7


  • Учителю
  • Позакласні заходи з предмету

Позакласні заходи з предмету

Автор публикации:
Дата публикации:
Краткое описание:
предварительный просмотр материала

Тема: Свято «Кобзаря»



Мета: розширити знання учнів про життєвий та творчий шлях Т.Г. Шевченка, залучити дітей до скарбниці мови, прищеплювати любов і повагу до Шевченкового слова, формувати відчуття прекрасного; виховувати любов до рідного краю, народної пісні, культуру слухання музики; розвивати усне мовлення, увагу, уяву, мислення, пам'ять.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений рушником, виставка книжок - видань творів поета, збірка хорових творів та пісень на вірш Тараса Шевченка «Зоре моя вечірня» (упорядник К. Войтек, В. Горбатюк), збірка віршів «Наша мова - солов'їна» (упорядник М. Слабошпицький), магнітофон, фортепіано, репродукції картин і портретів, музичні записи.

Форма роботи: Бесіда.

Напис на дошці: «Бувають щасливо обдаровані особи і бувають щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це - українці. П.І. Чайковський».

ХІД ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

I. Організаційний момент.

Перевірка готовності учнів до уроку. Привітання.

II. Актуалізація опорних знань учнів.

Звучить запис пісні Я. Степового на вірші Т.Шевченка «Утоптала стежечку».

- Ви слухали пісню «Утоптала стежечку». Про що ця пісня? (Відповіді дітей.) Музику написав Яків Степовий, а вірші - поет, портрет якого ви бачите. (Учитель демонструє репродукцію картини І.Кримського «Портрет Т.Шевченка», 1871.) Хто це? (Тарас Григорович Шевченко.) Що ви про нього знаєте.

Учні пригадують відоме їм з біографії поета пророки дитинства та юнацтва: смерть матері, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положила», життя з мачухою, потім смерть батька, важкі, сповнені страху й приниження обставини навчання грамоти в дяків Г. Губського і П. Богорського, малювання - у живописця В. Ширяєва, перебування козачком у передпокоях пана Енгельгардта.

Учитель, вислухавши відповіді учнів, звертає їхню увагу на виставку книжок із творами Т.Г. Шевченка.

III. Ознайомлення з темою та метою виховного заходу.

- На світі є чимало поетів, віршам яких притаманна мелодійність. До таких поетів, без сумніву, належить Т.Г. Шевченко, про якого П.І. Чайковський сказав... (учитель зачитує вислів, записаний на дошці).

Сьогодні ми поговоримо про те, яке місце посідала в житті поета музика, особливо народна пісня, яке значення мала вона для творчості Кобзаря.



IV. Розповідь учителя з елементами бесіди та слухання музики.

- За багатовічну історію український народ створив неперевершену культурну традицію, скарби літописів, багатий фольклор з величним епосом козацьких дум, красою ліричних пісень, створив образну, співучу мову, наче призначену для поетів. Співучість і краса української народної пісні перелилися в чудові поезії Т.Г. Шевченка.

Велику невгасиму любов до народної пісні Т.Г.Шевченко проніс через усе своє життя. Вона з дитинства живила його мрії, звучала голосами кирилівських співаків, сумними переборами кобзарів і лірників. Подивіться на цю репродукцію (учитель демонструє репродукцію картини Т.Г.Шевченка «Сліпий») та пригадайте, що ви знаєте про кобзарів? Які пісні вони виконували? (Кобзар - народний співець і музикант, що грав на струнному інструменті - кобзі, ходив від села до села та співав пісні. У тих піснях розповідалось про історію нашого народу, про його долю, про надію на краще майбутнє.) Послухайте запис однієї з таких пісень. (Звучить запис «Пісні про Морозенка».) Малий Тарас любив, навіть більше за розповіді дорослих, слухати пісні. За свідченням сучасників, він мав надзвичайну пам'ять і пісень тих знав «силу без ліку». Хлопчик-козачок тихо стояв у кутку і, чекаючи наказів пана, наспівував сумні пісні. А коли чув від когось нову пісню, одразу запам'ятовував її слова та мелодію.

Учитель демонструє репродукцію картини М. Дерегуса «Малий Тарас слухає кобзаря», 1956.

Пісня стала найкращим другом Тараса. Вона була основою творчості та першою книжкою, з якої Т.Г.Шевченко довідувався про історію народу, його думки, почуття. Згодом про пісню поет писав: «Вона мене і порадить, і розважить, і правдоньку мені скаже».

Поясніть, як ви розумієте цей вислів. (Відповіді дітей.)

Т.Г. Шевченко постійно вводив народні пісні, або хоч окремі рядки з них, у чудове мереживо своїх оригінальних творів. У повісті «Близнецы» Тарас Григорович використав понад 20 народних пісень. Іноді досить було одного рядка, щоб надихнути поета на багато неперевершених строф.

Сучасники Т.Г. Шевченка, відзначаючи чудове виконання ним народних пісень, називали поета «наш соловей» (П.Куліш). За свідченням друзів, Т.Г. Шевченко мав тенор. А княжна Варвара Рєпніна (учитель демонструє репродукцію портрета В.Рєпніної роботи Г.Псьола, 1840), друг і шанувальниця таланту поета, розповідала, що співав поет із щирістю, так, що м'який, сповнений суму голос Кобзаря мимоволі проймав душу. Особливо любив Тарас Григорович «співати» свої вірші «Тяжко, важко в світі жити», «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови»[1].

