Дидактичні особливості уроку для учнів шестирічного віку

Дидактичні особливості уроку для учнів шестирічного віку

Головною метою навчально-виховного процесу з учнями шестирічного віку є всебічна підготовка їх до систематичного навчання в наступних класах. Саме тому під час вивчення усіх предметів велика увага звертається на загальний розвиток дітей, на формування нового типу їхньої діяльності - навчання. В методиці уроку для шестирічних учнів повинні відбиватися і загальні вимоги до організації навчання в початкових класах, і специфічні, зумовлені віковими особливостями дітей.

Як відомо, вихідним у побудові уроку з будь-якого предмета є його відповідальність навчальній програмі. Мається на увазі не тільки те, що вчитель мусить вкластися у відведені години й охопити всі питання програми, а й те, що необхідно реалізувати методичні ідеї, закладені в нових програмах з конкретного предмета. Ось чому першорядне завдання учителя - ознайомитися з програмою усіх предметів для 1-4 класів і усвідомити цілі, завдання, методичні спрямування, зміст розділів та мету навчання у початковій школі. Таке вивчення програм слід доповнити зіставленням змісту предметів, які вивчаються саме в першому класі. Це потрібно для того, щоб стали яснішими можливості здійснення між предметних зв'язків, роль яких спеціально підкреслено в нових програмах і певною мірою відображено в підручниках.

Потрібно також ознайомитися з методичними комплектами до кожного предмета і скласти уявлення про можливості їх реалізації.

Передумовою результативності уроку є правильне визначення його цілей. В методичних посібниках визначено, як правило, навчальну мету, а виховну і розвиваючу мету учитель конкретизує сам. Зумовлене це, в основному, тим, що виховання і розвиток дитини здійснюється безперервно, а процес формування її особистості завжди залежить від тих обставин, у яких він відбувається. Але це не означає, що вчитель може пускати цю справу на самоплив.

Шестирічна дитина із вступом до школи включається в нову, складнішу сферу взаємовідносин. Зміна соціальної позиції дитини є сприятливим грунтом для постійного впливу вчителя на саморегуляцію її поведінки. Під час відповідної ситуації на уроці вчитель може розв'язувати й такі виховні цілі: вчити дітей долати нетерплячість, невитриманість; переконувати у необхідності дотримуватись вимог до поведінки учнів під час уроку; виховувати здатність підкоряти свої бажання інтересам колективу; заохочувати до перевірки своєї витривалості.

Помилково вважати, що реалізація виховних цілей на уроці вимагає від учителя довгих виховних бесід і розмов. Якщо вчитель бачить виховні можливості навчання, вміє блискавично реагувати на несподівані ситуації, якими дуже багатий урок із шестирічними учнями, то йому вистачить 20-30 секунд, щоб коротким коментуванням, жестами, оцінкою вчинку викликати у дітей саме ті почуття, виховання яких є його метою. Слово вчителя, його ставлення мають для дітей цього віку виключне значення.

Навчання дітей має спиратися на зону актуального розвитку дитини і водночас трохи випереджувати цей рівень, проектувати найближчий розвиток. Зона найближчого розвитку дитини - це ті знання, уміння, способи діяльності, які вона може засвоїти з незначною допомогою дорослих. Тому вже на ранніх етапах навчання дітей потрібно формувати їхню повноцінну навчальну діяльність. Терпляче й вимогливо на всіх уроках слід формувати в учнів уміння правильно і вчасно готувати все потрібне для занять, правильно й точно виконувати розпорядження вчителя, орієнтуватися на сторінці підручника, зошита, користуватися навчальним приладдям, додержувати правильної постави під час письма. Не тільки на уроках мови, а й на всіх інших можна формувати в дітей уміння слухати, відповідати, запитувати й розповідати. У різних вправах на основі зразка, наслідування, коментування вдалих і невдалих відповідей діти поступово набувають індивідуального досвіду. Таку роботу слід проводити протягом усього першого класу.

Розвиток дитини на уроці передбачає також поступове зростання її організаційної й розумової самостійності, тренування зосередженості уваги, спостережливості, стимулювання уяви, інтересу до книг, творів мистецтва, природи, тобто розвиток особистості в цілому.

До формування цілей уроку я завжди підходжу з великою відповідальністю, вдумливо визначаю можливості конкретного уроку в навчанні, вихованні і розвитку учнів. Вважаю, що в досягненні цілеспрямованості, «щільності» уроку діти можуть бути моїми помічниками. До уроків мови й математики на одному крилі дошки записую зоровий план уроку.

