• Учителю
  • Другое
  • Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Автор публикации:
Дата публикации:
Краткое описание:
предварительный просмотр материала



МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ



Харківський національний університет внутрішніх справ























МАКРОЕКОНОМІКА



Підручник







































Харків 2016

УДК 330.101

ББК 65.012









































Кравчук Ю.Б.

МАКРОЕКОНОМІКА: Підручник. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.





Пропонований підручник містить логічно структурований матеріал, який охоплює всі теми нормативного курсу «Макроекономіка».

Розрахований на студентів економічних спеціальностей освітнього рівня бакалавр.

Буде корисний аспірантам, здобувачам, викладачам вищих навчальних закладів, а також спеціалістам-практикам, усім, хто прагне оволодіти знаннями з мікроекономіки.







© Кравчук Ю.Б., 2016

© Харківський національний університет внутрішніх справ

Вступ



В умовах ринкових відносин у народному господарстві України виникло безліч проблем і невирішених питань. Розв'язання їх потребує використання наукових засобів, які має у своєму арсеналі економічна теорія і, насамперед, така її складова як макроекономіка.

Предметом вивчення навчальної дисципліни є закономірності, що характеризують розвиток економічних систем на макроекономічному рівні, визначення механізмів державного регулювання та факторів економічного зростання.

Метою викладання навчальної дисципліни «Макроекономіка» є засвоєння системи економічних знань, на яких базується сучасний макроаналіз; набуття навичок дослідження агрегованих показників економічного та соціального розвитку національної економіки шляхом використання універсального інструментарію та макроекономічного моделювання. Забезпечити підготовку фахівців до виконання майбутніх фахових завдань в галузі економіки.

Виходячи з мети навчальної дисципліни, її основними задачами є формування у фахівця знань про механізм функціонування національної економіки та вмінь з оцінки та прогнозування макроекономічного становища країни і економічної політики, необхідних для вирішення професійних задач; формування уявлень, необхідних для системного підходу в прийнятті рішень в галузі обліку і аудиту.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

  • закономірності й загальні тенденції розвитку економічних процесів на макрорівні;

  • виділяти складові макроекономічні агрегати та зв'язки між ними;

  • методичні основи обчислення макроекономічних показників, прогнозування макроекономічного розвитку;

  • прояви циклічності та індикатори економічного циклу;

  • фактори, що визначають обсяги виробництва, темпи економічного зростання країни; рівень зайнятості ресурсів; динаміку цін, причини та наслідки інфляції; обсяги споживань, заощаджень, інвестицій, рівень ставки відсотку, обсяги експорту, імпорту, стан платіжного балансу країни, динаміку валютного курсу;

  • макроекономічні теорії, концепції, моделі, обґрунтовані світовою та вітчизняною наукою й апробовані економічною практикою;

  • інструменти і цілі бюджетно-податкової і грошово-кредитної політики; політики зайнятості та соціального захисту населення;

  • основи зовнішньоекономічної державної політики.

вміти:

  • застосовувати макроекономічні моделі для оцінки і прогнозування процесів на макроекономічному рівні;

  • проводити оцінку макроекономічного становища країни;

  • обґрунтовувати заходи системи макроекономічного регулювання, наслідки економічної політики держави.

Мати уявлення про місце дисципліни в системі наукових знань та про загальну картину функціонування ринкової економіки як цілісного організму; перспективи розвитку реальних процесів на макрорівні.



Розрахований на студентів економічних спеціальностей освітнього рівня бакалавр.

Буде корисний аспірантам, здобувачам, викладачам вищих навчальних закладів, а також спеціалістам-практикам, усім, хто прагне оволодіти знаннями з мікроекономіки.



ТЕМА 1. МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА





1.1. Поняття макроекономіки як науки.

1.2.Суб'єкти, об'єкти та предмет макроекономіки.

1.3.Економічні системи.

1.4.Методи та моделі макроекономіки.



Навчальна мета: визначити місце дисципліни в системі наукових знань; про те, як впливає на ефективність економіки зростання рівня зайнятості, раціоналізації розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів; про зв'язок між макроекономікою та економічною політикою.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • роль макроекономічної науки у суспільстві;

  • основні проблеми макроекономіки;

  • предмет макроекономіки як науки;

  • об'єкти вивчення макроекономіки;

  • у чому полягають позитивна й нормативна функції макроекономіки;

  • типи економічних систем та їх відмінності; особливості перехідної економіки України;

  • суть поняття "національна економіка" та її основні економічні суб'єкти; шляхи підвищення ефективності національної економіки;

  • основні інститути макроекономіки;

  • як діє ринковий механізм;

  • основні цілі економічної політики держави;

  • які вчені внесли значний вклад у розробку теоретичних засад макроекономічної науки.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • розрізняти пізнавальні та практичні функції макроекономіки;

  • обґрунтувати роль макроекономіки;

  • розрізняти між собою основні типи економічних систем;

  • охарактеризувати основні моделі змішаної економіки; показати взаємодію суб'єктів змішаної економіки у ринкових умовах.

  • з'ясувати регулюючу роль ринку в умовах змішаної економіки.

  • дати характеристику сутності та особливостей перехідної економіки.

  • охарактеризувати зв'язок між методологією макроекономічної науки та макроекономічним моделюванням.







1.1. Поняття макроекономіки як науки



Економічна теорія аналізує господарське життя на двох рівнях: мікроекономічному та макроекономічному. Коли аналізуються конкретні фірми і домогосподарства, окремі товари та ресурси, галузі й ринки, це є мікроекономічний аналіз, або мікроекономіка.

Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну або світову економіку в цілому. Макроекономіка формує наше уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні.

Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням, своєї зрілості вона досягла в 30-х роках XX ст., в період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику. Але свій початок макроекономічна наука бере ще з епохи середньовіччя (з XVI ст.).

Межі між мікро- та макроекономікою досить умовні. В економічній теорії деякі проблеми розглядаються одночасно як на мікро-, так і на макрорівні, зокрема, коли аналізується стан справ у конкретних галузях і на окремих товарних ринках, коли аналіз ситуації є важливим як для конкретних підприємств цих галузей, так і для економіки країни в цілому. Тому деякі економісти пропонують використовувати термін "мезоекономіка" для аналізу цієї пограничної сфери, до якої належать галузі та ринки.

Більше того, мікроекономічні одиниці, разом узяті, формують макроекономіку. Для цього в економічній теорії застосовується так зване агрегування, тобто об'єднання в укрупнену єдину групу економічних показників, які характеризують сумарну економічну діяльність господарюючих суб'єктів суспільства.

Так, наприклад, національна економіка складається з таких агрегатів як: домогосподарства, підприємства, держава. Досліджуючи зв'язки між агрегатами, макроекономіка оперує агрегованими узагальнюючими показниками (наприклад, валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національне багатство та ін.). Водночас ця наука широко використовує середні величини, наприклад доход на душу населення.

Макроекономіка як наука особливу увагу приділяє чотирьом складовим національної економіки: сферам виробництва, зайнятості, цін але та зовнішньоекономічним зв'язкам.

До цілей макроекономіки відносять: економічне зростання; повну зайнятість; економічну ефективність виробництва; стабільний рівень цін; справедливий розподіл доходів; соціальний захист; оптимальний платіжний баланс; економічну забезпеченість громадян; зовнішньоекономічну безпеку та економічну свободу.

Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги.

Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме тому макроекономіка є необхідною й дуже корисною наукою. Вона з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, що мусить запобігати глибоким спадам виробництва та інфляції, які підривають підвалини суспільства.

До інструментів макроекономіки відносять: фіскальну (бюджетно-податкову) політику; монетарну (кредитно-грошову) політику; стабілізаційну політику; політику регулювання доходів; зовнішньоекономічну політику.







1.2. Суб'єкти, об'єкти та предмет макроекономіки



Визначення об'єкта макроекономіки витікає з розмежування її як науки з мікроекономікою. Оскільки макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію усієї сукупності економічних суб'єктів, то вона має формувати наукові уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні.

Об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто певна економічна система в цілому та її агреговані параметри, що історично склалися.

Досліджуючи агрегати, макроекономіка прагне дати загальну картину структури економіки і зв'язків між цими агрегатами.

Головними ознаками національної економіки вважаються: наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці; загальне економічне середовище, в якому ці суб'єкти функціонують (єдине господарське законодавство, єдина грошова система, фінансова система); загальний економічний центр, який контролює діяльність суб'єктів, - держава; система економічного захисту (національна політика протекціонізму, політика квотування, політика ліцензування тощо).

В національній економіці виділяють такі основні макроекономічні суб'єкти: домашні господарства, підприємницький сектор, державний сектор, сектор фінансових установ та зовнішньоекономічний сектор.

Предмет макроекономіки обумовлюється її об'єктом і може бути визначений як функціонування механізмів національної економічної системи.

Макроекономіку поділяють на позитивну і нормативну.

Позитивна макроекономіка - констатує факти й залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження, тобто відповідає на питання як воно є. Позитивні твердження мають описовий характер, наприклад: "Рівень інфляції становить 15 %".

Нормативна макроекономіка - напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад: "Інфляцію потрібно зменшити".

Нормативна макроекономіка є науковою основою для розробки економічної політики держави.

Економічна політика - це система економічних заходів держави з метою досягнення поставлених суспільством цілей. У ширшому трактуванні економічна політика - це вплив на економічну поведінку людей.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв'язки й залежності, властивості національної економіки називають позитивною макроекономікою або макроекономічним аналізом.

Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, процеси та явища економічного життя суспільства.

Важливі напрями макроекономічного аналізу: вивчення рівня життя, зайнятості, соціального захисту населення, рівноваги між попитом і пропозицією на окремих ринках і в масштабах національного ринку.





1.3. Економічні системи



Залежно від форми власності відрізняють одну економічну систему від іншої. Якщо розглядати поступ економічних систем в історичному аспекті, то можна чітко виділити три основні типи економічних систем: ринкову, командно-адміністративну та змішану економіку.

Основними елементами економічної системи є:

механізм узгодження діяльності суб'єктів господарського життя або способи розв'язання основних проблем економіки;

механізми реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага;

механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту.

Ринкова економіка - характеризується приватною формою власності на економічні ресурси та використанням ринкового механізму для регулювання економіки. В такій системі кожен суб'єкт прагне досягти максимального прибутку на основі індивідуального прийняття рішень.

Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна економіка - це економіка, в якій панує споживач.

Конкуренція - це економічне суперництво й боротьба між приватними й колективними товариствами та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва й збуту, за привласнення найбільших прибутків.

Змагання за споживача на конкурентному ринку товарів та послуг орієнтоване на максимальне задоволення потреб споживачів й отримання прибутку.

Командно-адміністративна (або планова) економіка є прямо протилежною ринковій. Вона заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Ринок у цій системі самостійно не функціонує, а також є об'єктом планування.

Змішана економіка поєднує у собі різні форми власності й два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Співвідношення між державним і ринковим регулюванням у різних країнах неоднакове.

Трьома найтиповішими моделями змішаної економіки є: американська, японська та шведська моделі.

Американська модель змішаної економіки - основу моделі становить система всілякого заохочення підприємства, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставляться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.

Японська модель змішаної економіки - характерним є активне втручання держави в економіку для створення такого макросередовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування. Розв'язанням соціальних завдань безпосередньо займаються корпорації та об'єднання.

Шведська модель змішаної економіки - характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики , вона є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології, її часто називають розподільчим соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу.

Але кожна з названих моделей не в змозі вирішити всієї різноманітності макроекономічних процесів держави. Тому вони повинні взаємодоповнюватися, щоб мати реальніше уявлення про економічне життя.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної економіки, характерним є перехідний період.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період усі суперечності загострюються, зростає їх кількість та інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки (зокрема, які теж були характерні і Україні) є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесів приватизації й роздержавлення власності; здеформована монополіями та інфляцією система цін; часткова втрата керованості макроекономічними процесами тощо.





1.4. Методи та моделі макроекономіки



Макроекономіка використовує широкий спектр методів, а саме:

абстракцію - уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища й ігнорування несуттєвих його ознак;

аналіз - уявний розклад цілого на частини, кожна з яких вивчається окремо;

синтез - пізнання явища як цілого в єдності всіх його елементів;

індукцію - виведення економічних закономірностей і принципів із факторів реального життя на основі сходження від одиничного до загального;

дедукцію - аналіз від загального до одиничного;

економіко-математичне моделювання - побудова макроекономічних моделей для аналізу та прогнозування економічних систем на макрорівні (є основним методом макроекономічних досліджень) та ін.

Певну роль серед методів, які застосовує макроекономіка, виконує експеримент, в якому особливе місце займають економічні реформи.

Макроекономічні методи використовують фахівці, які розділяють ту чи іншу макроекономічну концепцію.

Макроекономічна концепція - систематизовані на основі відібраних критеріїв (основних показників) знання про народногосподарські процеси в цілому. Наприклад: кейнсіанська, класична, монетаристська концепції.

На основі цих знань складається модель. Найбільш окладним результатом використання методів є макроекономічне моделювання.

Макроекономічне моделювання - формалізоване за допомогою теоретичних методів відображення сукупних процесів економічного життя, яке використовується для раціоналізації.

Є дуже різноманітні моделі, часто вони мають назву і своїх авторів, наприклад, модель змішаної рівноваги ринків Л. Вальраса, двох підрозділів сукупного виробництва К. Маркса, "витрати - випуск" В. Леонтьева, "доходи-витрати" Д. Кейнса та ін.

«Потік» - характеризує економічний процес, який відбувається безперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу (обсяг інвестицій на рік, розмір споживчих витрат на рік, доход на місяць, кількість осіб, які втратили роботу). Вимірюється в гривнях на рік, гривнях на місяць.

«Запас» - це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату (державний борг, нагромаджений у економіці капітал, майно споживача, добробут, кількість безробітних). Вимірюється в гривнях, доларах, літрах, тоннах.







Питання для самоконтролю

  1. Що вивчає макроекономіка?

  2. Назвіть відмінні та спільні риси між макро- та мікроекономікою.

  3. Перерахуйте основні проблеми макроекономіки.

  4. З'ясуйте пізнавальні та практичні функції макроекономіки.

  5. Визначте предмет макроекономіки як науки.

  6. Що є об'єктом вивчення макроекономіки?

  7. Які ви знаєте типи економічних систем та їх відмінності?

  8. Розкрийте суть поняття "національна економіка" та її основні економічні суб'єкти.

  9. З'ясуйте суть основних інститутів макроекономіки.

  1. Охарактеризуйте зв'язок між методологією макроекономічної науки та макроекономічним моделюванням.

  2. Назвіть та охарактеризуйте основні моделі змішаної економіки.

  3. З'ясуйте регулюючу роль ринку в умовах змішаної економіки.

  4. Дайте характеристику сутності та особливостей перехідної економіки.

  5. Розкажіть, як діє ринковий механізм.

  6. Дайте обґрунтування, чому необхідно й корисно вивчати макроекономіку?

  7. У чому полягає головна суперечність суспільства?

  8. Як впливає на ефективність економіки зростання рівня зайнятості, раціоналізації розподілу ресурсів і підвищення ефективності ресурсів?

  9. Який зв'язок існує між макроекономікою та економічною політикою?





Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Місце макроекономіки в системі економічних наук.

  2. Макроекономічне моделювання.

  3. Макроекономіка і економічна політика.

  4. Економічна політика держави та основні її цілі. Позитивна і нормативна макроекономіка.

  5. Макроекономічна наука та особливості економічної політики в Україні на сучасному етапі.





Тестові завдання

1. Яка наука досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, формує наше уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні?

А. Економіка.

Б. Мікроекономіка.

В. Макроекономіка.

Г. Мезоекономіка.

2. На якому рівні макроекономіка досліджує економічні процеси?

А. Підприємства.

Б. Галузі виробництва.

В. Окремого ринку.

Г. Національної економіки.

3. Що вивчає макроекономіка?

А. Закономірності розвитку промислового виробництва.

Б. Умови економічного зростання країни.

В. Закономірності функціонування національної економіки.

Г. Економічну політику держави.

4. Фундаментальна суперечність людського суспільства - це:

А. Суперечність між матеріальними потребами людей й економічними ресурсами.

Б. Суперечність між матеріальними потребами суспільства й економічною політикою держави.

В. Суперечність між рівнем економічного розвитку країни й інтелектуальним рівнем нації.

Г. Суперечність між матеріальними потребами суспільства й економічною системою.

5. Що розуміють під ефективністю економіки?

А. Темпи економічного зростання в країні.

Б. Зростання курсу національної валюти.

В. Співвідношення між результатами і витратами.

Г. Досягнутий обсяг реального ВВП.

6. Коли економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу?

А. Коли домінують приватні інтереси.

Б. Коли переважають суспільні інтереси.

В. Коли має місце оптимальне поєднання приватних, колективних та суспільних інтересів.

Г. Коли переважають зовнішньоекономічні інтереси держави.

7. Основною проблемою макроекономіки є забезпечення суспільства знаннями, потрібними для:

А. Забезпечення матеріальних потреб людей.

Б. Збільшення обсягів виробництва.

В. Збільшення економічних ресурсів.

Г. Підвищення ефективності економіки.

8. Що характеризують об'єкти макроекономічного аналізу?

А. Ймовірні величини.

Б. Порівняльні величини.

В. Відносні величини.

Г. Агреговані величини.

9. Об'єктом макроекономіки є:

А. Економічні ресурси країни.

Б. Основний капітал.

В. Економічна система.

Г. Приватна економіка.

10. Що виступає об'єктом макроекономічного аналізу?

А. Економічний закон.

Б. Економічні відносини.

В. Економічний процес.

Г. Економічна система.

11. Предметом макроекономіки є:

А. Економічні закони і категорії.

Б. Механізм функціонування економіки.

В. Економічна політика держави.

Г. Державний бюджет.

12. Що не належить до цілей макроекономіки?

А. Зовнішня економічна безпека держави.

Б. Свобода слова.

В. Соціальний захист населення.

Г. Стабільний рівень цін.

13. Що відноситься до цілей макроекономіки?

А. Економічна свобода, економічна незабезпеченість громадян.

Б. Економічне зростання, повна зайнятість.

В. Справедливий розподіл доходів, оптимальний платіжний баланс.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

14. Що відноситься до інструментів макроекономіки?

А. Фіскальна та монетарна політика.

Б. Стабілізаційна політика.

В. Політика регулювання доходів.

Г. Все вище перераховане.

15. Що відноситься до інструментів макроекономіки?

А. Фіскальна та монетарна політика.

Б. Стабілізаційна та зовнішньоекономічна політика.

В. Всі відповіді вірні.

Г. Відповідь А є вірною.

16. На вивчення чого спрямована позитивна макроекономіка?

A. Фактичного стану економіки.

Б. Шляхів подолання спаду виробництва.

B. Факторів економічного зростання.

Г. Методів державного регулювання економіки.

17. На обґрунтування чого спрямована нормативна макроекономіка?

A. Рекомендацій щодо подальшого економічного розвитку та шляхи забезпечення економічного зростання.

Б. Економічної політики держави.

B. Наслідків економічної кризи.

Г. Всі відповіді вірні.

18. Що є головними ознаками національної економіки?

А. Наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці.

Б. Система економічного захисту.

В. Всі відповіді невірні.

Г. Всі відповіді вірні.

19. Економічні системи різняться:

A. Виробництвом і розподілом.

Б. Рівнем життя населення.

B. Формою власності на матеріальні ресурси.

Г. Продуктивністю праці.

20. Що відноситься до основних елементів економічної системи?

А. Механізм розподілу та перерозподілу створеного національного продукту.

Б. Механізм реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

В. Всі відповіді невірні.

Г. Всі відповіді вірні.

21. Суб'єктами змішаної економіки є:

A. Домогосподарства, ринок, держава.

Б. Верховна Рада, уряд, міністерства.

B. Домогосподарства, підприємства, держава.

Г. Фінансові установи, бюджетні установи, державні підприємства.

22. Які загальні риси були притаманні перехідній економіці України?

А. Нестабільність умов господарювання.

Б. Відсутність механізму саморегуляції економіки.

В. Часткова втрата керованості макроекономічними процесами.

Г. Всі відповіді вірні.

23. Який сектор не належить до макроекономічних суб'єктів?

A. Підприємницький сектор.

Б. Сектор домашніх господарств.

B. Державний сектор.

Г. Сільськогосподарський сектор.

24. Який метод макроекономічних досліджень є основним?

А. Порівняльний аналіз.

Б. Соціологічний.

В. Метод абстракції.

Г. Економіко-математичне моделювання.

25. Що з переліченого не відноситься до методів макроекономіки?

А. Модель.

Б. Синтез.

В. Індукція.

Г. Моделювання.

26. Яке з представлених визначень є вірним?

А. Абстракція - це уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища й ігнорування несуттєвих його ознак.

Б. Індукція - аналіз від загального до одиничного.

В. Дедукція - виведення економічних закономірностей і принципів із факторів реального життя на основі сходження від одиничного до загального.

Г. Аналіз - пізнання явища як цілого в єдності всіх його елементів.

27. Що відноситься до методів макроекономіки?

А. Абстракція, аналіз, синтез, економіко-математичне моделювання.

Б. Дедукція, індукція, механізм розподілу й перерозподілу створеного національного продукту.

В. Фіскальна та монетарна політика.

Г. Всі відповіді вірні.

28. Макромоделі показують:

A. Об'єктивне зростання показників.

Б. Взаємозв'язок між макропоказниками.

B. Зв'язок між державними суб'єктами.

Г. Зв'язок між екзогенними величинами.

29. Певну роль серед методів макроекономіки виконує такий метод, в якому особливе місце займають економічні реформи. Що це за метод?

А. Економічних реформ.

Б. Економічних моделей.

В. Експеримент.

Г. Всі представлені відповіді невірні.

30. Якій економіці притаманні приватна форма власності, конкуренція, вільне ціноутворення, ринковий механізм макроекономічного регулювання?

А. Плановій економіці.

Б. Ринковій економіці.

В. Змішаній економіці.

Г. Всім економічним системам.





ТЕМА 2. МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ

В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ





2.1. Моделі економічного кругообігу.

2.2. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва.

2.3. Основні макроекономічні показники та їх характеристика.

2.4. Методи вимірювання ВНП зa CHP.

2.5. Цінові індекси.

2.6. Номінальний та реальний ВНП, дефлятор ВВП.

2.7. Показники макроекономічної безпеки держави.





