Методична скарбничка Впровадження інтерактивних технологій на уроках в початковій школі.

Збірку підготувала

вчитель початкових класів

Іванова Юлія Віталіївна

Ідеалом сучасного навчання є особистість не з енциклопедично розвиненою пам'яттю, а з гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.

«Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики е те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель», - цю думку В. Сухомлинського можна застосувати до характеристики навчального процесу й на сучасному етапі.

Розвиток творчого потенціалу дитини трактується сьогодні як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно насамперед розглянути учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну, діяльну істоту. У цьому - основна суть перебудови навчально-виховного процесу. Учень - не об'єкт, а насамперед свого власного «Я».

Отже, навчальний процес слід побудувати гак, щоб сприяти свідомій співучасті особистості, яка засвоює предмет.

Розв'язання цих актуальних проблем можливо лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямованих на всебічний розвиток дитини.

Навчання з використанням інноваційних технологій якісно перевищує класичну квіту. Воно інтегрує процеси, які не можна об'єднувати в межах класичної освіти: навчання. планування кар'єри, безперервна освіта.

Джерела і складові частини нових педагогічних технологій:

1. Соціальні перетворення і нове педагогічне мислення.

2. Наука (педагогіка, психологія, соціологія тощо).

3. Передовий перспективний досвід.

4. Досвід минулого, вітчизняний і зарубіжній.

5. Етнопедагогіка (народна педагогіка).

Інноваційні педагогічні технології можна поділити на чотири основні групи за метою

світи:

1. Інформаційно-розвивальні, які орієнтовані на формування системи знань, збагачення інформацією, міцне запам'ятовування і вільне

оперування знаннями.

2. Розвивальні (проблемно-пошукові), які сприяють розвитку розумової діяльності (проблемного мислення, розумової активності).

3. Діяльнісні технології, які спрямовані на формування практичних умінь навчально-пізнавальної діяльності (компетентносте й).

4. Особистісноорієнтовані технології, які спрямовані на розвиток у навчальному процесі активності особистості, здатної самостійно будувати і корегувати свою діяльність.

Універсальних педагогічних технологій не існує. На практиці освітній процес будується на поєднанні різних технологій навчання, які взаємодоповнюють одна Одну.

Необхідною умовою використання інформаційних технологій є розробка нових дидактичних і методичних концептуальних засад освіти.

Головними напрямами цього процесу мають стати:

6. створення предметно-орієнтованих навчально-інформаційних середовищ;

7. освоєння засобів комунікації (комп'ютерної мережі, телевізійного зв'язку для обміну інформацією тощо)',

8. навчання правил і навичок «навігації» в інформаційному просторі;

9. розвиток дистанційної освіти.

До інформаційних технологій навчання відносяться і мультимедійні технології, які пов'язані зі створенням мультимедіа:

10. електронних підручників;

11. комп'ютерних фільмів;

12. енциклопедій;

13. </ баз даних тощо.

У цих продуктах поєднується текстова, графічна, аудіо - та відеоінформація, анімація.

Використання мультимедійних проекторів на уроках у початкових класах дозволяє учням, не виходячи з навчальної аудиторії, брати участь у діалогах, аналізувати озвучені сторінки, розмірковувати, здійснювати мандрівки...

Виходячи з вищезазначеного, на практиці необхідно використовувати інформаційно-розвивальні технології в цілому, або, взявши елементи, які більш доцільні до певного класу. Саме інформаційні технології сприяють самостійному поповненню знань, застосуванню технічних і електронних засобів інформації.

Розвивальні проблемно-пошукові технології передбачають:

14. участь школярів у різних видах діяльності,

15. використання організаційно - діяльнісних ігор;

16. навчальні дискусії;

17. методи, спрямовані на збагачення уяви, мислення, пам'яті, мови;

18. проблемне навчання;

в організацію колективно-розумової діяльності.

Всім відомі системи розливального навчання Л. Занкова, Д. Ельконіна - В. Давидова, Б. Рєнкіна. Система розвивального навчання молодших школярів може успішно функціонувати при пошуково-дослідницькій навчальній діяльності, яка розпочинається з формулювання для учнів навчального завдання, що вимагає від них якісно нового розуміння аналізу ситуації і своїх дій.

Суть навчальних дій полягає у розв'язанні навчального завдання:

1. Організація оцінювання

2. Форму рання навчального заклання

3. віднайденого способу ДІЇ

4. Спільне з учнями розв'язання НЗ

5. Формування навчального завдання

Своєрідність навчальної діяльності школярів Л. Занков, Д. Ельконін вбачали не в засвоєнні знань та вмінь, а в саморозвитку дитини.

Розвивальне навчання суттєво впливає і на розвиток емоційної сфери учнів. Якісно виконана робота викликає задоволення, що діє значно краще, ніж найвищий бал, виставлений учителем.

Відповідно до структури цілеспрямованої навчальної діяльності розроблено типологію уроків у початкових класах.

Кожен із цих типів уроків має свою специфіку. Для реалізації технологій розвивального (проблемно-пошукового) навчання вчителю необхідно не лише адаптувати їх до конкретної ситуації, а й забезпечити принципово інший тип взаємодії з учнями. Це співпраця, спільний пошук способів здійснення конкретної дії.

У процесі навчального спілкування в молодших школярів з являється почуття поваги до іншої людини, її позиції, думки, не пов'язане з особистими симпатіями й антипатіями. Новим змістом наповнюється для них почуття справедливості, інтенсивно формується почуття власної відповідальності за спільну справу.

Отже, навчання, набуваючи форми спілкування, стимулює розвиток почуттів, які визначають моральне обличчя особистості.

Для творчого процесу важливо вміти перетворювати незвичне на звичне і навпаки. Головне - побачити у новій, незвичайній ситуації, проблемі щось знайоме, тобто таке, що розв'язується відомими способами. А як, відомо, цілеспрямоване застосування аналогій суттєво підвищує ефективність творчого мислення.

Гірлянди аналогій формуються як перелік слів, починаючи з основного слова.

Наприклад: діти - багато - галасують, бігають; листопад - прогулянка - дощ - парасолька - калюжі - діти.

Кожний знаходить аналогію, яка ближча йому за характером, настроєм.

У початкових класах доцільно використовувати фантастичні аналогії під час складання творчих розповідей, казок із новими героями та незвичайними пригодами тощо.

Захопившись ними, діти висловлюють незвичайні ідеї:

19. описуючи казкову школу (місто),

20. фантастичні прогулянки, екскурсії,

21. подорожі, вихідні, свята,

22. малюючи неіснуючу тваринку, рослину тощо.

Вони інтуїтивно передають свої потаємні думки та бажання. На уроках діти перевтілюються на акторів, художників, мандрівників, винахідників, фантастичних героїв, казкових персонажів.

Наприклад, дитині пропонують: «А що, якби ти перетворився на кущик?» Про що ти мрієш? З ким би ти потоваришував? Про що шепочуть твої листочки? Кого боїшся?

Без фантазії неможливо зробити відкриття, стати справжнім учнем, бо казки розвивають розум.

Використання вчителями технологій проблемного навчання, ситуативного аналізу (кейс-метод), різновидів навчальних ігор, дискусій ТРВЗ (теорії розв'язання винахідницьких завдань) сприяє розвитку творчого мислення дитини.

Нова система методів і прийомів орієнтована на досягнення оптимального рівня загального розвитку школярів, що, безперечно, пов'язано і з належною успішністю у навчанні.

Для фіксування збільшення рівня розвитку учнів застосовується технологія «портфоліо».

«Папка досягнень» сприяє підвищенню власно «Я» учня і відображає його успіхи. (флективне порт фоліо розкриває динаміку особистісного розвитку учня, допомагаючи [слідити результативність його діяльності у кількісному, так і в якісному плані. До ї папки збирають усі контрольні та творчі твори:

1. перекази,

2. есе,

3. малюнки,

4. результати медичних і психологічних обстежень тощо.

23. Проблемно-дослідницьке порт фоліо пов'язане з написанням рефератів, науково-дослідниських робіт.

24. Тематичне порт фоліо створюється в процесі вивчення будь-якої геми, розділу, навчального курсу, а також позаурочної діяльності.

25. Портфоліо - антологія, презентація - роботи учня, які передбачають його безпосередню участь у їхньому виборі, а також їхній самоаналіз і самооцінку.

Діяльнісні технології орієнтовані на формування практичних умінь навчально-пізнавальної діяльності (компетенції), при яких навчальна інформація виступає інструментом, що дає можливість якісно виконувати ту або іншу діяльність.

У початкових класах доцільно впроваджувати діяльні сні технології проектного навчання. Ці технології передбачають «проживання» учнями конкретних ситуацій, подолання труднощів, конструювання.

Навчальні проекти можуть бути:

26. дослідницькими;

27. творчими;

28. ігровими;

29. інформаційними.

Школярі оформлюють проекти у вигляді:

1. доповіді

2. відеофільму

3. стіннівки

4. альбому

5. комп'ютерної презентації.

Одними з основних діяльнісних інновацій є інтерактивні технології, мета яких - створення комфортних умов навчання, за яких учні відчувають свою успішність, свою інтелектуальну спроможність.

Інтерактивне навчання передбачає використання активних методів і заходів навчання, а саме:

• Аналіз конкретних ситуацій (АКС).

• Групова робота над ситуацією.

• Діалог.

• Групова дискусія.

• Аналогії Вузлики

• Важкі ситуації

• Мозковий штурм

• Асоціативний кущ тощо.

Під час мозкового штурму забороняється будь - яка критика (словесна, жестикуляційна, мімічна), підтримується будь-яка ідея, навіть жартівлива або безглузда. Висловлені ідеї записують для розгляду групою експертів. Після «затвердження» рішення «генератори ідей» поділяються на «противників» і «прибічників» - з метою виявлення слабких місць і їх виправлення.

З дітьми мозковий штурм може виникнути не заплановано, під час розв'язання пізнавального завдання, гри-заняття тощо. Учні в процесі обговорення самі корегують, аналізують висловлені ідеї.

Школярам пропонують самостійно скласти (шорні сигнали, наочні схеми, і 11: - технології схемо-знакових моделей навчального матеріалу.

Суть технології формування критичного мислення: «творчість - необхідний засіб самовираження особи».

Навчальний процес розглядається як процес творчості, його результат - розвиток системного, критично мислення та творчих здібностей школярів.

Розвитку мислення учня сприяє:

1. Пізнавальна пошукова діяльність

2. Навчання у формі творчих майстерень

3. Моделювання маленькими чоловічками

4. Складання синкантів

5. Постановка учнями запитань

6. Дискусія

7. Читання тексту з позначками.

Краще працювати за таблицею.

Наприклад:? (про що Я хочу дізнатися)

У дітей розвивається увага, пам'ять, мовлення, у уміння знаходити залежності, класифікувати, систем газувати; з'являється інтерес до винахідництва.

Особистісна орієнтовані технології спрямована розвиток у навчальному процесі активної особистості, здатної самостійно будувати і корегувати свою діяльність. Це такий спосіб організації навчання, у процесі якого забезпечується всілякий облік можливостей і здібностей учнів, створюються необхідні умови для розвитку їхніх індивідуальних здібностей.

Мета особистісно орієнтованого навчання - створення умов для забезпечення власної навчальної діяльності учнів і розвиток індивідуальних особливостей кожного.

Основний задум особистісно орієнтованого уроку полягає в тому, щоб розкрити зміст! суб'єктивного досвіду учня з теми, що вивчається, узгодити його із завданням і перевести у відповідний науковий зміст, тобто «окультурити».

Важливою при цьому є і форма обговорення дитячих «версій».

До особистісно орієнтованого навчання належить технологія продуктивного навчання, яка забезпечує отримання учнями знань на підставі навчальних маршрутів.

Три важливі сторони цієї технології:

1. результатом творчої, виробничої, суспільної діяльності людини є продукт - матеріальний, Інтелектуальний. чи духовний.;

2. «Продуктивність мислення»,продуктивність інтелекту відображає якість ефективності інтелектуальної діяльності особистості.

3. Результат освітянської системи,яка видає соціальний продукт у вигляді долі людини.

Найважливіше - дитина розвиває сама себе. У ході навчання розвивається активність,спроможна самостійно будувати і корегувати свою діяльність.

Мета семінару:

30. Узагальнити розрізнені уявлення про технологічне забезпечення освітнього процесу.

31. Надати досвіду науково-методичне обґрунтування.

32. Створити своєрідний макет тренінгу з відбору технологічного інструментарію навчання.

Упровадження нових технологій навчання - не самоціль, вони застосовуються, щоб підвищити ефективність навчання.

Вчителі-практики усвідомлюють необхідність змінити стиль педагогічної діяльності на інноваційний, але розв'язують цю проблему по-різному.

Концептуалісти покладаються на теорію, прогнозують свою діяльність... і здатні вийти на якісно новий рівень.

Експериментатори відточують майстерність, покладаючись на інструкцію, щоб однієї чудової миті оповістити про народження блискучої ідеї.

- Що є добре - що є погано? - судити не нам. Це закладено в людині природою.

Хтось іде до успіху коротким шляхом (але це не завжди вигідно), а досягнення інших - це шлях завдовжки із життя. Знаючи закони мислення, шлях можна скоротити. Як це зробити, вчителі повинні знати.

Скільки разів ви опинялись у ситуації: «Змоделюй так, не знаю як; продемонструй те, чого не знаю...»?

Спостерігачі оцінюють, а ви дієте, пробуджуючи здібності, запалюючи іскру бажань, щоб вдосконалити силу розуму дива Всесвіту, - чим є дитина.

Чи завжди урок - свято?

Варіантів немає, відповідь однозначна. Навчання - праця, і праця нелегка. І «довічні питання» педагогіки - чого навчати - хвилюють тільки нас, вчителів. Вони не хвилюють тих. хто навчається.

Діти люблять спілкуватися, ділитися враженнями, думками, почуттями...

