Сценарий праздника: 'Святой хлеб !' (2 класс)

Сценарій свята

" Святий хліб "

Мета: показати учням, що тяжка праця хліборобів заслуговує на бережне ставлення учнів до хліба; привити любов та повагу до людей, які вирощують хліб; виховувати шанобливе ставлення до оточуючого світу.

Обладнання та матеріали: плакати, прислів'я про хліб, вироби з борошна.

Ведуча: - Нехай ця пісня перенесе нас у сиву давнину, адже хліб - свята основа життя.(Звучить пісня «Зернятко» слова О.Старикова, музика Є.Карпенка)

Ведуча: - Раніше пшеничні колоски знаходились на найпочеснішому місці в хаті. Бо хліб був не лише годувальником, а й давня слов'янська святиня. Хліб - найважливіший продукт, мірило усіх цінностей. Люди увірвались у космос, підкоряють ріки, моря, з глибин землі вибудовують природні запаси, люди оволоділи енергією атома, а хліб залишився хлібом.

Учень: - Хліб. За всіх часів і в усіх народів найбільшою святістю вважався хліб.

Він вічний і святий - цей житній хліб,

Чи в паляниці на столі у хаті,

Чи зв'язаний в важкий тужавий сніп,

Де колоски шепочуться вусаті,

Він чув у полі крик перепелів,

Чув жайворонків передзвін весняний,

Він виріс для пісень і добрих слів,

Тому що народився під піснями.

Віки проходять тисячами діб,

І новим днем земля безмежно рада.

Учень: - Він вічний і святий , - цей житній хліб,

Так, як життя, добро, кохання, правда!

Учень: - Пахне хліб.

Як тепло пахне хліб!

Любов'ю трударів

І радістю земною,

І сонцем, що всміхалося весною,

І щастям наших неповторних діб -

Духмяно пахне хліб!

Учень: - Руки в серпня пахнуть полем.

Сонцем, житечком доспілим,

Бо багато, як ніколи,

На жнивах у нього діла.

Там, де ниви урожайні,

Де дорідний колос гнеться,

Він жнивує на комбайні.

Хоч і досі серпнем зветься.

Учень: - Немов дива жнив'яні дні

Пройшли по сонячній стерні.

Над степом бронзові шоломи -

Стоги гарячої соломи.

А на токах - віддяка нив:

Важке зерно мільярдних жнив.

Нарядний сніп везуть в село.

Село обнови одягло,

Ніщо ж бо дужче не вражає,

Як свято доброго врожаю,

Учень: - Як літній день,коли під спів

Вінок плететься з колосків,

Коли вінчається вінком

І комбайнер і агроном,

Коли вшановується праця,

І очі радісно іскряться.

І жайвір дзвоником з-під хмар:

Будь славен, щедрий хлібодар!

Учень: - В святковім сяєві зорі

Обжнивували жниварі.

В амбрах збіжжя не вмістити.

Яке то щастя - хліб ростити!

В село везуть останній сніп.

Медово пахне свіжий хліб.

(Звучить пісня «Сіяв батько жито» слова В.Крищенка, музика І.Карабиця.)

Ведуча: - Діти, а чи помічали ви, де розташовані зернятка на пшеничному колоскові? (- Так , вони розташовані тільки зверху. )

Ведуча: - А існує про пшеничний колосок ось яка легенда.

Колись дуже-дуже давно, коли ще Боги сходили на землю і смертні могли з ними розмовляти, все пшеничне стебло , знизу до вершечка, було усіяне зернятками. Але одного разу глянув Бог на землю і побачив, що скрізь на полях і дорогах розсипане зерно. Зійшов він до людей, щоб побачити, як вони живуть, чому хліб не поважають? А хліба було у всіх вдосталь і не було потреби його берегти . Розсердився Бог, подумав: «Що ж це таке?» Пішов він у поле. Дивиться, - а колос на стеблах великий - від самої землі - аж до верху. Розгнівався Всевишній і вирішив провчити людей. Схопив рукою колосок і потягнув доверху, так все і стягнув би, не залишивши людям нічого, але на той час нагодилися Собака і Кіт і почали його благати, щоб залишив їм хоч пригорщу хліба. Пожалів їх Бог і залишив на стеблі ті зернята,що не встиг стягнути. З тих пір хліба стало менше, і люди почали берегти та поважати його, бо залишилася їм котяча частина.