Навчальна мета: розкрити особливості функціонування ринкової системи з урахуванням у ній державного сектора; сучасний стан економіки України, представлений в макроекономічних показниках (показниках загального національного розвитку, соціальних та фінансових показниках); про економічну безпеку держави.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • моделі економічного кругообігу як в умовах чистого ринку, так і в умовах змішаної економіки;

  • які нові потоки виникають у моделі економічного кругообігу за участю держави;

  • функції уряду, які він виконує в моделі економічного кругообігу;

  • що таке система національних рахунків; усі інституційні одиниці СНР та до яких секторів кожна з них відноситься;

  • за ступенем і напрямком деталізації розділення рахунків на класи;

  • основні макроекономічні показники: їх суть та розрахунок;

  • спільні риси та в чому полягає різниця між ВВП та ВНП;

  • на яких принципах базується система національних рахунків, що запроваджена в Україні;

  • основні методи обчислення ВВП;

  • в чому полягає різниця між номінальним і реальним ВВП;

  • як розраховується індекс цін ВВП (дефлятор ВВП);

  • в чому різниця між дефлятором та індексом цін;

  • суть процесу інфлювання й дефлювання ВВП;

  • формули розрахунків індексів Леспейреса, Пааше та Фішера і різницю між ними;

  • групи показників безпеки держави.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • представити графічно модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку та модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки; розкрити суть та охарактеризуйте елементи макроекономічного кругообігу;

  • провести розрахунок основних макроекономічних показників як за поточний рік, так і за n-період;

  • розрізняти усі інституційні одиниці СНР та розподіляти до яких секторів кожна з них відноситься;

  • охарактеризуйте основні методи обчислення ВВП;

  • пояснити джерела кожного з видів доходу в економічній системі;

  • розраховувати індекс цін ВВП (дефлятор ВВП); індекси Леспейреса, Пааше та Фішера;

  • пояснити чому макроекономіка будь-якої країни постійно потребує моніторингу; чиєю прерогативою є забезпечення макроекономічної безпеки держави.







2.1. Моделі економічного кругообігу



Модель кругообігу відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами. Вона лежить в основі макроекономічного аналізу.

Розглянемо двосекторну модель кругообігу. Вона відображає замкнену національну економіку, яка містить два економічні суб'єкти (домогосподарства та підприємства) і два види ринків (ринок ресурсів та ринок продуктів, які займають центральне місце в ринковій системі) (рис. 2.1).



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 2.1. Модель економічного кругообігу

в умовах чистого ринку



Ринок продуктів - це ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами товари та послуги.

Ринок ресурсів - це ринок, на якому підприємства купують у домашніх господарств робочу силу, капітал і природні ресурси.

Економічна система є замкнутою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: "доходи - витрати" та "ресурси - товари та послуги". Вони здійснюються одночасно в протилежних напрямках і постійно повторюються. Підприємства і домогосподарства почергово виступають як продавці або покупці.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 2.2. Модель економічного кругообігу

в умовах змішаної економіки



На рис. 2.2 всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарствами, залишаються незмінними.

В моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції:

Здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки. На рис. 2.2 це відображають потоки по вертикалі.

Надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні) блага, пов'язані із утриманням бюджетної сфери (освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо). Це відображають верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із суб'єктами приватного сектора економіки.

Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків, а також надає допомогу (трансфертні платежі, пенсії тощо).

Отже, схема кругообігу дає узагальнене уявлення про функціонування ринкової системи з урахуванням у ній державного сектора, дозволяє зрозуміти роль державного сектора в національній економіці.

Моделі на рис. 2.1 та 2.2 є замкнутими моделями економічного кругообігу. Якщо в модель вводиться сектор "за кордон", то економіка стає відкритою і модель має назву "модель відкритої економіки", вона пов'язує національну економіку з рештою світу.

Зовнішній сектор пов'язаний з економікою країни через: імпорт товарів і послуг; експорт товарів і послуг; міжнародні фінансові операції.





2.2. Система національних рахунків

як нормативна база макроекономічного рахівництва



Для виявлення закономірностей розвитку національної економіки фахівці обчислюють агрегатні, тобто сукупні економічні показники, що називаються національними рахунками.

Система національних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни тощо.

Раніше обсяг національного виробництва обчислювали на основі балансів народного господарства (БНГ), які вперше у світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще в 1923 р. БНГ був розроблений ЦСУ СРСР під керівництвом П. І. Попова і його було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Згодом система БНГ застаріла, тому що враховувала лише матеріальне виробництво та невиробничу сферу й не була зорієнтована на ринкову економіку.

У 1988 р. в США економістами російського походження С. Кузнецем і В. Леонтьєвим була розроблена СНР. Згодом ООН у 1993 р. прийняла рішення про використання СНР в усьому світі.

Базовою одиницею обліку СНР є так звана інституційна одиниця - резидент (економічна одиниця), що функціонує на даній території вподовж тривалого часу (понад рік).

Усі інституційні одиниці об'єднуються в сектори, їх налічується шість: підприємства; фінансові установи; державні установи; громадські та приватні організації; домашні господарства; зовнішньоекономічний сектор.

Групу одиниць з однорідним виробництвом незалежно від їх інституційного статусу називають галуззю. На макроекономічному рівні в Україні виділяють 9 основних галузей та близько 100 підгалузей.

У загальних рисах СНР представляє собою сукупність рахунків, побудованих за типом бухгалтерських балансів. Кожний запис фігурує двічі: за видатковою статтею та за доходною. В результаті досягається узгодженість впровадження економічних операцій, які формують процес створення національного продукту.

Сучасна СНР ООН містить понад 500 різних стандартів рахунків. Стандартні рахунки СНР ООН доповнюються 26 допоміжними таблицями. Ними деталізуються окремі статті стандартних показників за тими чи іншими критеріями.

За ступенем і напрямком деталізації рахунки поділяються на три класи:

рахунки І класу (консолідовані) описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції (це агреговані рахунки виробництва валового внутрішнього продукту і затрат на нього);

рахунки II класу являють собою розбивку рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих продуктів і послуг;

рахунки III класу деталізують рахунки І класу в плані співвідношення доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат.

Загальний перелік видів стандартних рахунків за класами.

Рахунки І класу - зведені рахунки, це: рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього; рахунок наявного національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних витрат; рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки II класу - рахунки виробництва, споживання та капіталоутворення, це: рахунки для ринкових продуктів і послуг; рахунки для інших (неринкових) продуктів і послуг; рахунки для галузей виробництва товарів; рахунки для виробників товарів приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; рахунки для послуг одних домашніх господарств іншим (наймання послуги).

Рахунки III класу - рахунки доходів і витрат, фінансування капітальних витрат, це: рахунки для не фінансових корпоративних і напівкорпоративних підприємств; рахунки для фінансових установ; рахунки для органів державного управління; рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; рахунки для домашніх господарств, а також приватних не фінансових некорпоративних підприємств.

Система національних рахунків містить упорядковану інформацію: про всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі, - юридичні особи та домогосподарства; про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного процесу; про всі економічні активи і зобов'язання, що складають національне багатство.





2.3. Основні макроекономічні показники та їх характеристика



Загальні макроекономічні показники можна поділити на:

показники загального національного розвитку - НБ - національне багатство, ВВ - валовий випуск, ВНП - валовий національний продукт, ВВП - валовий внутрішній продукт, ЧНП - чистий національний продукт, НД - національний доход, ОД - особистий доход;

соціальні показники - зайнятість, безробіття, рівень безробіття, рівень життя;

фінансові показники - загальний рівень цін, індекс цін, інфляція, номінальний та реальний рівень зарплати, відсоткової ставки тощо.

Національне багатство (НБ) - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, а також природні ресурси. Є найважливішим узагальнюючим показником економічної могутності країни.

У складі НБ виділяють суспільне (створене працею) багатство і природне (природні ресурси). Також розрізняють матеріальне й нематеріальне багатство.



Головні елементи

матеріального багатства:

Основні фонди (виробничі та невиробничі);

Матеріальні оборотні фонди (запаси сировини, матеріалів, палива, залишки незавершеного виробництва, запаси виробленої продукції);

Товарні запаси народного господарства;

Державні резерви;

Предмети тривалого використання у населення (транспортні засоби, меблі);

Природні ресурси (земля, ліси, води, багатства земельних надр).

Головні елементи нематеріального багатства:

Науковий потенціал,

Освітній потенціал;

Кваліфікаційний потенціал;

Культурний потенціал.



Валовий випуск (ВВ) - сукупна вартість товарів та послуг, які вироблені галуззю, групою виробників або економікою в цілому, тобто загальний випуск виробленої продукції. ВВ - означає повну вартість, він включає в себе проміжну продукцію:



ВВ = РП + 31-32, (2.1)

де РП - вартість реалізованої продукції;

31- вартість продукції, що спрямована в запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її в запаси;

32 - вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання.



Валовий внутрішній продукт (ВВП) - вимірює вартість продукції та послуг, вироблених на території даної країни за визначений період, незалежно від того, знаходяться чинники виробництва у власності громадян даної країни або належать іноземцям.

Чисті факторні доходи з-за кордону визначаються як різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном (находження за фактори з-за кордону), і доходами іноземців, отриманими на території даної країни (платежі за фактори решті світу).

До факторних доходів належать: винагорода за працю, доходи власників, рентні доходи, прибуток корпорацій, відсоток. Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над платежами за фактори решті світу, та ВНП країни перевищує її ВВП, і навпаки.



Чисті факторні доходи = Надходження

за факторами з-за кордону - Платежі за

факторами решти світу (2.3.2)



Валовий національний продукт (ВНП) - вимірює вартість продукції та послуг, вироблених чинниками виробництва за визначений період, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни (резидентів), в тому числі і на території інших країн.



ВНП (ВНД) = ВВП + Чисті факторні доходи

з-за кордону (2.3.3)



Доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентами. І навпаки, доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватися резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход (ВННД).



ВННД = ВНД + Трансферти, отримані з-за кордону - Трансферти, сплачені за кордон (2.3.4)



Трансферти (отримані і сплачені) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків, поточні податки на доходи та майно, відрахування на соціальне страхування, допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн, обов'язкові збори і платежі від домогосподарств, добровільні внески, штрафи і пені тощо.

До резидентів країни відносяться усі фізичні особи, які проживають на її території більше року, незалежно від громадянства; всі підприємства, що створені відповідно до законодавства країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни (навіть якщо вони повністю перебувають у власності іноземців); органи держави, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном, (наприклад, посольства - резиденти своєї країни).

ВВП (ВНП) - головний індикатор економічного розвитку й найбільш повний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період.

ВВП (ВНП) використовують при міжнародних порівняннях розвитку різних країн; вимірюванні національного добробуту населення (визначається як відношення ВВП на душу населення); вимірюванні продуктивності праці (визначається як відношення ВВП на одну годину відпрацьованого робочого часу) тощо. Має певні недоліки, ВВП (ВНП) не включає в себе: вартість витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії та інших); наданих господарськими одиницями послуг, які виступають проміжним продуктом; фінансові операції; перепродаж товарів; тіньову економіку; якість продукції; контрабанду, нелегальну торгівлю зброєю; результати праці у домогосподарствах; якість урбанізації; результати економічного відтворення та стан навколишнього середовища тощо.

Показники ВВП і ВНП відображають діяльність у сфері матеріального виробництва та послуг.

Визначаються вони як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяць).

Чистий національний продукт (ЧНП) - ВНП за відрахуванням тієї частини виробленого продукту, що необхідна для заміщення засобів виробництва (амортизаційні відрахування):



ЧНП = ВНП - А, (2.3.5)

де А - амортизація, вартість зношеного капіталу.



Даний показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде в споживання після заміни списаного устаткування. Але він має певні недоліки, оскільки містить у собі суму непрямих податків, яка викривляє реальний обсяг виробництва, бо є простим додатком до ціни продажу товарів.

Чистий економічний добробут (ЧЕД) - показник величини скоригованого валового національного продукту, отриманий вирахуванням з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску і обліку незадекларованих і неринкових доходів.



ЧЕД = ВВП + Негативні екологічні наслідки у грошовому вимірі - Позаринкова діяльність домогосподарств у грошовому вимірі +

+ Результати тіньової економіки у грошовому вимірі + + Вільний час та якість відпочинку

у грошовому вимірі (2.3.6)



Також одним із найважливіших показників якості життя є вільний час (дозвілля), який враховується у ЧЕД, але ніяк не враховується у ВНП.



Особистий доход (ОД) - складається з первинних доходів (заробітної плати, ренти, прибутку, відсотка) та вторинних, які не зароблені, а отримані в результаті перерозподілу (трансфери):



ОД=(W-СП) + R + % +D + ЗД + Тр, (2.3.7)

де W - заробітна плата;

СП - страхові платежі з заробітної плати;

R - рента як доход від передачі прав на використання власності (землі, надр тощо);

% - чистий відсоток як доход від фінансових активів (позички, облігації, термінові внески тощо);

D - дивіденди як доход від участі в акціонованому капіталі;

ЗД - змішаний доход, тобто від індивідуальної діяльності;

Тр - трансферні платежі, перерозподіл національного доходу через державний бюджет і виплати у вигляді пенсій, стипендій, субсидій, допомоги населенню.



Особистий доход - це доход, отриманий приватними особами, який поділяється на споживання, заощадження й виплату податків.

Безподатковий доход (БД) (доход кінцевого використання) - це різниця між особистим доходом та особистими податками (ОП):



БД=ОД-ОП, (2.3.8)

де ОД - особистий доход,

ОП - особисті податки - (особисті прибуткові податки на майно, на спадщину).



Безподатковий доход залишається в розпорядженні домогосподарств, він витрачається на споживання та заощадження.

Валові інвестиції - містять у собі всі інвестиції, що йдуть на відшкодування устаткування, й ті, завдяки яким відбувається збільшення кількості устаткування.

Чисті інвестиції - інвестиції на купівлю нового обладнання.





2.4. Методи вимірювання ВНП за СНР



ВВП (ВНП) згідно з СНР обчислюється за такими методами:

  • Кінцевого використання (за витратами).

  • Розподільчий (за доходами).

  • Виробничий (за доданою вартістю).



Перший метод. Розрахунок ВВП (ВНП) за витратами

Визначення ВНП за витратами передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто споживання, інвестиції, державні видатки та чистий експорт.

Витрати на споживання (С) - включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги (хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні товари (устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво тощо), вони складаються як з інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва, так і з чистих інвестицій.

Державні витрати (G) - об'єднують усі витрати держави на виробництво товарів та послуг (електроенергія, школи, лікарні, бібліотеки тощо), а також оплату праці державних службовців та працівників бюджетних установ.

Трансферні платежі, хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП, тому що ті, для кого вони призначені, не виробляють і не надають послуг.

Чистий експорт (NE) - це весь експорт за відрахування імпорту.

NE = E - Z, (2.4.1)

де Е - експорт; Z - імпорт.



Чистий експорт може бути від'ємною величиною.

Кінцева формула обчислювання ВНП за методом витрат має вигляд:

ВНП = С + І + G + NE (2.4.2)



Другий метод. Розрахунок ВВП (ВНП) за доходами

За доходами ВВП (ВНП) визначається як сума усіх доходів господарських одиниць і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань.

Заробітна плата (W) - це оплата найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, додаткові виплати, додаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування.

Рента (R) - це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здачі в оренду землі, житлових приміщень тощо.

Відсоток (%) - це доходи від грошового капіталу, покладеного до банку, за кредит і т. ін.

Прибуток корпорацій (Р) - прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій, який складається з податку на прибуток корпорацій; дивідендів акціонерів; нерозподіленого прибутку корпорацій.

Сума усіх перерахованих доходів являє собою національний доход (НД).

Національний доход - сукупний доход в економіці, який отримують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі).

Величина НД залежить від кількості працездатного населення, продуктивності та інтенсивності праці. Факторами його зростання, крім засобів виробництва, є форми і методи організації виробництва, наука, інформація, НТП. Створений у суспільстві НД розподіляється між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. Розрізняють виробничий та споживчий НД.

Виробничий НД - вартість усіх товарів та послуг, яка заново створена нацією.

Споживчий НД - вироблений НД за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо.

Формулу розрахунку ВНП за доходами може бути записана наступним чином:



ВНП = W + Валовий прибуток + Змішаний доход +

+ Чисті неприбуткові податки , (2.4.3)

де W- заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів.



Валовий прибуток розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток, дивіденди та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи і амортизацію.

Змішаний доход - доход індивідуального бізнесу. Його отримують домогосподарства, індивідуальні підприємці від функціонування некорпоративних підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, де вони самі і працюють, а також інші види вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі виробництва.



Чисті неприбуткові податки =

= Неприбуткові податки - Субсидії (2.4.4)



Неприбуткові податки - це обов'язкові платежі, що включають податки на продукти та інші податки на виробництво й імпорт.

Субсидії - субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом й імпортом, які держава надає підприємствам.



Третій метод. Розрахунок ВВП (ВНП) за доданою вартістю

При вимірюванні ВВП, уникаючи подвійного рахунку, необхідно підсумовувати додані вартості на кожній стадії виробництва.

ВВП за цим методом обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій.



ВВП = Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (ВВ - MB) + (П - С), (2.4.5)

де В - валовий випуск окремих галузей;

MB - матеріальні витрати окремих галузей;

П - податки на продукти, на споживання;

С - субсидії.



Додана вартість - це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, що визначає його реальний внесок у створення вартості конкретного продукту. Додана вартість включає заробітну плату, прибуток, амортизацію.

Річна додана вартість - різниця між загальною сумою продажів і сумою виплат на постачання сировини, енергії, машин, устаткування, витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо.

Загальновизнано, що коли щорічний приріст реального ВНП складає понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним.





2.5. Цінові індекси



Національна економіка прагне до стабільних цін. Від рівня цін залежить економічна поведінка суб'єктів господарювання, швидке зростання цін призводить до економічного безладдя. Зростання загального рівня цін означає в країні інфляцію. Динаміку всіх цін або загального рівня цін визначають за допомогою індексів цін - індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.

Індекс цін Леспейреса показує зміну рівня цін уподовж певного проміжку часу при не змінній структурі виробництва і споживання. Отже, цей індекс не враховує змін у виробництві і споживанні, пов'язаних із науково-технічним прогресом. Він обчислюється так:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (2.5.1)

де p1, p0 - ціни відповідно в поточному і базовому періодах;

q0 - обсяг виробництва в базовому періоді.



Індекс споживчих цін - це індекс цін Леспейреса, який обчислюється для незмінного кошика споживчих товарів і послуг:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (2.5.2)

де p1, p0 - ціни відповідно в поточному й базовому періодах;

qk - споживчий кошик товарів і послуг.



В Україні при обчисленні ІСЦ враховують понад 60 найменувань товарів та послуг.

Для визначення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше.

Індекс Пааше - показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року, він частково усуває обмеження індексу Ласпейреса та обчислюється так:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (2.5.3)

де p1, p0 - ціни відповідно в поточному й базовому періодах;

q1 - обсяг виробництва в розрахунковому періоді.



Індекс Фішера - це середнє геометричне значення індексів Леспейреса та Пааше, він зменшує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними постійними вагами. Обчислюється він за формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (2.5.4)





2.6. Номінальний та реальний ВВП, дефлятор ВВП



Розрізняють номінальний та реальний ВВП.

Номінальний ВВП (ВВПН) - це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах даного року:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (2.6.1)

де p1 - ціни товару в поточному періоді;

q1 - обсяг виробництва в поточному році.



Реальний ВВП (ВВПН) - це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як базовий (базові ціни):

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (2.6.2)

де р0 - ціни товару и базовому періоді;

q1 - обсяг виробництва в поточному році.



Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

Дефлятор ВВП - ціновий індекс, який показує цінові зміни одного року щодо іншого, і таким чином допомагає порівняти реальний і номінальний ВВП.

Дефлятор також використовують для визначення рівня інфляції.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (2.6.3)



За допомогою дефлятора можна визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може інфлювати або дефлювати. Інфлювання та дефлювання це коригування (зміна) реальної величини створеного за певний час ВВП.

Інфлювання - це збільшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.

Дефлювання - це зменшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін.





2.7. Показники макроекономічної безпеки держави



Макроекономіка будь-якої країни постійно потребує моніторингу. Для того, щоб його здійснити, треба контролювати ряд показників, які визначають напрями того розвитку, що створював би прийнятні, допустимі умови для життя і розвитку людей (соціально-економічна та військово-політична стабільність, збереження цілісності держави, протистояння внутрішній та зовнішній загрозі).

Економічна безпека - це здатність національної економіки забезпечити стабільний розвиток виробництва в державі з метою оздоровлення її головних потреб.

Виділяють вісім груп показників безпеки держави.

1.Показники, що характеризують загальноекономічний потенціал: ВВП в цілому; ВВП на душу населення; ВВП на одиницю території; ВВП по відношенню до розвинутих країн; ВВП в середньому по відношенню до усіх країн світу; структура ВВП; обсяг промислового виробництва; обсяг інвестицій, оцінка масштабів тіньової економіки.

2.Показники рівня життя населення: рівень споживання основних видів продуктів та послуг; частка населення, яке має доходи, нижчі під прожиткового мінімуму; середня тривалість життя; дитяча смертність; динаміка соціально обумовлених захворювань; соціальні гарантії; безробіття в країні в цілому та по окремих регіонах.

3.Показники, що характеризують забезпеченість обороноздатності країни: витрати на оборону у відсотках до ВВП; оснащеність збройних сил та ін.

4.Показники, що характеризують здатність економіки до самостійного розвитку: витрати на наукові дослідження; розвиток фундаментальної та прикладної науки; захищеність інтелектуального потенціалу.

5.Фінансова безпека: рівень інфляції; обсяг і вартість державного боргу; дефіцит державного бюджету у відсотках до ВВП; золотовалютні резерви (за їх допомогою НБ підтримує курс валюти); обсяг заборгованості; податковий тягар на одиницю заробітної плати.

6.Показники, що характеризують зовнішньоекономічну незалежність держави: частка імпорту у внутрішньому споживанні; частка експорту у вітчизняному виробництві.

7.Показники, що характеризують диференціацію рівнів економічного розвитку регіональних суб'єктів: ВВП на душу населення в областях та регіонах; рівень безробіття в областях та регіонах.