=

-

о

1. Л, М

3.

4. !

Учні зацікавлено розглядають такий план і відповідають: «Спочатку буде звуковий аналіз, потім писатимемо літеру Л і М та склади а ними, а в кінці - вправи на увагу».

Цей прийом допомагає активізувати увагу дітей на початок уроку, дає зорову опору для підведення його підсумків.

Тривалість уроку в 1 класі 35 хвилин, обов'язково проводяться динамічні паузи, немає домашніх завдань, вербально оцінюються результати учнівської праці, своєрідною є організація навчальної діяльності шестирічних дітей.

Розглянемо вплив цих умов на побудову уроку. Фактично навчання на уроці відбувається в межах 30 хвилин, оскільки в його структуру треба включити дві динамічні паузи, які разом з організаційним моментом на початку уроку продовжуються до 5 хвилин. Таке зменшення тривалості уроку ставить перед учителем суворі вимоги до раціонального використання часу й прискорює перехід від одного етапу роботи до іншого; отже, урок стає динамічнішим. З власного досвіду , можна висловити деякі поради щодо заощадження часу: 1) кожний урок обов'язково розпочинати відразу після дзвінка; 2) майже всі записи на дошці робити заздалегідь; 3) усе обладнання має бути «під рукою»; 4) запитання до класу слід ставити одночасно, конкретно, не провокувати дітей на перепитування, емоційні вигуки; 5) звести до мінімуму зауваження, які стосуються порушень дисципліни ( особливо вони недоцільні під час пояснення матеріалу, читання, розгляду картини); 6) уникати багатослівних інструкцій щодо наступної роботи, не повторювати їх; 7) проведення дидактичних ігор слід ретельно продумувати, щоб не було потреби уточнювати правила і пояснювати використання реквізиту.

Доречно звернути увагу на велику роль наочності під час засвоєння нового матеріалу майже на всіх уроках. Її застосування не слід зводити тільки до ілюстративних функцій.

За допомогою наочності активізуються увага, сприймання, пам'ять, мислення; вона стимулює живе, зацікавлене спілкування дітей з приводу побаченого й почутого, викликає асоціативні зв'язки, розширює і уточнює поверхові і неповні уявлення шестирічних дітей про навколишній світ. Крім того, застосування наочності в поєднанні з іншими методичними прийомами (роботою з роздатковим матеріалом, іграшками, моделями) зменшує гіподинамію дітей, що в свою чергу запобігає зниження інтересу та працездатності.

У методичному арсеналі вчителя першого класу мають бути широко представлені предметна та ілюстративна наочність (іграшки, різні види будівельних і конструкторських матеріалів, сюжетні і предметні малюнки, таблиці тощо) і посібники з умовними позначеннями, схеми та інші зразки способів дій, вимови, письма і т. п.

Але використання наочності ефективне лише в тому разі, коли допомагає вчителеві досягти навчальної мети. Це повинно бути критерієм відбору, скажімо, потрібного малюнка, а не викликати емоції учнів. Не слід забувати, що увага дітей шестирічного віку і так нестійка. Захоплюючись розглядом сюжетних малюнків або незвичних предметів, дитина може надовго забути про загальну роботу.

На етапі роботи над новим матеріалом важлива роль належить наслідувальним діям учнів. Тому зразок - економний і доступний засіб у тих випадках, коли учень засвоює новий спосіб дії слідом за вчителем: «Слово вимовляється так…»; «Вимовте разом зі мною»; «Дивіться, як треба писати…»; «Робіть разом зі мною так…»; «Фігури, які я виклала на дошці, - це трикутники, знайдіть їх серед інших фігур…»

З перших днів навчання слід привчати дітей звертатися до зразка з метою самоконтролю. Особливо це важливо при формуванні вмінь і навичок. Не варто поспішати виправляти допущену дитиною помилку. Для подальших успіхів дитини корисніше постійно звертати її увагу на зразок. Наприклад: «Порівняй свій малюнок з тими листочками, які ти бачиш. Що не так? Подивись уважно ще раз. Що тобі хотілося б змінити?»

В структурі уроку місце гри, її тривалість визначається завданнями уроку і змістом самої гри. Протягом уроку вчитель може ввести 2-3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості. На уроках ознайомлення з навколишнім, фізичного виховання гра в структурі уроку може займати до 12-15 хвилин, бути провідним методом організації навчання.

