные представленными работами по живописи исторической и портретной" Тараса Шевченка за картину, изображающую цыганку...» В 1841 році цей твір експонувався на академічній виставці у Петербурзі.

Сцена ворожіння відбувається на тлі романтичної обстановки. Молода дівчина в українському вбранні простягла руку циганці і, відвернувшись від неї, насторожено слухає слова ворожіння. На спині у ворожки напівголе дитинча, біля дівчини стоїть собака. Пози персонажів підкреслено театралізовані й дещо статичні

Дівчина боса. А чому вона відвернулася? Мабуть, хоче, щоб доля її склалася гарно, щоб в житті вона була щасливою. Дуже красиве циганське дитинча, уважно дивиться, що робить мама циганка. Навіть собачка хвостом віляє, наче переживає за молодицю Дія відбувається літом. Все цвіте, благоухає.

Михайлова Олена

Сепія «Нарціс та німфа Ехо»

Картина «Нарціс та німфа Ехо» написана у1856. Папір, сепія. 25,7x21,2. Ліворуч унизу чорнилом авторський підпис: Т. Шевченко.

Хочу вам повідомити, що художник використав один з варіантів давньогрецького міфа про самозакоханого Нарціса - сина річкового бога Кріса і німфи Ліріопи. Хлопчик народився дуже вродливим., але оракул Тіресей повідомив їм, що син буде жити доки, поки не побачить свого обличчя. Батьки були впевнені, що доля дитини буде щасливою. Але життя юнака дуже сильно змінилося після того, як він зустрів чудову німфу Ехо. Ехо була улюбленою наперсницею небесної царици Юнони .Але німфа Ехо приховала таємницю про походження мужа Юнони - Юпітера. Дізнавшись про це, Юнона покарала Ехо, позбавила її голоса, але надала можливість повторювати тільки останні слова. Ехо наполегливо шукала того, хто її полюбить, тільки тоді вона стане знову німфою. І ось вона побачила красивого юнака , в якого закохалася, але він не звертав на неї ніякої уваги. Німфа Ехо від безнадійного кохання до Нарціса так висохла, що від неї залишився тільки голос. А Нарціс, закохавшись у власне відображення у воді, помер від нерозділеного кохання. За волею богів, він перетворився на квітку, яку назвали його ім'ям.
На малюнку зображено Нарціса, який нахилився над мініатюрним озером кришталево прозорої води. Він простягнув руку, щоб зачерпнути води, і застиг, милуючись своєю вродою. З-за дерева виглядає німфа. Цей сюжет дуже захопив Т.Г. Шевченко і він написав картину, яку назвав «Нарцис та німфа ехо»