8.Показники, що характеризують управлінські аспекти економічної безпеки: якість роботи виконавчих органів державної влади; нагляд державного контролю за відповідними сферами економічної діяльності.

Забезпечення макроекономічної безпеки держави є прерогативою різних гілок влади.







Питання для самоконтролю

  1. Розкрийте суть та охарактеризуйте елементи макроекономічного кругообігу.

  2. Які нові потоки виникають у моделі економічного кругообігу за участю держави?

  3. Які функції уряд виконує в моделі економічного кругообігу?

  4. Назвіть і дайте характеристику основним макроекономічним показникам.

  5. Обґрунтуйте, чому валовий внутрішній продукт є узагальнюючим показником виробництва товарів та послуг.

  6. Розкрийте суть показника валового національного продукту та вкажіть, які макроекономічні показники розраховуються на його основі.

  7. Що є спільного та в чому полягає різниця між ВВП та ВНП?

  8. Які макроекономічні показники застосовують для вимірювання якості життя громадян?

  9. Що не враховують макроекономічні показники ВВПта ВНП?

  10. Назвіть складові особистого чистого доходу.

  11. Як розрахувати показники особистого доходу й безподаткового доходу?

  12. Назвіть та охарактеризуйте фактори нерівного розподілу доходів у ринкових умовах.

  13. Розкрийте суть системи національних рахунків та її відмінність від системи балансів народного господарства.

  14. Які сектори застосовуються у розрахунках СНР?

  15. На яких принципах базується система національних рахунків, що запроваджена в Україні?

  16. Поясніть зміст ключового поняття в структурі виробничих показників - доданої вартості.

  17. Охарактеризуйте основні методи обчислення ВВП.

  18. Що включають в себе витрати на споживання, витрати на інвестиції, державні витрати?

  19. Поясніть джерела кожного з видів доходу в економічній системі.

  20. Як уникнути подвійного рахунку при вимірювані ВВП?

  21. В чому полягає різниця між номінальним і реальнимВВП?

  22. Чому при складані СНР зіставляється ринкова вартість обсягів виробництва у різні роки, а не фактичні фізичні обсяги виробництва?

  23. Як розраховується індекс цін ВВП (дефлятор ВВП)?

  24. З'ясуйте суть дефлятора ВВП та його використання.

  25. У чому різниця між дефлятором та індексом цін?

  26. У чому полягає суть процесу інфлювання й дефлювання ВВП?

  27. Запишіть формули розрахунків індексів Леспейреса, Пааше та Фішера, з'ясуйте в чому полягає різниця між ними?

  28. Чому макроекономіка будь-якої країни постійно потребує моніторингу?

  29. Які виділяють групи показників безпеки держави?

  30. Чиєю прерогативою є забезпечення макроекономічної безпеки держави?





Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Макроекономічні моделі та їх роль у макроекономічному аналізі.

  2. Система національних рахунків (СНР) як нормативна база макроекономічного рахівництва. Історія розвитку та основні методологічні принципи СНР.

  3. Система національних рахунків та взаємозв'язок між її показниками. Становлення системи національних рахунків в Україні.

  4. Основні макроекономічні показники і особливості їх динаміки в сучасній економіці України.

  5. Макроекономічні показники і суспільний добробут.

  6. ВВП України, проблеми його розрахунку і динаміка.

  7. Нові макроекономічні показники: індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС), рівень глобалізації (РГ) та сучасні позиції України.

  8. ВВП і оцінка економічного добробуту населення. Порівняльна картина добробуту населення в різних країнах світу. Основні напрями підвищення добробуту населення в Україні.





Тестові завдання

1. Що відображає модель економічного кругообігу?

А. Взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами.

Б. Фінансовий ринок.

В. Просту модель кругообігу.

Г. Попиту і пропозиції.

2. Які функції виконує уряд в моделі економічного кругообігу?

А. Здійснює державні закупки ресурсів та продуктів.

Б. Надає домогосподарствам і підприємствам суспільні блага, пов'язані із утриманням бюджетної сфери.

В. Формує державні доходи за рахунок збирання податків, а також надає допомогу.

Г. Всі відповіді вірні.

3. Відповідно до міжнародних стандартів до системи національних рахунків належать наступні сектори:

А. Підприємства, домогосподарства, громадські та приватні організації.

Б. Державні та фінансові установи.

В. Зовнішньоекономічний.

Г. Всі відповіді вірні.

4. На які класи поділяються рахунки?

А. Рахунки І та ІІІ класів відповідно описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції та деталізують рахунки І класу в плані співвідношення доходів і витрат різних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат.

Б. Рахунки II та IV класів - розбивка рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих продуктів і послуг.

В. Консолідовані рахунки.

Г. Всі відповіді невірні.

5. Яку інформацію містить система національних рахунків?

А. Про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного процесу.

Б. Про всі економічні активи й зобов'язання, що складають національне багатство.

В. Галузь.

Г. Перші дві відповіді вірні.

6. До методологічних принципів СНР належить таке положення:

A. Матеріальні потреби дорівнюють матеріальним ресурсам.

Б. Видатки на виробництво ВВП дорівнюють доходу від його реалізації.

B. Продуктивною є діяльність, спрямована на вироблення матеріальних і духовних благ.

Г. СНР є важливим інструментом державного регулювання.

7. Згідно з СНР продуктивною є праця, яка:

A. Застосовується в умовах ринкових відносин.

Б. Витрачається у сфері матеріального виробництва.

B. Дає дохід суб'єктам економіки.

Г. Має продуктивність не нижче суспільно необхідного рівня.

8. До секторів СНР належать:

A. Корпорації.

Б. Державні підприємства.

B. Фінансові установи.

Г. Приватні підприємства.

9. Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це:

A. Сума всіх кінцевих товарів і послуг.

Б. Сума всіх реалізованих товарів і послуг.

B. Сума всіх вироблених товарів і послуг.

Г. Сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

10. Із наведених визначень правильним є таке:

A. ВВП - це валовий випуск мінус амортизація.

Б. ВВП - це валовий випуск плюс матеріальні витрати усіх галузей народного господарства.

B. ВВП - це валовий випуск мінус матеріальні витрати усіх галузей плюс чисті продуктові податки.

Г. ВВП - це валовий випуск плюс продуктові податки мінус амортизація.

11. До складу ВВП, який обчислюється за методом доходів, належить:

A. Змішаний дохід; чисті неприбуткові податки.

Б. Чистий експорт; валові внутрішні інвестиції.

В. Змішаний дохід; чистий експорт.

Г. Всі відповіді невірні.

12. Валові приватні інвестиції враховуються при обчисленні:

А. ВВП за методом доходів.

Б. ВВП за методом витрат.

В. ЧВП за методом витрат.

Г. ВВП за виробничим методом.

13. Валовий національний доход (ВНД) - це:

A. Сума внутрішніх первинних доходів плюс внутрішні трансферти.

Б. Сума внутрішніх і зовнішніх первинних доходів.

B. Сума внутрішніх первинних доходів.

Г. Сума всіх первинних доходів плюс чисті поточні зовнішні трансферти.

14. Із переліченого елементом особистого доходу є:

А. Заощадження.

Б. Соціальні зовнішні трансферти.

В. Рента.

Г. Особисті податки.

15. Чисті неприбуткові податки використовуються для обчислення ВВП:

A. За виробничим методом.

Б. За методом доходів.

B. За методом доходу після оподаткування.

Г. За методом витрат.

16. Обчислення ВВП за методом витрат дає можливість встановити:

A. Обсяг і темп капітального будівництва (інвестицій)у національній економіці.

Б. Роль державного сектору в економіці; долю споживчих витрат домашніх господарств.

В. Величину амортизаційних відрахувань.

Г. Особисті податки.

17. Валові приватні інвестиції враховуються при обчисленні:

A. Доходу кінцевого використання.

Б. Особистого доходу.

B. ВВП за методом витрат.

Г. ВВП за методом доходів.

18. Трансфертні платежі - це:

A. Виплати домашнім господарствам, не зумовлені участю у процесі виробництва.

Б. Частина доходу, яка включається в національний дохід.

B. Тільки виплати уряду окремим особам.

Г. Усі відповіді невірні.

19. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход. Як він розраховується?

А. Різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном (находження за фактори з-за кордону), і доходами іноземців, отриманими на території даної країни (платежі за фактори решті світу).

Б. Вартість продукції та послуг, вироблених чинниками виробництва за визначений період, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни (резидентів), в тому числі й на території інших країн.

В. Доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентами. І навпаки, доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватися резидентам даної країни.

Г. Всі відповіді вірні.

20. Особистий дохід - це:

A. Сума заощаджень приватних осіб.

Б. Весь дохід, призначений на особисті споживчі витрати після сплати податків.

B. Дохід, отриманий домашніми господарствами протягом певного року.

Г. Сума заощаджень приватних осіб.

21. По якій формулі розраховується доход кінцевого виростання?

А. ВНП - А.

Б. (W-СП) + R + % +D + ЗД + Тр,.

В. ОД-ОП.

Г. Відповіді А і Б вірні.

22. Номінальний ВВП визначається за цінами:

A. Попереднього року.

Б. Поточного року.

B. Наступного року.

Г. Базового року.

23. Дефлятор ВВП дорівнює відношенню:

A. Реального ВВП до номінального ВВП.

Б. Номінального ВВП до реального ВВП.

B. Номінального ВВП до ВНД.

Г. Номінального ВВП поточного року до реального ВВП базового року.

24. ВВП країни А у ринкових цінах збільшився на 9% порівняно з попереднім роком. За цей час рівень цін зріс на 4%. Яким буде реальне зростання?

А. 4 %.

Б. 13 %.

В. 9 %.

Г. 5 %.

25. Якщо обсяг реального ВВП країни Б зменшився на 7%, а чисельність населення на 5%, то:

А. Реальний ВВП на душу населення зменшився.

Б. Реальний ВВП на душу населення збільшився.

В. Номінальний ВВП не змінився.

Г. Реальний ВВП збільшився, а номінальний зменшився.

26. У СНР зовнішньоекономічні зв'язки відображає:

A. Фінансовий рахунок.

Б. Рахунок розподілу доходів.

B. Рахунок продуктів і послуг.

Г. Рахунок капітальних витрат.

27. При зіставленнях ВВП країн має бути додержано таких вимог:

А. Галузеві структури промислового і сільськогосподарського виробництва країн, які порівнюються, мають бути однаковими; структури експорту й імпорту країн, які порівнюються, мають бути ідентичними.

Б. Показники, які зіставляються, мають стосуватися однакових календарних періодів чи років.

B. Методика розрахунку ВВП має бути єдиною.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

28. В Україні заробітна плата на порядок менша, ніжу розвинутих країнах Заходу. За рахунок яких джерел і чинників можна було б її підвищити?

A. Прийняти Закон про підвищення зарплати в 7-10разів.

Б. За рахунок підвищення продуктивності праці і збільшення обсягів ВВП.

B. За рахунок зменшення частки нагромадження в національному доході.

Г. За рахунок зовнішніх кредитів МВФ і СБ.

29. З-поміж сукупних доходів сім'ї визначте нетрудові:

А. Зарплата.

Б. Відсотки на грошові вклади в комерційному банку.

В. Дивіденди на акції акціонерного товариства.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

30. Які показники не належать до групи показників макроекономічної безпеки?

А. Показники рівня життя населення.

Б. Показники фінансової безпеки.

В. Показники загальноекономічного потенціалу країни.

Г. Всі відповіді невірні.





Практичні завдання (тестові задачі)

1. Визначте ВВП у ринкових цінах, якщо його обсяг в основних цінах становив 8000 од., субсидії на продукти - 500, а непрямі податки - 800 од.:

А. 8800.

Б. 8500.

В. 7500.

Г. 8300.

2. Визначте розмір витрат населення на товари та послуги, якщо відомо: ВВП дорівнює 5500 од., валові приватні внутрішні інвестиції - 850, державні витрати на закупівлю ресурсів та продуктів - 650, експорт - 450, імпорт - 500, а державні трансферти - 700:

А. 4750.

Б. 4050.

В. 3600.

Г. 4000.

3. Підрахуйте розмір ЧВП, якщо відомо: чисті непрямі податки становлять 200 од., чисті податки на виробництво та імпорт - 300, зарплата - 3500, валовий прибуток - 400, валові змішані доходи - 350, соціальні відрахування - 800, амортизація - 1000 од.:

А. 5550.

Б. 4550.

В. 5050.

Г. 4350.

4. Обчисліть обсяг ЧВП та ЧНД, якщо відомо: ВНД становить 5000 од., амортизація - 700, доходи резидентів за кордоном - 300, а доходи нерезидентів на території певної країни - 400 од.:

А. ЧВП = 5400, ЧНД = 5300.

Б. ЧВП = 4400, ЧНД = 4300.

В. ЧВП = 4200, ЧНД = 4300.

Г. ЧВП = 4600, ЧНД = 4300.

5. Визначте темпи зростання і темпи приросту номінального і реального ВВП за 1990-2006 p., якщо відомо: номінальний ВВП скоротився за вказаний період з 5000 до 4000 од., а індекс Пааше за той же час становив 1,6:

А. 80 і -20 %, 50 і -50 %.

Б. 80 і -20 %, 80 і -20 %.

В. 80 і -20 %, 128 і 28 %.

Г. 128 і 28 %, 80 і -20 %.

6. Економіка України у 2000 р. характеризувалася такими макроекономічними показниками (млрд. грн.): валовий випуск (ВВ) становив 250, матеріальні витрати (MB) - 130, податок на додану вартість (ПДВ) - 30, інші продуктові податки (ПП) - 20, субсидії (С) - 15. Розрахуйте ВВП за виробничим методом:

А. 50 млрд. грн.

Б. 150 млрд. грн.

В. 155 млрд. грн.

Г. 175 млрд. грн.

7. Країна А має такі макроекономічні показники (млрд. євро): зарплата (ЗП) становить 156, дохід від індивідуального бізнесу (змішаний дохід) (ЗД) - 48, валовий корпоративний прибуток (ВКП) - 96, неприбуткові податки (НП) - 37, субсидії (С) - 12.

Розрахуйте ВВП за доходами.

А. 225 млрд. євро.

Б. 325 млрд. євро.

В. 355 млрд. євро.

Г. 375 млрд. євро.

8. Доходи і податки населення країни Б характеризуються такими даними (млрд. євро): зарплата (ЗП) - 200, відрахування від зарплати в соціальні фонди (ВСФ) - 60, чисті відсотки (ЧВ) - 24, рента (Р) - 11, змішаний дохід (ЗД) - 17, внутрішні соціальні трансферти (СТВ) - 38, чисті соціальні трансферти зовнішні (ЧСТ3) - 5, дивіденди (Д) - 10. Розрахуйте особистий дохід населення країни.

А. 225 млрд. євро.

Б. 245 млрд. євро.

В. 355 млрд. євро.

Г. 375 млрд. євро.

9. У поточному році номінальний ВВП країни К становив 2500 млн. дол. США, у базовому році - 2200 млн. дол. Дефлятор ВВП у поточному році - 107,5 %. Визначте темп приросту реального ВВП у поточному році.

А. 5,0 %.

Б. 5,7 %.

В. 5,8 %.

Г. 6,0 %.

10. Розрахуйте за виробничим методом ВВП країни, якщо її економіка у звітному році характеризувалася такими макроекономічними показниками (млрд. грн.): валовий випуск (ВВ) - 300, податок на додану вартість (ПДВ) - 45; матеріальні витрати (MB) - 150, акцизи (А) - 20, податок на послуги транспорту (ПТ) - 10, податок на послуги зв'язку (ПЗ) - 5, податок на страхування (ПС) - 4, податок на рекламу (ПР) - 3, інші податки (ІП) - 7, субсидії (С) - 12, дефлятор (Д) - 137,8 %.

А. ВВПн=200 млрд. грн., ВВПр=200,36 млрд.грн.

Б. ВВПн=212 млрд. грн., ВВПр=158,36 млрд.грн.

В. ВВПн=232 млрд. грн., ВВПр=168,36 млрд.грн.

Г. ВВПн=262 млрд. грн., ВВПр=208,36 млрд.грн.



ТЕМА 3. РИНОК ПРАЦІ





3.1. Поняття зайнятості та безробіття.

3.2. Причини безробіття.

3.3. Види безробіття.

3.4. Закон Артура Оукена.

3.5. Економічні та соціальні наслідки безробіття



Навчальна мета: визначити напрями державного регулювання зайнятості на сучасному етапі в Україні та шляхи підвищення.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • основних категорій трудових ресурсів держави;

  • аналіз причин та наслідків безробіття представниками різних економічних шкіл;

  • види безробіття; соціально-економічні наслідки безробіття;

  • методи обчислення рівня безробіття.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • проаналізувати рівень безробіття та шляхи підвищення зайнятості в Україні на сучасному етапі;

  • охарактеризувати безробіття та напрями державного регулювання зайнятості на сучасному етапі в Україні.







3.1. Поняття зайнятості та безробіття



Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності економічного розвитку країни.

Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених у 1983 р. Міжнародною організацією праці (МОП), усе населення можна поділити на три категорії.

Зайняті - це люди, які виконують будь яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день.

Безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: не має роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи.

Зайняті та безробітні становлять економічно активне населення або робочу силу.

Економічно пасивне населення - це люди до 16 років, ті, хто перебувають у спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах), а також дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби, перебувають на пенсії, жінки, які доглядають дитину; мають інвалідність або просто не шукають роботи).

Таким чином, усе населення складається з економічно активного населення (зайнятих та безробітних) та економічно пасивного.

Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обігу всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс, як робоча сила.

Зайнятість населення - це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення ВВП та НД.

Рівень безробіття - відношення числа безробітних до чисельності робочої сили:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (3.1.1)

Рівень зайнятості - відношення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старших:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.(3.1.2)

Ці розрахунки є приблизними, тому що не всі безробітні реєструються на біржі праці, деякі люди займаються нелегальним бізнесом.

Існує приховане та сезонне безробіття.











3.2. Причини безробіття.



Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці і, не вирішивши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із найбільш ранніх пояснень дав англійський економіст -священиком Т. Мальтус (кінець XVIII ст.). Він помітив, що безробіття викликають демографічні причини, коли темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії у тім, що вона не може пояснити виникнення безробіття у країнах з низькою народжуваністю.

К. Маркс (друга пол. XIX ст.) вважав, що з технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, що є причиною безробіття. Також однією з причин безробіття К. Маркс вважав циклічність розвитку.

Дж. Кейнс помітив, що із зростанням національного доходу не весь доход споживається, його частина йде на заощадження, але вони не обов'язково стають інвестиціями. При падінні стимулів до інвестування виробництво не зростає і навіть може зменшуватися, що призводить до безробіття.

А. Пігу обґрунтував тезу, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату одному висококваліфікованому фахівцю і при цьому скоротити робочий персонал.





3.3. Види безробіття



Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати робочу силу.

Фрикційне безробіття - плинність кадрів, пов'язана зі зміною робочих місць, місця проживання, а також працівників у тих галузях, де тимчасове звільнення є нормою, без впливу на загальний рівень доходу людей. Має короткостроковий характер.

Структурне безробіття - безробіття, яке виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Структурне безробіття більш довгострокове і є серйознішою проблемою, ніж фрикційне безробіття.

Інституціональне безробіття - деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватися, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних, це пов'язане з іноді надмірними соціальними виплатами, запровадження гарантованого мінімуму заробітної плати, недосконалістю податкової системи тощо.

Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.

Добровільне безробіття - це безробіття, викликане тим, що люди з різних причин не хочуть працювати.

Приховане безробіття - це таке безробіття, коли люди формально працюють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця. Воно характерне для сільського господарства, різноманітних управлінських структур з нераціонально великим штатом; для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві робочі місця, щоб уникнути відкритого безробіття.

Природний рівень безробіття - максимальний рівень зайнятості в країні (досягнута повна зайнятість), тобто коли існує фрикційне та структурне безробіття, а циклічне дорівнює нулю. Цей показник для кожної країни різний, він коливається від 5,5% до 6,5% і залежить від рівня соціальної забезпеченості населення і системи підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості тощо. Але це не означає 100% зайнятості.

При збалансованості ринку робочої сили виникає природний рівень безробіття, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття - це показник циклічного безробіття.





3.4. Закон Артура Оукена



При зростанні рівня безробіття на 1% вище природного рівня безробіття тягне за собою недовиробництво ВВП на 2,5%.

Закон Оукена відображає взаємозалежність між ринком благ і ринком праці. Він описує залежність між короткостроковим рухом реального ВВП та змінами рівня безробіття.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (3.4.1)

де Y* - потенційний національний доход в умовах повної зайнятості;

Y - фактичний рівень національного доходу;

и - фактичний рівень безробіття;

и* - рівень природного безробіття;

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.- коефіцієнт Оукена.



Крива Оукена (рис. 3.4.1) виражає Y(u) взаємозалежність між рівнем фактичного безробіття (и) і величиною відхилення фактичного національного доходу (Y) від національного доходу за умов повної зайнятості (Y*).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 3.4.1. Графік кривої Оукена



В умовах повної зайнятості, цьому відповідає точка А, обсяг виробництва дорівнює Y*, а природний рівень безробіття відповідає u*.

Якщо зайнятість зменшується, цьому відповідає точка B, то обсяг виробництва знижується до рівня Y1 а фактичний рівень безробіття становить u1. Аналогічно знаходиться точка C. Таким чином, обсяг виробництва - це функція, що зменшується від природного рівня безробіття.

Змещення кривої Оукена відбувається внаслідок наступних причин:

  • при зміні величини національного доходу за умов повної зайнятості Y* (при збільшенні Y* крива переміщується вгору, і навпаки - при зменшенні Y*- вниз);

  • при зменшенні норми природного безробіття u* (при збільшені u* крива Оукена переміщується праворуч, і навпаки при - зменшені u* - ліворуч).

Втрати, пов'язані з циклічним розривом, вищі, ніж відхилення фактичної зайнятості від умов повної зайнятості, з таких причин:

існування прихованого безробіття, тому що не всі безробітні реєструються на біржі праці;

не всі зайняті в умовах високого безробіття працюють повний робочий день;

за так званими вимушеними відпустками в умовах високого рівня безробіття;

знижується середня продуктивність праці через приховане безробіття в умовах економічної кризи тощо.