Конкурси, огляди знань, навчальні зустрічі, диспути, змагання - сприймають як парад особистих досягнень, плоди перемог над собою...

Можливість брати участь у виставці як художник, зіграти роль як актор, подати свій проект як учений або письменник - дозволяє відкрити себе, усвідомити особистісне «Я», ствердитись у світі під сонцем.

Творчий потенціал залежить від «стану душі». Саме «стан душі» забезпечує мажорний настрій, емоційний комфорт, який досягає рівня епіцентру настрою.

Як його створити, коли у нас держпрограма, Держстандарту, а не розважальний центр?

Особистість характеризують три сфери: емоційна, інтелектуальна і вольова.

Вченими доведено, що мотором освітнього процесу виступають усі три сфери в єдності.

Методи, що стимулюють інтерес, обов'язок і відповідальність, не дають позитивних результатів. Я якось підрахувала: для похвали вчитель використував 5 слів, для догани і стимулювання - майже 60. Пізніше порівняла за кількістю стимулів у різних вчителів. У одного виявилось організаційних, оцінювальних і дисциплінарних стимулів:

10-12-2,

у іншого відповідно:

2-6-25.

Відчуваєте? Дисциплінарних: 2 і 25! Це дає можливість зробити висновок: чим ефективніші форми занять, тим більший творчий стиль діяльності притаманний учителю. Інтелектуальні та вольові сфери активно функціонують при включенні емоційної сфери.

Раціональне, підкріплене успіхом, радістю (емоціями) сприяє переводу навчання на позиції самонавчання. Коли вчительське «треба» стає учнівським «хочу», перемагає будь-який формалізм.

Знову звертаюсь до епіграфа: «... Справа вихователів зробити цю само творчість» особистості «прогресивною».

Для цього потрібно методи педагогічної діяльності змінити на інноваційні.

У межах нормативного навчання неможливо забезпечити розподільний розвиток здібностей, які закладені у кожній особистості.

Звернемося до науки, без неї неможливо!

Перехід до постіндустріального суспільства, суспільства «Епохи інформації» змінив погляд на освіту.

Мета формування знань змінилася на розвиток особистості.

«Школа нам'яті» повинна за ідеєю перетворитися на «Школу розвитку».

Гасло педагогів: «Роби, як я» - змінилося на: «Не нашкодь!»

Монологічне спілкування поступилося місцем навчальному діалогу.

Учня не примушують навчатися, а дбайливо плекають у ньому особистість.

Репродуктивні методи заміняються продуктивними технологіями навчання.

А вчитель із носія інформації, пропагандиста знань перевтілюється на організатора, консультанта, фасилітатора, який керує навчально-пізнавальним пошуком.

Збагачене освітнє середовище, умови навчально-пізнавальної діяльності дозволяють використовувати ресурси особистості, яка росте.

Інноваційна діяльність перетворює освітній процес.

Інновації бувають абсолютні й відносні (з елементами нововведення, стихійними і керованими, науково обґрунтованими, з результатами, які заплановані заздалегідь).

Про ефективність педагогічних інновацій судять за змінами, які відбуваються в розвитку школярів.

1. Завдяки оперативній контрольно-інформаційній системі, яка має назву ОКІС, школа (навчальний заклад) працює в режимі розвитку.

2. При цьому навчально - виховний процес обов'язково має науково-педагогічне обґрунтування.

3. Неоднорідний рельєф педколективу долається завдяки наставникам, вдосконаленню педмайстерності. Здатність експериментувати дозволяє піднятися з нормативного рівня на раціоналізаторський, після чого від майстерності перейти до новаторства.

4. Професійне зростання кожного відображається в індивідуальному портреті вчителя. Як приклад - не портрет нашого вчителя початкових класів Агафонової М.О. Ас! Але й у неї є перспективи творчого зростання.

У портреті враховано все: особистість - викладач - вихователь - організатор навчально-пізнавальної діяльності, навчально-виховного процесу - діагност і творець майбутнього. Карти вчителя фіксують перспективи ефективної педагогічної діяльності. Саме він здатний засобами навчання формувати творчу особистість.

5. Для цього недостатньо знань теорії, методики і практики. Необхідне технологічне обґрунтування педагогічної діяльності. Поняття «технологія» в педагогічній практиці порівняно нове.

У чому ж різниця між технологією і методикою: а може, це чергова данина моді?

6. Виявляється, технологія чітко відображає спосіб досягнення поставленої мети.

Педагогічна технологія є комплексом заходів, які засновані на новітніх досягненнях науки і гарантують передбачуваний результат. Зміст і сутність педагогічної технології можна проілюструвати схемою, де головним є продуктивність, ефективність, кінцевий результат. Якщо якість продукту, який виробляється, не влаштовує, шукають нові технології, співзвучні часу, рівню розвитку знань і можливостей. Запроваджуються продуктивні технології навчання з метою підвищення ефективності навчання, досягнення високих результатів.

7. У школі ліс центр інноваційних технологій і оптимального управління освітнім процесом; визначені класи оптимального управління навчально-пізнавальною діяльністю; створюється комплексна система забезпечення навчально - виховного процесу. Розроблений комплекс ігор на розвиток діалектичного - системного - функціонального - логічного - творчого мислення впливає на пам'ять, мислення і здібності, чим досягається рівень саморозвитку, що успішно виявляється у процесі комплексного контролю.

8. Досягнення учнів забезпечуються компетентністю викладачів. Ось її складові: мобільність знань, критичність мислення і гнучкість метода.

• Медіальний рівень.

Дозволяє працювати в локально-моделюючому

режимі, який визнаний відносно активним.

• Рівень повної компетентності.

Забезпечує системно-моделюючий режим, він характеризується активним.

• Але це не межа!

Є ще творчий рівень, який забезпечує формування творчої особистості, здатної до самореалізації навіть у нестандартних ситуаціях.

• Інновації зростають через готовність до змін, перетворювань і прагнень до кращого завдяки розвитку здібностей до творчості.

Особистісна орієнтовані технології навчання спрямовані на розвиток особистості, здатної самостійно будувати та корегувати свою діяльність.

Ця технологія успішно реалізується в процесі гри «Пізнайка», коли в умовах ЗОС - збагаченого освітньою середовища - організується гра - практика, яка дає можливість спробувати сили, реалізувати свої здібності, тобто все робиться для того, щоб школяр відчув себе саме особистістю.

Учитель не нав'язує школяру свої ідеї, а надає йому право вибору.

Обираючи свій шлях, долаючи перешкоди і труднощі (а в особистісно орієнтованій технології навчання цінується не тільки перемога, а й вияв зусиль на шляху до успіху), школярі не дозволяють собі переступати межу дозволеного. Наявний ціннісний коридор і його межі попереджують про дотримання норм діяльності, поведінки і вчинків. Позитивний зворотній зв'язок виявляється у підтримці, допомозі; негативне попереджається через зв'язок заперечливий (відносно до тих, хто виходить за межі дозволеного). У грі-практиці вони або нейтралізуються, або уповільнюється їх шлях до успіху. Система координат, що уявляється, регулює, де духовне - низьке, корисне - шкідливе, що добре, а що погано, формує прагнення до істини, добра, краси... Так в особистісно орієнтованій технології навчання створюється проекція перевтілення з «Я-образу» на «Я-ідеал». Орієнтир на ідеальний кінцевий результат забезпечує особистісні досягання кожного школяра.

(Демонструється порт фоліо учня 3-го класу).

Розумно організована життєдіяльність дозволяє особистості досягти зрілості, а система сформованих цінностей є надійним індикатором ступеня розвитку.

33. Про ефективність освітнього середовища, в якому знаходяться діти, можна судити із сітки-діаграми двох уроків. Перелік різновидів діяльності учнів - свідоцтво їхньої активності або пасивності.

34. Діаграма - наочний протокол занять, де діти розмірковують, сперечаються, демонструють свої досягнення (читають твори, захищають творчі проекти, перелічують факти як докази). Учитель інструктує, керує, спрямовує, а діти в процесі навчальної праці збагачують свій суб'єктивний досвід.

Система педагогічної діяльності - привід до роздумів про ефективність обраних технологій навчання, що є оптимальним і наскільки не продуктивно, а що ні.

• Учитель - учень... їх повинно об'єднувати співробітництво в колективно-розумовій діяльності, співтворчість у колективно-творчій діяльності. Особистість учителя формує особистість вихованця, забезпечуючи розвиток інтелектуальної, вольової та емоційної сфер діяльності.

Класифікація технологій навчання за метою освіти

Типи технологій навчання: інформаційні, розвивальні, діяльні сні й особистісно орієнтовані.

Можливість такої класифікації пояснюється тим, що у «чистому» вигляді в реальних умовах вони не використовуються. Універсальних технологій навчання не існує,

Один із різновидів інформаційних технологій - медіа навчання з демонструванням телепередач, відеофільмів.

До інформаційних технологій належать і мультимедійні системи, які використовують одночасно текст, графіку, відео і звук. Електронні підручники дозволяють «читати», аналізувати «живі» озвучені сторінки, тобто бачити, чути, спостерігати й читати.

Якщо в «школі пам'яті» учень залишається пасивним, «поглинаючи те, що дають», то зараз інформацію він змушений піддавати аналітико - синтетичній переробці.

Розвивальні проблемно-пошукові технології навчання орієнтовані на розвиток розумової діяльності школярів.

Системи розвивального навчання Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна, В.В. Давидова, В.В. Рєвкіна добре відомі фахівцям початкової школи.

Розвивальні технології навчання вчать дитину розмірковувати, виявляючи діалектичне, системне, функціональне, логічне мислення, що впливає на розвиток творчих здібностей.

Подано колективний педагогічний досвід із розвитку різних типів мислення. Досвід супроводжується практичним додатком «Комплексом розвивальних ігор», які створюють багато екранну схему талановитого мислення, де 9 екранів «чарівного телевізора» стають інструментом бачення будови, етапів життя системи, її причинно-наслідкових взаємозалежносте й.

Діти навчаються нестандартно міркувати, створювати гірлянди асоціацій...

Самі ж вони перевтілюються на системних операторів, фантастичних героїв, винахідників...

Мистецтво вигадувати історії чудово описано дитячим письменником Джанні Радарі в книзі «Граматика фантазії». Автор упевнений, що фантазія рухає вперед розум. Оригінальні прийоми роботи подобаються молодшим школярам: складання «Книги протиріч», конструювання загадок «Біном фантазії», приготування «Салату з казок».

Діти непомітно для себе розкривають і свій характер, потаємні мрії та бажання.

Там ми і знайшли науково-методичне обґрунтування того, чим займаємося багато років. Як говорив М. Рильський: «Ми працю любимо, що в творчість перейшла».

Успішно використовується вчителями технологія ситуативного аналізу, так званий кейс - метод або кейс-стаді. Педагоги створюють «колекції» спрингбордів у вигляді малюнків, фотографій для організації комунікативних технологій навчання, інтерактивних технологій навчання.

Школярам пропонується:

1. Розглянути ілюстрації.

2. Оцінити ситуацію «Добре це або погано».

3. Запропонувати, що треба зробити, щоб уникнути подібного (сварки, бійки або небезпеки).

Результати педагогічної діяльності оформлюються в навчальні порт фоліо різних типів.

«Папка досягнень», наприклад, містить у собі похвальні грамоти, відгуки, значки, медальки, табель успішності, свідоцтво зрілості випускника.

12-бальна система оцінювання вимагає створення рефлексивних порт фоліо, проблемна - пошукових, тематичних, порт фоліо - антологій, презентацій.

Вчителі, які підлягають черговій атестації, оформлювали «Папки спеціалістів».

Діяльнісні технології навчання визнані технологіями продуктивного навчання. Вони будуються на популярній теорії конструктивізму, за якою знання конструюються учнем для самого себе.

Школярам пропонують «Маршрутні листи», навчають складати опорні конспекти, схеми, таблиці за допомогою знайомих моделей; використовують моделювання маленькими чоловічками. Створити синкан - означає з великого обсягу інформації відібрати головне й відтворити в стислій формі. Школярі беруть участь у різних видах діяльності:

пізнавальній; • комунікативній; естетичній;

ціннісно-орієнтованій; перетворювальній, яка може бути: практичною, проектувальною або ж імітаційною.

Школярі повинні не тільки навчатися, але й уміти, володіти компетенція ми, й провідним видом діяльності у формуванні компетенції є діяльність перетворювальна.

Тренінгові технології добре спрацьовують за наявністю відповідних засобів навчання: технологічних карт, організаційно - діяльнісних матриць, ООД - орієнтованих основ дій, які успішно використовуються в технології інтенсивного навчання. До діяльнісних технологій відносять: технології майстерень, ігрові технології навчання, технології проектного навчання, дослідницькі, технології моделювання. За допомогою раціональної організації навчально-виховного процесу учні здатні цілком засвоїти необхідний обсяг знань (це є технологія повного засвоєння матеріалу). Особистісна орієнтовані технології навчання І. Якиманської, Д. Ельконіна - В. Давидова, Ш. Амонашвілі, адаптивна технологія навчання А. Границької дозволяють 60%-80% навчального часу приділяти кожному учневі.

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно змінили орієнтації в галузі освіти. Нова освітня філософія визначила головну стратегію педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів.

Розв'язання цих актуальних проблем можливо лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямованих на всебічний розвиток дитини.

Аналіз сучасної педагогічної літератури свідчить, що зміни неможливі без застосування на уроках інтерактивних технологій, які ґрунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками тощо.

Педагогічний пошук вчителів - практиків завжди спирається на досягнення психолого-педагогічної науки, яка потребує, щоб методи навчання забезпечували опанування школярами змісту освіти.

Тому мета введених на сучасному етапі інтерактивних методів навчання полягає в тому, щоб навчальний процес відбувався за умови постійної активної взаємодії всіх учнів.