Послухайте запис романсу В. Губаренка «Тяжко, важко в світі жити» та уявіть, що це співає сам Т.Г. Шевченко. (Звучить запис романсу.)

Поет постійно дбав про збереження українських народних пісень і часто записував їх у свої етнографічні альбоми. (Учитель демонструє репродукцію картини П. Носко «Т. Шевченко серед селян-кріпаківу Кирилівці».) Серед таких пісень значне місце посідали історичні. Кобзар свідомо ретельно збирав усе, що зберігало славну історію народу. Адже історична пам'ять народу завжди показувала ту найбільшу правду, яку часом не могли зберегти кращі історики. Ці пісні згодом давали поштовх творчій фантазії Тараса Григоровича та ставали історичною основою багатьох його творів («Гайдамаки», «Тарасова ніч»). З ними ви ознайомитесь у старшій школі.



Цінував поет і ліричні пісні. Які пісні називають ліричними? (Пісні, у яких висловлюються почуття автора до героя пісні, або розраховані на те, щоб викликати почуття слухачів.) Це рекрутські, бурлацькі пісні, пісні про дівочу й жіночу долю, про материнську любов.

Шевченкові дуже подобалися чумацькі пісні, які він чув з самого дитинства від свого батька. (Учитель демонструє фотографію літогравюри Г. Принцевського «Т. Шевченко слухає пісні», 1961.) Поет добре знав багатьох народних співаків, кобзарів, лірників, чудово описав їх у своїх літературних творах, закарбував їхні образи в живописних полотнах (Т.Г. Шевченко, «Сліпий»). Часто оригінальні вірші поета настільки наближалися до народнопісенного варіанту, що досить швидко переходили в народні пісні. Так, великого поширення набула пісня «Зоре моя вечірняя» з поеми «Княжна», яка була записана Т.Г.Шевченком від кобзаря.

Послухайте запис цієї пісні. Як ви гадаєте, за що її так полюбили люди?

Звучить запис пісні Г. Гладкого «Зоря моя вечірняя». Учитель вислуховує відповіді дітей і робить висновок.

Правильно, саме наспівність, мелодійність, музичність Шевченкових поезій, близькість до народнопісенної творчості зумовили їх надзвичайну популярність, стали причиною широкого музичного втілення в народній музиці. Недаремно відомий український композитор і вчений-музикознавець С. Людкевич писав про Т.Г. Шевченка: «Він не складав, а виспівував свої поезії, хоч і без мелодії».

За спогадами друзів поета, коли Тараса Григоровича було викуплено з кріпацтва й улаштовано на навчання до Академії мистецтв, він за роботою завжди тихенько наспівував, зачаровуючи товаришів і свого вчителя «великого Карла» (Карла Брюллова).

Учитель демонструє репродукцію картини Г. Меліхова «Молодий Тарас Шевченко у К. Брюллова», 1947.

Навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, Т.Г. Шевченко постійно перебував у гущі культурного життя столиці, відвідуючи театри, концерти, осередки творчої інтелігенції. Поет був знайомий із В. Бєлінським, В. Жуковським, І. Криловим, В. Стасовим, І. Тургенєвим, товаришував з С. Гулаком-Артемовським, А.Ф. Олдріджем, М. Щепкіним. Імена кого з цих діячів мистецтва вам знайомі? Хто вони за фахом?

Діти відповідають, а вчитель ілюструє їхні відповіді портретами діячів мистецтва: І. Тургенєв і В.Бєлінський - письменники, В. Жуковський - поет, І. Крилов - байкар, С. Гулак-Артемовський - композитор, співак, автор опери «Запорожець за Дунаєм». Учитель підказує.

Айра Олдрідж - негритянський актор-трагік, гастролював у Росії та в Україні. Відзначався майстерним виконанням ролей у п'єсах В. Шекспіра.

Шевченко і Олдрідж були добрими приятелями. У них було багато спільного: обидва - чисті, чесні душі, обидва - справжні художники, обидва змалку зазнали тяжкого гніту. Один, щоб потрапити до театру, який він пристрасно любив і до якого вхід був заборонений «собакам і неграм», найнявся в лакеї до актора, другого відшмагали за спалений під час малювання недогарок свічки.

Учитель демонструє репродукцію картини Т. Шевченка «Портрет Айри Олдріджа», 1858.



Михайло Семенович Щепкін - видатний російський актор, якого теж свого часу викупили з кріпацтва. Велика щира дружба зв'язувала Шевченка і Щепкіна. «Какая живая, свежая, поэтическая натура. Великий артист и великий человек! И, с гордостью говорю, самый нежный, самый искренний мой друг! Я бесконечно счастлив» (Т.Г.Шевченко).

Учитель демонструє репродукцію картини В. Савина «Зустріч Т. Шевченка з М. Щепкіним у Нижньому Новгороді», 1939.

Володимир Васильович Стасов - музичний критик, цінував талант поета і вважав романси М. Мусогорського на вірші Т. Шевченка кращими з написаних композитором.

Усе своє життя Т. Шевченко творчо спілкувався з композиторами, артистами, поетами, художниками, істориками, філософами, яких знала не тільки інтелігенція мистецьких осередків Києва, Москви, Санкт-Петербурга, а й уся Європа. Як свідчать літературні джерела, Тарас Григорович був добре обізнаний зі світовою художньою літературою та мистецтвом.