3.5. Економічні та соціальні наслідки безробіття



Безробіття - це не тільки економічна проблема, а й соціальна, яка може призводити до наступних явищ:

відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівняно з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості;

збільшення податків у суспільстві (для покриття зростаючих виплат допомоги по безробіттю);

скорочення сукупного попиту;

відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;

втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати або нові звільнення;

зниження життєвого рівня тих, хто втратив робочі місця;

втрата самоповаги, моральний занепад, можливий розпад сім'ї;

погіршення фізичного і психологічного стану - підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств;

громадське та політичне безладдя, соціальна та політична напруженість у суспільстві.















Питання для самоконтролю

  1. Безробітні належать до економічно активного чи пасивного населення?

  2. Дайте характеристику основних категорій трудових ресурсів держави.

  3. Розкрийте аналіз причин та наслідків безробіття представниками різних економічних шкіл.

  4. Що Ви знаєте про види безробіття, розкрийте їх зміст.

  5. Як обчислюється рівень безробіття?

  6. Дослідіть, які основні фактори впливають на рівень природного безробіття.

  7. Які соціально-економічні наслідки безробіття Ви знаєте?

  8. Які взаємозв'язки визначає закон А. Оукена?

  9. Охарактеризуйте ситуацію, коли крива А. Оукена переміщується вгору.





Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Особливості безробіття та шляхи підвищення зайнятості в Україні.

  2. Безробіття, зайнятість та державне регулювання зайнятості.

  3. Концепції зайнятості та їх еволюція: неокласична школа, кейнсіанський напрямок, монетаристська школа, інституціонально-соціологічна школа, контрактна теорія, концепція гнучкого ринку.

  4. Характеристика безробіття та напрями державного регулювання зайнятості на сучасному етапі в Україні.





Тестові завдання

1. Повна зайнятість забезпечується в умовах:

A. Раціонального розподілу робочої сили.

Б. Використання робочої сили за професією.

B. Відсутності безробіття.

Г. Відсутності циклічного безробіття.

2. За яких умов виникає безробіття?

A. Збігання пропозиції робочої сили з попитом на неї.

Б. На ринку праці попит на робочу силу менший від пропозиції.

B. Економіка країни перебуває у кризовому стані.

Г. Міграція робочої сили.

3. Якщо людина звільнилася з роботи за власним бажанням, то виникає безробіття:

A. Структурне.

Б. Фрикційне.

B. Циклічне.

Г. Природне.

4. Якщо працівник втратив роботу у зв'язку зі скороченням обсягу виробництва, то виникає безробіття:

А. Природне.

Б. Циклічне.

В. Структурне.

Г. Фрикційне.

5. Фактичний ВВП дорівнює потенційному за наявності лише:

A. Фрикційного й циклічного безробіття.

Б. Структурного безробіття.

B. Фрикційного й інституціонального безробіття.

Г. Природного безробіття.

6. Відставання фактичного ВВП від потенційного спричинюється безробіттям:

A. Циклічним.

Б. Природним.

B. Структурним.

Г. Фрикційним.

7. Яка основна причина безробіття в Україні?

A. Надто низька заробітна плата, структурна перебудова виробництва.

Б. Глобальна криза в економіці, неефективна економічна політика держави.

B. Неефективна економічна політика держави.

Г. Усі відповіді помилкові.

8. Які чинники безпосередньо впливають на зростання зайнятості населення країни?

A. Низька заробітна плата.

Б. Розширення виробництва за рахунок екстенсивних факторів.

B. Збільшення обсягів виробництва за рахунок інтенсивних факторів.

Г. Раціональне використання робочої сили.

9. Хто регулює зайнятість і розподіл робочої сили в соціально орієнтованій ринковій економіці?

А. Держава та відповідні органи соціального захисту населення.

Б. Ринок праці, біржі праці.

В. Підприємці й профспілки.

Г. Політичні партії.





Практичні завдання (тестові задачі)

1. Чисельність населення країни дорівнює 50 млн. осіб; 12 млн. осіб - діти до 16 років, а також люди, які перебувають у тривалій ізоляції; 15 млн. осіб - вибули зі складу робочої сили (пенсіонери, студенти, домогосподарки); 3 млн. осіб - безробітні; 1 млн. осіб - працівники з неповним робочим днем, які шукають кращу роботу. Розрахуйте чисельність робочої сили і рівень безробіття.

А. 23 млн. осіб і 13 %.

Б. 20 млн. осіб і 15 %.

В. 25 млн. осіб і 10 %.

Г. 23 млн. осіб і 18 %.

2. У таблиці наведено дані про трудові ресурси і зайнятість працездатного населення країни у першому та п'ятому роках (млн. осіб). Розрахуйте чисельність безробітних і рівень безробітних у 1-му і 5-му роках.

Показник

1-й рік

5-й рік

Робоча сила

84,889

95,453

Зайняті

80,796

87,524

Безробітні

-

-

Рівень безробіття, %

-

-

А. 1-й рік: 4 млн. осіб і 3,8 %; 5-й рік: 7,929 млн. осіб і 8,0 %.

Б. 1-й рік: 4,003 млн. осіб і 4,8 %; 5-й рік: 7,909 млн. осіб і 8,2 %.

В. 1-й рік: 4,093 млн. осіб і 4,8 %; 5-й рік: 7,929 млн. осіб і 8,3 %.

Г. 1-й рік: 4,095 млн. осіб і 4,5 %; 5-й рік: 7,929 млн. осіб і 8,4 %.

3. Природний рівень безробіття в країні В у 2000 р. становив 6 %, фактичний - 15 %. Розрахуйте відносне відставання фактичного ВВП від потенційного; втрати ВВП, спричинені циклічним безробіттям, якщо фактичний ВВП становив 150 млрд. евро.

А. 190,55 млрд. євро; 43, 55 млрд. євро.

Б. 193,55 млрд. євро; 43, 55 млрд. євро.

В. 193,55 млрд. євро; -43, 55 млрд. євро.

Г. 195,55 млрд. євро; -45, 55 млрд. євро.

4. Розрахуйте згідно із законом Оукена відносне відставання фактичного ВВП від потенційного за таких умов: фактичне безробіття - 9 %, фрикційне безробіття - 2 %, структурне безробіття - 4 %.

А. -7,5 %.

Б. 2,5 %.

В. 5,5 %.

Г. 7,5 %.

5. В останньому році економіка країни А характеризувалася такими показниками: номінальний ВВП становив 200 млрд. евро, індекс цін ВВП - 135 %, циклічне безробіття - 4 %. Згідно із законом Оукена розрахуйте втрати реального ВВП внаслідок циклічного безробіття.

А. -16,46 млрд. євро.

Б. 10 млрд. євро.

В. 10,46 млрд. євро.

Г. 16,46 млрд. євро.

6. В країні Б чисельність робочої сили у попередньому році становила 75 млн. осіб, чисельність зайнятих - 68 млн. осіб. Розрахуйте циклічне безробіття і втрату потенційного ВВП у відсотках.

А. 3 % і -18,25 %.

Б. 3 % і 18,25 %.

В. 3,3 % і -18,25 %.

Г. 3,5 % і -20,25 %.





ТЕМА 4. ТОВАРНИЙ РИНОК





4.1. Макроекономічна рівновага, поняття та моделі.

4.2. Сукупний попит, фактори впливу, крива сукупного попиту.

4.3. Сукупна пропозиція, фактори впливу, крива сукупної пропозиції.

4.4. Рівновага сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).





Навчальна мета: визначити суть збалансованості та пропорційності економічних процесів, пошуку збалансованого засобу використання обмежених економічних ресурсів і розподілу товарів та послуг між членами суспільства.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • збалансованість економічних процесів, найпростіші моделі економічної рівноваги та їх авторів;

  • характеристику основних складових сукупного попиту;

  • залежність між сукупним попитом і ціною національного продукту;

  • цінові та нецінові чинники сукупного попиту;

  • вплив держави на сукупний попит;

  • фактори впливу на сукупну пропозицію; відмінності між класичною та кейнсіанською моделями сукупної пропозиції;

  • суть реальних та номінальних чинників сукупної пропозиції;

  • три варіанта рівноваги: на кейнсіанському відрізку, на проміжному відрізку, на класичному відрізку;

  • які економічні процеси забезпечують макроекономічну рівновагу та які фактори призводять до порушення макроекономічної рівноваги.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • з'ясувати, які фактори опосередковують залежність між сукупним попитом і ціною національного продукту;

  • уміти проаналізувати вплив держави на сукупний попит;

  • з'ясувати відмінності між класичною та кейнсіанською моделями сукупної пропозиції;

  • з'ясувати, які економічні процеси, в даний період в даних умовах, забезпечують макроекономічну рівновагу;

  • охарактеризувати і представити графічно варіанти макроекономічної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції;

  • визначити, які фактори призвели до порушення макроекономічної рівноваги, в даний період в даних умовах.









4.1. Макроекономічна рівновага, поняття та моделі



Макроекономічна рівновага - це економічна рівновага; збалансованість та пропорційність економічних процесів. Ця збалансованість проявляється у пропорційності таких економічних процесів, як: виробництво і споживання; попит та пропозиція; матеріально-речові та фінансові потоки; фактори виробництва і його результати.

Подібна ситуація може розглядатися лише як ідеальна. Фактично ж вона не існує, але будь-яка економіка постійно прагне до рівноваги.

До найпростіших моделей економічної рівноваги відносяться:

1. «Економічна таблиця» Франсуа Кене (XVIII ст.) - опис простого відтворення на прикладі економіки Франції; перша вдала спроба модельної реалізації ідеї загальної економічної рівноваги;

2. «Схема простого і розширеного відтворення капіталу виробництва і обігу» К. Маркса;

3. «Модель загальної рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції» Леона Вальраса;

4. «Модель витрати-випуск» Василя Леонтьева;

5. «Моделі рівноважної економіки, що розширюється» Джона Неймана;

6. «Модель короткострокової рівноваги» Джона Кейнса.

На їх базі будуються модифіковані та синтетичні моделі макроекономічної рівноваги.





4.2. Сукупний попит, фактори впливу, крива сукупного попиту



Сукупний попит - це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, фірми та уряд готові купити у певний період за будь-які можливі ціни.

Це сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари та послуги, які пропонуються на товарних ринках.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.2.1. Крива сукупного попиту (AD)



Крива сукупного попиту (АD) показує залежність між величиною реальних витрат за номінального рівня цін, коли інші умови незмінні. Має вигляд негативної похилої лінії (рис. 4.2.1).

Причиною спаду кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші "цінними" і, відповідно, сукупні витрати низькими.

Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений (сукупний попит). Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рівня цін, якщо інші умови не змінюються.



Структура попиту

Покупцями товарів та послуг є домогосподарства, фірми, уряд даної країни та зарубіжні покупці.

Сукупний попит складається з чотирьох основних складових: споживчого попиту, інвестиційного попиту, державного попиту та чистого експорту.

Споживчий попит (С) - сума видатків домогосподарств на різні товари та послуги. Він залежить від: доходу населення; податків, трансфертних платежів; величини майна та доходів від нього; чисельності населення.

Інвестиційний попит (І) - попит підприємств на засоби виробництва: відновлення зношеного капіталу (амортизацію), збільшення реального капіталу. Він залежить від: обсягу виробництва; витрат на капітал; циклічних коливань економіки; сподівань на майбутнє.

Попит держави (G) на товари та послуги (купівля зброї, фінансування шкіл, лікарень): для виробництва суспільних благ; на приріст державних інвестицій.

Попит із закордону або чистий експорт (Ех) - різниця між експортом та імпортом. Він залежить від: співвідношення цін на вітчизняні та імпортні товари; валютного курсу.

Отже, сукупний попит може бути виражений таким рівнянням:

АD = C + I + G + Ex (4.2.1)



Сукупний попит є сумою внутрішнього попиту (С + І + G) і зовнішнього попиту на вітчизняні товари та послуги (Ех).

Сукупний попит має грошову форму. Зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлюється насамперед загальними умовами грошового обігу.



Цінові фактори сукупного попиту

Спадний нахил кривої AD у макроекономічній теорії поясняється впливом так званих цінових факторів, що впливають на обсяг виробництва.

Ефект відсоткової ставки, тобто її змін (ефект Кейнса) - ціновий фактор сукупного попиту, полягає у тому, що при зростанні цін необхідна більша кількість грошей для оплати угод (зростає попит на гроші), що при незмінній масі грошей викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Підвищення відсоткової ставки скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Внаслідок цього величина сукупного попиту зменшується.

Ефект багатства або касових залишків (ефект А. Пігу) - ціновий фактор сукупного попиту. Домогосподарства тримають на поточних рахунках та фінансових активів певну частку готівки. Розмір багатства залежить від кількості грошей та рівня цін, вимірюється величиною реальних касових залишків. При зростанні цін реальна вартість накопичених фінансових активів та фінансових доходів (облігації, строкові депозити) - зменшується, тобто їх власники стають біднішими та їх попит скорочується.

Ефект імпортних закупівель або чистого експорту - ціновий фактор сукупного попиту, проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняю з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни підвищаться відносно іноземних, то будуть купувати імпортні товари, імпорт збільшиться, експорт скоротиться, внаслідок чого скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту, внаслідок чого скорочується і сукупний попит.



Нецінові фактори сукупного попиту

Вони впливають на переміщення кривої вправо або вліво.

Зміни у споживчих витратах. Очікування збільшення прибутку веде до збільшення сукупного попиту, крива сукупного попиту переміщується - вправо-вгору AD1 (рис. 4.2.2). Вкладені інвестиції прогоріли, попит зменшується, крива сукупного попиту переміщується вліво-вниз AD2.

Зміни в економічній політиці держави. Зростання державних закупівель, призводить до зростання сукупного попиту, крива переміщується вправо-вгору AD1. Держава збільшує податок на прибуток, попит зменшується, крива переміщується вліво-вниз AD2.

Зміни у світовій економіці. Зростання економічної активності у торговельних партнерів призведе до збільшення експорту, крива переміщується вправо-вгору AD1. Якщо зростають ціни на товар за кордоном, а наші товари стають дешевшими, то експорт збільшується, крива переміщується вправо - вгору AD1

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.2.2. Переміщення кривої сукупного попиту

під впливом нецінових факторів



Якщо нецінові фактори вплинули на збільшення сукупного попиту, то крива сукупного попиту AD переміщується вправо-вгору AD1. І навпаки, якщо нецінові фактори вплинули на зменшення сукупного попиту, крива сукупного попиту AD переміщується вліво-вниз AD2.





4.3. Сукупна пропозиція, фактори впливу, крива сукупної пропозиції



Сукупна пропозиція AS - реальний обсяг національного виробництва, який фірми готові виробити та продати за будь-якого можливого рівня цін за інших сталих умов.



Структура сукупної пропозиції

ВВП - втрати (збитки) в економіці.

Державні резерви - обладнання для виробництва, резерви - витрати (збитки) з них.

Товари та послуги системи державного страхування (держстрах).

Імпорт.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.3.1. Крива сукупної пропозиції



Крива AS має вигляд позитивної похилої кривої. Вона відображає взаємозалежність між реально пропонованим на продаж обсягом національного виробництва і загальним рівнем цін.

Форма кривої AS відображає зміну витрат на одиницю продукції при збільшенні або зменшенні національного виробництва.

Сучасна макроекономічна наука розглядає три складові кривої сукупної пропозиції (рис. 4.3.1).

І. Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості та постійних цін (депресійний стан економіки). Кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції показує, що фірми постачатимуть на ринок будь-яку кількість товарів, яка знаходить попит за вже існуючого рівня цін. Пряма горизонтальна лінія характерна для короткострокового періоду.

II.Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсягу виробництва в економіці, що наближається до повної зайнятості, зростання реального ВВП на цьому відрізку супроводжується зростанням цін.

III.Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах повної зайнятості, ВВП збільшується номінально, характерне інфляційне зростання цін. Класичний відрізок кривої пропозиції базується на припущені, що ринок робочої сили завжди врівноважений за повної зайнятості.

Пряма вертикальна лінія притаманна довгостроковому періоду.

Відмінність між класичною і кейнсіанською кривими сукупної пропозиції полягає в тому, що класична крива пропозиції базується на припущенні, що ринок праці функціонує досконало, завжди підтримуючи повну зайнятість робочої сили.



Нецінові фактори

Впливають на переміщення кривої сукупної пропозиції AS вправо-вниз або вліво-вгору (рис. 4.3.2).

Зміна цін на ресурси (ціна на робочу силу - зарплата, матеріальні ресурси). Якщо ціна на паливо підвищиться, то сукупна пропозиція зменшиться, крива сукупної пропозиції AS переміститься вліво-вгору AS1.

Зміна продуктивності ресурсів. Виробити більший обсяг національного продукту тими самими ресурсами. Якщо продуктивність праці збільшиться, то сукупна пропозиція теж збільшиться, крива сукупної пропозиції AS переміститься вправо-вниз - AS2.

Зміни у державній політиці - податки, субсидії, державне регулювання. Якщо податки збільшились, сукупна пропозиція - зменшилась, крива сукупної пропозиції AS переміститься вліво-вгору - AS1.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.3.2. Переміщення кривої сукупної пропозиції

під впливом нецінових факторів















4.4. Рівновага сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS)



Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги.

Точка перетину (Е) кривої скупного попиту AD та кривої сукупної пропозиції AS є точкою рівноваги (рис. 4.4.1), яка визначає:

рівноважний рівень цін (Ре) - рівень цін на кінцеву продукцію, який встановився на основі рівноваги AD-AS;

рівноважний обсяг національного виробництва (Qе) -реальний обсяг національного виробництва, що встановився на основі рівноваги AD-AS.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.4.1. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції



Існує три варіанта рівноваги:

Рівновага на кейнсіанському відрізку (рис. 4.4.2 а) - якщо сукупний попит AD зміщується, то це призводить до зростання обсягу національного виробництва Q і зайнятості при сталих цінах Р.

Рівновага на проміжному відрізку (рис. 4.4.2 б) - зростає Q, зростає зайнятість, зростають ціни.

Рівновага на класичному відрізку (рис. 4.4.2 в) - зростають ціни Р та виникає інфляція, ВВП номінальний зростає, але ВВП реальний позмінний.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.4.2. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції:

а)на кейнсіанському відрізку; б)на проміжному відрізку;

в)на класичному відрізку.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 4.4.3. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

при зміні сукупного попиту:

AD1 - початкова крива сукупного попиту;

AS1 - початкова крива сукупної пропозиції;

AS - довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенціального ВВП - Q1;

Е1 - точка перетину трьох кривих, тобто точка подвійної рівноваги, короткострокової та довгострокової, вона може забезпечуватися за умов повної зайнятості.



Якщо сукупний попит падає, крива зміщується вліво - AD2, це приведе до зменшення обсягу виробництва (Q2) і зменшення цін (Р2), однак безробіття збільшується.





Короткострокова рівновага означає, що кількість товарів, які покупці бажають придбати, дорівнює кількості товару, яку виробники мають намір виробити.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товарів, які покупці бажають придбати, дорівнює потенціальним можливостям економіки.







Питання для самоконтролю

  1. Що собою являє сукупний попит, як його можна визначити?

  2. Назвіть і дайте характеристику основним складовим сукупного попиту.

  3. З'ясуйте, які фактори опосередковують залежність між сукупним попитом і ціною національного продукту.

  4. Назвіть та охарактеризуйте цінові фактори сукупного попиту.

  5. Перерахуйте нецінові чинники сукупного попиту та розкрийте їх вплив на розширення сукупного попиту.

  6. Охарактеризуйте форми зв'язку між ціною та кривою сукупної пропозиції.

  7. Проаналізуйте вплив держави на сукупний попит.

  8. Які фактори впливають на сукупну пропозицію?

  9. З'ясуйте відмінності між класичною та кейнсіанською моделями сукупної пропозиції.

  10. Охарактеризуйте суть реальних та номінальних чинників сукупної пропозиції.

  11. Назвіть, які економічні процеси забезпечують макроекономічну рівновагу.

  12. Назвіть авторів та охарактеризуйте суть основних моделей економічної рівноваги.

  13. Проаналізуйте і дайте визначення рівноважного рівня цін і рівноважного обсягу виробництва.

  14. Охарактеризуйте і зобразіть графічно варіанти макроекономічної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції.

  15. Які фактори призводять до порушення макроекономічної рівноваги?











Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Модель "Сукупний попит - сукупна пропозиція" ("AD -AS") як базова модель макроекономічної рівноваги.

  2. Сукупний попит та його модель. Цінові та нецінові чинники сукупного попиту.

  3. Сукупна пропозиція: класична і кейнсіанська моделі. Цінові і нецінові фактори сукупної пропозиції.

  4. Макроекономічна рівновага в моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ефект храповика. Шоки попиту та пропозиції. Стабілізаційна політика.

  5. Використання моделі AD-AS для аналізу економічних процесів в Україні.





Тестові завдання

1. До найпростіших моделей економічної рівноваги відносяться:

А. Леон Вальрас - "Модель загальної рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції".

Б. Франсуа Кене - "Економічна таблиця".

В. Джон Кейнс - "Модель короткострокової рівноваги".

Г. Всі відповіді вірні.

2. Сукупний попит - це:

A. Обсяг номінального ВВП, який макроекономічні суб'єкти мають бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Б. Обсяг реального ВВП, який макроекономічні суб'єкти мають бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

B. Обсяг потенційного ВВП, який макроекономічні суб'єкти мають бажання закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб.

Г. Обсяг номінального ЧНП, який економіка країни має бажання закупити з метою експорту.

3. На сукупний попит ціни впливають:

A. Обернено.

Б. Прямо.

B. Безпосередньо.

Г. Опосередковано.

4. До нецінових чинників сукупного попиту належать:

А. Ефект чистого експорту.

Б. Зміни в світовій економіці.

В. Зміни в економічній політиці держави.

Г. Дві останні відповіді вірні.

5. В умовах повної зайнятості зростання сукупного попиту супроводжується:

A. Зменшенням безробіття.

Б. Збільшенням номінального ВВП.

B. Збільшенням реального ВВП.

Г. Зниженням цін.

6. До цінових чинників сукупного попиту належать:

A. Продуктивності основного капіталу.

Б. Ефект багатства, ефект відсоткової ставки.

B. Зміни в економічній політиці держави.

Г. Усі відповіді вірні.

7. Сукупна пропозиція - це:

A. Обсяг реального ВВП, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Б. Обсяг потенційного ВВП, який економіка пропонує для експорту з метою отримання доходу.

B. Обсяг номінального ЧНП, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Г. Обсяг прогнозного ВВП, який економіка планує виробити.