Інтерактивні технології навчання стимулюють пізнавальну діяльність і самостійність учнів. Ця модель передбачає спілкування в системі «учень - учитель», наявність творчих (часто домашніх) завдань як обов'язкових. Інтерактивна модель своєю метою ставить організацію комфортних умов навчання, за яких учні активно взаємодіють між собою. Інтерактивна творчість учителя й учня безмежна. Важливо лише вміло спрямувати її на досягнення поставленої навчальної мети.

Особистісний підхід до навчально - виховного процесу передбачає певну переорієнтацію свідомості вчителя, погляду на особистість учня та на себе як цінність та самоцінність. Тоді навчально-виховний процес набуде особистісного спрямування. А всі зміни в системі освіти повинні розглядатися в контексті вдосконаленого уроку, навчання на якому має підпорядковуватися не повідомленню матеріалу й перевірці знань, а виявленню досвіду учнів щодо викладеної вчителем інформації.

Потребує зміни і режисура уроку. Важливо, щоб на ньому учні не тільки слухали розповідь учителя, а й співпрацювали з ним, висловлювали свої думки, ділилися інформацією. Завдання вчителя - пропонувати свою точку зору з позиції наукового знання, а не змушувати учня схилятися до своєї думки; розвивати критичне мислення школярів, тобто навчати здатності самостійно аналізувати інформацію; формувати вміння бачити помилки у твердженнях товаришів; аргументувати свої думки, змінювати їх, якщо вони неправильні, прагнути пошуку оптимальних рішень; обирати свою позицію стосовно тих чи інших питань тощо.

Якщо ми хочемо залучити особистість до освітнього процесу (уроку), то зобов'язані допомогти дитині побачити в ньому свою значущість, мотиви власної діяльності. Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного про

цесу має перебувати учень. Від його творчої активності на уроці, уміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, уміння спілкуватися з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.

Ще у 60-х роках XX ст. Я. Голант охарактеризував три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі: пасивну, активну та інтерактивну, У своїй класифікації вчений використовує «пасивність» як визначення низького рівня активності учнів, де переважає репродуктивна діяльність, а самостійність і творчість практично відсутні.

Що таке активне навчання?

Ми навчаємо так, як навчили нас. Ми як викладачі часто покладаємося на ті методи навчання, що завжди використовуємо, незважаючи на безліч досліджень, які свідчать про бажання учнів навчатися активно.

Ми знаємо, що діти навчаються ефективно, коли вони мають можливість це робити відповідно до своїх інтересів, здійснювати вибір, активно взаємодіяти з різними матеріалами та одне з одним.

Перед нами постійно має поставати запитання: чи ми хочемо виховати роботів, які повторюватимуть та з точністю відтворюватимуть усе, що їм буде сказано, чи, навпаки, ми хочемо розвинути потяг і любов до навчання, критичне мислення, виховувати творчих та соціально відповідальних особистостей?

Часто термін активне навчання вживається досить вільно, хоча він є специфічним. Багато освітян стверджують, що навчання саме по собі є активним і учні активні навіть під час слухання. Проте дослідження свідчать, що діти під час навчання повинні робити значно більше, аніж просто слухати. Вони мають читати, писати, обговорювати, залучатися до розв'язання проблеми, спостерігати, мати змогу застосовувати нові знання та навички на практиці, отримувати зворотній зв'язок. Вони також повинні бути залученими до розумових операцій вищого рівня, таких, як: аналіз, синтез, оцінювання.

Отже, активне навчання - це навчання, що залучає учнів використовувати різні навчальні форми й думати про те, що вони роблять.

Незважаючи на розуміння важливості навчання у новий спосіб, зміни у початковій школі відбуваються повільно.

Бар'єрами на шляху до змін є:

1. вплив освітніх традицій;

2. почуття дискомфорту, що спричиняють будь-які зміни;

3. брак мотивації до змін;

4. брак моделей та інформації стосовно ефективного навчання.

Найбільша та най триваліша освітня реформа матиме успіх, якщо кожен окремий учитель або невелика група вчителів бачитимуть себе реформаторами власного щоденного досвіду. Чудовий перший крок на шляху до змін - це обрання тих навчальних стратегій активного навчання, які найлегше здійснити. Такі стратегії є здебільшого короткотривалими, структурованими, сфокусованими на предметі, що є добре знайомим для учителя та учнів.

Активна модель навчання передбачає застосування методів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Тут уже учень вступає в діалог з учителем, виконує певні творчі завдання і є «суб'єктом» навчання.

Основні методи навчання - це різноманітні творчі та проблемні завдання, проблемні ситуації, самостійна робота, запитання від учителя до учня і навпаки.

Технологія інтерактивного навчання У сучасному суспільстві навчання можна організувати таким чином, що джерелом знань буде не тільки вчитель, але й комп'ютер, телевізор, відео. Учні, відповідно, повинні вміти осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах; водночас думати, розуміти сутність речей, уміти висловити особисту думку. Саме цьому сприяють інтерактивні технології навчання.

Розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти у працях В. О. Сухомлинського, учителів - новаторів 70-80-х років (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкової та ін.), теорії розвивального навчання. У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності активно розвиватися й удосконалювалися. Наприкінці XX ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують під час викладання різних предметів від молодшого шкільного віку до старшого. Дослідження, проведені національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, свідчать, що інтерактивне навчання уможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, але й на його почуття, волю, дії та практику.

Інтерактивні технології потребують певної зміни у житті всього класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога,

Говорячи про інноваційні інтерактивні технології навчання та методику їх використання за різних форм організації навчання, слід пам'ятати, що діти вчаться ефективно, коли:

1. мають мотивацію до навчання;

2. перебувають у приязному комфортному середовищі;

3. використовуються методи, що відповідають різним стилям і способам навчання;

4. використовуються їхні знання і вміння;

5. мають почуття контролю над процесом навчання;

6. досягають успіхів;

7. мають можливість випробовувати нові знання на практиці й використати отриману інформацію;

8. повністю залучаються до процесу навчання;

9. мають достатньо часу для засвоєння нових знань і вмінь;

10. можуть побачити використання здобутих знань та вмінь на практиці.

Тому мета введених на сучасному етапі інтерактивних методів навчання полягає у тому, щоб навчальний процес відбувався за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання, де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують із приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор і спільне розв'язання проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія містить як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї

Позитивні та негативні аспекти активної моделіВисокий рівень інформації (проблемний метод).

Велика кількість учнів, які можуть одночасно сприймати інформацію.

Показник навченості досить високий.

Майстерність педагога відіграє суттєву роль в організації такого навчання.

Учитель може проконтролювати рівень засвоєння учнями знань

1. Учні спілкуються тільки з учителем.

2. Як правило, така модель використовується на уроці тільки для опитування.

3. Учень перебуває у постійному напруженні («запитає - не запитає»).

4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку

думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, конструктивно мислити, приймати продумані рішення.

Технологія інтерактивного навчання - така організація навчального процесу, за якої неможлива відмова від участі у процесі пізнання:

1. кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно відзвітуватися;

2. від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Інтерактивна модель навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень почувається успішно, є інтелектуально спроможним.

Призначення інтерактивного навчання полягає у тому, щоб, по-перше, передати знання, по-друге, усвідомити цінність інших людей. Має воно і свої завдання: розв'язання навчальних поведінкових завдань; надання підтримки членам групи.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку. Структура таких уроків складається з п'яти етапів.

І. Мотивація

Мета етапу: сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання певних проблем. Без виникнення мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання. Матеріал, поданий під час мотивації, наприкінці підсумовується і стає «місточком» для подання мети уроку. Мотивація допомагає також викликати в учнів інтерес до теми уроку, налаштувати їх на ефективний процес пізнання, викликати власну зацікавленість, психологічно підготувати учнів до сприйняття теми уроку.

Для цього можуть бути використані прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, зацікавленість до знань та процесу їх сприймання. Це може бути короткочасна розповідь учителя, бесіда, демонстрування наочності, нескладна інтерактивна технологія.

Мотивація має займати не більше ніж 5 % часу заняття.

З інтерактивних вправ можуть бути використані такі: «Вилучи зайве», «Роз'єднай слова», «Криголам», «Банани», «Мікрофон», «Задом наперед», «Скринька скарг».

2. Оголошення, подання теми

та очікуваних навчальних результатів

Мета: забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти і що від них очікує вчитель. Без чіткого і конкретного визначення та усвідомлення учнями навчальних результатів їхньої пізнавальної діяльності, особливо на уроках із використанням інтерактивних технологій,учні можуть сприйняти навчальний процес як ігрову форму діяльності, не пов'язану з навчальним предметом.

Цей етап уроку має займати не більше ніж 5 % часу заняття.

Доречно використати такі інтерактивні вправи: «Дешифрувальник», «Морський бій - 1», «Загадкові будиночки», «Мікрофон».

2. Актуалізація знань, надання необхідної інформації

[Мета етапу: дати учням достатньо інформації, щоб потім на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздавального матеріалу, виконання домашнього завдання. Для того щоб зекономити час, можна подати інформацію в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. На самому уроці вчитель може ще раз розглянути її, особливу увагу звернути на практичні поради; за потреби, прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування.

Ця частина уроку займає приблизно 10-15% часу.

Під час повідомлення необхідної інформації доречними будуть такі інтерактивні вправи: «Мозковий штурм», «Мозкова атака», «Карусель», «Кути», «П'ять слів -• три слова», «Ґронування», «Кубування», «Системний оператор», «Діаграма Венна», «Морський бій».

2. Інтерактивна вправа (центральна частина заняття)

Мета етапу: практично засвоїти навчальний матеріал; досягти поставленої мети уроку.

Ця частина уроку займає 50-60 % часу.

Послідовність роботи під час її проведення:

1. інструктування (2-3 хв);

2. об'єднання учнів у групи та розподіл ролей (1-2 хв);

3. виконання завдання в групах (самостійна робота), співпраця (5- 15 хв);

4. презентація результатів виконання вправи (3-15 хв);

5. рефлексія результатів учнями (5-15 хв).

Серед центральних інтерактивних вправ доцільними є: «Система позначок "Допомога"», «Ажурна пилка», «Читання з передбаченням», «Пошуки людського скарбу», «Пішохідний тур», «Добре - погано», «Навчаючи - вчуся».

5.Рефлексія (підбиття підсумків), оцінювання результатів уроку

Мета етапу: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності - її зміст, тип,способи,проблеми, шляхи їх розв'язання, отримані результати тощо.

Послідовність роботи під час підсумкового етапу:

• Установлення фактів. (Що відбулося ?)

• Аналіз причин. (Чому це відбулося 7)

• Планування дій. (Що нам робити далі?)

Рефлексія займає 20 % часу уроку.

На етапі рефлексії доцільними є інтерактивні вправи: «Незакінчені речення», «Інтерв'ю», «Абетковий суп», «Від Адо Я», «Виграш у лотереї», «Тестування», «Крісло автора».

Для подолання труднощів у застосуванні інтерактивних технологій слід пам'ятати, що:

інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагога.

Краще старанно підготувати декілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені «ігри»;

1. можна провести з учнями організаційне заняття й разом розробити правила роботи в класі. Спочатку використовувати прості інтерактивні технології;

2. використання інтерактивних технологій - не самоціль. Це лише створення тієї атмосфери в класі, що найліпше сприяє співробітництву, порозумінню, доброзичливості, надає можливості дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання;

3. для ефективного застосування інтерактивних технологій, для того щоб охопити весь необхідний обсяг матеріалу й глибоко його вивчити, а не перетворити технології на безглузді ігри заради власне ігор, педагог повинен старанно планувати свою роботу:

10. дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

11. дібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до засвоєння теми;

12. під час проведення інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони виконували його серйозно, а не механічно або «граючись»;

13. на одному занятті можна використовувати одну (дві) інтерактивні вправи, а не цілий калейдоскоп;

14. дуже важливо провести спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи;

15. проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов'язані з інтерактивними завданнями.

Для зміцнення контролю за ходом навчання на підставі інтерактивних технологій учитель має попередньо добре підготуватися:

1. глибоко вивчити й обміркувати матеріал, у тому числі й додатковий;

2. ретельно планувати й розробляти урок: визначати хронометраж,

ролі учасників, підготувати питання і можливі відповіді, виробити критерії оцінювання ефективності уроку;

1. мотивувати учнів до вивчення теми шляхом добирання найцікавіших випадків, проблем, оголошувати очікувані результати (мету) уроку та критерії оцінювання роботи учнів;

2. передбачати різноманітні методи привертання уваги учнів, налаштування їх на роботу, підтримання дисципліни, необхідної для нормальної роботи аудиторії; цьому можуть сприяти різноманітні вправи - розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.

На практиці необхідно використовувати інтерактивні форми в цілому, або ж узявши елементи, що більш доцільні для певного класу. Саме інтерактивні методи дають змогу створювати навчальне середовище, у якому теорія і практика засвоюються одночасно. Це надає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв'язне мовлення; формувати критичне мислення; виявляти і реалізовувати індивідуальні можливості. При цьому навчально - виховний процес організовується таким чином, що учні шукають зв'язок між новими та вже отриманими знаннями; приймають альтернативні рішення, мають змогу зробити «відкриття», формують свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів; навчаються співробітництва.

Кооперативна форма навчальної діяльності

Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання перетворюються у групові, кожний член групи робить унікальний внесок у спільні зусилля, зусилля кожного члена групи потрібні та незмінні для успіху всієї групи.

Кооперативна форма навчальної діяльності - це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель управляє роботою кожного учня опосередковано, через завдання, на розв'язання яких він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання вчить учнів спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, переконувати, бути переконливими й толерантними, розуміти інших, сприяє досягненню учнями високих результатів засвоєння знань та формувань вмінь.