Кожна дидактична гра виконує різні функції: збагачує пізнавальний досвід дітей, розвиває мислення, мову, уяву, точність рухів, витримку та ін. Але головна мета включення ігор у навчальний процес - викликати інтерес до навчання. Якщо гра захоплює дітей, вони виявляють максимальну активність, не відчувають втоми, їм хочеться досягти найкращого результату. Але, як свідчать психологічні дослідження, епізодично використовувані ігри суттєво не впливають на стійкість емоційно-позитивного ставлення дітей до навчального процесу. Отже, потрібні продумана насиченість уроків системою ігор на різних етапах навчання й емоційна підготовка дітей до засвоєння понять, розпізнавання їхніх суттєвих ознак і самостійного застосування засвоєних знань.

В систему дидактичних ігор для першокласників доцільно включати такі: 1) на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, виділення головного, аналогія, класифікація, узагальнення); 2) на відновлення, доповнення цілого; 3) на виключення «зайвого»; 4) ігри - драматизації; 5) ігри - конструювання; 6) рольові ігри з елементами сюжету.

Для результативності уроку потрібно досягти доцільного співвідношення між різними видами сприймання, участі в бесіді і практичними діями учнів. Зрозуміло, це зумовлено насамперед змістом матеріалу. Однак загальною є тенденція змінювати форми організації сприймання матеріалу кожні 3-4 хвилини, чергуючи слухові навантаження з різноманітними практичними діями, надаючи перевагу останнім. Це попереджає стомлюваність, зниження уваги. Крім того, більшість дітей швидко розуміють матеріал зі слів учителя, але відчувають значні труднощі, коли їм треба самостійно його відтворити. Це пов'язано з фізіологічними особливостями розвитку дітей, складністю формування стереотипів мовленнєвих, орфографічних та інших практичних дій.

Для організації активної навчальної діяльності шестирічних учнів на уроці корисно урізноманітнювати її форми. Так, діти можуть працювати індивідуально у співробітництві з учителем (наприклад, аналізують звуковий склад слова, пишуть літеру, розбирають схему речення тощо). Треба знаходити можливість і для самостійної індивідуальної роботи з роздатковим матеріалом майже на кожному уроці.

Новим є застосування групових форм роботи на уроці, коли діти виконують завдання в парі або по чотири учні. Це потрібно для виховання вмінь співпрацювати в колективі, організовувати спільну працю. Відомо, що діти тягнуться на уроці до спілкування в процесі виконання спільних завдань, тому треба використати цю природну схильність для взаємного навчання. Спостерігаючи за дітьми під час виконання ними групових завдань, вчитель відкриває для себе чимало нового в їхній поведінці, здібностях до навчання.

Шестирічні учні дуже прагнуть до особистого контакту з учителем. Кожній дитині хочеться, щоб учитель спілкувався саме з нею. Зрозуміло, що в межах уроку приділити увагу кожному надзвичайно складно. Тому корисно широко практикувати групові та хорові відповіді. Причому вчитель може інколи для цього піднімати дітей: «Встаньте, дівчатка, і всі разом прочитайте склади на дошці» або «Встаньте, хлопчики, і скажіть хором, яка тут відповідь».

В перші місяці навчання йде активна адаптація дітей до шкільних умов, тому вчителеві слід підтримувати навіть найменші їхні успіхи у навчанні та поведінці. Але доброзичливе ставлення до вихованців зовсім не вимагає надмірного вживання висловів типу: «Молодець! Як добре ти зробив!», «Просто чудова робота!». Користування такими висловами, на наш погляд, має короткочасний емоційний вплив і не заміняє розгорнутих оціночних суджень про те, що саме добре і над чим ще треба попрацювати. Крім того, діти швидко звикають, що вчитель хвалить усе і всіх однаково, а отже, похвала з часом може втратити стимулююче значення. Якісне оцінювання знань учнів є відносно новим для вчителя. Крім оціночних суджень, як свідчить досвід, корисно зіставляти учнівські роботи. Добре, коли діти порівнюють разом з учителем, коли вони обмінюються одне з одним зошитами і знаходять у товариша одну-дві найкращі літери, цифри; коли біля дошки влаштовується в кінці уроку виставка найкращих робіт тощо.

Оціночні судження тоді виконуватимуть належну роль, коли зміст їх буде вмотивованим і зрозумілим дітям, і вони стануть поштовхом до вдосконалення результатів учнівської праці, зміцнення позитивного ставлення до навчання, до вчителя, товаришів.