8. До цінових чинників сукупної пропозиції належать:

А. Зміна товарних цін.

Б. Ефект відсоткової ставки.

В. Зміна цін на ресурси.

Г. Ефект чистого експорту.

9. До нецінових чинників сукупної пропозиції належать:

A. Зміна товарних цін, зміни субсидій.

Б. Зміна цін на ресурси, зміни в продуктивності ресурсів.

В. Зміна цін на ресурси, зміна товарних цін.

Г. Зміни субсидій.

10. Рух економіки вправо уздовж горизонтальної ділянки кривої сукупної пропозиції супроводжується:

A. Підвищенням зайнятості, зростанням цін.

Б. Зменшенням зайнятості, зниженням цін.

В. Підвищенням зайнятості, зниженням цін.

Г. Зменшенням зайнятості, зростанням цін.

11. Існує три варіанти рівноваги. Виберіть правильне твердження.

А. Якщо сукупний попит AD зміщується, то це призводить до зростання обсягу національного виробництва Q і зайнятості при сталих цінах Р, - рівновага на кейнсіанському відрізку.

Б. Зростає Q, зростає зайнятість, зростають ціни - рівновага на класичному відрізку.

В. Зростають ціни Р та виникає інфляція, ВВП номінальний зростає, але ВВП реальний позмінний, - рівновага на проміжному відрізку.

Г. Всі твердження невірні.

12. Згідно з кейнсіанською моделлю рівноваги економіки перебуває у стані рівноваги, якщо:

A. Обсяг грошової пропозиції протягом певного періоду Постійна.

Б. Державний бюджет збалансований.

B. Сума споживчих витрат за вирахуванням заощаджень дорівнює обсягу інвестицій.

Г. Сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту.

13. Згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції падіння сукупного попиту спричинює:

A. Збільшення реального ВВП.

Б. Зниження лише цін.

В. Збільшення прибутковості.

Г. Зниження цін і зарплати.

14. Згідно з кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції, падіння сукупного попиту спричинює:

A. Зниження лише зарплати.

Б. Зниження цін за незмінної зарплати, зменшення прибутковості.

B. Зменшення прибутковості, збільшення обсягів виробництва.

Г. Зменшення прибутковості.

15. У моделі "сукупний попит - сукупна пропозиція" зростання сукупного попиту приведе:

А. До зростання граничної схильності до заощаджень.

Б. До зростання реального обсягу виробництва на кейнсіанському відрізку кривої AS.

В. До зростання реального обсягу виробництва на класичному відрізку кривої AS.

Г. До зростання цін на кейнсіанському відрізку кривої AS.

16. Зростання сукупних витрат у кейнсіанській моделі приведе до зрушення кривої сукупного попиту:

A. Вправо на величину зростання сукупних витрат, помножену на значення мультиплікатора.

Б. Вправо на величину зростання сукупних витрат.

B. Вліво на величину зростання сукупних витрат.

Г. Вліво на величину зростання сукупних витрат мінус обсяг трансфертів.

17. Зміни в економіці, які графічно можна зобразити як рух вправо уздовж горизонтальної ділянки кейнсіанської кривої сукупної пропозиції, супроводжуються:

A. Підвищенням обсягу виробництва.

Б. Зменшенням обсягу виробництва.

B. Зростанням цін.

Г. Зниженням цін.

18. Зміни в економіці, які графічно можна зобразити як рух вправо відносно похилої ділянки кейнсіанської кривої сукупної пропозиції, супроводжуються:

A. Падінням реального ВВП.

Б. Зниженням цін.

B. Зростанням цін.

Г. Зростанням потенційного ВВП.

19. Згідно з кейнсіанською теорією рівень виробництва визначається величиною сукупного попиту. Це означає, що:

A. Попит на гроші змушує підприємців виробляти товари та послуги.

Б. Підприємці намагаються розширити виробництво до рівня повної зайнятості.

B. Обсяг продукції, який підприємці вирішать виробляти, буде визначатися попитом на неї.

Г. Виробництво доходу створює попит на цей дохід.

20. Якщо рівновага порушилася падінням сукупного попиту, то її відновлення в короткостроковому періоді здійснюється за умов:

A. Збільшення цін за незмінної зарплати.

Б. Зниження лише зарплати.

B. Зниження цін і зарплати.

Г. Зниження цін за незмінної зарплати.

21. Якщо обсяг рівноважного ВВП стане більшим за його потенційний рівень, то:

A. Рівень цін зростає.

Б. Рівень безробіття зростає.

В. Автоматично збільшується сукупний попит.

Г. Автоматично збільшується сукупна пропозиція.

22. Як на інвестиції впливає ступінь завантаження потужностей?

А. Ніяк.

Б. Прямо.

В. Зворотно.

Г. Усі відповіді невірні.

23. Який вигляд має так званий кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції (AS)?

А. Горизонтальний.

В. Він піднімається зліва знизу вправо догори.

В. Вертикальний.

Г. Він йде зліва зверху вправо вниз.

24. Який відрізок кривої сукупної пропозиції (AS) є горизонтальним?

А. Класичний.

Б. Проміжний.

В. Кейнсіанський.

Г. Усі відповіді невірні.

25. Який вигляд має проміжний відрізок кривої сукупної пропозиції (AS)?

А. Горизонтальний.

Б. Вертикальний.

В. Він піднімається зліва знизу вправо догори.

Г. Він йде зліва зверху вправо вниз.

26. Який відрізок кривої сукупної пропозиції (AS) піднімається зліва знизу вправо догори?

А. Кейнсіанський.

Б. Проміжний.

В. Класичний.

Г. Жоден.

27. Який вигляд має так званий класичний відрізок кривої сукупної пропозиції?

А. Горизонтальний.

Б. Він йде зліва знизу вправо догори.

В. Вертикальний.

Г. Усі відповіді невірні.

28. Який відрізок кривої сукупної пропозиції (AS) є вертикальним?

А. Проміжний.

Б. Кейнсіанський.

В. Класичний.

Г. Усі відповіді невірні.

29. Яка школа базується на рівнянні ВВП = С + IG + G + XN ?

А. Кейнсіанство.

Б. Монетаризм.

В. Теорія раціональних очікувань.

Г. Інституціоналізм.

30. На якому рівнянні базується кейнсіанство?

А. ВВП = С + IG + G + XN.

Б. MV = PQ.

В. На кривій Лаффера.

Г. На законі Сея.





Практичні завдання (тестові задачі)

1. Побудуйте модель AD - AS і визначте графічним методом рівноважний обсяг реального ВВП і рівень цін, якщо динаміка сукупного попиту за визначений період характеризується такими даними (ВВП - у млрд. евро, рівень цін - в одиницях):

У

500

1000

1500

2000

2500

3000

р

1,4

1,0

0,7

0,5

0,3

0,28

а динаміка сукупної пропозиції визначається такими показниками:

У

500

1000

1500

2000

2500

3000

р

0,45

0,76

1,11

1,52

1,98

2,5

А. 1120 млрд. євро і 0,88.

Б. 1150 млрд. євро і 1,88.

В. 1220 млрд. євро і 0,88.

Г. 2000 млрд. євро і 1,0.

2. Сукупна пропозиція країни Б характеризується такими даними.

Рівень цін (Р), одиниці

Реальний ВВП (Y), млрд євро

2,5

5000

2,25

5000

2,15

5000

2,0

3900

1,8

3760

1,7

3700

1,5

3400

1,25

3000

1,25

2300

1,25

1500

2.1. В яких межах змінюється обсяг реального ВВП (Y) та рівень цін (Р) на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції AS?

2.2. В яких межах змінюється Y і Р на проміжному відрізку кривої AS?

2.3. В яких межах змінюється Р і Y на класичному відрізку кривої AS?

А. Рівень цін = 2,25 і обсяг реального ВВП змінюється від 1500 до 3000 млрд. євро.

Б. Рівень цін = 1,25 і обсяг реального ВВП змінюється від 1500 до 3000 млрд. євро.

В. Рівень цін = 1,25 і обсяг реального ВВП змінюється від 2500 до 3000 млрд. євро.

Г. Рівень цін = 1,75 і обсяг реального ВВП змінюється від 3500 до 3000 млрд. євро.

3. За даними таблиць побудуйте криві AS і AD1, AD2 та AD3 (три варіанти).

Рівень цін, одиниці

Вироблений реальний ВВП, млрд. євро

2,50

2000

2,25

2000

2,00

1900

1,75

1700

1,50

1400

1,25

1000

1,25

500

1,25

0



Рівень

цін, %

Реальний ВВП, розрахований за витратами, млрд євро

1-й варіант

2-й варіант

3-й варіант

250

1400

1900

400

225

1500

2000

500

200

1600

2100

600

175

1700

2200

700

150

1800

2300

800

125

1900

2400

900

100

2000

2500

1000

Визначте для кожного варіанта рівноважний обсяг реального ВВП і рівноважний рівень цін.

А. 1-й варіант: 1700 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 2000 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,25.

Б. 1-й варіант: 1800 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 200 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,25.

В. 1-й варіант: 1770 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 2000 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,25.

Г. 1-й варіант: 1700 млрд. євро і 1,75;

2-й варіант: 2020 млрд. євро і 2,25;

3-й варіант: 900 млрд. євро і 1,05.

4. Економічна система характеризується такими показниками (млрд. євро): С = 20 + 0,7 (Y - Т); Y = 200; T = 40; I = 35; G = 50; ХN = 10. Розрахуйте обсяг сукупного попиту, який в грошовій формі визначається сукупними витратами.

А. 225 млрд. євро.

Б. 220 млрд. євро.

В. 227 млрд. євро.

Г. 277 млрд. євро.

5. Економіка країни А в минулому році характеризувалася такими витратами (млрд. євро): С = 20 + 0,8 (Y - T + TR); I =30 + 0,1Y; G = 40; XN = 10 - 0,04 Y; T = 40; TR = 10.

Визначте обсяг ВВП (Y) за витратами.

А. 542,8 млрд. євро.

Б. 548,2 млрд. євро.

В. 552,5 млрд. євро.

Г. 542,4 млрд. євро.

6. Економіка країни Т перебуває у стані довгострокової рівноваги, за якої реальний ВВП дорівнює потенційному і становить 5000 млрд. євро, а рівень цін - 1,5. До яких наслідків приведе різке зменшення ВВП до 4200 млрд. євро при незмінному сукупному попиті? (При розв'язанні цієї задачі скористайтеся моделлю AD - AS.)

А. 2.

Б. 2,5.

В. 3.

Г. 5.

7. Номінальний ВВП України у 2000 р. становив 163,2 млрд. грн.., споживчі витрати - 54% , внутрішні валові інвестиції - 20%, чистий експорт - 0. Розрахуйте обсяг державних закупок товарів і послуг у відсотках і в грошовому вираженні.

А. 26% і 42,43 млрд. грн.

Б. 24% і 42 млрд. грн.

В. 26% і 45,45 млрд. грн.

Г. 28% і 50 млрд. грн.

8. У країні Д реальний ВВП становить 300 млрд. євро. Норма податків - 20 % ВВП. Функція споживчих витрат має вигляд С =40 + 0,6 (Y - Т). Обсяг інвестицій дорівнює 50 млрд. євро, XN = 0. Визначте рівноважний обсяг державних закупок.

А. 66 млрд. євро.

Б. 86 млрд. євро.

В. 76 млрд. євро.

Г. 60 млрд. євро.





ТЕМА 5. ГРОШОВИЙ РИНОК





5.1. Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу.

5.2. Попит та пропозиція на гроші.

5.3. Монетарна політика.





Навчальна мета: розкрити та охарактеризувати необхідність досягнення рівноваги на грошовому ринку.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу.

  • основні елементи грошової системи.

  • що являє собою попит та пропозицію на гроші; ситуацію досягнення рівноваги на грошовому ринку;

  • цілі та інструменти монетарної політики;

  • дію політики "дешевих" та "дорогих" грошей.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • дати графічну характеристику ситуації досягнення рівноваги на грошовому ринку.







5.1. Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу



Грошова маса - вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах (готівкова та безготівкова), які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент.

Суб'єктами грошової маси є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо.

Грошовий агрегат (від лат. aggregatys - приєднання) -це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

Ліквідність грошей - здібність грошей брати участь у негайному придбанні товару або інших благ.

Структура і розміщення грошової маси залежать від таких факторів, як розвинутість фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних активів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо.

В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою 4 агрегатів.

Агрегат Мо - готівка (готівка, яка перебуває поза банками, тобто на руках).

Агрегат M1 = Мо + депозити до запитання (вклади у банках, які можуть бути використані вкладниками негайно, без попередження банків), тобто готівкові та безготівкові гроші (це записи на банківських рахунках і внески до комерційних банків).

Агрегат М2 = M1 + строкові депозити (в національній та іноземній валюті, кошти на всіх видах рахунків).

Агрегат М3 = М2 + облігації внутрішніх державних позик.

Грошові агрегати відрізняються між собою і кількісно, і якісно. Розмежування окремих агрегатів визначається ступенем їхньої ліквідності. Найбільш ліквідним є агрегат Мо, найменш ліквідний - М3.

Водночас Мо - найвужчий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент - готівкову масу. Найширшим є М3 - бо він охоплює усі елементи грошової маси, що перебувають в обороті.

Чим менша частка Мо у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою вважається національна грошова система, і навпаки.

Швидкість обігу грошей

Завдяки грошовим агрегатам можна визначити швидкість обігу грошей.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (для України - гривня) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Швидкість обігу грошей V визначається за формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (5.1.1)

де Р - середній рівень цін на товари та послуги; Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді; М - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

Або швидкість обігу грошей (V):

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (5.1.2)

де Н - річний об'єм валового національного продукту, М2 - грошовий агрегат.

Швидкість обертання безготівкових грошей визначається V1:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (5.1.3)

де Мо, М1, М2 - грошові агрегати.

Також можна записати рівняння обміну (рівняння Фішера):

M*V = P*Q. (5.1.4)

Рівняння обміну показує залежність, виконання якої веде до того, що кількість грошей в обертанні буде відповідати реальній потреби у них.

Закон грошового обігу

Закон грошового обігу визначає обсяг грошей (або грошову масу), необхідний в кожний момент часу для забезпечення товарного обігу в країні.

Якщо сформулювати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

МФ = МНКравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (5.1.5)

де Мф - фактична маса грошей в обігу; Мн - необхідна маса грошей в обігу.

Математична формула закону грошового обігу:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (5.1.6)

де Р • Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період; К - сума цін товарів і послуг у кредит; П - сума платежів, строк оплати яких настав; В - сума платежів, що взаємно погашаються; V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.





5.2. Попит та пропозиція на гроші



Грошовий ринок - сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Суб'єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Ці операції можна розділити на три групи:

Продаж грошей виступає у формі передачі цих грошей їх власниками покупцям у тимчасове користування в обмін на так звані інструменти. Інструменти надають їм можливість зберегти право на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати відсотковий дохід.

Купівля грошей є формою одержання у своє розпорядження грошей в обмін на вказані інструменти.

Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму відсотка (відсоткового доходу) за позичені гроші.

Попит на гроші

Попит на гроші виступає як запас, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент.

Можна визначити такі чинники попиту на гроші:

1. Зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу). Чим більше обсяг виробництва ВНП, а отже НД, тим більше операцій щодо його реалізації і тим більше має бути запас грошей для виконання цих операцій.

  1. Зміна абсолютного рівня цін.

  2. Зміна реального обсягу виробництва.

Чинники 2 і 3 впливають прямо пропорційно на попит грошей.

4. Зміна норми відсотка.

Чинник накопичення багатства. Багатство накопичується у різних формах активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей.

Чинник інфляції. При рості інфляції зростає вартість на альтернативні грошам види активів, а попит на гроші скорочується.

Очікування погіршення кон'юнктури ринків. Цей чинник тісно пов'язаний з інфляцією. Скорочення товарної пропозиції, посилення дефіциту, погіршення якості продукції тощо ведуть до скорочення попиту на гроші і накопичення багатства у товарній формі. Графічне зображення попиту на гроші (рис. 5.2.1).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 5.2.1. Попит на грошовому ринку



Пропозиція грошей

Пропозиція грошей - це коли економічні суб'єкти у будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть спрямувати в оборот.

Фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Якщо виникає потреба збільшити пропозицію, то це можна зробити додатковою емісією грошей в оборот.

Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.

Емісія (від лат. emissio - випуск) - випуск в обіг грошей і цінних паперів (акцій, облігацій та інших боргових зобов'язань). Здійснюється емісія центральним банком і державними казначействами.

Пропозиція грошей не залежить від діяльності економічної системи, оскільки грошову емісію здійснює держава в особі національного банку, і вона контролюється урядом.

Тому емісія грошей визначається не внутрішньо-економічними процесами чи мотивами самих економічних суб'єктів, а чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності.

Графічне зображення екзогенної пропозиції грошей. Пропозиція грошей, якщо вона екзогенна, автономна, незалежна від попиту на гроші і відсоткової ставки може бути представлена вертикальною лінією MS (рис. 5.2.2).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 5.2.2. Пропозиція на грошовому ринку



Рівновага на ринку грошей

Крива попиту MD і пропозиції MS перетинаються у точці Е (рис. 5.2.3), це означає, що економічні суб'єкти в даній економічній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні суму грошей, а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому рівні, щоб урівняти попит і пропозицію.

Точка Е розташована на місці перетину кривих попиту і пропозиції грошей і визначає ціну рівноваги на грошовому ринку.

Точка Ej - є рівноважною ставкою відсотка, яка урівноважує вплив обох сторін ринку.

Але рівновага на грошовому ринку є рухомою, тобто вона постійно змінюється під впливом певних факторів.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 5.2.3. Рівновага між попитом та пропозицією на грошовому ринку













5.3. Монетарна політика



Монетарна (грошово-кредитна) політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки.

Державне регулювання ринку грошей здійснюється центральним банком за допомогою монетарної (грошово-кредитної) політики.

Мета монетарної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає у регулюванні обсягів грошової пропозиції для стабілізації економіки.

Інструменти монетарної політики:

  • Операції на відкритому ринку - купівля-продаж Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то вони зосереджуються у комерційних банках та населення, а у Національному банку - гроші. Внаслідок цього скорочуються резерви у комерційних банків - відсоток за кредит збільшується.

  • Зміна норми обов'язкових резервів - це резерви, які комерційні банки в обов'язковому порядку зберігають у національному банку.

  • Зміна облікової ставки - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам.

  • Регулювання імпорту та експорту капіталу.

  • Регулювання валютної політики.

Розрізняють два напрями монетарної політики: це політика "дешевих" та "дорогих" грошей.

Політика "дешевих" грошей

Головна мета цієї політики - подолання спаду та безробіття.

Здійснюється:

  • Національний банк купує облігації;

  • знижує норму обов'язкових резервів;

  • знижує облікову ставку.

Внаслідок чого:

  • зменшується відсоткова ставка;

  • збільшується грошова пропозиція;

  • збільшуються інвестиції;

  • зростає реальний обсяг ВВП;

  • зменшується безробіття.

Політика "дорогих" грошей

Головна мета цієї політики - боротьба з інфляцією.

Здійснюється:

Національний банк продає облігації;

збільшує норму обов'язкових резервів;

збільшує облікову ставку.

Внаслідок цього:

збільшується відсоткова ставка;

зменшується грошова пропозиція;

скорочуються інвестиції;

зменшується реальний обсяг ВВП;

зменшується інфляція.

Ефективність монетарної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей і, насамперед, підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці.







Питання для самоконтролю

  1. Назвіть всі елементи грошової маси.

  2. Від чого залежить величина грошового агрегату M1?

  3. Охарактеризуйте основні елементи грошової системи.

  4. Дайте визначення вартості та ліквідності грошей.

  5. Розкрийте закон грошового обігу.

  6. Які грошові агрегати використовують н Україні?

  7. Що являє собою попит та пропозиція на гроші.

  8. Дайте графічну характеристику ситуації досягнення рівноваги на грошовому ринку.

  9. Назвіть цілі та інструменти монетарної політики.

  10. Розкрийте дію політики "дешевих" та "дорогих" грошей.





Тестові завдання

1. Попит на гроші для угод залежить від:

A. Відсоткової ставки комерційних банків.

Б. Кількості готівкових грошей поза банками.

В. Швидкості обертання грошей.

Г. Усі відповіді вірні.

2. Якщо реальний валовий внутрішній продукт країни зменшиться, то за відносно постійної швидкості обертання грошей:

A. Зросте попит на гроші для угод.

Б. Зменшиться попит на гроші для угод.

B. Попит на гроші для угод буде незмінним.

Г. Усі відповіді неправильні.

3. Попит на гроші як активи залежить від:

А. Відсоткової ставки комерційних банків.

Б. Норми резервів комерційного банку.

В. Загального обсягу грошової маси.

Г. Граничної схильності до заощаджень.

4. З чого складається попит на гроші?

А. Тільки з попиту на гроші для операцій купівлі-продажу і платежу.

Б. Лише з попиту на гроші для зберігання багатства у безпосередньо ліквідній формі.

В. З попиту на гроші для операцій та зберігання багатства у ліквідній формі.

Г. Усі відповіді невірні.

5. Від чого залежить попит на гроші для операцій купівлі-продажу та платежу?

А. Від товарної маси.

Б. Від рівня цін та швидкості обігу грошей.

В. Від розміру кредиту та платежів.

Г. Усі попередні відповіді правильні.

6. Як розраховується грошовий мультиплікатор у чистому вигляді?

А. Як відношення готівкових грошей до безготівкових.

Б. Як норма обов'язкових резервів.

В. Як відношення одиниці до норми обов'язкових резервів індексному вигляді).

Г. Усі відповіді невірні.

7. Що таке грошова база?

А. Сума готівкових грошей та обов'язкових резервів.

Б. Відношення готівкових грошей до безстрокових депозитів.

В. Відношення обов'язкових і надлишкових резервів комерційних банків до залучених ними депозитів.

Г. Сума готівкових грошей та безстрокових депозитів (агрегат М1).

8. Що таке пропозиція грошей?

А. Сума готівкових грошей та обов'язкових резервів.

Б. Відношення готівкових грошей до безстрокових депозитів.

В. Відношення обов'язкових і надлишкових резервів комерційних банків до залучених ними депозитів.

Г. Сума готівкових грошей та безстрокових депозитів (агрегат М1).