Ведуча: - Послухайте ще одну легенду про хліб, яка називається «Хліб і золото».

Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана. Почала у двері стукати й говорити:

- Прийміть мене до себе! Усі будете ситі!..

- У нас і калачів досить, - каже пан.

Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавились діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хижі. Тут же діти почали краяти її ножем та їсти. З'їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб, і не було більше голоду.

Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивився й каже:

-У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба...

Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина - множитися, а слуга що не робив - усе було погано. Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хліба панові, половину залишив собі. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла…

Ведуча: - Раніше люди дуже шанобливо та бережно ставилися до хліба. Існувало три етапи вирощування пшениці, а саме зажинки, жнива і обжинки.

Учень: - Зажинки. Завжди коли дозрівало жито, пшениця та ячмінь, господині брали із собою хліб - сіль і свічку та йшли в поле зажинати ниву. Вони жали серпом перший сніп пашні, несли його додому і, згідно з місцевою традицією, - ставили той сніп чи на покутті під іконами, чи у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочували окремо й зерно з нього святили у церкві, а перед посівом змішували його із насінням. Соломою першого снопа загодовували корів, щоб не хворіли. Інколи зажинки проводилися в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: при дозріванні хлібів жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колосся, закручувала його вузлом. Інші в цей час співали хороводні пісні. Потім усі разом із веселими піснями поверталися додому.

Учень: - Жнива. Декілька десятиліть тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Отож, за тиждень після «Петра» в Україні починалася жнива. На полі з'являлися чоловіки в широких білих штанях, у полотняних сорочках, із мантачками за поясом і з косами в руках, - косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс лягав стрічкою за кожною косою. Дівчата й молодиці виходили на ниву із серпами. Жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали.

Дожинаючи ниву, женці залишали трохи недожатих стебел із колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся зв'язували в пучок червоною ниткою або виплітали колосину китицю, ніби бороду, й пригинали колосся до землі - це і є « Спасові борода».

Жінки ворожать про врожай, кидаючи назад себе серпа. Якщо серп падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році, вірили вони, буде врожай, а як вдариться держаком або тупою частиною серпа, - то це погана прикмета. Так ворожать тричі.

Збираючи врожай не тільки з поля, а й городу, чи саду, за давнім народним звичаєм, потрібно щось залишити «на пні», в землі, чи на дереві. Збираючи садовину, наприклад, залишають на кожному дереві по яблуку, груші. Вишні, як правило, залишали - «на розплід». Існує повір'я, що коли зібрати геть усе до чиста, то наступного року не вродить. Інколи говорять, що це залишається для птахів.

Учень: - Обжинки. Жнива скінчилися. Поля густо вкриті копами. Високі навантажені вози, ритмічно поскрипуючи, везуть урожай із поля додому. В той день, як скінчили жнива, дожали останню ниву, женці ходили по полю, збирали колоски, плели один спільний вінок із того колосся й співали, а інколи два вінки: один із жита, другий із пшениці. Кожний вінок, як правило, переплітають польовими квітами: волошками, маками, ромен-зіллям. Сплетений вінок кладуть на голову найкращій із дівчат і всі гуртом ідуть на господарський двір, співаючи пісень. Попереду йде хлопчик і несе уквітчаний сніп жита чи пшениці. Підходячи до господарських воріт, женці співають. Господар, виходячи на ґанок, зустрічає женців із хлібом-сіллю, а потім запрошує до хати й частує обідом. Вінок і сніп даються господареві в руки зі словами: «Дай Боже, щоб і на той рік уродився хліб!» Цей сніп і вінок зберігаються в хаті на покуті під іконами, а в день Спаса їх несуть до церкви й святять разом із хлібом, що випікався з нового врожаю, щоб потім зерно з нього висіяти, виходячи в поле.

Щоб узнати котрий посів буде кращий - ранній, середній чи пізній, - господарі в давнину гадали так: відривали від обжинкового вінка три колоски й закопували їх у землю; попередньо визначали , який колосок буде виконувати майбутні посіви. Потім дивилися, котрий із цих колосків швидше й краще давав зелені сходи й робили відповідні висновки.