Коли учні працюють разом,вони формують уміння й навички, необхідні для самостійного життя:

1. уміння уважно слухати;

2. спільно розв'язувати проблеми;

3. самостійно (спільно) приймати рішення;

4. проводити різноманітні дослідження;

5. аналізувати матеріал;

6. розв'язувати конфлікти;

7. засвоювати навички демократичного способу життя, що знадобляться їм у сім'ї, на роботі, у житті.

Під час організації кооперативної форми навчальної діяльності учнів

Позитивні та негативні аспекти інтерактивної моделіРозширюються пізнавальні можливості учня (здобуття, аналіз, застосування інформації з різних джерел).

Як правило, високий рівень засвоєння знань.

Учитель може без зусиль проконтролювати рівень засвоєння знань учнями.

Учитель має змогу розкритися як організатор, консультант.

Партнерство між учителем і учнями, а також в учнівському колективі

1. На вивчення певної інформації потрібен значний час.

2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів.

3. В учителя відсутній досвід такого способу організації навчання.

4. Брак методичних розробок уроків із використанням інтерактивних методів навчання

Компетентнісно спрямована освіта створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетенції учнів.

Сьогодні головним виміром якості функціонування освітньої системи має бути здатність молодого покоління повноцінно жити й активно діяти, постійно самовдосконалюватись. Щоб прийняти історичний виклик XXI століття, освіта повинна мати випереджальний характер, тобто бути націленою у майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток ключових компетенції вихованців, формування в них проектної культури, нових способів мислення й діяльності. Про це зазначає видатний педагог С.П.Логачевська. Вона наголошує, що диференціація - це інноваційна технологія: практика через дію, навчання інших, творче застосування набутих знань. Тому я зацікавилась проблемою диференційованого навчання. Опрацювала багато літератури, ознайомилася з творчим досвідом вчительки Балахівської середньої школи С.ПЛогачевської, яка запроваджує в своїй роботі диференціацію навчання у звичайному класі. Кілька років відвідувала заняття

обласної творчої групи, керівником якої була Світлана Панасівна.

Знайомство з цією творчою людиною, спілкування з нею, її поради та рекомендації допомогли в моїй роботі. Я вдячна Світлані Панасівні за її ідеї, творчі напрацювання, завдяки яким мені та учням стало легше, цікавіше та впевненіше працювати на уроках. Багато чого з її досвіду роботи намагаюся запроваджувати у своїй праці.

Дуже швидко минає час, відведений на урок. Я стараюся починати урок з реклами, складання колективного плану роботи на уроці за опорними фішками, сконцентровую увагу дітей на тому, що взаємодія учителя і учнів - це відповідальна праця партнерів, результат якої залежить від нас самих. Всі необхідні записи на дошці роблю на перерві. Використовую кольорову крейду. Чергові учні перевіряють обладнання на партах (сигнальні трикутники, планшети, посібники і т.п.).

Фронтальну та індивідуальну перевірку знань школярів здійснюю за допомогою планшетів, які є в кожного учня. Завдяки цьому засобу зворотного зв'язку вдається зекономити час на уроці. Планшети використовую як на уроках математики, так і на уроках української мови, читання, природознавства. Після перевірки відповідей учнів на планшетах одразу ж виділяю 2-3 варіанти груп дітей для виконання диференційованих завдань як за ступенем складності, так і за ступенем самостійності.

Кожний варіант має свій колір. Кольори постійно змінюю, щоб за дітьми не закріпилося "звання" найкращого чи найгіршого. Відповідно до рекомендацій С.П.Логачевської та власних спостережень за учнями під час роботи на уроках я визначила 3 групи дітей.

Перша група - це діти з високим інтелектуальним розвитком. Вони вміють працювати самостійно, з захопленням виконують завдання, що потребують додаткової підготовки в позаурочний час, наприклад, пошук та опрацювання інформації під час підготовки та презентації проекту на дану тему. Для таких дітей добираю творчі завдання, вправи з логічним навантаженням.

Друга група - це учні з достатнім загальним та розумовим розвитком. Ці діти вчаться нижче своїх можливостей через ряд факторів: нестійка увага, невміння зосереджуватись на вивченому. Тому їх привчаю до тривалих трудових зусиль, вчу працювати самостійно.

До третьої групи належать учні, які не завжди вправляються із завданнями середньої складності без допомоги вчителя. Такі діти під моїм постійним контролем, я працюю з ними безпосередньо на уроці.

Під час вивчення нового матеріалу намагаюся організувати роботу так, щоб учень, якому важко дається навчання, працював зі мною біля дошки, а не тільки слухав відповіді та пояснення товаришів; створюю ситуацію хоча б незначного успіху. Згадані вище групи школярів мають динамічний характер. Наприклад, на уроці математики учень може бути в першій групі, бо у нього природні математичні здібності, а на уроці української мови - у другій чи третій, бо в нього погано розвинений фонематичний слух чи недостатня орфографічна грамотність.

Вважаю, що цілеспрямована систематична праця учнів і вчителя, поетапне використання диференційованих завдань дають позитивний результат, визначають перспективу розвитку кожної дитини. Так, під час підготовки до засвоєння нового матеріалу, диференційовані завдання спрямовані на ліквідацію прогалин у вивченні опорних знань. Після пояснення матеріалу на певному етапі уроку йде вибір учнями завдань для самостійної роботи за варіантами на основі самооцінки своїх можливостей. Наприклад, на уроках рідної мови, читання діти вибирають варіант "Білочки" (ускладнені завдання, творчі завдання, з меншою мірою допомоги) або варіант "їжачка" (легші завдання, завдання за аналогією, з наявною мірою допомоги, з ключем до виконання). При цьому діти вільно вибирають завдання, що є необхідною передумовою оволодіння знаннями та розвитку творчого мислення учня.

Ефективним є прийом багаторазового пояснення матеріалу (з досвіду С.П Логачевської), Головне при цьому не давати багато завдань на кожному етапі, а під час перевірки кожного варіанта повинна звучати фраза: "Слухають і перевіряють усі!". Учні кожного варіанта врешті-решт мають виконати основне завдання. До перевірки залучаю сильних школярів. Зосереджую увагу всіх на досягненнях слабких учнів, підбадьорюю їх і хвалю. Після поетапної роботи всі діти розв'язують спільне завдання.

Для здійснення диференціації використовую систему фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи. Наведу приклад організації роботи на уроці математики.

Фронтальна робота: клас виконує загальне завдання.

Групова робота: 2-3 учні (з 1 групи), які раніше закінчили роботу, виконують додаткове завдання.

Індивідуальна робота: робота з учнем (з 3 групи) біля дошки.

Парна робота: обмінюються зошитами для взаємоперевірки робіт.

Хотілося б спинитися на значенні домашніх завдань, які сприяють формуванню загально навчальних умінь і навичок, поглибленню та розширенню знань, розвитку творчих здібностей учнів. Ефективність домашніх завдань можна значно підвищити, якщо в системі уроків вони диференціюватимуться за рівнем складності й самостійності.

Я практикую диференційовані домашні завдання. При цьому відпадає необхідність батьківської опіки. Під час виконання диференційованих домашніх завдань за ступенем складності в учнів формується вміння працювати самостійно з посібниками, додатковими джерелами інформації (енциклопедії, періодична дитяча преса, наукова та художня література, технічні засоби і т.д.). Водночас створюються умови для розвитку творчих здібностей через виконання творчих завдань з поступовим їх ускладненням.

Систематичне використання елементів диференціації на уроках дає змогу здійснювати перехід від колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних. Незалежно від здібностей, школярі беруть участь у виконанні завдань гладі зростаючої складності.

Так, поступово, навіть слабший учень зможе віднести піднесення рівня своїх знань. Тому намагаюся передбачити таке навантаження для учнів, щоб добігти відставанню слабких дітей і водночас не гримувати темпу зростання здібностей сильних. Якщо на початковому етапі навчання діти потребували невеликих за обсягом завдань, виконували їх с етапна, то після застосування прийомів диференціації їхня самостійна діяльність уже характеризуються ціліснішими діями, синтезом дрібних дій у складніші. Поступово, оволодівши розчленованим ;:лом самостійної діяльності, слабші діти згодом навчаються виконувати завдання в цілому.

Ускладнення завдань дає учням змогу не спинявся на досягнутому, а поглиблювати знання, розвивати свої здібності, виконуючи творчі завдання, найслабшим учням поетапна робота допомагає йти до виконання основного завдання, повірити у свої сили. Я намагаюся навчити дітей порівнювати сьогоднішнього з собою вчорашнім. Самоусвідомлення, що я сьогодні зміг більше, ніж учора, підвищить самооцінку. Кожен школяр дістає таке навантаження, яке відповідає його можливостям і забезпечує перспективу розвитку. При здійсненні диференціації клас працює як одне ціле, і в той же кожен іде своєю стежиною розвитку. Навіть ті, свого часу відставав, відчули смак успіху.

Зрозуміло, що потрібна неоднакова кількість прав і різнобічна допомога, щоб підвищувати знань засвоєння програми кожним учнем, бо темп просування є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей. Ось чому важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття, а саме: вміння використовувати знання як інструмент прийняття ефективних рішень у різних сферах життєдіяльності людини. Віковий період, а який припадає навчання в початковій школі - це закінчення дитинства, яке характеризується піком розвитку творчої компетенції. Ідея компетентнісно спрямованого навчання органічно пов'язана з такими значущими цінностями, як свого із вибору, яку і дає диференціація, життєвий досвід, проектна діяльність учнів, у якій діти вчаться ^активно працювати, визначати мету, планувати роботу, знають, де знайти засоби для досягнення : и та як їх запровадити, вчаться аналізувати власну працю, зважати на думку товаришів, навчаються мислити, знають, де і як потрібно знаходити матеріал, як тлумачити та обґрунтовувати факти.

Таким чином, раціональне використання прийом з диференційованого навчання дає змогу значною :рою оптимізувати темп навчання, узгодивши його з можливостями дитини, привчати її до самостійності та відповідальності за виконання завдання, розвивати ініціативу, стимулювати пошукову діяльність і пізнавальний інтерес.

Учні мого класу стали активними. Вони впевненіше виконують творчі завдання, завдання з логічним навантаженням. Важливо також, що діти не бояться брати участь у конкурсах, позаурочних заходах, більшість повірила у свої сили. Про це свідчить і той факт, що 11 моїх другокласників вперше минулого року взяли участь у математичному конкурсі "Кенгуру". І ми мали успіх: 1 червоний диплом, З - синіх, решта - зелені.

Учні з захопленням займаються дослідницькою, пошуковою роботою. Працюють з додатковою літературою. Вміють знайти та обробити потрібну інформацію. Починаючи з 1 класу ми з дітьми створюємо і презентуємо проекти: "Танок метеликів" (І клас), "Що в імені твоїм?" (2 клас), "Моя улюблена пора" (2 клас), "Цікаве про тварин" (2 клас), "Осінній вернісаж" (3 клас), "Ходить гарбуз по городу" (3 клас), "Мій родовід" (3 клас)", "Чи легко бути справжнім другом?" (4 клас), "Планета Земля - наш дім" (4 клас) та ін. Це дає змогу дітям творчо використати свої знання і вміння відповідно до можливостей кожного. Учні реалізують себе в умінні досягти поставленої мети, знайти, обробити інформацію і презентувати свою роботу.

Досвід багатьох учителів свідчить, що розвиток учнів можна пришвидшити, а засвоєння матеріалу полегшити. Це досягається шляхом добору та проведення різноманітних форм інноваційних технологій (однією з яких є диференціація) відповідно до навчального матеріалу, що в свою чергу сприяє формуванню раціональних умінь самостійної роботи для реалізації однієї з ключових компетенції - уміння вчитися.

Таким чином, є перспектива того, що всі учні оволодіють обов'язковим рівнем знань, умінь і навичок, які визначені шкільною програмою, а частина дітей підніметься ще на одну сходинку творчого розвитку.

Учень не посудина, яку слід заповнити,

а факел, який треба запалити.

Йоганн Песталоцці

У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») зазначається, що «Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально - економічного, духовного і культурного розвитку суспільства» .

Відповідно до цього у Національній доктрині розвитку освіти головними напрямами державної політики є особистісна орієнтація освіти; постійне підвищення якості освіти; оновлення її змісту та форм організації навчально - виховного процесу ;запровадження освітніх інновацій.

Сучасна школа стоїть перед прикрим фактом: в умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають.

Натомість соціальне замовлення не тільки України, а й світового співтовариства вимагає перш за все людей, здатних постійно самовдосконалюватися. Це знайшло відображення і у доповіді ЮНЕСКО "Освіта: прихований скарб", де проголошено: "Людина має навчитися:

1. пізнавати, тобто оволодівати інструментарієм, необхідним для розуміння того, що відбувається у світі;

2. діяти таким чином, щоб робити потрібні зміни у середовищі свого мешкання;

3. жити в суспільстві, беручи участь у всіх видах людської діяльності".

Нова школа матиме справу з індивідуальністю, самобутністю особистості, оскільки індивідуальність є головним принципом етики і мусить виступити керівним методологічним положенням у вихованні й навчанні. Цілеспрямований розвиток індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність творчості педагога і творчості школяра, а систематично за допомогою доцільних методів втілюватиме її у навчально-виховному процесі.

Особистісно-зорієнтоване навчання у цьому плані є досить перспективним, оскільки воно виходить із самоцінності особистості, її духовності та суверенності. Його метою є формування людини як неповторної особистості, творця самої себе і своїх обставин.

Відповідне методичне забезпечення має ґрунтуватися на діалогічному підході, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх само актуалізацію і само орієнтацію. Технології такого спрямування передбачають перетворення суперпозиції вчителя і субординізованої позиції учня в особистісно рівноправну позицію. Вона й дає дитині можливість бути суб'єктом навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації її прагнення до саморозвитку, самоствердження.

Визначальним для особистісно-зорієнтованого навчання має бути соціокультурний діалог у системі "педагог - дитина" на основі її розуміння, прийняття і визнання.