9. Що таке мультиплікатор грошової бази (повний грошовий мультиплікатор)?

А. Сума готівкових грошей та обов'язкових резервів.

Б. Відношення готівкових грошей до безстрокових депозитів.

В. Сума готівкових грошей та безстрокових депозитів (агрегат М1).

Г. Відношення грошової пропозиції до грошової бази.

10. Коли проводять (за рекомендаціями кейнсіанців) політику "дорогих грошей"?

А. Завжди.

Б. Ніколи.

В. На фазі кризи перевиробництва.

Г. Коли спостерігається зростання інфляції попиту.

11. Яка монетарна політика сприяє зростанню чистого експорту?

А. Яка відповідає монетарному правилу.

Б. Будь-яка.

В. "Дорогих грошей".

Г. "Дешевих грошей".

12. Яка монетарна політика не сприяє зростанню чистого експорту?

А. Яка відповідає монетарному правилу.

Б. Будь-яка.

В. "Дорогих грошей".

Г. "Дешевих грошей".

13. На що спрямовані дискреційна фіскальна і монетарна політики?

А. На заохочення економічної активності.

Б. На обмеження економічної активності.

В. На стабілізацію господарського зростання - мінімізацію циклічних коливань.

Г. Усі відповіді вірні.





ТЕМА 6. ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ





6.1. Суть інфляції. Види інфляції.

6.2. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

6.3. Антиінфляційна політика держави.

Особливості інфляції в Україні.





Навчальна мета: визначити особливості інфляційного процесу та антиінфляційні заходи економічної політики в Україні.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • інфляція: суть, її причини, види інфляції у макроекономіці;

  • економічні та соціальні наслідки інфляції;

  • суть антиінфляційної політики держави; основні заходи активної антиінфляційної політики;

  • інфляцію попиту та причини її виникнення;

  • взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям;

  • роль грошових реформ в боротьбі з інфляцією;

  • особливості інфляції в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • охарактеризувати економічну політику держави в умовах інфляції; особливості інфляційного процесу та антиінфляційних заходів економічної політики в Україні;

  • охарактеризувати державне регулювання інфляційних процесів в Україні.







6.1. Суть інфляції. Види інфляції



Інфляція - це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їх зростанні.

Іншими словами, інфляція - це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція - це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг.

Однак, не кожне зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів. Більш глибшими причинами інфляції є загострення суперечностей економічної системи. Виділяють два показники інфляції:

1. Рівень інфляції (Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.) - показує зміни цін в економіці. Він вимірюється за допомогою індексів цін, як різниця між:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (6.1.1)

де Іцін - індекс цін аналізованого (поточного) періоду, за 100% приймається індекс цін попереднього (базового) періоду.



2. Темп інфляції (ТІ) - показує, як змінилася сама інфляція за певний період:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (6.1.2)

де Ра - індекс цін аналізованого (поточного) періоду,

Pб - індекс цін попереднього (базового) періоду.



Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції.



Концепції визначення першопричин інфляції

Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна.

Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цім на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції впинитися як зростаючий процес.

Інфляцію вважають грошовим феноменом прихильники монетарної концепції (монетаристи), вона зумовлена м'якою грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку).



Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх причин інфляції належать:

  • деформація економіки, пов'язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;

  • дефіцит державного бюджету, пов'язаний із ростом урядових витрат;

  • високий рівень невиробничих витрат держави (особливо військових);

  • диспропорції на макро- і мікрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;

  • монополія держави на зовнішню торгівлю;

  • монополія великих компаній на встановлення цін;

  • високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;

  • помилки в економічній політиці держави тощо.

До зовнішніх причинами інфляції належать:

  • структурні світові кризи, які супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;

  • при обміні банками національної валюти на іноземну валюту виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;

  • зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;

  • від'ємне сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу тощо.



Є декілька видів інфляції.

Залежно від причин, які викликають інфляцію наявні:

Інфляція попиту - спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, що намагаються зрівноважити пропозицію і попит, зростають. Пов'язана з дією монетарних факторів, насамперед - з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів та послуг.

Інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей. У цих умовах зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають (рис. 6.1.1).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 6.1.1. Інфляція попиту



Зростання сукупного попиту (криві AD1 та AD2) (рис. 6.1.1) призводить до інфляційного зростання ціни при сталому об'ємі виробництва Q1 - Q2.

До причин інфляції попиту можна віднести:

  • розширення соціальних та військових державних замовлень;

  • зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

  • зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок тощо.



Інфляція витрат (або інфляція пропозиції) - виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів.

Інфляційний процес розвивається під впливом ряду немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат виробництва і собівартості продукції (рис. 6.1.2).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 6.1.2. Інфляція витрат



До причин інфляції витрат (пропозиції) можна віднести наступні:

  • державну фінансову політику та політика ціноутворення;

  • зростання цін на сировину;

  • збільшення податків;

  • боротьбу профспілок за підвищення заробітної плати.

Інфляція витрат супроводжується падінням виробництва - стагфляція. Вона виникає, коли одночасно зростають ціни і безробіття та скорочується виробництво.

Залежно від темпу приросту цін інфляцію поділяють на помірну (повзучу) інфляцію, галопуючу інфляцію та гіперінфляцію.

Помірна (повзуча) інфляція - річний приріст цін складає не більше 10%. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів.

Галопуюча інфляція - річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків (від 20% до 300% на рік). Інфляція виходить з-під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя.

Гіперінфляція - річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік. Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці.

Залежно від можливості передбачати зростання цін виділяють очікувану та неочікувану інфляцію.

Очікувану інфляцію - спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, тому вона очікувана і можне бути врахована заздалегідь.

Неочікувану (непередбачену) інфляцію - є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та пропозиції. Характеризується різким стрибком цін, що негативно впливає на грошовий обіг та сік гему оподаткування.

За характером перебігу інфляція буває збалансована та незбалансована.

Збалансована інфляція - це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна.

Незбалансована інфляція - різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки.

За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває відкрита, прихована та придушена.

Відкрита інфляція - характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки.

Прихована інфляція - збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні продуктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик.

Придушена інфляція - проявляється в зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації.





6.2. Економічні та соціальні наслідки інфляції



Наслідки інфляції складні і різноманітні.

Отже, економічні та соціальні наслідки інфляції наступні:

  • інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як великому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;

  • заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;

  • порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер;

  • надходження від оподаткування знецінюються, тим самим вона негативно впливає на фіскальну політику;

  • підриває курс національної валюти;

  • підсилюються диспропорцію між галузями економіки;

  • знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають більш ризикованими;

  • зниження реальних доходів населення, більш за все це стосується осіб з фіксованими номінальними доходами (працівники бюджетних організацій, пенсіонери, студенти);

  • відтік капіталу у торгівлю;

  • інфляція загострює товарний голод;

  • зростають ціни на нерухомість та товарно-матеріальні запаси, тому домогосподарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх саме у нерухомість та товарні запаси;

  • знижує мотивацію до праці, тощо.







6.3. Антиінфляційна політика держави.

Особливості інфляції в Україні



Основними формами стабілізації грошового обігу є грошові реформи і антиінфляційна політика.

Антиінфляційна політика - комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Є два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але цього замало для приборкання інфляції.

Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики:

Політика шокової терапії (активна політика) - різке скорочення темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат па соціальні програми; збільшення відсоткової ставки; зменшення податкових ставок; обмеження грошової маси тощо, негативний наслідок цього методу полягає у зменшенні добробуту населення.

Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) - пристосування до умов інфляції, пом'якшення її негативних наслідків, поступове зниження темпів зростання грошової маси, проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань; поступового обмеження грошової пропозиції; індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік.

Політика доходів - контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. з Застосовується рідко, оскільки уповільнення зростання цін, викликає дефіцит на деякі товари; зростання цін стримується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється.

Залежно від темпів інфляції та пріоритетів вибирають варіант антиінфляційної політики. Для більш ефективного приборкання інфляції одночасно використовують кілька методів антиінфляційної політики.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи.

Грошові реформи - реформи, які спрямовані на ліквідацію зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є: нуліфікація, ревальвація, девальвація, деномінація.

Нуліфікація - оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти.

Ревальвація - процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн.

Девальвація - процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн.

Деномінація - процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові.

Отже, антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.



Інфляційні процеси в Україні були викликані сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Це негаразди перехідної економіки, залежність від зовнішнього енергопостачання, непослідовність економічної політики, помилки у політиці бюджетних видатків тощо. Отже, інфляційні процеси в Україні були зумовлені:

  • невиваженою первинною емісією;

  • диспропорційністю у структурі економіки, що виникла за часів існування адміністративно-командної системи;

  • надмірною мілітаризацією економіки;

  • витратністю економіки та непродуктивними витратами окремих виробництв;

  • значною монополізацією економіки;

  • залежністю українських виробників від імпорту (енергоносіїв, окремих сировинних матеріалів, комплектуючих виробів тощо);

  • неефективністю безготівкової системи розрахунку;

  • від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі;

  • зростанням цін на імпортні товари та послуги;

  • необґрунтованим встановленням валютного курсу;

  • втратою зацікавленості у продуктивній праці;

  • суттєвим скороченням інвестицій;

  • надмірним розширенням тіньового сектору економіки;

  • використанням неринкових форм розрахунків, зокрема бартеру.

У 1992 - 1993 pp. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. В 1992 р. ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчить про супергіперінфляцію, а у 1993 р. приблизно на 3% щодня.





Питання для самоконтролю

  1. Що таке інфляція, її причини?

  2. Що породжує інфляцію?

  3. Які види інфляції розрізняють у макроекономіці?

  4. Назвіть методи визначення інфляції.

  5. З'ясуйте економічні та соціальні наслідки інфляції.

  6. У чому полягає суть антиінфляційної політики держави?

  7. Дайте характеристику інфляції попиту та з'ясуйте причини її виникнення.

  8. Дайте пояснення інфляційної кривої Філліпса та графічно проілюструйте взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям.

  9. Проаналізуйте основні заходи активної антиінфляційної політики.

  10. У чому полягає антиінфляційна політика доходів?

  11. Яку роль відіграють грошові реформи в боротьбі з інфляцією?

  12. Розкрийте особливості інфляції в Україні.





Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Економічна політика держави в умовах інфляції. Особливості інфляційного процесу та антиінфляційні заходи економічної політики в Україні.

  2. Мета і основні напрями та методи антиінфляційної політики. Особливості антиінфляційної політики в Україні.

  3. Державне регулювання інфляційних процесів в Україні.





Тестові завдання

1. Інфляція попиту виникає в умовах, коли:

A. Зростання сукупного попиту випереджає зростання сукупної пропозиції.

Б. Темпи зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції однакові.

B. Зростання сукупної пропозиції випереджає зростання сукупного попиту.

Г. Усі відповіді неправильні.

2. Інфляція попиту виникає в умовах, коли:

A. Збільшуються сукупні видатки в економіці.

Б. Темпи зростання сукупного попиту і сукупної пропозиції однакові.

B. Збільшуються середні витрати на виробництво продукції.

Г. Усі відповіді правильні.

3. Якщо інфляція витрат супроводжується падінням обсягів виробництва, то це явище називається:

A. Девальвація.

Б. Неочікувана інфляція.

B. Стагфляція.

Г. Гіперінфляція.

4. Які наслідки викликає інфляція в економіці країни?

A. Зниження реальних доходів на душу населення, збільшення попиту на фінансові активи.

Б. Підвищення інвестиційної активності.

B. Підвищення курсу національної валюти.

Г. Усі відповіді вірні.

5. Крива Філіпса показує взаємозв'язок між:

A. Інфляцією витрат і безробіттям.

Б. Природним і циклічним безробіттям.

B. Фактичним безробіттям і витратами економіки.

Г. Інфляцією попиту і безробіттям.



Практичні завдання (тестові задачі)

1. Розрахуйте темп інфляції у другому році, якщо індекс цін у першому році становив 116 % , у другому році - 140 %.

А. -20,7 %.

Б. 5,7 %.

В. 16 %.

Г. 20,7 %.

7. Розрахуйте темп інфляції для поточного року за таких умов: у попередньому році номінальний ВВП становив 155 млрд. грн., реальний ВВП - 118 млрд. грн.; у поточному році очікується одержати номінальний ВВП 190 млрд. грн. при індексі цін ВВП 152%.

А. -16 %.

Б. 6 %.

В. 16 %.

Г. 17 %.

2. Економіка країни Ф характеризувалася в останні два роки такими макроекономічними показниками: у попередньому році номінальний ВВП становив 5000 млрд. дол. США, реальний ВВП - 4800 млрд. дол.; у поточному році очікується одержати номінальний ВВП 5400 млрд. дол., реальний ВВП - 5050 млрд. дол. США.

Розрахуйте темп інфляції у цій країні для умов поточного року.

А. -2,6 %.

Б. 2,6 %.

В. 2,8 %.

Г. 3,6 %.

3. Визначте середньорічний темп інфляції для умов поточного року, якщо відомо, що середньомісячний темп інфляції у цьому році становитиме 3 %.

А. -42,58 %.

Б. 2,58 %.

В. 42,58 %.

Г. 45 %.





ТЕМА 7. СПОЖИВАННЯ ДОМОГОСПОДАРСТВ





7.1.Суть споживання та заощадження.

7.2. Функція споживання та заощаджень.

7.3. Недоходні фактори споживання та заощадження.

7.4. Теорії споживання.



Навчальна мета: розкрити роль заощаджень в макроекономіці; динаміку грошових доходів, витрат та заощаджень населення України.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • категорії споживання та заощадження в макроекономіці;

  • функції споживання та заощадження. Теорії споживання: Дж. М. Кейнса, І.Фішера, Ф. Модільяні, М.Фрідмена.

  • недоходні фактори споживання та заощадження;

  • що таке індекс споживчих настроїв;

  • середню та граничну схильності до споживання та заощадження;

  • динаміку грошових доходів, витрат та заощаджень населення України.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • проаналізувати та охарактеризувати динаміку грошових доходів, витрат та заощаджень населення України на сучасному етапі;







7.1. Суть споживання та заощадження



У закритій економіці існує три напрямки використання виробленої нею продукції.

Y = C + I + G . (7.1.1)



Тобто, частина виробленої продукції споживається домогосподарствами С, частина використовується фірмами та домогосподарствами на інвестиції І, частина закуповується урядом для використання на суспільні потреби G.

Споживання формує споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки.

Індекс споживчих настроїв (ІСН) - це показник, який використовують для оцінки споживчої поведінки, він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу, а також він є важливим для визначення економічної політики держави.

Споживання - індивідуальне та спільне використання споживчих благ для задоволення матеріальних та духовних потреб.

За структурою споживання розрізняють такі групи: товари поточного споживання (продукти харчування, одяг); товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби); послуги (житло, освіта, охорона здоров'я, відпочинок).

У різних груп населення структура споживчих витрат різна. Але існують спільні групи витрат, такі як витрати на харчування, одяг, житло, медицину, освіту, транспорт.

Заощадження - частина доходу, яка залишається не використаною після споживання. Заощадження - це економічний процес, пов'язаний з інвестуванням.

Тобто, заощадження дорівнюють безподатковому доходу за відрахуванням споживання.

Заощадження роблять як домогосподарства, так і підприємства. Існують різні мотиви для заощаджень:

у підприємств - максимізація чистого прибутку, для розширення виробництва, страхування від криз;

у домогосподарств - накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості, дорогих предметів тривалого користування, забезпечення старості та передача спадку дітям, страхування від непередбачених хвороб, на навчання тощо.





7.2. Функція споживання та заощаджень



Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість.

Функція споживання - це залежність між обсягом споживання і безподатковим доходом (рис. 7.2.1).



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 7.2.1. Функція споживання

а - автономне споживання (обсяг споживання, який не залежить від безподаткового доходу (проживання в борг, за рахунок субсидій)); АВ - чисті від'ємні заощадження (перевищення споживання над доходами (життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень)); т. В - нульове заощадження (повне споживання доходу).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 7.2.2. Функція заощадження

AB - від'ємні заощадження домогосподарств;

т. В - нульове заощадження.



Отже, споживання та заощадження залежать від безподаткового доходу, тобто чим більше дохід, тім більше споживання та заощадження. Але заощадження також залежить від відсоткової ставки: чим вища відсоткова ставка, тим більше заощадження і менше споживання.

Залежність споживання та заощадження від доходу називають схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середня схильність до споживання (с) - частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (7.2.1)

де С - споживання; Y - безподатковий дохід.



Середня схильність до заощадження (s) - частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (7.2.2)

де З - заощадження; Y - безподатковий дохід.



Гранична схильність до споживання (с') показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання, тобто характеризує тенденцію змін у залежності від змін доходу:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (7.2.3)

де ∆С - додаткове споживання;

∆Y' - додатковий безподатковий дохід.



Гранична схильність до заощадження (s') показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове заощадження:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , (7.2.4)

де ∆З - додаткове заощадження;

∆Y - додатковий безподатковий дохід.



Якщо до середньої схильності до споживання додати середню схильність до заощадження, то отримаємо одиницю:

с + s = 1. (7.2.5)

Якщо до граничної схильності до споживання додати граничну схильність до заощадження, то отримуємо одиницю:

с' + s' = 1. (7.2.6)

Середня схильність до споживання більша за середньою схильності до заощадження:

c > s. (7.2.7)

Гранична схильність до споживання більша за граничну схильності до заощадження:

c' > s'. (7.2.8)







7.3. Недоходні фактори споживання та заощадження



На споживання та заощадження впливають недоходні фактори. А саме, багатство, податки, рівень цін, відрахування на соціальне страхування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

Багатство - це майно, яким володіє населення: нерухоме майно (будинки, автомобілі, предмети довгострокового користування), фінансові засоби (готівкові гроші, акції, облігації, страхові поліси). З ростом нагромадженого багатства стимули до заощаджень менші. Збільшення багатства зміщує функцію споживання вгору (С1; рис. 7.3.1), а графік заощадження - вниз (32; рис. 7.3.2).

Зниження податків збільшує безподатковий дохід і тому збільшує як споживання, так і заощадження. Функція споживання (С1) та заощадження (З1) переміщуються вгору (рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Рівень цін - зростання цін скорочує споживання і заощадження. Функції споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2; рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Відрахування на соціальне страхування - збільшення цих відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження. Функції споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2; рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження. Функція споживання (С) пересувається вгору (С1; рис. 7.3.1), а функція заощадження (З) вниз (З2; рис. 7.3.2).

Якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств. Функція споживання (С) та заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2; рис. 7.3.1, 7.3.2) і навпаки.

Коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються. Функція споживання (С) пересувається вниз (С2; рис. 7.3.1), а функція заощадження (З) - вгору (З1 рис. 7.3.2).



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 7.3.1. Вплив недоходних факторів на функцію споживання



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 7.3.2. Вплив недоходних факторів на функцію заощадження



Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження та переміщують їх функції (рис. 7.3.1 і рис. 7.3.2). Якщо недоходний фактор впливає на збільшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (З) переміщуються вгору (С1, З1). Якщо недоходні фактори впливають на зменшення споживання або заощадження, тоді функції споживання (С) або заощадження (З) переміщуються вниз (С2, З2).











7.4. Теорії споживання



Зв'язок між споживанням і доходом був уточнений з використанням трьох ідей: міжчасового бюджетного обмеження Ірвінга Фішера, життєвого циклу Франко Модильяні та постійного доходу Мільтона Фрідмена.



Гіпотеза міжчасового бюджетного обмеження.

І. Фішер висунув гіпотезу - при прийнятті споживацьких рішень раціональні економічні суб'єкти враховують і поточний, і майбутній доход (весь доход, отриманий ними протягом життя) - і проблему міжчасового споживчого вибору. Суть його полягає у тому, що при прийнятті рішення про споживання на сучасному етапі і у майбутньому споживачі стикаються з міжчасовим бюджетним обмеженням.



Теорія життєвого циклу.

Це теорія споживання, яка була розвинута економістами А. Андро, Ф. Модильяні та Р. Брумергом у 1954 р.

Вона ґрунтується на твердженні, що споживання у кожному періоді залежить не від поточного доходу, а від доходу протягом життя.

Багатство зростає доти, поки людина працює, а із виходом на пенсію - починає різко падати. Якщо до дня смерті багатство не стане рівним 0, то його частина, що залишилася, перейде у спадщину. Доход, що знаходиться у розпорядженні, також збільшується до середини життя, а потім починає зменшуватися. Тому, у ході життєвого циклу споживання залишається практично постійним.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 7.4.1. Графічний вираз теорії "життєвого циклу

Ф. Модильяні"



При детальнішому розгляді дані висновки розходяться із дійсністю.

У 1920 р. ще Дж. Кейнс відмітив, що накопичені заощадження передаються у спадок із покоління в покоління.

Чотири основні напрямки, що пояснюють причини залишення нащадкам спадщини:

- прагнення забезпечити своїм дітям «стартовий» капітал і надати їм більш високий рівень достатку;

- можливість використовувати спадщину як інструмент впливу на поведінку дітей;

- наявність спадщини обумовлюється бажанням старшого покоління забезпечити себе «з запасом»;

- багатство як своєрідний «ефект Веблена», який дає можливість престижного існування та влади протягом життя.

Всі чотири причини можуть існувати та співіснувати.



Гіпотеза постійного (перманентного) доходу.

М. Фрідменом в 1957 р. була сформульована гіпотеза постійного (перманентного) доходу для пояснення поводження споживачів.

Теоретичними передумовами гіпотези були ідея Ф. Модильяні (протягом життя суб'єкти прагнуть підтримувати стабільний рівень споживання) та ідея І. Фішера (теорія міжчасового споживання вибору).

В основі гіпотези лежить положення про те, що суб'єкти формують свої споживчі витрати в залежності не від поточного (як у Дж. Кейнса), а постійного (перманентного) доходу, прагнучи таким чином забезпечити рівний рівень споживання протягом життя.

Перманентний доход - це доход, очікуваний споживачами за тривалий проміжок часу (це може бути кілька років або все життя). Під перманентним доходом мають на увазі середньозважену величину з усіх доходів, що суб'єкт очікує одержати в майбутньому, це будь-який середній доход.

Постійний доход - це частина доходу, що відповідно до очікувань людей збережеться в майбутньому; це рівень доходу, який будуть одержувати домашні господарства, коли усунеться вплив тимчасових і перехідних факторів (погодні умови, короткостроковий економічний цикл і непередбачені прибутки або збитки).