Учень: - Пшеничний сніп, заквітчаний барвистими стрічками ( його називали дідуг) ставили на найпочеснішому місці в хаті - на покуті. Дідуг ніс у собі добрий дух поля і був оберегом оселі. Існувала ось яка народна прикмета : якщо в хату заходив незнайомець і дивився спершу на покуть, на дідуга , - то наміри його чисті, адже святий хліб береже оселю від зла.

Святою вважалася і діжа, бо в ній народжувався хліб. Її ніколи не позичали, не виносили з хати і використовували тільки за призначенням. З діжею пов'язаний весільний обряд: коли молодій розплітали косу, то садовили на діжу. Це означало, що відтепер дівчина - молода господиня і має забезпечувати свою майбутню сім'ю печеним хлібом.

Учень: - Колись випікання хліба - було святим дійством. Пекли хліб раз на тиждень у жіночий день, у п'ятницю. У цей час усі родинні стосунки мали налагодитися - інакше хліб не вдасться. Коли мама пекла хліб, прибирала дітей з печі, щоб не бавились, бо хліб буде глевкий ; мама не дозволяла дітям спати на черені, коли пекла хліб, щоб в тріщину на черені не пройшла сквайра (чадний газ).

Цікавим було і витягання хліба з печі. Витягнуть його, зважать у руці : якщо важкуватий - ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться дужим передзвоном,- починають виймати спечені хлібини. Треба було обов'язково видмухати кожен буханець.

Учень: - Без рушника і хліба не обходився жоден обряд. Дорогих гостей зустрічали хлібом - сіллю на вишитому рушнику, виряджали рідну людину в далеку дорогу - загортали окраєць хліба у рушник, на весілля - пекли коровай та вишивали рушники, народжувалася дитина - йшли з хлібом.

Учень: - А скільки ще народних звичаїв пов'язано з хлібом.

На столі повинна завжди лежати паляниця.

Хліб ніколи не можна класти догори дном.

Хліб ріжуть тільки в руках, притиснувши до грудей.

Відрізати хліб треба тільки до себе, бо він святий.

Якщо хліб упав додолу, треба його підняти, поцілувати і покласти на стіл.

Ведуча: - Раніше , коли батьки працювали на полі, то вони завжди приносили ввечері дітям «хліб від зайчика». І з яким смаком їли отой окрайчик - гостинець діти! Батьки завжди несли окрайчики, що залишилися в них з обіду, додому, бо у духмяну паляницю була вкладена важка праця. Викидати хліб - великий гріх, бо він святий.

Дуже прикро, коли діти не розуміють значення хліба і бездумно кидають недоїдені шматки будь - де, а хліб проходить дуже довгий шлях до нашого столу.

Ведуча: - Але в житті зустрічається різне…(Діти інсценують казку про ледаря і трудівника)

Учень: - (Ледар). Нащо тримаєш хліб в руках? Дай його мені, - Просить ледар.

Учень: - (Трудівник.) Я б тобі його дав, але він дуже дорогий для мене. Щоб його дістати, треба раніше впорати землю.

Учень: - (Ледар). Тоді вже можна їсти?

Учень: - (Трудівник.) Ні, треба ниву як слід заволочити.

Учень: - (Ледар) Після цього можна їсти?

Учень: - (Трудівник.) Ні, треба дочекатися доки виросте злак!

Учень: - (Ледар)І їсти?

Учень: - (Трудівник.) Ні, ще треба його скосити.

Учень: - (Ледар). А тоді вже їсти?

Учень: - (Трудівник.) Ні, необхідно його просушити і змолотити.

Учень: - (Ледар) Тоді можна їсти?

Учень: - (Трудівник.) Ні, треба зерно ще змолоти на борошно, потім випекти хліб.

Учень: - (Ледар) І вже їсти?

Учень: - (Трудівник.) Так, але такому ледачому не дадуть!!!

Ведуча: - А зараз до вашої уваги ще одна казка (Діти інсценують казку Бублик і паляниця)

Автор: Бублик житній паляниці

Говорив хвастливо:

Бублик:- Ти засмагла, чорнолиця -

Зовсім не вродлива.

Я ж біленький, солоденький,

Вигнутий красиво,

У малечі викликаю

Посмішку щасливу.