Дружба з артистами, співаками, композиторами впливала на світогляд поета, а його природна музикальність перелилася в чудові рядки його поезій та повістей. З музичних інструментів особливо любив Тарас Григорович віолончель. Тембр цього інструмента за своєю теплотою й виразністю наближається до звучання людського голосу. Як проникливо писав Т.Г. Шевченко саме про віолончель у повісті «Музикант». Читаємо: «Я вам, кажется, не писал еще о вилончели? Чудный, дивный инструмент!.. Боже мой, что за игрушка! Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет и плачет дивный инструмент... И если б я был два раза раб, то за этот инструмент продал бы себя в третий раз». Послухайте запис звучання цього чудового інструмента та скажіть, чому його тембр наближається до звучання людського голосу?

Звучить запис Па-де-де із балету П.І. Чайковського «Лебедине озеро».

Зворушливо. Т.Г.Шевченко пише про мазурки Ф.Шопена в повісті «Музикант»: «Не отнимая от струн, он заиграл одну из задушевних мазурок вдохновенного Шопена. Кончивши мазурку, он едва внятно проговорил: «Вот у нас свой бал». Проиграл он еще несколько музурок Шопена, одну другой лучше, одну другой задушевнее. К концу последней мазурки я заметил сквозь виноградные листья безмолвные лица многочисленных слушателей - то были горничные, лакей и форейторы приезжих господ. Они оставили окна, в которые глазели на немецкие танцы вымуштрованных господ и госпож и пришли послушать, как Тарас играет...».

Уявімо себе серед слухачів Тараса Федоровича. Ось одна з прекрасних мазурок Ф.Шопена.

Звучить мазурка Фа мажор Ф.Шопена у виконанні вчителя.

Т.Г. Шевченко добре знав конкретні твори кращих композиторів, В. Моцарта, Л. Бетховена, Й. Гайдна, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, М. Глінки, О.Дрогомижського... У бесідах і листуванні з друзями він часто згадував імена скрипалів, співаків, піаністів. Поет мав про них свою думку, виявляв глибоке розуміння музичних творів і давав правильну оцінку їх виконавської майстерності.

В. Моцарта і Л. Бетховена Шевченко вважав геніальними композиторами.

Читаємо в «Щоденнику» від 17.04.1858 про М.І. Глінку: «Вечером в цирке-театре слушал оперу «Жизнь за царя»! Гениальное произведение! Бессмертньш Глинка!»; від 01.10.1857 про виставку в Нижньому Новгороді: «Маленький оркестр в антрактах играл несколько номеров из «Дон Жуана» Моцарта прекрасно, может быть потому, что это очаровательное создание трудно играть не прекрасно».

Наведені приклади яскраво свідчать про те, що Т.Г. Шевченко був знавцем і шанувальником музики.

Звучить запис «Місячної сонати» Л. Бетховена. Один з учнів читає напам'ять вірш Вадима Скомаровського «Над Кобзарем».

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила «Кобзар»,

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Добре і щире Шевченкове слово[2].

Учитель показує дітям «Кобзар» Т.Г. Шевченка і демонструє репродукцію картини В. Касіяна ««Кобзар» став улюбленою книгою широкий мас», 1951.

Читати «Кобзар» народ став по-своєму: він почав його співати. І справді, важко назвати іншого поета, який би викликав своїми поезіями такий глибокий резонанс у творчості народу. Авторами пісень на Шевченкові вірші ставали музиканти, невідомі лірники й кобзарі. Поширеними ще за життя поета були в народі пісні на його вірші «Тяжко, важко в світі жити», «Нащо мені чорні брови» тощо. Імена авторів деяких пісень, що з'явилися в перші двадцять років після смерті поета, дійшли до нас. Так, автором музики до знаменитого «Заповіту» був полтавський музикант Г. Гладкий, пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» написав учитель латинської мови Д. Крижанівський, а «Думи мої, думи мої» - К.Борисюк[3].

Серед багатьох Шевченкових творів, музичне прочитання яких було започатковане ще в XIX столітті, особливе місце посідає «Заповіт». До втілення цього безсмертного твору Кобзаря неодноразово зверталися професіонали - і ті, хто жив в Україні, і ті, хто давно її покинув, композитори різних соціальних, національних, філософських, естетичних поглядів, які знаходили в цій полум'яній поезії відповідні ідеї та настрої (М. Лисенко, М. Вербицький, Г. Гладкий та ін.). Але «Заповіт» Г. Гладкого став улюбленою народною піснею, що передавалася з покоління в покоління в усній традиції. Подорожуючи по селах, музикознавці записували «Заповіт» Г.Гладкого, наче давно існуючу народну пісню.

Полум'яний «Заповіт» Т. Шевченка знайшов різні інтерпретації в музиці композиторів минулого і наших сучасників. І сьогодні він робить велике емоційне враження на слухачів, незалежно від їхньої національності, стверджує ідеї людської гідності й волелюбства. Послухаємо запис пісні Г. Гладкого «Заповіт» і спробуємо відповісти, чому ця пісня так впливає на людей.

Звучить запис пісні Г. Гладкого «Заповіт». Учні діляться своїми думками.