Тимчасовий доход - це частина доходу, яку економічні суб'єкти не очікують зберегти в майбутньому. Це тимчасові помилкові відхилення від доходу.



Існують три види шоків (відхилень) від доходу, що викликають реакцію споживача: тимчасові (випадкові), перманентні і очікувані в майбутньому.

Тимчасові (випадкові) шоки - це шоки, при яких поточний доход першого періоду зміниться, але це майже не вплине на споживання, оскільки значна частина доходу буде спрямована на заощадження. Наприклад, якщо особа виграла велику суму грошей у лотерею, те найімовірніше, що вона не витратить гроші, а розподілити їх на тривалий період часу.

Перманентні шоки - це шоки, при яких зростає (зменшується) доход першого і другого періодів. У цьому випадку в тій же пропорції зміниться і споживання. Прикладом може служити підвищення по службі.

Шоки очікувані в майбутньому - це шоки, коли доход першого періоду не зміниться, а у другому періоді відбувається зміна споживчих витрат. Наприклад, суб'єкт очікує підвищення по службі, тобто є імовірність, що в майбутньому він буде позичати гроші.







Питання для самоконтролю

  1. З'ясуйте, що таке споживання.

  2. Які основні чинники споживання ви знаєте?

  3. Що таке індекс споживчих настроїв?

  4. Дайте визначення середньої та граничної схильності до споживання та заощадження.

  5. З'ясуйте, що таке заощадження.

  6. Чому середня схильність до споживання більша середньої схильності до заощадження?

  7. Проаналізуйте вплив держави на сукупний попит.

  8. Назвіть недоходні фактори споживання та заощадження.

  9. Поясніть вплив недоходних факторів на функцію заощадження.







Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Категорії споживання та заощадження в макроекономіці. Функції споживання та заощадження.

  2. Теорії споживання: Дж. М. Кейнса, І.Фішера, Ф. Модільяні, М.Фрідмена.

  3. Динаміка грошових доходів, витрат та заощаджень населення України.

  4. Споживання та заощадження в Україні.





Тестові завдання

1. Яка із запропонованих відповідей найбільш повно розкриває сутність поняття "гранична схильність до споживання"?

A. Крива, що характеризує величину споживчих витрат при певному рівні доходу.

Б. Зміна у споживчих витратах, викликана зміною доходів.

B. Відношення приросту споживчих витрат до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення сукупного споживання до сукупного попиту.

2. Середня схильність до споживання визначається як:

А. Відношення споживання до особистого доходу.

Б. Відношення споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до заощадження.

Г. Відношення приросту споживання до доходу після і оподаткування.

3. Гранична схильність до споживання визначається як:

А. Відношення приросту споживання до приросту особистого доходу.

Б. Відношення приросту споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту споживання до приросту доходу після оподаткування.

4. Середня схильність до заощадження визначається як:

А.Відношення заощадження до споживання.

Б.Відношення заощадження до доходу після оподаткування.

В. Відношення заощадження до особистого доходу.

Г. Відношення приросту заощадження до доходу після оподаткування.

5. Гранична схильність до заощадження визначається як:

А. Відношення приросту заощадження до приросту чистого доходу.

Б. Відношення приросту заощадження до приросту національного доходу.

В. Відношення приросту заощадження до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту заощадження до суми приростів споживання та заощадження.

6. Зв'язок між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження виражається в тому, що:

A. Відношення між ними характеризує середню схильність до споживання.

Б. їх сума дорівнює одиниці.

B. їх сума дорівнює доходу після оподаткування, тому що він ділиться на споживання і заощадження.

Г. їх сума дорівнює нулю.

7. Якщо люди не витрачають увесь свій дохід після оподаткування на споживання і розміщують невитрачену суму в банку, то чи можна сказати, що вони:

А. Заощаджують, але не інвестують.

Б. Інвестують, але не заощаджують.

В. Не заощаджують, але інвестують.

Г. Заощаджують і інвестують.

8. Яка із наведених відповідей розкриває особливості точки "порогового рівня" індивідуального споживання?

A. Гранична схильність до споживання дорівнює 1.

Б. Дохід після оподаткування дорівнює споживанню.

B. Заощадження дорівнюють споживанню.

Г. Заощадження дорівнюють інвестиціям.

9. Індивідуальні заощадження - це:

A. Дохід після оподаткування, отриманий за якийсь період і не використаний ні на споживання, ні на придбання цінних паперів, а також не розміщений у банку.

Б. Загальна сума всіх активів суб'єкта господарювання мінус сума його фінансових зобов'язань.

B. Дохід після оподаткування, отриманий за певний період і не використаний повністю на споживання.

Г. Загальна сума всіх активів родини.

10. Чи є правильним твердження, що при зменшенні доходу після оподаткування:

A. Споживчі витрати скорочуються, а заощадження зростають.

Б. Споживчі витрати та заощадження зростають.

B. Скорочуються як споживчі витрати, так і заощадження.

Г. Споживчі витрати зростають, а заощадження скорочуються.

11. Які із запропонованих заходів Ви вважаєте найбільш прийнятними для стимулювання заощаджень?

А. Зниження податків на доходи.

Б. Збільшення відсоткової ставки.

В. Збільшення допомоги на дітей.

Г. Підвищення премій на заощадження, призначені для будівництва.

12. Пряму залежність характеризує відношення між:

A. Заощадженнями та індексом цін.

Б. Граничною схильністю до споживання та граничною схильністю до заощадження.

B. Споживчими витратами та рівнем відсоткової ставки.

Г. Заощадженнями та рівнем відсоткової ставки.

13. Які фактори впливають на споживання та заощадження?

А. Багатство, очікування.

Б. Рівень цін, податки.

В. Відрахування на соціальне страхування.

Г. Всі відповіді вірні.

14. Яке з тверджень є вірним?

А. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень.

Б. Збільшення соціальних відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження.

В. Зростання цін скорочує споживання і заощадження.

Г. Всі твердження вірні.

15. Яке з тверджень є невірним?

А. Якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження.

Б. Якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств.

В. Коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються.

Г. Всі представлені твердження є вірними, а невірних - немає.

16. Що відбувається в економіці країни, коли обсяг доходу після оподаткування збільшується?

A. Зростають середня схильність до споживання та заощадження.

Б. Середня схильність до споживання та заощадження зменшуються.

B. Середня схильність до споживання збільшується, а частка заощадження зменшується.

Г. Середня схильність до споживання зменшується, а мастка заощадження збільшується.





Практичні завдання (тестові задачі)

1. Економіка країни А характеризується такими даними (млрд. євро):

Y = С + І + G; С = 100 + 0,8Y; І = 50; G = 50.

Визначте рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП), величину заощаджень і споживання.

А. 1050 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Б. 900 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

В. 1000 млрд. євро, 90 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Г. 1000 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

2. Економіка країни Б в короткостроковому рівноважному стані характеризується такими даними (млрд. євро): сумарні автономні витрати становлять 200, рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП) - 1200. При збільшенні автономних витрат на кінець року на 50 ВВП збільшився до 1450.

Визначте мультиплікатор автономних витрат.

А. 5.

Б. 5,5.

В. 6.

Г. 6,5.

3. В економіці країни В упродовж року відбулися такі зміни (млрд. євро): на початку року безподатковий дохід населення становив 90, споживання - 80. Наприкінці року безподатковий дохід становив 100, споживання - 87,5. Обчисліть граничну схильність до споживання.

А. 55 %.

Б. 65 %.

В. 75 %.

Г. 85 %.

4. Безподатковий дохід населення країни Г становить 120 млрд. євро, автономне споживання - 34 млрд. євро, споживчі витрати - 124 млрд. євро.

Обчисліть середню схильність до споживання згідно з функцією споживання.

А. 0,65.

Б. 0,75.

В. 0,85.

Г. 1.

5. Розрахуйте граничну схильність до заощаджень за умов, що безподатковий дохід населення країни на кінець року збільшився на 30 млрд. грн., а заощадження - на 7,2 млрд. грн.

А. 0,2.

Б. 0,24.

В. 0,25.

Г. 0,26.

6. Економіка країни Д характеризується такими даними (млрд. євро): Y = С + І + G + XN; С = 100 + 0,7 Y; і = 80; G = 60.

Визначте рівноважний ВВП; рівноважний рівень споживання і заощадження.

А. 800 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Б. 600 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

В. 860 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Г. 800 млрд. євро; 800 млрд. євро і 80 млрд. євро.









ТЕМА 8. ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ





8.1. Поняття і суть інвестицій.

8.2. Крива сукупного попиту на інвестиції.

8.3. Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій.

8.4. Мультиплікатор інвестицій





Навчальна мета: розкрити та охарактеризувати особливості інвестиційних процесів в трансформаційних економіках та шляхи покращання інвестиційного клімату в Україні.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • теорію інвестування, чинники інвестицій;

  • особливості інвестиційних процесів в трансформаційних економіках. Макроекономічний аналіз інвестиційних процесів в сучасній економіці України;

  • автономні інвестиції, кейнсіанська та неокласична функції; мультиплікатор інвестицій; парадокс ощадливості;

  • рецесійний та інфляційний розриви.

  • значення теорії мультиплікатора-акселератора для економічної політики держави;

  • шляхи покращання інвестиційного клімату в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • з'ясувати залежність між інвестиціями та ВВП;

  • проаналізувати інвестиційні процеси в сучасній економіці України на сучасному етапі;

  • дати оцінку та знайти шляхи покращення інвестиційному клімату в Україні на сучасному;

  • оцінити роль іноземних інвестицій в економіці України.













8.1. Поняття і суть інвестицій



Інвестиції (лат. investio - одягаю) - це економічні ресурси, які використовуються для вкладення в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності у країні та за її межами з метою привласнення прибутку.

Інвестиції розподіляються на три групи:

Інвестиції в основний капітал або виробничі інвестиції (в машини, обладнання, устаткування) -70%;

У житлове будівництво - 25%;

У збільшення запасів - 5%.



Розрізняють інвестиції:

фінансові вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації та ін.), а також вклади у банківські депозити;

реальні вкладення капіталу у розвиток продуктивних сил (засобів виробництва, науки, інформації, освіти і кваліфікації працівників тощо);

інтелектуальні - вкладення в наукові розробки, ліценції, ноу-хау, підготовку фахівців;

валові - вкладення в основний виробничий капітал(устаткування, інструмент, будівлі, споруди), товарно-матеріальні запаси (сировину, готову продукцію, незавершене будівництво), житлове будівництво; тобто, вони охоплюють усі витрати на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році;

чисті - це валові інвестиції мінус сума амортизаційних відрахувань.



В залежності від форм власності розрізняють такі інвестицій:

приватні - спрямовані у найбільш сприятливі галузі - джерелом інвестування є кошти компанії, підприємства та кошти, залучені у кредит.

державні - спрямовані на воєнні цілі, розвиток економіки - джерелом інвестування є податки, прибуток державних підприємств, емісія грошей або випуск державних цінних паперів.



Сукупний попит на інвестиції залежить від двох основних факторів:

1. Очікуваної норми чистого прибутку - головного фактора до інвестування, його мети. Стимулом для капітальних вкладень виступає прибуток.

2. Відсоткової ставки. У прийнятті інвестиційних рішень головну роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Реальна відсоткова ставка дорівнює номінальній відсоткова ставка за відрахуванням рівня інфляції.

Якщо відсоткова ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, тобто на них виникає попит. Якщо навпаки - інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде.





8.2. Крива сукупного попиту на інвестиції



Базовою функцією інвестиційного попиту є функція, яка залежить від відсоткової ставки. Інвестиції залежать від реальної, а не номінальної відсоткової ставки.

Припустимо, що немає інвестицій, які б принесли 14 і більше відсотків очікуваної норми чистого прибутку (рис. 8.2.1).



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 8.2.1. Функція інвестиційного попиту



Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища відсоткова ставка, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Тобто, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, а вища норма відсотка змушує підприємства анулювати певні інвестиційні проекти.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 8.2.2. Залежність між інвестиціями та ВВП

Пряма лінія Іо свідчить, що внаслідок технічного прогресу інвестиції використовуються настільки ефективно, що навіть один і той же їх обсяг забезпечує зростання ВВП.

Але в дійсності для зростання ВВП потрібно більше інвестицій, тому пряма відхиляється - І1. Підвищення ефективності використання основного капіталу можливе за умов впровадження прогресивних технологій, а для цього, в свою чергу, виникає необхідність збільшення інвестиційних витрат. При зростанні ВВП збільшується прибуток підприємств, що дає змогу їм більше інвестувати.

Робимо висновок, що чим крутіше піднімається вгору лінія інвестицій, тим більший приріст їх обсягів забезпечує менші прирости ВВП, а значить, інвестиції витрачаються неефективно, і навпаки.





8.3. Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій



На інвестиційний попит крім відсоткової ставки впливають невідсоткові фактори, які змінюють рівень очікуваної норми прибутку за даної відсоткової ставки. Жоден з невідсоткових факторів, який підвищує очікувану рентабельність інвестицій, не призведе до зміщення кривої попиту на інвестиції праворуч, і навпаки.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 8.3.1. Вплив невідсоткових факторів на інвестиції



До невідсоткових факторів відносять:

Технологічні зміни - технічний прогрес, зменшує витрати на виробництво продукції або підвищує її якість, внаслідок чого зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної відсоткової ставки. Крива інвестиційного попиту переміщується праворуч (І1, рис. 8.3.1).

Рівень забезпеченості основним капіталом. Від цього рівня залежить очікувана норма чистого прибутку. Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися, крива інвестиційного попиту переміщується вліво (І2; рис. 8.3.1) і навпаки.

Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає, крива інвестиційного попиту переміщується праворуч (І1; рис. 8.3.1) і навпаки.

Податки на підприємця. Збільшення податків негативно впливає на інвестиції, внаслідок чого крива інвестиційного попиту переміщується вліво (І2; рис. 8.3.1) і навпаки.

Очікування. Якщо економічні умови у країні погіршуються, попит на товар різко скорочується, то фірми утримуються від інвестицій, крива інвестиційного попиту переміщується ліворуч (І2; рис. 8.3.1) і навпаки.

Невідсоткові фактори впливають на інвестиції та переміщують криву попиту на інвестиції (рис. 8.3.1). Якщо невідсотковий фактор впливає на збільшення інвестицій, тоді крива сукупного попиту на інвестиції І перемінюється вгору (І1). Якщо невідсотковий фактор впливає на збільшення інвестицій, тоді крива сукупного попиту на інвестиції І перемінюється вниз (І2).



Інвестиції - це найнестабільніший компонент сукупних витрат.

Фактори, що впливають на мінливість інвестицій:

тривалість строку служби інвестиційних товарів - капітальні товари мають невизначений термін служби (тобто, старі споруди та устаткування можна повністю ліквідувати та замінити або відремонтувати та використовувати те, що, в свою чергу, впливає на обсяг інвестицій);

нерегулярність інновацій - науково-технічні винаходи досить непередбачені та нерегулярні;

мінливість прибутку - прибуток є головним джерелом інвестицій і може бути дуже нестабільним, бо залежить від непередбачуваних факторів;

мінливість сподівань - на внутрішньополітичні зміни, розробку нових джерел енергії, демографічні, законодавчі зміни, зміни у попиті, валютному курсі, страйки, зміни у державній політиці тощо.





8.4.Мультиплікатор інвестицій



Поняття мультиплікатора вперше було введено Каном у 1931р., далі розроблялося Дж. Кейнсом, П. Самуєльсоном, Ф. Маклупом, Дж. Робинсом, А. Хансеном та іншими.

Теорія мультиплікатора відображає реальну залежність між нагромадженням, споживанням, ВНП та зайнятістю населення.

Мультиплікатор - це коефіцієнт, який показує зв'язок між змінами інвестицій та змінами величини прибутку.

Суть мультиплікатора полягає в тому, що між змінами інвестицій та валового національного продукту існує стійка залежність.

Ефект мультиплікатора проявляється в тому, що збільшення інвестицій призводить до збільшення національного доходу, причому на величину більшу, ніж первісне зростання інвестицій. Інвестиції, вкладені в економіку, викликають реакцію у вигляді зростання доходу і зайнятості.

Мультиплікатор можна показати через граничну схильність до споживання як:

MULT = Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. m = 1/1-с' (8.4.1)

Оскільки гранична схильність до заощадження

s' = 1 - с',

отримуємо:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. . (8.4.2)

Мультиплікатор інвестицій - початкові вкладення в економіку надалі поступово супроводжуються зростанням доходу, який знову розподіляється на споживання та заощадження, тобто виникає первинний, вторинний і т. д. ефект капіталовкладень.







Питання для самоконтролю

  1. З'ясуйте, що таке споживання.

  2. Які основні чинники споживання ви знаєте?

  3. Що таке індекс споживчих настроїв?

  4. Дайте визначення середньої та граничної схильності до споживання та заощадження.

  5. З'ясуйте, що таке заощадження.

  6. Чому середня схильність до споживання більша середньої схильності до заощадження?

  7. Проаналізуйте вплив держави на сукупний попит.

  8. Назвіть недоходні фактори споживання та заощадження.

  9. Поясніть вплив недоходних факторів на функцію заощадження.

  10. Що таке інвестиції, чисті та валові інвестиції?

  11. Які види інвестицій ви знаєте?

  12. Що таке інтелектуальні інвестиції?

  13. З'ясуйте залежність між інвестиціями та ВВП.

  14. Опишіть невідсоткові фактори інвестицій.

  15. Опишіть фактори, що впливають на мінливість інвестицій.

  16. Охарактеризуйте рецесійний та інфляційний розрив.

  17. Що таке мультиплікатор інвестицій?

  18. У чому полягає ефект мультиплікатора?

  19. З'ясуйте різницю між простим і складним мультиплікатором.

  20. Яка роль іноземних інвестицій в економіці України?





Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Споживання, заощадження, інвестиції та їх взаємозв'язок в макроекономіці.

  2. Теорія інвестування. Чинники інвестицій. Інвестиційна політика в Україні.

  3. Особливості інвестиційних процесів в трансформаційних економіках. Макроекономічний аналіз інвестиційних процесів в сучасній економіці України.

  4. Автономні інвестиції, кейнсіанська та неокласична функції. Мультиплікатор інвестицій. Парадокс ощадливості.

  5. Значення теорії мультиплікатора-акселератора для економічної політики держави. Шляхи покращання інвестиційного клімату в Україні.





Тестові завдання

1. Яка із запропонованих відповідей найбільш повно розкриває сутність поняття "гранична схильність до споживання"?

A. Крива, що характеризує величину споживчих витрат при певному рівні доходу.

Б. Зміна у споживчих витратах, викликана зміною доходів.

B. Відношення приросту споживчих витрат до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення сукупного споживання до сукупного попиту.

2. Середня схильність до споживання визначається як:

А. Відношення споживання до особистого доходу.

Б. Відношення споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до заощадження.

Г. Відношення приросту споживання до доходу після і оподаткування.

3. Гранична схильність до споживання визначається як:

А. Відношення приросту споживання до приросту особистого доходу.

Б. Відношення приросту споживання до доходу після оподаткування.

В.Відношення споживання до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту споживання до приросту доходу після оподаткування.

4. Середня схильність до заощадження визначається як:

А.Відношення заощадження до споживання.

Б.Відношення заощадження до доходу після оподаткування.

В. Відношення заощадження до особистого доходу.

Г. Відношення приросту заощадження до доходу після оподаткування.

5. Гранична схильність до заощадження визначається як:

А. Відношення приросту заощадження до приросту чистого доходу.

Б. Відношення приросту заощадження до приросту національного доходу.

В. Відношення приросту заощадження до приросту доходу після оподаткування.

Г. Відношення приросту заощадження до суми приростів споживання та заощадження.

6. Зв'язок між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження виражається в тому, що:

A. Відношення між ними характеризує середню схильність до споживання.

Б. їх сума дорівнює одиниці.

B. їх сума дорівнює доходу після оподаткування, тому що він ділиться на споживання і заощадження.

Г. їх сума дорівнює нулю.

7. Якщо люди не витрачають увесь свій дохід після оподаткування на споживання і розміщують невитрачену суму в банку, то чи можна сказати, що вони:

А. Заощаджують, але не інвестують.

Б. Інвестують, але не заощаджують.

В. Не заощаджують, але інвестують.

Г. Заощаджують і інвестують.

8. Яка із наведених відповідей розкриває особливості точки "порогового рівня" індивідуального споживання?

A. Гранична схильність до споживання дорівнює 1.

Б. Дохід після оподаткування дорівнює споживанню.

B. Заощадження дорівнюють споживанню.

Г. Заощадження дорівнюють інвестиціям.

9. Індивідуальні заощадження - це:

A. Дохід після оподаткування, отриманий за якийсь період і не використаний ні на споживання, ні на придбання цінних паперів, а також не розміщений у банку.

Б. Загальна сума всіх активів суб'єкта господарювання мінус сума його фінансових зобов'язань.

B. Дохід після оподаткування, отриманий за певний період і не використаний повністю на споживання.

Г. Загальна сума всіх активів родини.

10. Чи є правильним твердження, що при зменшенні доходу після оподаткування:

A. Споживчі витрати скорочуються, а заощадження зростають.

Б. Споживчі витрати та заощадження зростають.

B. Скорочуються як споживчі витрати, так і заощадження.

Г. Споживчі витрати зростають, а заощадження скорочуються.

11. Які із запропонованих заходів Ви вважаєте найбільш прийнятними для стимулювання заощаджень?

А. Зниження податків на доходи.

Б. Збільшення відсоткової ставки.

В. Збільшення допомоги на дітей.

Г. Підвищення премій на заощадження, призначені для будівництва.

12. Пряму залежність характеризує відношення між:

A. Заощадженнями та індексом цін.

Б. Граничною схильністю до споживання та граничною схильністю до заощадження.

B. Споживчими витратами та рівнем відсоткової ставки.

Г. Заощадженнями та рівнем відсоткової ставки.

13. Які фактори впливають на споживання та заощадження?

А. Багатство, очікування.

Б. Рівень цін, податки.

В. Відрахування на соціальне страхування.

Г. Всі відповіді вірні.

14. Яке з тверджень є вірним?

А. Чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень.

Б. Збільшення соціальних відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження.

В. Зростання цін скорочує споживання і заощадження.

Г. Всі твердження вірні.

15. Яке з тверджень є невірним?

А. Якщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження.