Автор: -І сказала хвастунові

Паляниця свіжа:

Паляниця: - Ти - для діток подарунок,

Я - буденна їжа.

Я до кожної родини

Йду щодня до хати.

Ти , як гість, у дім приходиш,

Я ж - як рідна мати.

Ведуча: - Діти, послухайте акровірш і відгадайте, чим багата хата.

Хата мною багата.

Людям брат я і друг,

І коли вже я в хаті,-

Буде й пісня навкруг.

Ведуча: - Хто відгадав акровірш? Яка відповідь?(Хліб)

Але хата не тільки співала, були часи, коли вона й плакала. На Україні був Голодомор. Послухайте поезію Зої Когут «1933».Ось що пише поетеса.

Тихо на вулицях... Пусто і тихо.

Вікна хатин - наче очі мерців,

Темно стирчать нашорошені стріхи,

Пні без гілок - як в молитві ченці...

Тихо в селі, не ганяються діти.

Мати не кличе. Вози не скриплять.

Сонце шукає когось би зігріти.

Вітер шукав когось наздогнать...

Марно шукати... від хати до хати

Ходить голодний безпомічний жах.

Бачиш: сидить умираюча мати

З вже почорнілим дитям на руках.

Хліба благає... І горне до себе

Тіло, яке ще не встигло пожить.

Чим завинили вони проти Тебе,

Боже! За що їх караєш, скажи.

Скільки ще з голоду, мук і сваволі

Мають померти, щоб ти їх почув?

Як нам докликатись ліпшої долі?

Скільки ще треба терпінь і плачу?

Чом не караєш, скажи, винуватих?

Тих, що мордують невинне життя?

Небо мовчить... Умираюча мати

Мертве йому простягає дитя...

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати викривальні документи в глибинах спецсховищ. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію народу на догоду комусь. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш. Після утисків, заборон, принижень людської гідності вона оживає, відроджується - що б там не було. З правдою нічого не вдієш. Не сьогодні це сказано : час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час - говорити! Хай ці гіркі слова правди, народжені після десятиліття безмовності, ляжуть першим нашим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу.

Гранітні обеліски, як медузи,

Повзли, повзли і вибилися з сил -

На цвинтарі розстріляних ілюзій

Уже немає місця для могил.

Мільярди вір зариті у чорнозем,

Мільярди щасть розвіяні у прах.

Душа горить. Палає лютий розум.

І ненависть регоче у вітрах.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевно репнуло б від сорому й хули.

Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!

Життя не наліза на ваш копил.

Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій

Уже немає місця для могил!

Уже народ - одна суцільна рана,

Уже від крові хижіє земля,

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля.

Ошукані, зацьковані, убиті

Підводяться і йдуть чинити суд,

І їх прокльони, злі й несамовиті,

Впадуть на душі плісняві і ситі,

І загойдають дерева на вітті

Апостолів злочинства і облуд!

І встане правда і любов на світі,

І на сторожі правди встане труд

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в

1932 -1933 роках. Досі не віриться, що на благословенній землі квітучого українського краю, раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди й села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання!

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже нам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою - клекіт орлів,

А на вигоні - трупи чорні,

Там , де саваном сніг білів.

У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. (Запалюється свічка, передається з рук в руки).

Гори, священна пам'яті лампадо,

В урочій тиші під склепінням бань,

Щоб не підкралось забуття, як зрада,

З підступних замулених ковбань.

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню - частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті. Звичай зобов'язує поминати мертвих хлібом. Ми розділяємо коровай між усіма присутніми в залі. Царство небесне всім, хто помер від голоду, земля їм пухом.

Хліб... В нашій мові це одне з найбільш дорогих слів. Воно рівнозначне життю, воно знайоме нам з колиски. Жителю міста і села простий окраєць хліба приносить аромат степів, в ньому змішані і п'янкий запах поля, і тепло полуденного сонця, і життєтворна волога дощів.

Хліб... Пшеничний і житній, паляниці, булочки, торти, печиво, крупи. Все це хліб,

велике наше завоювання , велике щастя. ( Огляд виробів із борошна).

Якщо друг із будь - якого краю

В мій будинок завіта з путі,

За народним звичаєм стрічаю,

Як здавен ведеться у житті.