V. Підсумок виховного заходу.

- Тарас Григорович Шевченко - постать велична й унікальна. Серед світових геніїв важко назвати ім'я поета, вірші якого перелилися б таким широким потоком у музичні твори й охопили майже всі музичні жанри: пісні й романси, хорові мініатюри й розгорнуті хори, монументальні кантати, інструментальні п'єси, симфонічні поеми, опери, ораторії, балети. Інтерпретація поезії Т.Г.Шевченка в музиці розпочалася ще за життя поета й триває в наші дні. Досить нагадати, що на початку XX століття 227 поезій «Кобзаря» було втілено у 1500 музичних творах. Живе й могутнє слово Тараса Григоровича надихає до творчості багатьох композиторів у різних країнах - в Україні, Канаді, Росії, Америці, Франції... Але кожен із митців знаходить такі поетичні рядки, які найбільше торкаються саме його серця й збуджують невтомну думку.

Завдяки надзвичайній мелодійності та ритмічній віртуозності своїх поезій Т.Г. Шевченко здобув славу одного з наймузикальніших поетів світу. Народна пісня, любов до якої поет проніс через усе життя, стала матір'ю Шевченкової поезії. Вона виросла з фольклорної стихії, а потім продовжила побутування в усній народній творчій традиції.

Пісні на слова Т.Г. Шевченка мали значний вплив на українську народнопоетичну творчість. Вони внесли в народні пісні свіжі мотиви, ідеї, збагатили їх новим змістом, розширили мелодійне звучання. Перехід Шевченкових поезій у народний репертуар триває, кожне покоління і самодіяльних митців, і композиторів-професіоналів поповнює його новими зразками.

Звучить запис пісні Д. Крижанівського на вірші Т.Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

Літературно-музична композиція

"Т.Г.Шевченко й Батьківщина - частинка серця кожного патріота-українця"

Актова зала прикрашена стіннівками, присвяченими ювілею від дня народження Т.Г.Шевченка.

Кожен із учасників свята декламує вірші, цитати на авансцені, для цього вони поступово збираються на сцені у гурт півколом.

Камерне виконання учнівських творів, присвячених творчості Т.Шевченка

Учні виконують пісню В.Книш "Наш пісенний рай".

Ведуча : "Я вас вітаю з березневим днем! І все-таки зійдуть сніги - і нам привітно усміхнуться дерева своїм листям, трава і квіти... І прилетять гуси-лебеді...

Такого ж березневого дня колись принесли лелеки до кріпацької хати маленького хлопчика. Його назвали Тарасом. Ріс він швидко і дивувався красі, бо вмів її бачити."

Пісня В.Книш "Звіримо думи з Тарасом" .

1-й учень читає поезію "Не забудьмо козацькую славу!" (автор - Фостяк Світлана):

У степу татарин рище,

Дикий вітер стогне, свище.

Враз знайшло вороже око

Селище, що так жорстоко

Зараз буде вбите, зрите,

Між колодками забите

І журбою оповите,

Жахом й страхом перебите...

Вже ординці вниз збігають,

Ген, із пагорба злітають,

Мов шуліки, свою здобич

З високості виглядають...

Вже біжать по полю коні

До села, що в гаю-лоні

Розстелилось на припоні...

Б'ють копитами пшеницю -

Стиглу, ярову пашницю,

Що не вродить більше так!..

Розсівають в полі мак...

Враз блиснула рідна криця!

Й там, де чистая криниця,

Вийшло військо козаків -

Запорізькіїх орлів.

Ставши міцною стіною

Й боронившись у двобою,

І поклавши головою,

Дехто впав у цім бою -

Захистив сім'ю свою.

Не забудьмо ж ми козачу

Вічну славу й вірну вдачу!

Запорожці рятували рідні села

І звільняли наших предків від навали...

Не забудьмо ж міцну силу,

Не забудьмо ж вічну славу,

Щоб даремно не пропали,

В наших душах не згасали!

З'являються музи.

1-а Муза ("Добрий день, Вкраїно!" - автор Симон Леся):

Добрий день, Вкраїно,

Гарна й молода!..

Ти садами вкрита,

І цвітуть поля.

Мати-Україно,

Ти для нас - усе!

Ми твоя родина

Й шануємо тебе.

Сонце - це обличчя,

Сукня - це земля,

Жито і пшениця -

Русая коса.

Подаєш ти руку

Нам в потрібний час,

Щоб не терпіти муки,

Як кріпаки в минулий час.

Тепер щасливі діти!

Зростаємо ми всі

І будемо радіти

У ці щасливі дні!

2-а Муза ("Пам'яті пращурів" - автор Бондаренко Олена) :

На нашій славній Україні

Іще здавна народ страждав,

Від інших злих чужих народів

Він лише муки діставав...

Корився наш народ неволі,

Завжди й повсюди - у ярмі...

І жив він, як писав Шевченко,

"На нашій, не своїй землі".

Ідуть роки, пливуть століття...

І в мареві тих самих літ

Нам хочеться сказати предкам:

"Подяка щира вам усім!

Подяка всім, хто Україну

Своїм життям обороняв!

Подяка й тим,

Хто нашу землю

У власних віршах прославляв!

Про славні-пречудові твори

"Чужі" почують ще не раз!

Можливо, завдяки тим творам

Поважатимуть і нас.

1-й учень ("Звеличмо Україну!" - автор Фостяк Світлана):

Щоб була в нас Україна

Завжди молодою,

А мова - вічною,

А пісня - гучною,

Станьмо разом всі докупи

Живою стіною,

Захистимо нашу долю

Від свавілля бою!

Збережімо рідну мову,

Державність і славу!

Це ми з вами - браття й сестри -

Маємо по праву.

Боронили наші предки

Її власним тілом,

Підіймали вище духом,

А звільняли - ділом.

Тож не даймо чорним чварам

Зайти до нас в хату,

А звеличимо Вкраїну,

Щоб стала багата!

