Виступ на тему : «Гуманізація педагогічної взаємодії вчитель-учень. Форми і методи співробітництва»

Найбільша турбота вчителя - олюднення середовища навколо кожної дитини. Учитель є співробітником Бога, його помічником у створенні людини. У школі Життя, - а саме такою є гуманно-особистісна школа, - не було поганих і відсталих дітей. Через співробітництво з учителем тут долаються бар'єри.Вчити, виховувати, розвивати дитину важко, але й радісно водночас. Напротязі чотирьох років на очах у вчителя, наче квіточка, розвивається дитяча особистість. Школяр набуває знань, умінь, досвіду, навчається спілкуватися, оцінювати себе та інших у сприятливих умовах стає дедалі кращим і кращим. В.О.Сухомлинський писав, що влада педагога над особистістю учня дуже велика, і вона має бути мудрою. Він розповідав про одного вчителя, який насолоджувався своєю владою. У результаті одні діти були зламані, інші ставали грубими, залишаючись незламними. І всі разом дружно не любили вчителя.

Сприймати дітей такими, якими вони є, без поділу на «любимчиків» і «нестерпних хуліганів», водночас створювати умови, щоб вони ставали кращими , - це вияв педагогічного гуманізму. Треба виховувати в собі терплячість, уміння не піддаватись роздратуванню через неслухняність дітей. Неприпустимо переносити на учнів своє незадоволення світом, своїм життям або їхніми батьками. Гуманність учителя не означає, що він невимогливий, непослідовний, дає доручення і не перевіряє. Гуманний учитель природно, ненав'язливо виховує дітей на позитивних прикладах, враженнях,почуттях.

Якщо розглянемо аспект «вчитель-учні», то звернемо увагу до способів індивідуалізації спілкування, ставлення до дисципліни, засобів оцінювання і виховними можливостями, до реалізації виховного потенціалу уроків. Добре вчити дитину, яка тягнеться до вас, як соняшник до сонця. Щоб не перервати цей ланцюжок довір'я, маємо утверджувати в своїх стосунках із учнями людську гідність кожної дитини незалежно від того, які в неї навчальні успіхи, а отже, бачити в ній спочатку людину, а потім уже учня.Натхненно звучать для вчителів положення Гуманної педагогіки Ш.О.Амонашвілі, який, розвиваючи думки своїх попередників, говорить, що «шлях до серця учня - це чисте серце вчителя». Учитель має бути професіоналом і романтиком, щоб зберегти у дітей сприймання уроку якомога довше.Величезну роль у гуманізації навчально-виховного процесу відіграє оцінювання вчителем результатів роботи серед своїх вихованців. В.О.Сухомлинський вважав, що «оцінка має яскраво виражений моральний смисл, У ній закладений стимул, під впливом якого в дитини повинно утверджуватися прагнення бути хорошою і не бути поганою. Завдяки оцінці дитині має бути не байдуже, якою людиною її вважають люди - працьовитою чи недбалою. Цей вплив оцінки стає виховною силою тільки за тієї умови, коли оцінка гармонійно зливається з внутрішніми духовними силами дитини. Оцінка стає в руках учителя інструментом виховання, якщо вона пробуджує дитяче бажання вчитися і допомагає цьому бажанню, а не карає за небажання. Ще гірше, коли незадовільна оцінка ставиться дитині за невміння вчитися: звикаючи до думки, що вчитель вважає її ні до чого не здатною, дитина обманює, лицемірить».

Гуманний учитель, поважаючи працю дітей, після виконання ними складного завдання скаже співчутливо і впевненно: «Бачу, діти, нелегко вам було завершити цю роботу. Але спробуємо ще раз поміркувати разом», «Я певна, завтра всі лускатимуть ці приклади як горіхи», «Вам, діти, буде непросто розібратися у завданні, але ви все здолаєте».Тільки так - з вірою в учня і з підтримкою його зусиль - можна «Олюднити», вмотивувати стосунки в навчально-виховному процесі, адже «навчання - не механічна передача вчителем знань учневі, а складні моральні відносини» (В.О.Сухомлинський).