У селі чи у самій столиці -

На квітчастім рушнику ллянім

Свіжий хліб з полтавської пшениці,

Дрібок солі кримської на нім.

Хай рясніють квіти малиново,

Пахне свіжоспечений пиріг,

Щоб і дар земний , і свіже слово

Гість відчув, ступивши на поріг.

Гадаю, що після нашої зустрічі кожен глибоко задумається над тим , чим для нас є хліб, пройметься глибокою повагою до важкої праці хліборобів, усвідомить мудрість народних звичаїв і з вдумливим розумінням вимовить : «Хліб - святий!»

Досипали світанки в колисці дзвінкої блакиті,

Набухало зерно у долонях натруджених скиб,

Це в мільярди зросли молоді колоски ваговиті

То ж хай славиться завше ім'я твоє зоряне - ХЛІБ!

Ігри про хліб.

Печу, печу хлібчик…

Діти стають у коло обличчям до центру. Перед кожним з учасників уявна піч. Під руками така ж уявна діжка з тістом, з правого боку - лопата.

Ведучий: - Печу, печу хлібчик, дітям на обідчик, - усі учасники одночасно обома руками ніби згортають тісто з країв діжки на середину і по черзі один раз правою і один раз лівою руками вимішують його

Ведучий: - Беру, беру папку. - усі немовби беруть частину тіста з діжки і, перекидаючи його з правої на ліву долоню, викачують хлібину.

Ведучий: - Кладу на лопатку,- хлібини залишають на руках. Правими руками беруть лопати, які стоять справа, і кладуть їх на припічки. Разом з цим лівими руками кладуть хлібини на лопати.

Ведучий: - Шусть у піч! Шусть,- саджають хліб у піч так: лівими руками беруть уявні ручки лопат посередині, а правими за кінці і піднімають хлібини. Потім роблять випад на ліві ноги, згинають їх трохи в колінах і, нахиляючи корпус вперед, заносять лопати в печі, швидко скидаючи з них хлібини.

Хліб від зайчика

Ведучий: - Їздив заєць

Ведучий: - До млина. Діти зображують водія

Ведучий: - П'ять пудів

Ведучий: - Змолов зерна. Діти зображують молотіння зерна

Ведучий: - Цілу ніч

Ведучий: - У хатці тихо. Діти притискають палець до вуст.

Ведучий: - Випікала хліб зайчиха. Діти зображують хліб у руках.

Ведучий: - Рано - вранці. Притискають руку до чола.

Ведучий: - У хустинці. Зав'язують хустинку

Ведучий: - Понесли зайці

Ведучий: - Гостинці:Ніби несуть гостинець

Ведучий: - Пташенятам і звіряткам, Розводять руками по черзі

Ведучий: - Хлопченятам і дівчаткам.

Ведучий: - Аж хрумтять окрайчики...Зображують хрумтіння

Ведучий: - Добрий хліб од зайчика. Показують знак супер.

Ой у полі жито

Виконавці - дівчата або діти. Вони стають у коло обличчям до центру і беруться за руки. Заздалегідь вибирають «зайчиків» (одного, двох, трьох і навіть більше), які входять у центр кола і, утворивши групку, присідають навпочіпки, спрямувавши погляд до центру.

Ведучий: - Ой у полі жито, сидить зайчик,-

«зайчики», що знаходяться в колі, сидять навпочіпки. Потім швиденько встають.

Ведучий: - Він ніжками чибиряє ,- «зайчики», ставлячи поперемінно наперед ноги на каблук, відходять спиною назад.

Ведучий: - Коли б такі ніжки мала, То я б ними чибиряла,-

перемінним кроком йдуть «човгунцем» до центру кола.

Ведучий: - Як той зайчик, як той зайчик,- починаючи крок з правої ноги, йдуть проти руху годинникової стрілки, знову присідають.

Ведучий: - Ой у полі просо; Сидить зайчик,- «зайчики» сидять навпочіпки. Потім швиденько схоплюються.

Ведучий: - Він ніжками чибиряє,- «зайчики», підгинаючи під себе ноги і стрибаючи з ноги на ногу, крутяться навколо себе.

Ведучий: - Коли б такі ніжки мала, То я б ними чибиряла, -виконують «вихиляси» з правої ноги з потрійним притупом; те ж саме роблять з лівої і закінчують «дрібушками».