Якнайактивніше сприяють цьому інтерактивні технології навчання, що широко розробляються останнім часом. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони можуть бути корисними та перспективними для вчителя та для учнів.

Теоретичною основою запровадження інтерактивних методів навчання мусять бути системний, особистісно-зорієнтований та діяльнісний підходи до побудови дидактичних процесів; теорія оптимізації педагогічного процесу (Ю.К.Бабанський, М.М.Поташник), а також інваріантність процесу навчання, уроку як конкретної форми існування процесу засвоєння знань і методу як мікродіяльності навчання.

Методологічною основою - розробки сучасних українських та зарубіжних педагогів у галузі методів та технологій навчання. Теоретичні та практичні розробки в цій галузі належать В.Гузєєву, А.Гіну, О.Пометун, Л.Пироженко, А.Фасолі.

Термін "інтерактивний" прийшов до нас з англійської і має значення "взаємодіючий". Існують різні підходи до визначення інтерактивного навчання. Я схиляюся до визначення О.Пометун та Л.Пироженко: "Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)..."[6, 7]. Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі (лабораторне та бригадне навчання 20-х років).

Які ж сильні сторони інтерактивних технологій навчання?

Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (СІЛА, штат Меріленд), показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отримала назву піраміда навчання".

Лекція -5% засвоєння

Читання -10% засвоєння

Відео/аудіо матеріали - 20 % засвоєння

Демонстрація - ЗО % засвоєння

Дискусійні групи - 50% засвоєння

Практика через дію - 75% засвоєння

Навчання інших / застосування отримання знань відразу ж - 90% засвоєння

З піраміди видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5%, читання -10%), а найбільших - інтерактивного (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших чи негайне застосування - 90%). Це, звичайно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських педагогів. За їхніми оцінками, старший школяр може, читаючи очима, запам'ятати 10% інформації, слухаючи - 26%, розглядаючи - 30%, слухаючи і розглядаючи - 50%, обговорюючи - 70%, застосовуючи особистий досвід - 80%), спільною діяльністю з обговоренням - 90%, навчаючи інших - 95%.

Цікавий приклад наводять українські дослідники інтерактивного навчання О.Пометун та Л.Пироженко, які, пояснюючи методику інтерактивних технологій, звертають увагу на те, що наш мозок схожий на комп'ютер, а ми - його користувачі. Щоб комп'ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно «ввімкнути» і мозок учня. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп'ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам'ять. Наш мозок повинен пов'язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв'язки і не забезпечує повноцінне засвоєння.

Нарешті, комп'ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не «закріплена» за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її пояснити її комусь для того, щоб зберегти її в банку пам'яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено.

Як тут не згадати слова відомого китайського філософа Конфуція, виголошені понад 2400років тому:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію

Соціальні перетворення в українському суспільстві змінили орієнтацію в галузі освіти. Нова освітня філософія визначила головну стратегію педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів.

Формування особистості та її становлення відбувається у процесі навчання за дотримання таких умов:

• створення позитивного настрою для навчання;

• відчуття рівного серед рівних;

• забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей:

• особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

• можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;

• вчитель не є засобом «похвали і покарання», а другом. порадником, старшим товаришем.

Створення цих умов можливо лише на основі запровадження нових педагогічних технологій. Одними з основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання. Мета їх - забезпечення комфортних умов за яких учень відчуває свою успішні інтелектуальну досконалість, що робить

Таким чином, на сучасному етапі розпитку освіти необхідно, той процес відбувався за умови постійної діє та взаємодії всіх учнів. А саме це положення є головним в інтерактивному навчанні. Слово «інтерактизм» прийшло до нас з англійської мови «іпїегасі», де «іпіег» - взаємний, «асі» - діяти. Отже інтерактивне навчання - діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня, учня і учня.

Мета цієї роботи - розглянути суть інтерактивного навчання, форми організації взаємодії та особливості використання інтерактивних методів на уроках в початковій школі.

Існуючі моделі навчання

Історично склалося, що освіта у навчальних закладах надається учням у колективі, тобто в класно-урочній формі навчання. Кожен урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Залежно від участі учнів у навчальній діяльності виділяють пасивну, активну і інтерактивну моделі навчання (за О. Пометун і Л. Пироженко). Розглянемо і порівняємо їх.

1. Пасивна модель навчання.

За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчи-Позитивні

Негативні

• Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.

• Одночасно сприймають матеріал усі слухач:.

• Витрачається мало часу на розповідь або пояснення

• Учні пасивні, не спілкуються н: між собою,а ні з вчителем.

• Не виконують жодних !

• Вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.

• Відсутній контроль за знаннями.

• Як правило, невисокий висоток засвоєння знань

2. Активна модель навчання.

У цьому випадку вчитель і учень перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Таку модель можна назвати « Діалог».

Позитивні

• Високий рівень інформації.

• Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію.

• Відсоток засвоєння матеріалу досить високий.

• Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.

• Учитель може проконтролювати надані _ учням знання

Негативні

• Учні спілкуються тільки з учителем.

• Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування.

• Учень перебуває у постійній напрузі: «спитає - не спитає».

• Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали,не вислухали його думку

Позитивні

• Розширюються пізнавальні можливості учня (здобування, аналіз, застосування інформації з різних джерел).

• Як правило, високий рівень засвоєння знань.

• Учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнів.

• Учитель має змогу розкритись як організатор, консультант.

• Партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі

Негативні

• На вивчення певної інформації потрібен значний час.

• Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів.

• У вчителя відсутній досвід такого виду організації навчання.

• Відсутні методичні розробки уроків з різних предметів

3. Інтерактивна модель навчання.

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя з учнями, учнів з учнями. Відбувається спілкування всіх членів колективу. Підчас навчання за такою моделлю використовують літові та рольові ігри, дискусії, «мозковий штурм», фронтальне опитування, «круглий стіл», дебати. Подану модель можна назвати «Полілог».

Проаналізувавши таким чином ці моделі, можна зробити висновок, що кожна з них відіграє важливу роль у сучасній освіті, кожна має позитивні і негативні сторони. І не можна сказати, що потрібно використовувати лише інтерактивну модель. Для навчання важливі всі рівні пізнання і всі види методик.

Як правило, система навчання чекає від учителя охоплення великого обсягу інформації й орієнтована на рівні «знання» і «розуміння». Це спрямовує педагога на використання в основному пасивних методик навчання. Але в сучасному світі ситуація змінилася. Обсяг інформації набагато збільшився, і одній людині неможливо знати все. Тому на перше місце виходять інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї і концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах. Саме цьому і сприяють інтерактивні методи.

Інтерактивне навчання як інструмент засвоєння

Основою інтерактивного навчання є взаємодія.

Філософський енциклопедичний словник визначає взаємодію як категорію, що відображає процеси: на одного. їх взаємозалежність, зміну стану, «народження» одним об'єктом іншого.

В освітньому процесі взаємодія здійснюється у формі педагогічного спілкування, що розглядається як І рівно активна взаємодія - діалог (полілог). Діалог, як і між суб'єктна взаємодія, спонукає учасників до особистісного розвитку, самовизначення, персоналізації, ^; соціального ототожнення, інтеграції. Тільки у спілкуванні, у взаємодії людини з людиною розкривається «людина в людині» як дія інших, так і для себе.

Педагогічне спілкування має змістову і формотворча сторони. Змістова сторона - це сфера самоутвердження :сутнісних сил особистості, а формотворча - не способи, прийоми здійснення - діалогу.

Таким чином,основою інтерактивного навчання є взаємодія учасників процесу навчання,що здійснюється за допомогою методів,які активізують педагогічне спілкування - діалог.

Класифікація інтерактивних методів навчання

Існують різні підходи до класифікації інтерактивних методів навчання. В основу класифікації дослідника М.В.Кларіна покладено принцип активності. Науковець пропонує методи фізичної,соціальної,пізнавальної активності. Так,прикладом фізичної активності є зміна робочого місця,запис,малювання,тощо. В соціальну активність учні включені тоді,коли ставлять запитання,відповідають тощо. пізнавальна активність - це доповнення учасниками викладеного матеріалу,виступ як джерело досвіду,самостійний пошук розв'язання проблеми. Звичайно,всі три види активності взаємопов'язані.

Інформаційні інтерактивні методи навчання - це способи діалогічної взаємодії учасників з метою обміну матеріальними або духовними цінностями.

Пізнавальні інтерактивні методи - це способи пізнавальної взаємодії учасників з метою отримання нових знань,їх систематизація,творчого вдосконалення умінь та навичок.

Мотиваційні інтерактивні методи - це способи діалогічної взаємодії учасників навчального процесу,за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до способів діяльності групи,окремих учасників,викладача,самого себе.

Регулятивні інтерактивні методи - це способи завдяки яким встановлюється та приймаються певні правила діалогічної взаємодії учасників навчання.

Групова навчальна діяльність - це форма організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою За такої організації вчитель роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Таке навчання відкриває для учнів можливості зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формувань вмінь. До групового навчання можна віднести роботу в парах, ротаційні трійки, «Два - чотири - всі разом», роботу в малих групах, «Акваріум».

До фронтальних інтерактивних методів належать такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це - обговорення проблеми у загальному колі: «Мікрофон», незакінчені речення, «Мозковий штурм», «Навчаючи - вчуся», «Дерево рішень» та ін.

До методів навчання у грі належать імітації, рольові ігри, драматизація. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі - інструктор, суддя-рефері, тренер, головуючий, ведучий.

Як правило,ігрова модель навчання має 4 етапи:

1. орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її ходу);

2. підготовка до проведення гри

3. основна частина - проведення гри;

4. обговорення.

Метод навчання у дискусії - важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія - широке публічне обговорення спірного питання. Дискусія сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. До таких методів відносять: «Метод ПРЕС», «Обери позицію», «Зміни позицію», «Ток-шоу», «Дебати».

Головні організаційно-педагогічні основи, які є спільними для будь-яких видів дискусії:

16. проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв'язання);

17. не слід висувати питання на зразок: хто має рацію, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;

18. у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи іншого збігу обставин? Що могло б статися, якби...? Чи були інші можливості, способи, дії?);

19. усі висловлювання учнів мають стосуватися теми,

що обговорюється;

20. учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;

Використання інтерактивних методів у навчанні

Для ефективного застосування інтерактивних методів, тому числі - й для того, щоб охопити весь обсяг матеріалу і глибоко його засвоїти, вчитель має ретельно планувати свою роботу

1. використовувати методи,у досвідові роботи з інтерактивними методами;

2. дати завдання учням для попередньої підготовки:: прочитати, обміркувати, виконати самостійні підготовчі завдання;

3. дібрати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б учням «ключ» до засвоєння теми;'

4. упродовж інтерактивної вправи дати учням час обміркувати завдання, щоб вони сприйняли його серйозно, а не виконували механічно;

5. враховувати темп роботи кожного учня і його здібності;

6. на одному занятті використовувати один-два (максимум) інтерактивних методи;

7. провести неквапливе обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, утому числі актуалізуючи раніше вивчений матеріал.

Інтерактивні методики потребують зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і педагогів. Починати слід з поступового використання цих методів, до яких треба звикну - ти. Краше старанно підготувати кілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити, наспіх підготовлені «ігри».

Спочатку варто використовувати прості інтерактивні методи - робота з парах, малих групах, «мозковий штурм».

Слід зауважити, що інтерактивне навчання - не самоціль. а лише засіб, за допомогою якого у класі створюється атмосфера творчої взаємодії, співробітництва. порозуміння і доброзичливості.

Структура уроків

1. мотивація.

Мета цього етапу - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної темп Можна використовувати такі прийоми, як питання, цитата, коротка історія, невеличке завдання, розминка і т. ін.

2. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

Мета етапу - забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і що від них очікує вчитель.

3. Надання необхідної інформації.

Мета етапу - дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання.

4. Інтерактивна вправа - центральна частина заняття.

Мета етапу - практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Проводиться цей елемент у такій послідовності:

• інструктування - вчитель розповідає про цілі вправи, про правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань, запитує, чи все зрозуміле учням;

• поділ на групи або розподіл ролей;

• виконання завдання, при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним;

• презентація результатів виконання вправи.

5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Мета етапу - рефлексія, усвідомлення того, ідо булл зроблено на уроці, чи досягнуто поставлених ціле;:, як можна застосувати отримане на уроці. Підбиті* підсумків можна проводити у формі питань: що нового дізналися, чого навчилися, наскільки це може бути корисним в житті. Можна поставити питання і з проведення самого уроку: що було найбільш вдалим. що найбільш сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі ці питання.

Організація навчального співробітництва

Навчання не може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченого партнера.

Молодші школярі завжди готові працювати разом отримують задоволення від такої взаємодії на уроці.

Таким чином, в першому класі відбувається становлення навичок парної та групової роботи, складаються правила співробітництва. Це дає можливість застосовувати різноманітні інтерактивні методи навчання.

Тільки коли класі тепла, чуйна та не загрозлива для учнів атмосфера, діти навчаються новим динамічним способом. Однак створити таку бажану ситуацію не так вже просто. У класі повинна поступово зростати взаємоповага між учителями та дітьми. Частково цього можна досягнути, заохочуючи обговорення, ставлячи дійсно життєві, а не механічні питання, та завжди шукати чогось хорошого в учнях.

Треба навчити дітей повірити у самих себе та відповідати за свої власні вчинки. Одним із шляхів до цього є дозвіл на участь у самоврядуванні та постійному керівництві класом за його правилами. Таким чином учитель дозволить учням бути господарями. Діти починають розуміти, що всі люди помиляються та всі навчаються через та за допомогою власних помилок. Це сприяє атмосфері відповідальності. Тоді обов'язок стежити за своєю поведінкою та покращувати її лягає на самих дітей.

Учитель може активно сприяти співробітництву та виявляти його важливість, плануючи такі види робіт, де дітям необхідно співпрацювати. Діти хочуть навчитися співпрацювати, оскільки це їм життєво необхідно та є основною умовою сучасного суспільства.