Ведуча: "Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме." По смерті батьків малого Тараса взяли під свої крила дві музи - Муза живопису та Муза поезії, - щоб зростити і повести у вічність:

Ой горе тому лебедоньку самому,

Що поросло біле пір'я на ньому..."

2-й учень ("Душа Великого Кобзаря - про Батьківщину" - автор Фостяк Світлана):

Боже, бачиш - Україна!

Це - наша країна.

Чуєш, Боже, - пісня ллється!

То наша родина.

То заплаче, то сміється,

Наче та дитина...

Раз застало її горе,

Другий раз - вже й смішно,

Бо робить одне й те саме

Наче й надто грішно...

Та підемо лишень, Боже,

Подивимось далі:

Онде й Київ -

То столиця теперішніх панів.

Та подивимось на села,

Ті гарненькі, милі,

Що колись жили в них люди

Й потім залишили...

Скрізь - високі, наче скелі,

Величні будинки,

Що вночі горять, як свічки,

А вдень - як крижинки.

Де й поділись тії села!..

Тільки - десь, місцями...

Але вже не ті, що були

З вишнями-садками...

1-й учень ( "Майбутнє України" - автор Фостяк Світлана):

У майбутньому я бачу Україну,

У майбутньому я нею в ній живу.

Гаї густі, поля, шовкові ниви!..

Я мрію в них - і все це наяву.

Блакитний небосхил величний,

Чистіший зоряних висот.

Цей краєвид просторий, вічний,

Дорожчий людям буде за всіх чеснот.

Я бачу віру, правду і натхнення,

Що всюди: тут і там - і скрізь.

Й немає сірого, як попіл, хмаровиння,

Що в нас було колись...

Усі щасливі, радісні, привітні

Та рідну мову пестять на вустах!

Вже почали горіть "вогні досвітні",

Що Україні вірний вкажуть шлях!

Пісня В. Книш "Мова нашого народу".

2-й учень ("Т.Г.Шевченку присвячується" - автор Сауляк Ірина):

Багато слів уже сказали,

Багато книг надрукували...

А скільки можуть ще сказати,

Щоб ще гучніше прославляти!

Але чому ж не визнавали,

Чому тоді не цінували,

Коли Ти міг іще творить,

Коли Ти міг в цім світі жить?!

О ні, прості всі люди знали,

Тому Тебе всі поважали,

Бо паничів Ти не боявся

І за селян всіх заступався.

А правда з уст Твоїх лунала

І панству зовсім не давала

Спокійно жить

І чорнії діла вершить.

Тому в тюремні каземати

Та до Сибіру у солдати

Тебе так часто відряджали,

Щоб там навчався ти мовчати.

Хтось скаже:

"Устрій був зухвалий,

Тому Його так зневажали..."

А може, і сьогодні,

Якби вродивсь такий смільчак,

Його б не обминув Твій шлях...

3-й учень ("Про поему "Катерина" - автор Бондаренко Олена):

Кобзар твором отим

Нам хотів показати,

Що багатших за себе

Не варто кохати.

Хоч насправді для того,

Щоб щиро кохать,

Можна всі перешкоди разом подолать.

Соціальна нерівність - насправді пусте.

Головне - почуття,

А все інше прийде!

(2-й і 3-й учні відходять.)

1-а Дума ("Кохання Катерини" - автор Бондаренко Олена):

Офіцера Катря полюбила...

Проти волі батька все робила:

У садочку часто з любчиком гуляла,

Лагідно до нього промовляла,

З милим ночувати залишалась

І за вчинки свої не каралась.

Згодом той москаль її покинув.

Сподівалась дівчина: не згинув!

Береже під серцем, як скарбницю,

Їх із офіцером таємницю.

А коли дитина народилась,

Жінка гіркими сльозами вмилась.

Від доньки рідня вся відцуралась -

Катря за помилки вже карталась...

Про що ж люба доня міркувала,

Коли у садочку ночувала?!

Довелось покинуть те, що мала:

Не на втіху - на біду - матір'ю стала!

Зустріч з милим її згубила -

Сиротиною дитину залишила...

Ось синок Катрі підріс,

Бачив він багато сліз...

Офіцер про все забув,

Мабуть, безсердечним був.

(Учениця відходить.)

4-а учениця ("Катерина довірлива й знедолена" - автор Бондаренко Олена):

Чи то правда була,

Чи то вигадки злі,

Та в усякому разі

Вони надто сумні...

Бо ж і в наш час

Є сотні знедолених мам,

Що говорять:

"За нього життя я віддам!"

Катерина так само

Любила й жила...

Їй здавалось,

Що милий далекий від зла.

Та невдовзі пропав її сон нанівець,

Бо в усього хорошого є свій кінець.

Хто покинув її, не картався за це,

Не ховав через сором своє він лице.

Тій, кому обіцяв пролюбить все життя,

Залишив він під серцем свій слід - немовля.

Цим Катря надію здобула у житті,

Та лишилася довірлива насамоті...

От із надією в серці, з дитям на руках

Проклала Катруся до милого шлях.

І той шлях став останнім в жорстокім житті...

Не хотіла довіку прожить всамоті.

І, покинувши сина у хвилини лихі,

Підійшла бідолашна до тієї ріки...

Саме так заплатила за те, що любила,

І за те, що повірила в щастя своє.

Та хіба ж вона знала, що недолюда кохала,

Що кохання її тільки зло принесе?!