Ведучий: - Як той зайчик, як той зайчик,- «зайчики», починаючи крок з правої ноги, виконують «тинок».

Хлібчик

Перекладаємо ручки і кажемо:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Перебираємо пальчики:

Цьому дам, цьому дам, цьому дам і цьому дам....

А цьому не дам:

Він хліба не місить,

Він води не носить,

Він в печі не палить,

То я цьому й не дам....

Лічилки

Котилася торба

З великого горба.

А в тій торбі

Хліб-паляниця.

Кому доведеться,

Той буде жмуритися.

За горами, за лісами

Стоїть бочка з пирогами.

Раз, два, три -

то жмурити будеш ти!

Стоїть півень на току

у червонім чобітку

Будем півника просити:

ходи жито молотити.

Сидить зайчик під липкою,

сіє муку калиткою.

Ведмідь каже:

"На хліб? На хліб?"

Зайчик вушками -

тріп-тріп.

Літо, спека, бо жнива.

В житі зайчики, аж два.

- Де ми будем, брате, жити,

Як покосять в полі жито?

- Раз, два - та й тікати -

Буде нас стіжок ховати!

Раз, два - та й зима...

В ліс втечемо - нас нема.

Веселі задачі

В бублику 1 дірка, а в кренделі в 2 рази більше. На скільки менше дірок в 7 бубликах, ніж в 12 кренделях?

Коли Коля прийшов на день народження до свого друга Толі, він разом з подарунком важив 26 кг 100 г. На дні народженні Коля з'їв 40 цукерок по

10 г кожна, 10 яблук по 100 г, 12 бутербродів по 110 г і один торт вагою 2 кг 500 г цілком. Скільки важив Коля, коли йшов з дня народження Толі, якщо відомо, що свій подарунок він забрав із собою?

У Саші було 6 бубликів, а у Каті було на кілька бубликів більше. Щоб дізнатися, на скільки бубликів у Каті більше, Саша відняв у неї стільки ж бубликів, скільки було у нього самого і став дивитися, зі скількома бубликами в роті буде ридати Катя . Виявилося, що Катя ридає з двома бубликами в роті. Скільки бубликів було у Каті?

У Толі було вчора 7 кренделів. Він збирався дати Колі 3 кренделя, але потім передумав і не дав жодного. Сьогодні у Толі 4 кренделі. Він спочатку хотів дати Колі 2 кренделя, але потім подумав і знову не дав ні одного. Скільки всього кренделів збирався дати Толя Колі? Скільки кренделів Толя хотів залишити собі? Скільки слив дісталося Толі насправді?

Ребуси

(корж)

(булка)

( каравай )

(баранка)

(пиріг)

(плюшка)

Хліб - це життя

Хліб супроводжує нас усе життя - від народження до глибокої старості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля - нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.

І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб перемогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.

Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.

Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбайливими господарями - це головні питання суспільства.

Ось таким є він - хліб. Хліб у світі - найголовніше, він - життя.

Як їсте ви паляниці,

Калачі смачні їсте,-

Не забудьте уклонитись

Хліборобові за це!

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. 1. Українська мова: підруч. для 1 кл. / Гавриш Н.В., Маркотенко Т.С.- К.: Видавництво "Генеза", 2012.-160с.:іл.

2. Тлумачний словн. для 1 - 4 кл. / М.Г. Парфьонов., А.П. М'ястківський.- Х.: Веста: Видавництво "Ранок", 2005. - 80с.:іл.

3. Казка "Паляниця ".- Режим доступу.:

4. Малюнки - Режим доступу :

5. Струмочок: Читанка для дітей недільних шкіл. - Луцьк, 2001.

6. Сухомлинський В. Гаряча квітка. - К.: Веселка, 2004.

7. Осеева В. Волшебное слово. - М.: Детская литература, 2005..

8. Сухомлинський В. Андрійкова книжка. - К.: Освіта, 2004..

9. Божа нивка. - Львів. - 2001. - № 3.

10. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія.-К., 1997.

11. Мицик В. Хліб як твір мистецтва // Аратанія.-1999,№5

12. Весільні пісні.- К., 1988

13. Воропай О. Звичаї нашого народу. - К.,1991

14. Дмитренко М.К. Народні повір'я.- К., 1994