Треба сприяти утворенню різнорідних груп, що співпрацюють, заохочувати дітей брати участь у навчанні своїх ровесників. Коли діти працюють разом, вони мають багато нагод з'ясувати свої думки, ідеї. Вони краще виробляють стратегію розв'язування проблеми та приймають рішення. Вони починають поважати одне одного, краще можуть зрозуміти погляди іншої людини. Вони стають більш відповідальними, незалежними та цілеспрямованими й часто з більшим задоволенням ходять до школи.

Враховуючи психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку та рівень їхньої готовності до спілкування, вважаємо, що застосування інтерактивних технологій навчання в початковій школі варто розпочинати з роботи в парах. Саме в процесі роботи в парах учні отримують можливість говорити, що є необхідним для цього вікового періоду. Всупереч тому, що увага дітей молодшого шкільного віку нестійка і тому вони часто відволікаються, під час роботи з партнером кожний з учнів працює активно. Цю технологію можна використовувати на будь-якому етапі уроку математики, навіть на етапі перевірки самостійно виконаного завдання, зокрема й домашнього, коли вчитель пропонує звірити відповіді завдань і в разі розходження, довести правильність своєї відповіді.

Також на уроках математики під час організації праці за технологією "Робота в парах" учитель може давати учням наступні завдання:

1. обговорити хід розв'язання прикладу (задачі), а потім самостійно записати розв'язання в зошит;

2. розглянути і проаналізувати запропоновані вчителем з підручника чи спроектовані на екран або написані на картках різні способи розв'язання завдань;

3. обговорити хід розв'язання прикладу або задачі;

4. обговорити відповіді на запитання вчителя;

5. розробити запитання до інших учнів класу;

6. зробити висновок і т. п.

Наприклад, об'єднавши учнів у пари в тому порядку, в якому вони сидять за партами, вчитель кожному з пари дає завдання проаналізувати певний спосіб розв'язання завдання. Після закінчення відведеного вчителем часу на обмірковування відповіді, за його вказівкою кожен учень пари по черзі розказує хід виконання завдання. Вчитель попереджає, що учень, який слухає, має бути уважним, щоб міг вкінці сказати, чи погоджується з таким міркуванням чи ні. Якщо він не погоджується, то має висловити свій варіант пояснення. А також учитель попереджає школярів, що вони мають дійти спільної згоди, після чого пропонує вирішити, хто з учнів пари представлятиме свої міркування в загальному колі за технологією "Мікрофон".

Варто зазначити, що у випадку, коли немає умов розмістити дітей по колу або це викликає певні ускладнення, то "мікрофон" передається з однієї парти

на іншу або від одного учня до іншого, що сидить поруч.

Враховуючи особливості математичних завдань, учитель може дещо видозмінити цю технологію. Наприклад, запропонувавши парам визначити, хто з учнів пари представлятиме хід виконання завдання першим способом, учитель, передаючи уявний мікрофон учню, просить його розпочинати відповідь словами: "На мою думку, це завдання виконано таким чином: ..." і, після закінчення, передати "мікрофон" наступному учню. Якщо учень, який взяв "мікрофон", міркує аналогічно, то має починати словами: "Я погоджуюся, що ..." - і ще раз озвучити відповідь, щоб краще запам'ятати.

Якщо пояснення і далі аналогічні (повторюються), то вчитель може запитати, чи є в когось інша версія, якщо немає, то представнику наступної пари вчитель пропонує представити другий спосіб розв'язання.

У випадку, коли учень, який отримав "мікрофон", не погоджується з попереднім судженням, тобто має свою думку, то як і в попередньому випадку, відповідати доцільно розпочати словами: "На мою думку ...". Висловившись, він передає "мікрофон" далі.

Якщо були різні тлумачення ходу розв'язання завдань, то вчителю вкінці слід учнів перепитати, чи не змінили вони свою думку і, можливо, допомогти прийняти правильне рішення.

На уроках математики у початковій школі ефективним може бути використання технології "Міні ажурна пилка" ("Мозаїка", "Джиг-со").

За цією технологією вчитель пропонує учням об'єднатися у четвірки (по дві парти, що стоять одна за одною) і роздає кожній групі по 4 підготовлених ним заздалегідь (з підручника чи написаних на картках, або спроектованих на екран) завдання так, щоб кожен учень у групі отримав різне завдання. На першому етапі вчитель пропонує самостійно обдумати спосіб його розв'язання, на що відводить 1-2 хв. По закінченні часу він дає вказівку пояснити хід виконання свого завдання сусіду по парті (спочатку висловлюються ті учні, які сидять праворуч за партою, а потім - ліворуч) і обмінятися завданнями.

Наступний крок передбачає аналогічну роботу зі школярами, що сидять позаду (попереду) в межах четвірки і обмін завданнями, які вони отримали після першого спілкування.

На наступному етапі учні знову повертаються до роботи в початкових парах і пояснюють один одному розв'язання завдання, отриманого від попереднього спілкування та відтворюють почуте знову від сусіда.

У результаті кожен з учнів зможе пояснити розв'язання всіх чотирьох завдань.

Далі вчитель пропонує кожній групі визначити учня, який представлятиме хід виконання одного із 3-х завдань, що йому запропонували партнери по групі, тобто не те завдання, яке він отримав від учителя. А також учитель попереджає, що учні - представники повинні стежити за тим, щоб не повторювати завдання, яке було вже представлене. До того ж, кожний наступний представник, узявши уявний мікрофон, повинен спочатку сказати, чи погоджується він з відповіддю свого попередника. Якщо ні, то обґрунтовує чому і передає мікрофон наступному представнику, який теж має сказати, чи погоджується з почутим обґрунтуванням і, якщо так, то представляє розв'язання іншого завдання і т.д.

Якщо презентація завдань завершиться і залишаються представники груп, які не брали участі в обговоренні, то вчитель їх запитує, чи погоджуються вони з тими думками, які прозвучали. В тому випадку, якщо виявиться учень, що має іншу версію або не погоджується з відповіддю попередників, то йому дається мікрофон і він обґрунтовує свої міркування. Після цього вчитель звертається до учнів класу і запитує, чи правильно розмірковує їхній товариш.

Варто зазначити, що вчитель, відповідно до наповнюваності учнями класу, може вносити свої корективи до порядку представлення результатів. Наприклад, якщо в класі 8 учнів, то група виділяє два представники, а якщо в класі всього 4 учні, то кожен з них представлятиме одне із завдань і т.п.

Для розв'язання логічних завдань з математики або нового виду нестандартних завдань, або завдань, у розв'язанні яких ще не набули учні достатнього рівня, ми пропонуємо видозмінений варіант технології "Два - чотири - всі разом".

Учитель пропонує спочатку самостійно, за відведений ним час, подумати і знайти спосіб розв'язання завдання. Тоді, за пропозицією вчителя, учні об'єднуються в пари з сусідом по парті і обмінюються своїми ідеями та знаходять спільне рішення. Коли відведений час вичерпався, вчитель просить учнів об'єднатися у четвірки. Для зручності можна об'єднати по дві парти, що стоять одна за одною. Тепер школярі діляться своїми думками щодо способів розв'язання завдання і доходять спільної згоди. По закінченні часу учні визначають, хто представлятиме спосіб розв'язання завдання.

Далі вчитель пропонує учням, беручи уявний мікрофон, починати відповідь словами: "На нашу думку завдання слід розв'язати..". Представник іншої групи, взявши "мікрофон", має сказати, чи погоджується він з відповіддю свого попередника, якщо ні, то обґрунтовує чому і пропонує свій шлях розв'язання. Якщо учень має інший спосіб розв'язання, то повинен сказати: "Я погоджуюсь з таким розв'язанням, але ми маємо інший спосіб:..." і розкриває його. У випадку, коли розв'язання учнів наступної групи збігається із озвученим уже його попередниками, то сказавши про це, представник групи передає "мікрофон" далі. Якщо груп багато, то, вислухавши ствердну відповідь двох наступних учнів, вчитель може запитати, чи є в якоїсь із груп інший варіант розв'язання. Тільки після цього робляться записи в зошитах, а за необхідності і на дошці.

Враховуючи особливості математичного матеріалу у початковій школі, можна використовувати спрощені варіанти технології "Броунівський рух", яку доцільно використовувати на підсумкових уроках або уроках, присвячених повторенню. Вчитель може сам підготувати або дібрати з підручника 4-5 різних завдань (задач). Якщо вчитель добирав завдання не з підручника, то їх варто надрукувати на картках 4 (5) різних кольорів так, щоб однакові завдання були на картках одного і того ж кольору. У випадку, якщо завдання з підручника, то на картках вказати тільки номер завдання з підручника. Учні за вказівкою вчителя за визначений учителем час розв'язують його самостійно.

Після закінчення відведеного часу вчитель пропонує учням зустрітися з одним із учнів, який має картку іншого кольору. Ознайомити його зі своїм завданням і його розв'язанням, вислухати зміст розв'язання товариша. Після чого обмінятися картками (завданнями) та шукати учня, що має картку кольору, якого у нього ще не було_, і знову кожен з однокласників, що зустрілися, розказує зміст та розв'язання завдання, яке одержав від попередньої зустрічі і т.д. Процес закінчується, коли кожен учень розв'язав завдання на картках усіх кольорів.

Для зручності самі приклади можна написати на картках 4-х кольорів або вказати на них, який приклад з підручника треба виконати.

А далі вчитель організовує роботу в тій послідовності, яку описано вище.

Такий спрощений варіант технології "Броунівський рух" потребує меншої затрати часу," ніж звичайний, меншого обсягу навчального матеріалу. Тому його варто частіше застосовувати при виконанні завдань підручника.

Також ми пропонуємо використовувати технології "Робота в малих групах" з подальшою роботою в парах змінного складу. Суть такого поєднанню технологій у тому, що об'єднавши учнів у декілька груп, учитель дає кожній групі єдине завдання. Для чіткої організації роботи різним групам завдання записуються на картках різного кольору, тобто будь - які дві групи не повинні мати карток одного і того ж кольору, але кожен учень отримує картку із завданням, так як у подальшій роботі їм доведеться ними обмінюватися. Далі вчитель пропонує за відведений час розв'язати їх, після чого за його вказівкою учні розходяться і зустрічаються з учнями інших груп, орієнтуючись за картками, щоб не зустрітися з учнем, що має картку із завданням, яке він уже розв'язував. Зустрівшись з учнем "іншого кольору", кожен з них має представити зміст свого завдання і його розв'язання обмінятися на зустріч з іншим учнем,якому має представити зміст і розв'язання уже іншого завдання того,яке він отримав під час зустрічі з попереднім учнем.

Можна зробити висновок ,що ознайомившись з різними технологіями,вчитель має враховувати особливість предмета,його завдань,вікові особливості учнів,наповненість класів.

Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального і духовного життя потребує якісно нового рівня освіти, який відповідав би міжнародним стандартам.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно - діяльнісним підходом до організації навчального процесу в центрі його знаходиться той, хто вчиться. Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, кати дотримуються певних умов:

• створення позитивного настрою для навчання;

• відчуття рівного серед рівних;

• забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей;

• усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовиводів;

• можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша;

• вчитель не є засобом похвали і покарання", а другом, порадником, старшим товаришем.

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології, які відносять до інноваційних.

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивних уроків спробуємо з'ясувати суть інтерактивного навчання та зіставити його з традиційним навчанням.

Так історично склалося, що освіта у навчальних закладах (ЗОНІ) надається учням у колективах (класах), тобто існує класно-урочна форма навчання. Основна одиниця такого навчання - урок. Кожний урок будується за певною структурою і передбачає організацію навчання за різними моделями. Скористаємося підходами, запропонованими Я.Голантом ще у 60-х роках XX ст. Він виділяв активну і пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності.

Розглянемо пасивну, активну та інтерактивну (за О.Пометун, Л.Пироженко) моделі навчання і порівняємо їх.

1. Пасивна модель навчання.

За цією моделлю учень виступає у ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст із підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають (лекція-монолог, пояснення нового матеріалу вчителем, демонстрація).

Спробуємо визначити позитивні та негативні сторони такої моделі:Можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.

Одночасно сприймають матеріал усі слухачі.

Витрачається мало часу на розповідь або пояснення.

1. Учні пасивні, не спілкуються ні між собою, НІ 3 учителем.

2. Не виконують ніяких завдань.

3. Вчителю важко зрозуміти якість засвоєння поданого матеріалу.

4. Відсутній контроль за знаннями.

5. Як правило, невисокий відсоток засвоєння знань.

Навчання за такою моделлю пасивне. Цю модель можна назвати "Монолог".

2. Активна модель навчання.

У цьому випадку вчитель л учень перебувають у постійному взаємозв'язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи навчання: бесіду, дискусію, фронтальне опитування тощо. Визначимо позитивні і негативні сторони цієї моделі:

Позитивні

Негативні

1. Високий рівень інформації (проблемний метод).

2. Велика кількість учнів, які одночасно можуть сприймати інформацію.

3. Відсоток засвоєння матеріалу досить високий.

4. Майстерність педагога відіграє велику роль в організації такого навчання.

5. Учитель може проконтролювати надані учням знання.

1. Учні спілкуються тільки з учителем.

2. Як правило, на уроці така модель використовується тільки для опитування.

3. Учень перебуває у постійній напрузі - спитає - не спитає".

4. Учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.

Навчання за такою моделлю - активне. Таку модель можна назвати "Діалог". - 3. Інтерактивна модель навчання.

Інтерактивна модель навчання:

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя з учнями, учнів з учнями. Відбувається - «гілкування всіх членів колективу. Під час навчання її такою моделлю використовують ділові та рольові гри, дискусії, мозковий штурм, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати. Перерахуємо позитивні я негативні сторони моделі:

Позитивні

1. Розширюються пізнавальні можливості учня перебування, аналіз, застосування інформації з різних джерел.