Її ж батько сварив, їй же мати казала!

Та дарма: не послухала Катря тих слів!

Якби знала, повіки його б не кохала,

І кохання вогонь у могилу б не звів!

(Учениця відходить.)

5-а учениця ("Про творчість Великого Кобзаря" - автор Бондаренко Олена):

У творах Шевченка гірка правда розкрита,

Бо наша країна сльозами полита...

Писав він про те, що в душі наболіло,

І мріяв, щоб сонечко завжди нас гріло.

Він прагнув відкрити нам з вами очі!

З тих пір пролетіли незлічені ночі...

Мабуть, його мрії все ж не здійснились,

І очі в нас на цей час "не відкрились"!

І все ж у душі ще тліє надія,

Що все ж таки збудеться Генія мрія,

Що ми безтурботно колись заживемо,

По хвилі життя в ті часи допливемо!

(Учениця відходить.)

6-а учениця ("Шевченкові думи" - автор Фостяк Світлана):

Шевченко думами своїми

Надію в нас колись вселяв,

Що буде наша Україна

Цвісти серед усіх держав.

Він бачив в мріях Батьківщину

Багату щедрості й добра,

Що нам палку дає надію

На кращий час і майбуття.

Були тортури та невдачі

У долі нашого митця,

Але він світ тяжкий той бачив

У своїх творах до кінця.

Тепер держава не змінилась:

І зараз бідна та сумна...

Лише кріпацтво відмінилось

Й татарської орди нема.

Таке-то життя в Україні,

У цій родючій Батьківщині,

Що нас годує та ростить

І біль той, завданий людьми, терпить...

Ті мрії, сповнені надії,

У думах нашого митця ще не збулися,

Але, може, країна наша процвіте

В майбутньому, як квітка ружі...

(Учениця відходить.)

7-й учень ("Що таке Батьківщина?" - автор Тисик Олена):

Моя Україно! Мій краю єдиний!

До тебе завжди я в думках серцем лину.

Хоча б довелося поїхать в чужину,

Повір: я ніколи тебе не покину!

Для мене ти - сонце,

Що світить у небі.

Для мене ти - жито,

Що стигне в полях.

Для мене ти - клен,

Що росте під віконцем.

Для мене ти - вишня,

Що стигне в садках...

Що ж таке Батьківщина?

Про це знає найменша дитина!

Ти тільки спитай -

І кожна людина тобі відповість,

Що це - Україна!

На цій прекрасній землі

Росли наші пращури щирі,

На цій чудовій землі

Народилися й ми - щасливі!

8-й учень ("Країна, в якій я живу" - автор Звєрєва Ганна):

Забути тебе неможливо

Й викреслити зі свого життя,

Бо ти - моя Батьківщина,

Чудова країно моя!

Країна, в якій я живу, -

Прекраснеє сонечко миле.

Всім серцем її я люблю!

Душа лиш до неї й лине!

Краса, що вражає і зве

Мене у поля та лісочки...

Я йду за тобою крізь зле:

Ти - мати моя, а я - дочка!

7-й учень ("Україна -діва" - автор Фостяк Світлана):

Україна наша - діва,

Гарна, рідна і щаслива.

Скупана в росі світанком -

Цим прекрасним свіжим ранком.

Вдягнена в сорочку шиту

Маками й оксамитом.

Коси свої розпустила,

Землю пахощами вкрила.

Заплела вінок з барвінку,

М'яти, рути й материнки.

Одягла його на себе -

Й стало голубішим небо!

Євшан-зілля назбирала

Й до хустиночки поклала.

Полюбила, вигляділа

Нас прекрасна наша діва

Й на літа благословила...

9-а учениця ("Моя Україна" - автор Коновал Наталія):

Україно моя, чорноброва дівчино!

Усміхнися мені,

Я чекаю, як щастя, цього.

Я бажаю, щоб ти була вільна й вродлива,

І весела, чарівна, як казка, була,

Щоб не знала біди та розлуки тяжкої,

Щоб у мирі з усіма спокійно жила

І всміхалась усім пишно вбрана й щаслива,

І щоб віра, надія, любов твоя завжди жила!

Незалежна Україно! Суверенна, вільна!

Домоглася свого права бути самостійною!

І тепер ти разом з нами весело смієшся,

І, як колос золотистий, ти до сонця в'єшся,

І всміхаєшся, вродлива, бо тепер - щаслива!

Незалежна Україно! Суверенна, вільна!

Я люблю, що живе в тобі, Нене!

Я люблю твій народ і тебе!

І я знаю: живеш ти для мене,

І все, що є в тебе - моє!

10-а учениця ("Українське поле" - автор Фостяк Світлана):

Українське поле чисте пашить, золотіє,

Колосками вигинає, як вітер повіє...

Пнеться колосок до сонця та зерно тримає,

Своїм плодом стебіль довгий до землі згинає.

Край дороги в жовтім морі волошок доволі,

Як ті стрічки у Марічки заплели дві долі.

Одна доля - то тополя, що стоїть у полі,

Вже й не мріє, і не мліє, бо не має волі...

Друга доля - сиротина, що нема й крихтини,

Ані щастя, ані хліба, щоб вижить з нуждини...

Та тримає їх у світі любов до Вкраїни,

Її милість й ласка Божа, що не дасть загинуть.

Патріотизм у їх душах живе й буде жити,

Бо отого жару серця не можна згубити!

11-а учениця ("Природа України" - автор Фостяк Світлана):

Українськая природа...