Гуманізація навчального спілкування, домінування діалогу, стимулювання внутрішньої активності учнів, ситуації вільного вибору, природність і щирість учительських слів і жестів є обов'язковими умовами повноцінного навчання, виховання і розвитку кожної дитини.

Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації навчального процесу у середніх навчальних закладах є його спрямування на демократизацію взаємовідносин вчителя та учня, що відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня.

Педагогіка співпраці - напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу Найбільш помітною фігурою серед ініціаторів педагогіки співробітництва був доктор психологічних наук, академік Шалва Олександрович Амонашвілі. Основне завдання педагогіки співробітництва, яка була спрямована проти авторитарності в освіті та вихованні, він спробував визначити так: "зробити дитину нашим (дорослих - учителів, вихователів, батьків) добровільним соратником, співробітником, однодумцем у своєму ж вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити її рівноправним учасником педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним за цей процес, за його результати" . Сутність даного підходу визначалась створенням та організацією учителем міжособистісної взаємодії, яка б здійснювалась у "оптимістично-гуманній атмосфері", і вимагала від нього майстерності та вміння ефективно спілкуватися.

"Педагогіка співробітництва - це етап розвитку педагогіки 80-х років, - зазначає Ш. Амонашвілі, - вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принципи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунтування. Педагогіка співробітництва - це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Енштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення класичної гуманної педагогіки".

Розглянемо основні ідеї педагогіки співпраці :

ідея зміни стосунків з учнями заснована на увазі вчителя до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити.

• ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у тому, що мета буде досягнена, тема добре вивчена. Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета, а саме віра у можливість подолання труднощів.

• ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння, структурування, запам'ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді.

• ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення. Багаторазові повторення приводять до того, що хоче учень чи не хоче, він усе одно буде знати і вміти все, що необхідно. Йому можна ставити оцінки, а можна і не ставити. Ш. А. Амонашвілі взагалі не ставить маленьким дітям оцінок. С. М. Лисенкова не ставить двійок, тому що всі її діти встигають. В. Ф. Шаталов у випадку невиконання роботи залишає порожню клітинку у відомості щоденного обліку знань. Форми різні, а суть одна - навчання без примушування.

• ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоб учні почувати себе партнерами педагога в навчанні.

• ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Никитин, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об'єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку. Так, на рік, на два випереджає програму В. Ф. Шаталов, за півроку, за рік розпочинає вивчати важкі теми С. М. Лисенкова. Задачі для старшокласників дає шестиліткам і першокласникам І. П. Волков. Важкі головоломки, непосильні й дорослим, приносить дітям Б. П. Никитин. Випереджання програми приносить учням задоволення, викликає гордість: учитель перестає залежати від програми, він вільніше розпоряджається часом на уроках.

• ідея великих блоків (І. Волков, П. Ерднієв, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинин) заснована на тому, що у великому блоці матеріалу (об'єднання 6 - 10 уроків або тем в один блок) легше встановити логічні зв'язки, виокремити головну думку, поставити та розв'язати проблему. Так, по 10-20 уроків поєднує в один блок В. Ф. Шаталов, на одному уроці розкриває зміст і красу великого матеріалу Є. Н. Ільїн, зводить в єдине навички різних професій І. П. Волков. Вивчення матеріалу блоками звільняє дитину від страху перед труднощами: блок пройдений, основна думка схоплена. Учень не боїться, що він не зрозуміє її та відстане. Він спокійно працює далі, усвідомлюючи деталі й подробиці.

• ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається. Так, на уроках математики В. Ф. Шаталов, доводячи теорему, не допускає жодного зайвого слова - розповідь учителя-математика повинна бути абсолютно точною. Є. Н. Ільїн, аналізуючи художній твір, домагається, щоб і аналіз мав художню форму. Для цього він використовує ті ж прийоми, за допомогою яких письменник створює свій твір: прийом, запитання і деталь. Виходить художній аналіз художнього твору.

• ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинин) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня. Коли учні знають, що їхня праця буде оцінена не тільки вчителем, але й колективом, вони і поводяться гідно, і працюють набагато старанніше.

• ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості. Щоб створити обстановку співробітництва, учитель намагається підсилити прагнення до різноманітних знань, а не тільки шкільних. Так, В. Ф. Шаталов проводить безліч екскурсій, у його класі завжди є набір папок з газетними вирізками найважливіших статей, які має прочитати кожен. С. М. Лисенкова намагається давати якнайменше письмових завдань додому, щоб звільнити час дітей для читання. І. П. Волков увів у школі "Творчі книжки", куди записуються всі роботи, виконані школярем: технічна модель, доповідь з біології, урок, проведений шестикласником-педагогом у другому класі, тощо. Така книжка разом з іншими засобами допомагає виявляти, розвивати і враховувати найрізноманітніші здібності і схильності дитини. Це необхідно для майбутньої її професійної орієнтації.

• ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин) полягає в тому, що дітей учать колективній суспільній творчості з першого класу до випускного. Девіз цієї методики: "Усе творчо, інакше навіщо".

• ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині. Педагогам не можна сварити дітей з батьками. Учитель не повинен скаржитися батькам на дітей у щоденниках, розпалювати змагання між батьками, вивішувати відомості успішності за місцем роботи батьків. Необхідно показати батькам, що їхні діти навчаються добре, учити їх любити своїх дітей.

• ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального підсумовує всі вищеперелічені методики. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе. Це виявляється перш за все у тому, що "кожен учень на кожному уроці одержує оцінку своєї праці, вибирає завдання на свій смак, позашкільна творчість кожної дитини одержує визнання й оцінку, і, нарешті, кожного на ділі, а не на словах і не в закликах поважають, ніхто не ображає дитину підозрою в нездатності".

• ідея співробітництва вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів з метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на тому, що не можна вчителів протиставляти один одному, не можна, щоб когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму.

Доведено, що робота з використанням цих ідей дає вражаючий результат - в навчальному закладі створюється сприятливий психологічний клімат процесу навчання, формується високий рівень внутрішньої мотивації учнів до навчання, сам процес навчання оптимізується, і, як наслідок усього, з'являється висока якість знань усіх учнів.

Характеризуючи педагогічні технології, Селевко Г. К. відмічає, що педагогіка співробітництва:

• за рівнем застосування: загальнопедагогічна;

• за філософською основою: гуманістична;

• за орієнтацією на особистісні структури: усебічно гармонійна;

• за змістом: навчаюча+виховна, гуманістична, загальноосвітня, прониклива;

• за типом управління: система малих груп;

• за організаційними формами: академічна+клубна, індивідуальна+групова, диференційована;

• за підходом до дитини: гуманно-особистісна, суб'єкт-суб'єктна;

• за переважаючим методом: проблемно-пошукова, творча, діалогічна, ігрова;

• за категорією тих, кого навчають: масова (всі категорії)

Розглянемо основні положення західної партнерської технології:

• Учитель і його учень (учні) - ділові партнери у досягненні мети.

• Основа співробітництва - контракт з точно визначеними обов'язками, термінами, результатами, санкціями і фінансуванням.

• Мета учня - опанувати важливий для нього предмет вивчення.

• Мета педагога - допомогти йому в реалізації мети.

• Відповідальність: 50% відповідальності учня, 50% - педагога.

• Стимули: для учня - його наміри, для педагога - винагорода.

• Організація процесу: максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли учень потребує допомоги.

• Постійне формування узагальнених алгоритмів вирішення завдань.

• Упровадження дієвих стимулів самомотивації.

• Максимальна опора на індивідуальні особливості.

• Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу.

• Забезпечення нешкідливості процесу та збереження здоров'я учня.

• Забезпечення індивідуального розпорядку дня.

• Створення комфортних умов .

В педагогіці співробітництва використовуються найрізноманітніші форми навчання: колективно-групова робота, колективна творча робота, робота в мікрогрупах, робота в змінних групах, ігрова діяльність.

Помилково було зводити співробітництво до виключно групової роботи. Воно може бути присутнім і в колективній спільній діяльності (під час полілогу, мозкової атаки, колективного складання інтелектуальної карти (опорної схеми) тощо). І навпаки: групова робота не обов'язково є ознакою співробітництва. У цьому помилка багатьох педагогів-практиків. Вони ділять дітей на групи, часто для розв'язання репродуктивних завдань, і думають, що організують співробітництво. Потім скаржаться, що це віднімає зайвий час на уроці, а результату не дає.