2. Як правило, високий рівень засвоєння знань. , Учитель без зусиль може контролювати рівень знань учнів.

Негативні

1. На вивчення певної інформації потрібен значний час.

2. Необхідний інший підхід в оцінюванні знань учнів.

3. В учителя відсутній досвід такого виду організації навчання.

4. Відсутні методичні розробки уроків з різних предметів.

Інтерактивні технології навчання О.Пометун, Л.Пироженко поділили на чотири групи: парне навчання (робота учня з учителем чи однолітком один на один), фронтальне навчання, навчання у грі, навчання у дискусії.

Кооперативна (групова) навчальна діяльність - це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкрив*с для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, "Два - чотири - всі разом", "Карусель", роботу в малих групах, "Акваріум".

Під час роботи в парах можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв'ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумок теми, що вивчається тощо.

До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це - обговорення проблеми у загальному колі (її застосовують з іншими технологіями): "Мікрофон" (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію), незакінчені речення (поєднується з вправою "Мікрофон"), "Мозковий штурм" (відома інтерактивна технологія колективного обговорення, широко використовується для прийняття кількох рішень з конкретної проблеми), "Навчаючи - вчуся", "Дерево рішень" та ін.

До технологій навчання у грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація..

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі - інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коригування і поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

1. орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

2. підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);

3. основна частина - проведення гри;

4. обговорення.

Технології навчання у дискусії - важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія - широке публічне обговорення спірного питання. Досвід використання дискусії у навчанні дає змогу сформулювати деякі головні організаційно - педагогічні підвалини, які е спільними для будь-яких різновидів дискусії:

1. проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв'язання, зокрема протилежні);

2. не слід висувати питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;

3. у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що буле б можливим за того чи того збігу обставин? Що могло статися, якби..? Чи . були інші можливості, способи, дії?);

4. всі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;

5. вчитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;

Усі твердження учнів мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: "Які факти свідчать на користь твоєї думки?", "Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?";

6. дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення).

Читання - це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе.

В.О. Сухомлинський

Навчитись уміння читати - головне завдання учнів початкової школи. Чим раніше дитина оволодіє технікою читання, тим легше їй вивчати всі інші предмети, передбачені програмою.

Адже відомо, що неможливо добитися грамотного письма, якщо дитина не навчилася плавно читати і розуміти прочитане, немислимо навчитися розв'язувати задачі, оскільки, за умови поганого читання їхнього тексту, губляться логічні математичні залежності між величинами. Це стосується і вивчення інших предметів. Читати зі швидкістю дорослого учневі особливо необхідно тоді, коли він закінчує початкову школу і переходить у середні класи. Той навчальний мінімум, яким має оволодіти учень з історії, біології, літератури та інших предметів у цих класах, вимагає, щоб діти добре вміли читати не лише вголос, але й мовчки, в темпі хоча б розмовної мови. Інакше виконання домашнього завдання через недосконалість техніки читання займатиме декілька годин, стане важким тягарем для учня, викличе негативні емоції, що може призвести до зворотного, розуміється негативного, результату. Пропоную прослідкувати крок за кроком методику системи читання, якою я користуюся на своїх уроках.

Перший крок - знайомство з буквами. Тут автоматизується дія ідентифікації звука і букви. Показуючи одночасно графічний символ і вимовляючи звук, я накладаю на букви не тільки фонетику, але й певний умовно моторний акт, оскільки в шести -, семирічної дитини сформовані мовленнєві автоматизму - прихована артикуляція постійно супроводжує аудіювання. Адже її власне мовлення сформувалось на основі імітації мовлення дорослих і від розуміння мовлення інших.

При цьому весь буквений матеріал я показують водночас через кубики з алфавітом, ігри з букви -щ. пізнання букв, знаходження звуків у назвам метрів, складання слів із букв тощо.

Третину часу на цьому етапі я витрачаю на ня вголос найбільш популярних дитячих творів. Початковий етап - єдиний у цій системі, д. відтворення не є основним предметом сприйманні ще немає тексту, як такого. Але на наступному осмислення тексту виступатиме на перший план.

Другий крок - перехід до злиття букв і скла: дується аналогічно, але тут одночасне графічного і фонетичного матеріалу грає значущу роль у зв'язку з його ускладнення у нею довільною дією учнів у процесі роботи інтифікація графічного і фонетичного матерія." рий я пред'являю одночасно в доступному Супроводжуючи рух вказівки за текстом власні голосним читанням, поступово підводжу дітей: що вони спроможні супроводжувати моє ч пальчиком по рядочку самостійно.

Останні дії з'єднуються між собою довільно зв'язками; формується прямий зв'язок грай образу і значення. Цей зв'язок автоматизуєте Здійснюється ідентифікація букв і фонем,

аудіювання - прихована артикуляцію умовно, діти розуміють текст.

Третій крок передбачає спеціальну підготовки аналізатора. Ідентифікація фонетико - графічного матеріалу перелається тим, що очі читаючого знаходяться в тому місці, котре п що хвилину звучить із магнітофонної стрічки або з моїх слів. Пропоную дитині читати пошепки разом із диктором або зі мною.

Спочатку діти зможуть проговорювати вголос разом зі мною лише закінчення слів.

Четвертий крок: не тільки промовляти слова одночасно з диктором, а й випереджувати його; це можливо лише в тому випадку, коли очі учня забіжать наперед тексту, то звучить. Тут якраз виникає читання в елементарній формі - відтворення артикуляційної моделі слова на основі графічного образу.

П'ятий крок: оволодіння вокалізацією й умінням читати, Досягненням цього етапу є закріплення навичок голосного читання. Неможливість негайно перейти до вокалізації може створити для дитини ситуацію неуспіху, що нанесе шкоди бажанню читати. Щоб уникнути зазначених проблем, спочатку створюю установку на тиху вокалізацію, на шепіт. Прослуховую окремо кожного, заохочую найменше просування, особливо слідкую за невстигаючими учнями. До голосної вокалізації одночасно з диктором переходять поступово всі, але кожен у свій час, причому даний аспект читання не акцентується, на всіх етапах, починаючи з другого, основним було розуміння змісту тексту.

Хочу звернути увагу на те, що слабкі учні не заважають рухатися вперед сильним, а сильні не створюють для слабких ситуацію неуспіху - всі дуже зайняті: цікавий сюжет, магнітофон постійно підтримує ритм роботи, слабкі учні добре розуміють текст, що дозволяє їм брати активну участь у його обговоренні, успішно оцінювати зміст. У мене є час дійти до кожного.

Шостий крок - удосконалення виразного читання, оволодіння інтонацією, емоційною експресією.

Інтонація, культура читання закладалась і на попередніх етапах еталонним читанням диктора, однак лише тоді, коли швидкість звучання тексту наблизилась до 120-150 слів на хвилину, з'являється можливість спеціально зосередити увагу на цьому аспекті уміння читати. Змінюючи одне одного, діти читають уголос разом із диктором або зі мною по 2-3 хвилини, наслідуючи всі нюанси вимови.

На цьому етапі, як правило, завершується формування мотиваційної основи читання. Складається вимога читати вголос тільки красиво, адже з практики уроків було виключено поскладове механічне читання. Тепер даю дітям завдання додому - прочитати той чи інший твір і розповісти однокласникам. На уроці я швиденько опитую, хто, на думку дітей,прочитав найцікавішу книжку, заохочую розповіді один одному.

Прості питання щодо змісту прочитаного виключаються. З точки зору інформаційно-ціннісного підходу в навчанні перекази творів, які прочитані всіма учнями, не мають сенсу.

Під час повного осмислення і емоційного сприйняття тексту на всіх основних етапах навчання сформовано достатній темп і всі інші якості голосного читання. Ллє в житті людині частіше доводиться читати мовчки. Голосне читання не раціональне, як засіб вилучення інформації. Тому подальшу роботу з удосконалення здібності читати спрямовую на розвиток навичок швидкісного читання тексту. Читання, при якому за хвилину опрацьовується 500 і більше слів, вимагає спеціальних прийомів і довготривалих тренувань. У наш час відпрацьовані відповідні методики навчання швидкого читання.

Оскільки голосне виразне читання грає визначну роль у житті дорослої людини, не відмовляюся від подальшого розвитку цієї форми. Потрібно одночасно використовувати два варіанти уроків - навчання виразного читання і навчання швидкого читання.

Сьогоднішній урок має ввібрати передову методику, найновіші методичні підходи до його проведення. Ллє тільки системна робота, а не кількаразове застосування нових технологій навчання, приведе до успіху. У своїй роботі з учнями щодо формування навичок правильного, свідомого і виразного читання я застосовую методику Динги, Федоренка, Зайцева.

Перед тим як починати вчити дитину читати, треба шоб у неї з'явився до цього інтерес. Психологи кажуть: потрібно сформувати мотивацію для читання. Яким чином це зробити? Є два способи:

1. читати дитині різноманітні цікаві казки, історії, оповідання, вірші;

2. розповідати і пояснювати малюкові, чому так важливо і цікаво навчитися читати.

Навчати дітей віком 5-6 років найефективніше під час гри, з використанням незвичних, веселих вправ. Залучаючись до потішних ігор, малюк не помічає, як у нього формується цілий ряд дуже важливих операцій, які лежать в основі читання. Поряд із цим дорослий, який вчить дитину читати, повинен чітко уявляти собі, що робити це слід за суворо визначеною послідовністю. Є такі основні етапи навчання читати з використанням гри:

Дитину слід навчити робити звуковий аналіз слів.

Ігри: «Який звук виділений?», «З яких звуків складається слово?», «Заміни звук» та інші.

Сучасна підготовка майбутніх учителів початкових класів суттєво відрізняється від традиційної радянської і стилем, і змістовим наповненням, і абсолютно новими дисциплінами, але традиційно головними залишаються питання "що вивчати", "таким чином навчати", "як зацікавити учнів до навчання". Тому головним питанням порядку денного при підготовці майбутніх учителів початкових класів є їх опанування вміннями і навичками саморозвитку особистості, що значною мірою вирішується шляхом упровадження інтерактивних технологій, організації інноваційного процесу навчання у ВНЗ.

Під час інтенсивного розвитку інтеграційних соціально - педагогічних і освітніх процесів природним стало поєднання соціальних та педагогічних функцій учителя.

У процесі роботи над дослідженням ми з'ясували, що в сучасній педагогічній науці і практиці існує два суперечливих погляди на навчально-виховний процес і роль учителя в ньому. Одні педагоги схильні до думки, що учитель - головна фігура навчального і виховного процесу, суб'єкт, який спрямовує свою енергію (розповідає, демонструє, вказує, вимагає, використовує силу голосу чи інших видів впливу). Як правило, таку позицію займають і відповідно поводяться вчителі, які виховані за радянської доби і є прихильниками авторитарного стилю роботи. Інші ж притримуються думки, що вчительська праця абсолютно соціальна: і лише вчитель своїми знаннями і методами роботи впливає на колектив учнів. Людина формується як соціальна особа і співпраця в колективі має велике значення для становлення особистості. А.Макаренко з цього приводу зауважував, що виховання - процес соціальний у найширшому значенні... З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить в нескінченну кількість взаємостосунків, кожен з яких незмінно розвивається, переплітається з іншими взаєминами, ускладнюється фізичним і моральним ростом самої дитини. Керувати таким складним процесом доводиться вчителеві, а для вчителя початкової школи цей процес значно складніший і відповідальніший, оскільки він навчає різних предметів своїх підопічних, проводить з ними виховні години, екскурсії, а загалом, з 8 до 13 години перебуває у безпосередньому контакті з дітьми. Тому велику роль у стимулюванні конкретних вчинків і дій учнів, їхнього навчання, виховання і спілкування відіграють методи, які застосовує вчитель у навчально-виховному процесі.

Характерною рисою педагогічної взаємодії вчителя й учнів сучасної школи є запровадження у навчальному процесі інтерактивних технологій, які спрямовані на розвиток особистості учня.

Новітнє суспільство спонукає сучасну педагогіку пропонувати і застосовувати нові методи навчання, які базуються на реальних стимулах поведінки людей, і ті з них, які відповідають завданням педагогічно доцільної організації життєдіяльності дітей, використовують у педагогічній практиці, тобто під час навчання. Для надання або вироблення тих чи інших знань, використовуючи інтерактивні технології, викладач (вчитель) застосовуватиме методи навчання. Тобто, через систему методів ми реалізуємо навчання за певними технологіями .

Проблема методів навчання завжди посідала одне з провідних місць у вітчизняній дидактиці. Вона й досі актуальна, бо виховання самостійно мислячих, творчих людей передбачає пошук нових шляхів і нових методів навчання. Саме методи навчання втілюють стратегічну глобальну мету суспільства - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Існують різні підходи до визначення поняття метод навчання.

За визначенням М.А.Данилова "метод навчання - це логічний спосіб, який застосовує вчитель, завдяки якому учні свідомо засвоюють знання і оволодівають уміннями і навичками".

Ю.К.Бабанський визначав методи як "способи взаємодії вчителя і учнів, спрямовані на розв'язання завдань навчання".

Надумку М.І.Махмутова "метод навчання - це обумовлена принципами система правил педагогічної взаємодії, керуючись якими вчитель і учні вибирають прийоми і способи конкретних дій, які ведуть до поставленої мети".

Як "способи діяльності викладача, спрямовані на глибоке, усвідомлене і міцне засвоєння знань учнів, і такі, що забезпечують управління пізнавальною діяльністю школярів" визначає методи навчання С.П.Баранов.

З нашої точки зору, поняття "метод навчання" визначається і акцентується в основному як необхідність засвоєння знань, умінь і навичок безвідносно до їх якісних характеристик. Звідси й закономірно, що вчитель або майбутній учитель, який засвоює такі визначення методів навчання і робить їх керівництвом до дії, орієнтує весь навчально-виховний процес на засвоєння тими, хто навчається так званих ЗУНів (знань, умінь, навичок).