Незбагненна її врода:

У бурхливих ріках - чиста вода,

Й тепла, й лагідна погода...

У Карпатах, на Поліссі

Свіжо й чисто скрізь у лісі...

Заєць, білочка, куниця,

Пробігає ще й лисиця.

Дятел дупла вибиває,

Соловейко душу крає,

А вночі сова гуляє,

В полі гризунів шукає...

Знову день настав у краї:

Річка синяя тече,

І сорока скрекоче,

Цвіркуни в траві співають,

Пастухи в сопілку грають,

Соковиті луки сполонили

Наші милі вівці білі,

На полях корови й коні

Випасаються на волі...

Це наш край, наша природа -

Незбагненна її врода!

12-а учениця ("Батьківщина" - автор Фостяк Світлана):

Батьківщина - наша ненька -

Ростить нас, годує,

Нашу працю та культуру

Любить і шанує.

Соловейко в ріднім краї

Нам пісні співає,

А шум гаю біля річки

Душу звеселяє...

Грає вітер на трембіті,

Квіти колихає,

А зозуля звисокості

Роки надбавляє...

Сонце землю зігріває,

Гарні квіти розпускає,

Теплі промені кидає,

Сяйво розлило навкруг -

Видно вдень весь виднокруг!

Битий шлях веде до гаю:

Там блаженно, як у раю...

Дорога в полі осяйна,

Колосся житом дихає,

Волошок синій дим вкрива -

Поля навколо звеселя...

Шовкові трави на лугах

Вкривають рідні пагорби...

Пташки, метелики мрійливо

Снують над ними, пурхають...

А рідний праліс дихає квітками,

Там свіжо малиною пахне...

13-й учень ("Велич України" - автор Фостяк Світлана):

Вражає велич України!..

Й несе її через літа

Ця дивовижная ріка Дніпро -

Прозора, тиха, чиста...

...і блиск церковних куполів,

соборів і монастирів...

Ліси густі, зелені, хвойні,

Повиті маревом віків.

Дуби і клени, і тополі

Стоять поміж стежок-ярків.

І вітер свіжий дме поволі,

Перебираючи гілки,

Що розпустила серед поля

Калина грона-ягідки...

У небі журавлі курличуть,

Стинаючи блакить ключем,

Й хмаринки білі сонце кличуть,

Бо вже пролилися дощем.

Промивши землю Батьківщини,

Пливуть собі далеко вдаль,

Роси залишивши краплини,

Що блискотять, як той кришталь...

І райдуги дуга сяйнула

Одним кінцем за небокрай,

А іншим - барвами майнула

Й спустилася у рідний край.

14-й учень ("Україно, ти на волі" - автор Фостяк Світлана):

Україно, ти на волі,

Наче маківка у полі, -

Гарна, радісна, привітна,

Навіть стала ще й тендітна...

Вибираєш такі барви,

Щоб заклали в душу радість,

Радість чистої любові

До Вкраїни молодої.

Патріотів виглядаєш,

Щоб себе оборонити,

Вірі й правді послужити...

Про них все давно ти знаєш,

Їх годуєш й напуваєш.

Дар народний світлий маєш:

Всіх людей ти об'єднаєш,

Мир і злагоду вселяєш

В дім до кожної родини

Й в серце любої дитини,

Що прийшла недавно в світ

Й має дуже мало літ.

Власноруч ти колихаєш,

Пестиш і благословляєш

Ту маленькую людину,

Що вже любить Батьківщину

Й зна про рідную Вкраїну.

Україно, ти на волі,

Наче маківка у полі, -

Гарна, радісна, привітна...

Буде в тебе доля світла!

(Відходять.)

Пісня В.Книш "Україна-мати".

15-й учень ("Ой, заспівай, бандуро!" - автор Фостяк Світлана):

Ой, заспівай, бандуро,

Про запорізьких козаків!

Ой, розкажи, бандуро,

Про мужніх тих січовиків.

Хай лине музика з віків,

З колишніх тих років,

Коли ми знали чумаків,

Що, посідавши на волів,

Йшли в Крим по сіль...

І біль... Ти передай той біль...

І страх, і небезпеку,

Що чигала на чумаків в дорозі...

І відкіль...вертався мало хто

Або вертав каліка,

Що на могилі його брата

Давно вже їсть шуліка...

Ти заспівай, ти передай

Усе, що в нас було...

І українськая душа

Повернеться додому

З чужих, далекіїх земель,

Щоб зрадіть рідному Поліссю,

Полю чи селу,

Аби пізнати волю,

Яку пізнали в давнину

Діди батьків й батьки дідів,

Гуляючи по полю..

Ведуча: "Шевченко з'явився на світ весною, щоб стати совістю України, її величчю. Він народився 9 березня 1814р.

А 9 березня 1914р., незважаючи на заборону російських сатрапів столітнього ювілею - загрозу тюремного ув'язнення, - патріарх грузинської культури А. Церетелі скликав грузинських митців. Б'є восьма вечора, вирує столичний театр опери та балету, асистенти-учні під руки вводять 74-річного Церетелі на сцену, зала затихає: патріарх прямує до центру сцени, де в обрамленні квітів височить портрет Великого Кобзаря України. Церетелі просить допомогти йому опуститися перед ним на коліна - і завмерла зала чує, що вуста великого мужа Грузії промовляють слова, які відразу стають крилатими: "Спасибі тобі, Батьку Тарасе, що ти навчив мене любити Грузію."