Відтак, можна зробити висновок, що основним методом співробітництва є навчальний діалог. Без діалогічності не вийде взаємодії, оскільки будь-яка спільна діяльність потребує уміння домовитися, вступити у діалог. Саме наявність та якість діалогу свідчать про ступінь реалізації суб'єкт-суб'єктного підходу.

Лише на перший погляд здається, що педагог вибирає методи навчання навмання. Існує багато факторів, що впливають на вибір методів навчання. Основними з них є мета та рівень навчання, якого треба досягти, рівень мотивації, реалізація принципів навчання, рівень підготовленості учнів, їхня працездатність і вік, кількість і складність навчального матеріалу.

Підласий І., аналізуючи технології навчання, виділив методи, які краще від інших задовольнятимуть вимоги технологій. Класифікація методів за педагогічними технологіями надана в таблиці 1.

Таблиця 1. Класифікація методів за технологічною спрямованістю

Пояснення

Інструктаж

Робота з книгою

Вправи

Тестування

Бесіди

Обговорення

Дискусія

Пізнавальна гра

Методи програмованого навчання

Практичний метод

Навчальний контроль

Розповідь

Дискусія

Диспут

Гра

Відеометод

Спостереження

ДОПОМІЖНІ

ДОПОМІЖНІ

ДОПОМІЖНІ

Лекція

Демонстрація

Ілюстрація

Відеометод

Ілюстрація

Демонстрація

Робота з книгою

Ситуаційний метод

Нетрадиційні методи

Звичайно, і в педагогіці співробітництва педагог може використовувати відеометод, нетрадиційні методи, лекцію, інші методи, які не відносяться до даної технології. Але тоді він повинен бути готовий до погіршення результатів, і технологія в нього вийде іншою.

Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у наявних умовах з багатьох методів необхідно виділяти ті, що забезпечують необхідну продуктивність навчання за заданими критеріями. Вирішення цього завдання наштовхується на великі труднощі і пов'язане з витратами часу

Кожен педагог сильний своїми методами навчання. Однаково сильних у всьому немає. Того викладача можна назвати майстром, який до могутності класичних методів додав свій особистий досвід.

Тут зупинимося й визначимо, який результат є бажаним в педагогіці співробітництва. Очікуваний результат наводять автори маніфесту: "Дітей, що виростають в атмосфері співробітництва, можна описати так: усі вони вміють і люблять думати; процедура думання - цінність для них; усі мають дидактичні здібності: кожний може пояснити матеріал іншому; усі мають організаторські й комунікативні здібності; усі певною мірою орієнтовані на людей; усі здатні до творчості; усі мають почуття соціальної відповідальності" .

Зайве нагадувати, що відчутні результати на шляху практичної перебудови уроку досягаються за умови впровадження комплексу заходів. Відокремлені, вирвані із системи методи, прийоми дають незначний ефект. Отже, йдеться про систему навчально-виховної праці, яку кожен педагог вибудовує відповідно до своїх можливостей, творчого кредо, запитів учнів. Неодмінна вимога - високий кінцевий результат. У цьому й полягає головний сенс педагогіки співробітництва, яка відбиває науково-методичну концепцію творчого пошуку, націлює педагогів на використання досконалих методів і прийомів співпраці.

Використана література

1. Фіцула М. М.," Педагогіка" "Академвидав", Київ, 2003. - 528 с.

2. Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. - 496 с.

3. Педагогика сотрудничества / С. Лысенкова, В. Шаталов, И. Волков и др. // Учительская газета. - 1986. - 18 октября.

4. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. - М.: Народное образование, 1998. - 256 с.

5. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя (1 -7 розділи) Х.: Вид. група "Основа", 2010. - 360 с.

6. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2003. - 560 с.

7. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя (8 -17 розділи) Х.: Вид. група "Основа", 2010. - 360 с.

Відділ освіти Артемівської міської ради Соледарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №13

Виступ на тему : «Гуманізація педагогічної взаємодії вчитель-учень. Форми і методи співробітництва.»

Підготувала :

вчитель початкових класів

Ячмінь Н.Л.

</

2015-2016 н.р.