У 60-х - першій половині 70-х рр. вчені поступово переходять від методичного напряму щодо класифікації методів навчання до ідей активної пізнавальної діяльності тих, хто навчається застосування у навчанні відповідних методів.

Саме тоді радянський дидакт Є.Я.Голант запропонував розподіл методів навчання на "пасивні" та "активні", залежно від участі учнів у навчально-пізнавальній діяль-ності. "Зрозуміло, що термін "пасивні" застосовувався умовно, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. В даній класифікації Є.Я.Голант використовував "пасивність" швидше як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості" [4, 107].

Загальнодидактичну класифікацію методів з урахуванням специфіки цілей і змісту навчання, особливостей способів його засвоєння, характеру пізнавальної діяльності тих, хто навчається, поширив на процес навчання І.Я.Лернер. Саме він запропонував модель методу навчання, яка і є системою таких взаємопов'язаних елементів, як: мета вчителя, діяльність викладання з притаманними йому засобами; механізм зміни особистості; результат навчання. За моделлю І.Я.Лернера вчитель ставить перед собою дидактичну мету, яка обумовлює його діяльність наявними у нього методами; діяльність і засоби вчителя сприяють появі в учнів мети, яка визначає їхню діяльність; дії і засоби учня визначають об'єктивні внутрішні процеси, які ведуть його до досягнення мети, тобто засвоєння змісту освіти, а звідси й до змін особистісних якостей.

Знаний український дидакт В.І.Бондар цілісно виокремлює найсуттєвіші ознаки методів навчання як м ікро - діяльності вчителя й учнів та відображає їх у схемі.

Структура методу навчання (за В.І.Бондарем)

Бондар робить висновок, що метод навчання - це мікродіяльність, до структури якої входять взаємопов'язані мета, зміст, спосіб засвоєння, форма співпраці суб'єктів навчання та результат. Метод навчання може бути покладений в основу проектування процесу навчання у формі уроку, детального відпрацювання кожного кроку (фази) до кінцевої мети.

Провідний спеціаліст у галузі дидактики О.Я.Савченко у дослідженні сутності методів навчання наголошує на тому, що "...методи як дидактична категорія - багатовимірне поняття і можуть розглядатися з різних точок зору". Вона вважає, що "методи навчання - це способи упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань. Це визначення цілком достатньо відображає мету навчання та взаємодію суб'єктів шкільного навчання".

В енциклопедії освіти О. Помету зазначає: "сутність інтерактивних методів навчання полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх тих, хто навчається і навчає. Це спів навчання (навчання у взаємодії та співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб'єктами навчання. Основний принцип інтеракції: постійна взаємодія учнів

між собою, їх співпраця, спілкування, співробітництво, на відміну від активних та "пасивних" методів, коли спілкування відбувається між учнями і вчителем. Учитель у такій моделі навчання - лише організатор і координатор інтерактивної взаємодії. На відміну від активних методів навчання, які будуються на односторонній взаємодії (її організовує і постійно стимулює учитель), інтерактивні методи навчання принципово змінюють схему взаємодії учасників навчального процесу".

Вони дають найбільший простір для самореалізації учня у навчанні і найбільше відповідають особистісно орієнтованому підходу, бо орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості. Саме тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної багатосторонньої комунікації, яка характеризується відсутністю полярності і мінімальною сконцентрованістю на точці зору вчителя. Учасники такої комунікації більш мобільні, відкриті та активні. Організації процесу такої взаємодії сприяє використання відповідних методів навчання. Такими методами О.Пометун та Г.Фрейман вважають: груповий (взаємодія між учасниками процесу навчання реалізується через співпрацю у малих групах); колективний (багатостороння взаємодія, в якій бере участь кожен учень класу); колективно-груповий (коли робота малих груп поєднується з роботою всього класу). Груповий (кооперативний) метод передбачає навчання у малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. Учитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Цей метод відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізовувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями більш високих результатів засвоєння знань і формування умінь. Він легко й ефективно поєднується з традиційними формами і методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання. Колективний (фронтальний) метод передбачає організацію однією людиною (здебільшого вчителем) діяльності цілого класу. Всі учні працюють індивідуально над одним завданням з наступним контролем результатів у всіх чи більшості школярів. За умов використання колективно-групового методу робота малих груп поєднується з фронтальною, зберігаючи основний принцип інтеракції: постійну взаємодію учнів між собою, їх співпрацю, спілкування, співробітництво.

Виходячи із сучасних уявлень дидактів А.М.Алексюка, В.І.Бондаря, О.Я.Савченко, С.У.Гончаренка, О.І.Пометун, В.М.Галузяка, М.І.Сметанського, В.І.Шахова, Г.О.Фрей- мана та ін. про зміст поняття "метод навчання" як упорядкований спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, можна визначити метод сучасного ефективного навчання за принципом інтерактивності. Відповідно до критеріїв класифікації методів навчання за характером взаємодії між тим, хто навчає і тим, хто навчається можна назвати інтерактивний метод навчання. На нашу думку інтерактивний метод навчання - це впорядкований спосіб активної суб'єкт-суб'єктної взаємодії між усіма учасниками навчального процесу, спрямований на досягнення цілей і завдань освіти, який сприяє накопиченню в учасників соціального досвіду спілкування та освоєнню ними соціальних методів організації навчальної діяльності. Це визначення містить всі три ознаки методу навчання: мета - засвоєння змісту освіти, єдність викладання та уміння, тобто бінарність навчання і характер способу засвоєння, спрямованого на кожний елемент змісту освіти.

Виходячи з критерію взаємодії вчителя і учнів у навчально-виховному процесі, спираючись на положення І.Лернера, В.Бондаря, О.Савченко і враховуючи класифікацію Є.Голанта, розподіляємо (як О.Пометун та Г.Фрейман) методи навчання на пасивні (умовно-пасивні), активні та інтерактивні.

При використанні пасивних методів учні виступають у ролі "об'єкта" навчання. Вони засвоюють та відтворюють матеріал, що передається педагогом - джерелом певної інформації (інколи такі методи, за І.Я.Лернером, називають пояснювально-ілюстративними і репродуктивними). Як правило, це відбувається шляхом застосування лекції - монологу, читання, демонстрації. Учні між собою не спілкуються і не виконують творчих завдань.

Якщо йдеться про активні методи, учні стають "суб'єктами" навчання, виконують творчі завдання, беруть участь у діалозі з учителем. Такі методи пов'язані з виконанням творчих завдань (часто вдома), запитаннями від учня до вчителя і вчителя до учня (діалог), розвивають творче мислення. За І.Лернером, до таких методів відносяться частково-пошуковий чи евристичний, проблемний і дослідницький. Хоча учні в цьому випадку більш активні, основною формою взаємодії часто залишається і монолог. Спочатку педагог у монологічній формі здійснює передачу знань учням, а потім останні, так би мовити, повертають йому ці знання, шляхом монологічних відповідей. Інколи навчання відбувається у діалозі вчителя й учня, шляхом бесіди, однак викладач виступає в ролі своєрідного полюса, навколо якого концентрується вся комунікація учасників процесу навчання.

Інтерактивні методи орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної комунікації, в якій учасники процесу взаємодії мобільніші, відкритіші й активні. Основою інтеракції є принцип багатосторонньої взаємодії, яка характеризується відсутністю полярності і мінімальною сконцентрованістю погляду вчителя. Організації процесу такої взаємодії сприяє використання відповідних методів навчання. Це такі методи:

1. груповий (взаємодія між учасниками процесу навчання реалізується через співпрацю у малих групах);

2. колективний (багатостороння взаємодія є полілогом, у якому бере участь кожен учень класу);

3. колективно-груповий (коли робота малих груп поєднується з роботою всього класу).

Інтерактивний спосіб отримання знань визначає уявлення про сучасний характер знання як динамічного, еволюціоную чого, соціального продукту, результату спільної діяльності людей. Ми погоджуємося з думкою С.О.Смірнова, що найважливіший орієнтир сучасної теорії освіти - уявлення про дослідницьку спільноту тих, хто навчається, і які під керівництвом учителя опановують нові знання.

Формуючим елементом в інтерактивних методах навчання є інтерактивне спілкування учнів. З позицій теорії діяльності інтерактивне спілкування - найважливіша складова сучасного навчання. Полілог створює і підтримує спільну навчальну діяльність, в якій і відбувається розвиток його учасника. Він сприяє переводу індивідуальних видів

діяльності в діяльність спільну, об'єднану єдиною метою. Ключовою для розуміння ролі інтерактивного спілкування в соціальному розвитку є теза про те, що розвивається не дитина, а єдність дитини з найближчим мікросоціумом, куди входять однолітки і вчителі. Крім того, використання інтерактивних методів забезпечує реалізацію ідеї співробітництва в колективі, сприяє оздоровленню психологічного клімату, створює атмосферу доброзичливості.

Сутність інтерактивних методів полягає у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх тих, хто навчається і навчає. Це навчання у взаємодії та співпраці, в якому і вчитель, і учні є суб'єктами навчання. Основний принцип інтеракції: постійна взаємодія учнів між собою, їх співпраця, спілкування, співробітництво, на відміну від активних та пасивних методів, коли спілкування відбувається між учнями і вчителем. Учитель тільки організатор і координатор інтерактивної взаємодії. На відміну від активних методів навчання, які будуються на однобічній взаємодії (її організовує і постійно стимулює вчитель), інтерактивні методи принципово змінюють схему взаємодії учасників навчального процесу.

Інтерактивні методи передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожен член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля, які потрібні та незамінні для успіху всієї групи. Для роботи за інтерактивними методами педагогу необхідно змінити свої особисті підходи до навчання, в результаті чого змінюється життя класу. Тому для роботи за даними методами викладачеві необхідна певна підготовка (дидактична, моральна), учителю й учням треба звикнути до них. Свою роботу вчителю слід починати з простих інтерактивних методів - робота в парах, малих групах і переходити до складніших видів. Коли у вчителя і учнів з'явиться досвід подібної роботи, то уроки проходитимуть значно легше, цікавіше, а підготовка до них не займатиме багато часу.

Підсумовуючи, наголосимо, що в кожній складовій технології навчання обов'язково застосовується один або кілька методів для одержання навчального результату.

1. Нестандартний урок

Термін «Нестандартний урок» з'явився у 70-ті роки 20 століття. Вчителі почали використовувати нестандартні форми проведення уроків внаслідок загострення проблеми,пов'язаної зі знищенням зацікавленості учня до навчання.

Під нестандартним уроком розуміють імпровізоване навчання з нетрадиційною структурою.

Ставлення до нестандартних уроків і досить неоднозначне. Одні педагоги вважають їх прогресивним у розвитку педагогічного процесу. Існує також думка,що такі заняття є компромісом з учнями,які не хочуть і не бажають наполегливо працювати. Однак,незаперечно,що нестандартні уроки підвищують зацікавленість учнів до предмета,розвивають творчість,навчають працювати з різними джерелами знань,у якійсь мірі знімають перевантаження учнів домашніми завданнями,розширюють кругозір.

Найбільш поширеними формами таких уроків є:

1. Лекція

2. Семінар,залік

3. Конференція

4. Диспут

5. Інтегрований урок

6. Ділова гра

7. Комп'ютерний урок

2. Шкільна лекція - усний виклад учителем навчального матеріалу протягом одного заняття.

Обов'язкові атрибути саме шкільної лекції:

1. На дошці обов'язково записати тему та план,терміни,цифровий матеріал.

2. Під час читання лекції виділяти інтонацією початок нового пункту плану,головне у питаннях,допоїти записати те,що гірше висвітлено в підручниках,вести разом з учнями записи.

3. Обов'язково після кожного питання та в кінці лекції використовувати зворотній зв'язок.

4. Використання наочності.

3. Урок - семінар застосовується у старших класах,зазвичай після проведення лекції. Передбачає обов'язкове оголошення питань,винесених на семінар. Вчитель повинен дати список рекомендаційної літератури. Семінар може проводитися як з метою вивчення нового матеріалу,так з метою узагальнення знань чи опрацювання додаткових джерел на поглиблення знань.

4. Прийом «Приваблива мета» -«Здивуй». Наприклад,якщо мала дитина не хоче купатися,розумна мама каже: «Ходімо купатися,і помити іграшку-рибку».

5. Прийом «Відтягнута відгадка» - на початку уроку вчитель задає загадку,наводить цікавий факт. Відповідь на поставлене питання буде знайдена під час роботи над новим матеріалом.

6. Прийом «Спіймай помилку» - пояснюючи новий матеріал учитель навмисне припускає помилок,про що обов'язково заздалегідь попереджаються учні. Можна успішно використовувати й для письмових робіт.

7. Прийом «Питання до тексту» - розпочинаючи роботу з текстом,поставити перед учнями завдання:скласти питання репродуктивного поширюю чого та розвивального характеру. Потім провести конкурс на найкраще запитання.

8. Гра «Так чи ні» - використовувати для зацікавленості дітей,створення ситуації деякої інтриги. Ця гра навчає школярів слухати один одного,складати розрізнені факти у єдину картину,систематизувати вже наявну інформацію.

1. Ігрові технології навчання

Технологія ігрового навчання - це така організація навчального процесу,під час якої навчання здійснюється у процесі включення учня в навчальну гру. Навчальні ігри мають за мету,окрім засвоєння навчального матеріалу,вмінь і навичок,ще й надання учневі можливості самовизначення,розвиток творчих здібностей,сприяють емоційному сприянню змісту навчання.

Класифікація ігор за різними ознаками:

1. Навчальні,тренувальні,узагальнюючи.

2. Пізнавальні,виховні,розвивальні.

3. Репродуктивні,продуктивні,творчі.

Структура гри включає:ігрову задумку,правила гри,ігрові дії,дидактичні завдання,обладнання,результат гри.