16-й учень ("Пам'яті Великого Кобзаря" - автор Денищук Ганна):

Ти бачив те, чого не бачать інші,

Переживав, мов батько, за свій народ.

Та бачив ти погане лише - в лютих,

А в рідних ти цього не помічав.

Любов до Батьківщини тебе губить...

А знав би ти народ в мої часи,

То плюнув би на них і з серцем,

Повним жахом, сказав би:

"Навіщо ми вмираєм за таких, як ви,

За вас, які не люблять рідну мову,

Які говорять вражою?! Ех, ви!..

Страждав і я, і друзі мої милі

За вас - нікчемні, бідні та скупі!.."

Тож наш обов'язок, як патріотів, -

Іти шляхами Кобзаря,

Щоб відродити Батьківщину

Та жити в славній Україні

На заздрість нашим ворогам!



Пісня В. Книш "Пісня про Т. Шевченка".

17-й учень ("Поема про Т.Г.Шевченка" - автор Фостяк Світлана):

Я на Тарасовій горі...

Стою, і біль мене проймає:

Шевченко жив о тій порі,

Що кожен з нас про неї знає.

Пора жалю, пора знущань

Над бідним людом, як над звіром,

Що скуштував той смак страждань

Й поліг в ярмі у землю з миром!

Душа митця завжди крилата,

В неволі, волі й вічності...

Завжди велика та завзята,

Й могутня зброя в міцності.

Ти хоч прикуй її до скелі,

Замкни під всі замки земні,

Все ж вирветься вона з неволі

Й полине звістка по землі,

Що вистачило їй снаги!

Снаги до вищих прагнень люду,

До забуття суспільних прав.

Снаги - відчиститись від бруду,

Що підлий пан на них пролляв.

Ніхто не зможе зупинити!

Ніщо не змусить відступити!

І вирветься душа з неволі,

Хоч і проллє багато крові!

Так бився наш Тарас завзято,

За людське право й рідну мову,

Хоч заплатив за це багато,

Бо "мав із тюрмами розмову".

Як шаблю, слово він тримав.

За щит - молитву щиру мав.

Одним із перших він "рубав"

Дорогу в край цілющих трав.

Цілющих трав, що проростають

В крилатих душах - і тоді

Бальзам корисний вони мають,

Яким лікуються всі люди -

Усі: старі та молоді.

Бальзам цілющий - то наука,

Яка корисна для усіх:

І для дорослих, і малих.

Наука всіх митців завзятих, що

"треба братись до роботи

і не коритися дрімоті".

А трави - паростки завзяття,

Важкої праці, віри, мрій,

Що проросли у душах, браття,

Із зерен волі та надій!

Молились всі - боролись одиниці

За кращий світ, за краще майбуття...

І душі "воїнів" снують ще по каплиці,

Щоб подивитись на сьогоднішнє буття.

Мабуть, Шевченко, як воїн, ще блукає

Й милується сьогоднішнім життям,

І на плоди своєї праці споглядає,

Й порівнює теперішнє і те життя.

Я сяду біля синьої води,

Що плеще хвилями об береги Дніпра,

І придивлюся до природи,

Яку сходили різнії народи...

Прегарна, буйна зелень на деревах

І соковиті трави на землі,

Дзвенять до утрені всі дзвони у церквах,

Їх куполи у вранішній імлі.

Лунає спів пташок, шумить вода,

І перше сонячне проміння

З-за крон каштанів вигляда.

Не чути зайвих рухів у природі,

Як кажуть в нашому народі.

Ось тут, в цім місці, в прохолоді,

Я думу думаю свою

Й вбачаю образ у природі,

Що дав мені свою снагу.

Тарасів дух живе і буде жити,

А з ним - його високая мета.

Його мета - щоб всі дорослі й діти

Любили мову й волю,

Що Божа ласка їм, як дар, дана,

За що боровся Він з таким завзяттям,

За що карали чесного митця,

За що у владі слалися прокляття

На душу "воїна" - народного отця.

Та не даремно бився той вогонь,

Що намагався душі запалити

У людях, злиднів і страшних вигнань!

Усе ж жаринка має жити!..

Багато видатних людей

Пішли по стежці Кобзаря.

"Кобзар" зробив з них, ще з дітей,

Крилаті душі "на митця",

Що заіскрились, як зоря...

Й зоря горіла й розгорялась,

У нашім краї розросталась.

І світлий, її чистий блиск

Митці несли мов обеліск!

Тараса учні - ці митці -

З минулих літ мудрі гінці.

Нам шлють вони палкий привіт -

Своєї творчості політ.

І українську мову-мати

Повинні ми найбільш кохати

За ті зусилля та турботи,

Що знали місце в цій роботі.

За вклад душевний і сердечний,

Що внесли в неї всі митці,

Працюючи в той вік колишній,

Для неї віддали маленьку часточку душі.

Тож ушануймо їх зусилля

Й дорогоцінний вічний дар,

Проростимо цілюще зілля

Заради предків й наших прав!

Любімо мову українську,

Як солов'їний красний спів!

Й спілкуймось нею в повсякденні,

Щоб зрозуміти сутність слів!



Всі: "Ми тебе не забули, Тарасе!"

(Поступово підходять, шикуються у три ряди і, вклоняючися, сходять зі сцени.)





 
 
X

Чтобы скачать данный файл, порекомендуйте его своим друзьям в любой соц. сети.

После этого кнопка ЗАГРУЗКИ станет активной!

Кнопки рекомендации:

загрузить материал