Б. Якщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств.

В. Коли відсоткова ставка зростає, споживання зменшується, а заощадження збільшуються.

Г. Всі представлені твердження є вірними, а невірних - немає.

16. Що відбувається в економіці країни, коли обсяг доходу після оподаткування збільшується?

A. Зростають середня схильність до споживання та заощадження.

Б. Середня схильність до споживання та заощадження зменшуються.

B. Середня схильність до споживання збільшується, а частка заощадження зменшується.

Г. Середня схильність до споживання зменшується, а мастка заощадження збільшується.

17. Крім відсоткової ставки на інвестиційний попит впливають невідсоткові фактори, які змінюють рівень очікуваної норми прибутку за даної відсоткової ставки. Що з представленого не відноситься до невідсоткових факторів?

А. Технологічні зміни.

Б. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування.

В. Податки на підприємця.

Г. Наукові зміни.

18. На обсяг інвестиційного попиту впливає:

A. Рівень відсоткової ставки.

Б. Оптимістичні або песимістичні очікування підприємців.

В. Рівень завантаження виробничого обладнання.

Г. Усі відповіді вірні.

19. На інвестиційний попит не впливає:

A. Багатство.

Б. ВВП.

B. Очікування підприємців.

Г. Податок на прибуток, одержаний від реалізації інвестиційного проекту.

20. Якщо номінальна відсоткова ставка стабільна, а ціни зростають, то сукупний попит на інвестиції:

А. Зменшиться.

Б. Не зміниться.

В. Збільшиться.

Г. Усі відповіді неправильні.

21. Якщо реальна відсоткова ставка збільшиться, то:

A. Крива інвестиційного попиту зміститься вправо.

Б. Крива інвестиційного попиту зміститься вліво.

B. Інвестиційні витрати зменшаться.

Г. Інвестиційні витрати збільшаться.

22. Крива сукупного попиту на інвестиції зміщується вправо внаслідок:

A. Зниження відсоткової ставки комерційних банків.

Б. Зростання відсоткової ставки комерційних банків.

B. Зростання податку на прибуток від реалізації інвестиційного проекту.

Г. Зниження податку на прибуток від реалізації інвестиційного проекту.

23. Чистий прибуток, отриманий від інвестування, визначається як:

A. Валовий прибуток мінус податок на прибуток.

Б. Валовий прибуток мінус відсотки за кредит.

B. Валовий прибуток мінус податок на прибуток мінус відсотки за кредит.

Г. Усі відповіді неправильні.

24. Яка із залежностей відповідає реальному процесу економічного життя?

A. Високі граничні податкові ставки на доходи корпорацій та особисті доходи сприяють інвестиціям.

Б. У періоди високого рівня безробіття не відбувається створення нових робочих місць.

B. Частка інвестицій у ВВП і темпи зростання продуктивності праці перебувають у зворотній залежності.

Г. Існує тісний прямий зв'язок між часткою ВВП, що спрямовується на інвестиції, та темпами зростання продуктивності праці.

25. Крива споживання зміщується вправо внаслідок:

А. Зменшення багатства населення країни.

Б. Зниження цін на споживчі товари та послуги.

В. Зростання відсоткової ставки комерційних банків.

Г. Зростання доходу після оподаткування.

26. За кейнсіанською теорією споживчих витрат:

А. Споживчі витрати не мають безпосереднього відношення до доходу після оподаткування.

Б. Якщо дохід після оподаткування зростає, то споживчі витрати зменшуються.

В. Якщо дохід після оподаткування зростає, то його чистка, спрямована на споживання, зменшується.

Г. Якщо дохід зростає, то і гранична схильність до споживання зростає.

27. Інвестувати доцільно, якщо:

A. Очікувана норма чистого прибутку дорівнює відсотковій ставці.

Б. Очікувана норма чистого прибутку більша за відсоткову ставку.

B. Очікувана норма чистого прибутку менша за відсоткову ставку.

Г. Усі відповіді неправильні.

28. Якщо заощадження менше запланованих інвестицій, то:

A. Заплановані інвестиції дорівнюють незапланованим.

Б. Незаплановані інвестиції менше нуля.

B. Незаплановані інвестиції більше нуля.

Г. Незаплановані інвестиції дорівнюють нулю.

29. Рецесійний розрив в економіці виникає, якщо:

A. Фактичний ВВП менше потенційного; наявний дефіцит сукупних витрат.

Б. Фактичний ВВП більше потенційного; наявний дефіцит сукупних витрат.

B. Наявний надлишок сукупних витрат.

Г. Всі відповіді невірні.

30. Інфляційний розрив в економіці виникає, якщо:

A. Фактичний ВВП більше потенційного.

Б. Фактичний ВВП менше потенційного.

B. Експорт більше імпорту.

Г. Сукупний попит перевищує сукупну пропозицію.





Практичні завдання (тестові задачі)

1. Економіка країни А характеризується такими даними (млрд. євро): Y = С + І + G; С = 100 + 0,8Y; І = 50; G = 50. Визначте рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП), величину заощаджень і споживання.

А. 1050 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Б. 900 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

В. 1000 млрд. євро, 90 млрд. євро і 900 млрд. євро.

Г. 1000 млрд. євро, 50 млрд. євро і 900 млрд. євро.

2. Економіка країни Б в короткостроковому рівноважному стані характеризується такими даними (млрд. євро): сумарні автономні витрати становлять 200, рівноважний обсяг національного виробництва (ВВП) - 1200. При збільшенні автономних витрат на кінець року на 50 ВВП збільшився до 1450. Визначте мультиплікатор автономних витрат.

А. 5.

Б. 5,5.

В. 6.

Г. 6,5.

3. В економіці країни В упродовж року відбулися такі зміни (млрд. євро): на початку року безподатковий дохід населення становив 90, споживання - 80. Наприкінці року безподатковий дохід становив 100, споживання - 87,5. Обчисліть граничну схильність до споживання.

А. 55 %.

Б. 65 %.

В. 75 %.

Г. 85 %.

4. Безподатковий дохід населення країни Г становить 120 млрд. євро, автономне споживання - 34 млрд. євро, споживчі витрати - 124 млрд. євро. Обчисліть середню схильність до споживання згідно з функцією споживання.

А. 0,65.

Б. 0,75.

В. 0,85.

Г. 1.

5. Розрахуйте граничну схильність до заощаджень за умов, що безподатковий дохід населення країни на кінець року збільшився на 30 млрд. грн., а заощадження - на 7,2 млрд. грн.

А. 0,2.

Б. 0,24.

В. 0,25.

Г. 0,26.

6. Економіка країни Д характеризується такими даними (млрд. євро): Y = С + І + G + XN; С = 100 + 0,7 Y; і = 80; G = 60. Визначте рівноважний ВВП; рівноважний рівень споживання і заощадження.

А. 800 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Б. 600 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

В. 860 млрд. євро; 660 млрд. євро і 80 млрд. євро.

Г. 800 млрд. євро; 800 млрд. євро і 80 млрд. євро.

7. У поточному році номінальна відсоткова ставка становила 15 %, темп інфляції - 4 %. Визначте реальну відсоткову ставку.

А. 10 %.

Б. 11 %.

В. 12 %.

Г. 15 %.

8. Для умов країни Б інвестиційна функція задана рівнянням (млрд. євро): І = 1000 - 40 r, де r - реальна відсоткова ставка. Визначте обсяг інвестицій, якщо номінальна відсоткова ставка і дорівнює 10 %, темп інфляції π становить 2 %.

А. 600 млрд. євро.

Б. 650 млрд. євро.

В. 680 млрд. євро.

Г. 780 млрд. євро.

9. Вартість інвестиційного проекту становить 100 млрд. грн., норма прибутку - 50 %, податок на прибуток - 30 %. Номінальна відсоткова ставка дорівнює 15 %, темп інфляції - 8 %. Обчисліть очікуваний чистий прибуток.

А. 22 млн. грн. або 22 %.

Б. 24 млн. грн. або 24 %.

В. 26 млн. грн. або 26 %.

Г. 28 млн. грн. або 28 %.

10. В країні І безподатковий дохід населення за звітний рік збільшився на 90 млн. євро, а споживчі витрати - на 60 млн. євро.

Визначте граничну схильність до заощадження.

А. 0,23.

Б. 0,30.

В. 0,33.

Г. 0,35.







ТЕМА 9. СУКУПНІ ВИТРАТИ І ВВП





9.1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП.

9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП





Навчальна мета: визначити механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • застосовувати механізм формування економічної рівноваги на основі співвідношення між сукупними видатками і ВВП.







9.1.Сукупні витрати і рівноважний ВВП.



Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли сукупна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює сукупній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Вище рівноважний ВВП розглядався на базі моделі AD-AS. Згідно з цією моделлю рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку попит реалізується через витрати, які здійснюються економічними суб'єктами на закупівлю бажаної кількості товарів і послуг. Тому важливе значення для макроекономічного аналізу має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат. Особливість такого підходу до визначення рівноважного ВВП полягає в тому, що він спирається на припущення про незмінність цін. Тому будь-які номінальні зміни в економіці дорівнюють реальним змінам.

Сукупні витрати - це витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Можливість забезпечення рівноваги між ВВП і сукупними витратами випливає із того, що ВВП, з одного боку, є доходом (розподільчий метод), з іншого - витратами, спрямованими на закупівлю товарів і послуг (метод кінцевого використання). Але для правиль­ного розуміння рівноважного ВВП слід розрізняти заплановані та фактичні сукупні витрати. Заплановані сукупні витрати є грошовим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб'єкти для купівлі вітчизняних товарів і послуг. Фактичні сукупні витрати не завжди можуть збігатися із запланованими.

У повному вигляді заплановані сукупні витрати складаються із запланованих витрат на приватне споживання та інвестування, на державні закупівлі та чистий експорт:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.1)

де Е - заплановані сукупні витрати.

Але на даному етапі нами розглядається приватна закрита економіка. У такій спрощеній економіці заплановані сукупні витрати включають лише заплановані витрати на приватне споживання та інвестування:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.2)

Визначення рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витрат спирається на два методи: витрати - випуск і вилучення - ін'єкції. Перший метод розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю. За другим методом рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між умовами його розподілу та умовами формування запланованих витрат на його закупівлю.

Метод «витрати-випуск»

Спираючись на спрощену економіку, рівноважний ВВП за методом «витрати-випуск» можна визначити за такою формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.3)

Але в окремі проміжки часу вироблений економікою ВВП, як правило, відхиляється від запланованих сукупних витрат. Це відбувається тому, що плани підприємств щодо обсягів виробництва продукції не збігаються з планами покупців цієї продукції. Щоб розкрити умови, за яких вироблений ВВП дорівнює запланованим сукупним витратами або відхиляється від них, розглянемо числовий приклад.

Хай автономне споживання Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. дорівнює 50 млрд грн, а гранична схильність до споживання (c) дорівнює 0,6. Якщо врахувати, що в нашій спрощеній економіці DI = Y, то кейнсіанську функ­цію споживання можна записати так:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.4)

До цього додамо також ще один компонент запланованих сукупних витрат - інвестиції, які у нашому прикладі є автономними, тобто не залежать від ВВП. У числовому прикладі вони становлять 30 млрд грн. Тоді заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.(млрд грн). (9.1.5)

Тепер припустимо, що підприємства запланували виробити ВВП на суму 210 млрд грн, сподіваючись продати його в повному обсязі. Але насправді покупці запланували спрямувати на закупівлю товарів і послуг лише 206 млрд грн своїх платіжних ресурсів. Це випливає із формули (9.1.5):

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.(млрд грн).

Отже, плани підприємств і плани покупців не збіглися: підприємства виробили продукції на 4 млрд грн більше, ніж та її кількість, яка викуплена. Це примусить підприємства здійснити небажане збільшення товарних запасів, тобто понести вимушені витрати на суму 4 млрд грн. По суті, ці витрати спрямовані на те, щоб закупити в себе свою продукцію на суму 4 млрд грн. Звідси стає зрозумілою відмінність фактичних сукупних витрат від їх запланованої величини. Фактичні сукупні витрати - це заплановані сукупні витрати плюс непередбачені витрати на закупівлю товарних запасів. У наведеному прикладі вони становлять 210 млрд грн.

Будь-яка зміна величини товарних запасів (поповнення або скорочення) враховується як інвестиції. Але якщо інвестиції в основний капітал і житлове будівництво є запланованими, то інвестиції у непередбачені зміни товарних запасів є не запланованими, а вимушеними. Це дає підстави визначити фактичні сукупні витрати за такою формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.6)

де Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. - фактичні сукупні витрати; Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. - незаплановані інвестиції в товарні запаси.

У процесі економічного кругообігу ВВП, як правило, не збігається із запланованими сукупними витрати. Якщо Y  E, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується вимушеним приростом товарних запасів і незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. . За цих умов у підприємств з'являється мотивація скорочувати обсяг виробництва до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами (Y = E).

Якщо, навпаки, Y  E, то така ситуація свідчить про виникнення недовиробництва, яке супроводжується вимушеним скороченням товарних запасів і незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. . Це спонукає підприємства збіль­шувати обсяг виробництва до рівня попиту, завдяки чому породжується тенденція до відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами.

В обох випадках, коли спостерігається нерівновага між ВВП і запланованими сукупними витратами, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки незапланованим інвестиційним витратам в товарні запаси фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.7)

В умовах нерівноважного ВВП (Y  E) незаплановані інвестиції у товарні запаси більші або менші нуля (I  0). За умов рівноважного ВВП незаплановані інвестиції в товарні запаси відсутні, тобто якщо Y = E, то I = 0.

Графічну інтерпретацію рівноважного ВВП, визначеного за методом «витрати - випуск», наведено на рис. 9.1.1.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 9.1.1. Модель «кейнсіанський хрест»



Графічна модель (рис. 9.1.1) називається «кейнсіанський хрест» і спирається на умови нашого числового прикладу. На горизонтальній осі графіка вимірюється ВВП, а на вертикальній - заплановані сукупні витрати. Бісектриса показує всі точки, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія E - це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині або відхилятися від неї у той чи той бік.

Згідно з умовами рис. 9.1.1 рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн і забезпечується в точці T0. У цій точці лінія фактичних сукупних витрат перетинається з бісектрисою, а заплановані сукупні витрати дорівнюють виробленому ВВП. Щоб в цьому переконатися, скористаємося рівнянням (1.5), в якому Y = 200 млрд грн. Звідси визначається величина запланованих сукупних витрат:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Отже, рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, а точка T0 є єдиною точкою, в якій забезпечується економічна рівновага. Якщо обсяг виробленого ВВП збільшиться до 210 млрд грн, то, як ми зазначали, заплановані сукупні витрати дорівнюватимуть 206 млрд грн, а перевиробництво становитиме 4 млрд грн. За таких умов товари виробляються швидше, ніж продаються, що створює надмірні товарні запаси і викликає незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси. У відповідь на це підприємства почнуть скорочувати обсяги свого виробництва і за рахунок цього спрямовувати економіку до виробництва рівноважного ВВП.

На рис. 9.1.1 розглядається і протилежна ситуація, коли обсяг виробленого ВВП зменшився до 190 млрд грн, а породжені ним заплановані сукупні витрати - до 194 млрд грн. У такому випадку в економіці виникло недовиробництво продукції на 4 млрд. грн. За таких умов товари продаються швидше, ніж виробляються, що виснажує товарні запаси. Реагуючи на цю ситуацію, підприємства збільшуватимуть обсяги виробництва своєї продукції і завдяки цьому спрямовуватимуть економіку до виробництва рівноважного ВВП.

Метод «вилучення - ін'єкції»

Щоб зрозуміти сутність методу «вилучення - ін'єкції», слід враховувати, що джерелом сукупних витрат є дохід від реалізації ВВП. Але в процесі перетворення сукупного доходу в сукупні витрати в економіці постійно відбуваються два протилежних явища: з одного боку, вилучення, які зменшують витрати в економіці, з іншого - ін'єкції, які збільшують ці витрати.

У загальному форматі вилучення - це такі форми розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю. Ін'єкції - це такі форми витрат, які не індуковані поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівлю. Якщо розглядати економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків, заощаджень та імпорту, а ін'єкції здійснюються у формі державних закупівель, інвестицій та експорту. Рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін'єкцій:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

У спрощеній економіці, якою є приватна закрита економіка, вилучення суперечить приватним заощадженням, а ін'єкції - приватним інвестиціям. Це означає, що рівноважний ВВП досягається лише за умов, якщо S = I. При цьому І - це заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат.

Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення-ін'єкції» не суперечить його визначенню за методом «витрати-випуск». Це пояснюється тим, що рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП. Якщо за методом «витрати - випуск» рівновага в економіці визначається за формулою Y = C + I, то Y - C = I. Оскільки Y - C = S, то S = I.

Крім запланованих інвестицій, як ми уже знаємо, можуть виникати незаплановані інвестиції у товарні запаси. Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих. Але вони завжди врівноважуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.8)

Права частина рівняння (1.8) відображує фактичні інвестиції, які дорівнюють сумі запланованих і незапланованих інвестицій. Отже, незаплановані інвестиції є вирівнювальним елементом, за рахунок якого фактичні інвестиції завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується з методом «витрати - випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій.

У нашому числовому прикладі заплановані інвестиції є сталою величиною, (30 млрд грн), яка не залежить від ВВП. На противагу їм заощадження змінюються, оскільки є тією частиною доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Враховуючи функцію споживання, заощадження можна визначити за формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.9)

Попередньо було встановлено, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн. Тому, підставивши цю величину у рівняння (9.1.9) замість Y, отримаємо величину заощаджень:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Отже, заощадження дорівнюють 30 млрд грн. Таку саму суму становлять і заплановані інвестиції. Це дає підстави стверджувати, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише за такого обсягу ВВП вилучення у формі заощаджень дорівнюють ін'єкціям у формі запланованих інвестицій. В усіх інших випадках рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями порушується.

Наприклад, якщо ВВП дорівнює 210 млрд грн, то заощадження становитимуть 34 млрд грн:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.,

а якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, то вони становитимуть 26 млрд грн.:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Нагадаємо, що заощадження є функцією ВВП, а заплановані інвестиції - елементом запланованих сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

І навпаки, якщо заощадження менші за заплановані інвестиції, то це означає, що на таку саму суму ВВП менші за заплановані сукупні витрати:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Але якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями, то ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення - ін'єкції» можна подати графічно (рис. 9.2).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис 9.1.2. Модель рівноважного ВВП,

визначеного за методом «вилучення - ін'єкції»



На рис. 9.1.2 лінія запланованих інвестицій (І) є горизонтальною, тобто відповідає припущенню, що інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від поточного ВВП.

Згідно з наведеним рисунком рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише в цьому випадку заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям, на що вказує перетин їхніх ліній у точці T0. За інших рівнів ВВП рівновага між заощадженнями та інвестиціями порушується. Так, коли ВВП дорівнює 210 млрд грн, заощадження перевищують заплановані інвестиції на 4 млрд грн. Але на цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій в збільшення товарних запасів. Якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, заощадження менш за заплановані інвестиції на 4 млрд грн. На цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій у скорочення товарних запасів.



9.2. Мультиплікатор витрат

Спираючись на методи визначення рівноважного ВВП, ми встановили, що його обсяг залежить від величини запланованих сукупних витрат. Чим більші заплановані сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Тепер настала черга дати відповідь на принципове питання: як змінюється обсяг рівноважного ВВП у разі зміни величини запланованих сукупних витрат?

Відповідь, здавалося б, проста. Оскільки в рівноважному стані ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам, то збільшення цих витрат на 1 грн має втілюватися у збільшення рівноважного ВВП також на 1 грн. Але це не так. Макроекономічна теорія стверджує, що зміна будь-якого компонента запланованих сукупних витрат на 1 грн, як правило, спричинює зміну рівноважного ВВП більш як на 1 грн. Отже, між зміною запланованих сукупних витрат і зміною рівноважного ВВП існує не проста, а помножена залежність. Така залежність вимірюється за допомогою мультиплікатора витрат.

Сутність і кількісна визначеність

мультиплікатора витрат

Мультиплікатор витрат належать до ключових категорій макроекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід поперед­ньо розглянути зв'язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

Нагадаємо, що в нашій спрощеній економіці рівноважним є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на споживання та інвестування, тобто Y = C + I. У наведеному рівнянні окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв'язок із рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрізняти витрати індуційовані та автономні.

В загальному контексті термін «індуційовані» використовується для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. Термін «автономні» - навпаки, для позначення тих змінних, які в межах даної моделі не залежать від незалежної змінної.

В моделі рівноважного ВВП серед компонентів запланованих сукупних витрат індуційованими є витрати на споживання. Це пояснюється тим, що вони змінюються в разі зміни доходу відповідно до граничної схильності до споживання, тобто C = c  Y. З метою спрощення аналізу до автономних витрат цієї моделі ми відносимо лише заплановані інвестиції. Насправді ж до складу автономних витрат відносяться всі елементи сукупних витрат, які не залежать від поточного доходу, в тому числі споживання, інвестиції, державні закупівлі та чистий експорт.

Позначимо автономні витрати символом Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. . Оскільки у нашій моделі автономними витратами є заплановані інвестиції, то Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. Якщо Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. а Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , то зміну рівноважного ВВП можна визначити за формулою

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.10)

Розв'язавши рівняння відносно ВВП, отримаємо

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.11)

У рівнянні (9.11) коефіцієнт 1 / (1 - c) є мультиплікатором витрат. У широкому розумінні термін «мультиплікатор» означає примноження, яке визначає, на скільки одиниць змінюється наслідок (залежна змінна), якщо його причина (незалежна змінна) змінюється на одиницю. В економічну теорію поняття «мультиплікатор витрат» було введено англійським економістом Каном (1931 р.). Кан помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Кейнс у науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Спираючись на рівняння (1.11), можна зробити два визначення. По-перше, мультиплікатор витрат - це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП. По-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Виходячи з формули (1.11), це можна записати так:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.12)

Позначимо мультиплікатор витрат символом me і запишемо його формулу:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.13)

Звідси приріст рівноважного ВВП можна визначити за спрощеною формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.14)

Із формули (9.13) видно, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання (с) і в оберненій від граничної схильності до заощаджень (1 - с). Пригадаємо, що 1 - c = s. Якщо c = 0,5, то s = 0,5, а me = 2(1 : 0,5); якщо c = 0,75, то s = 0,25, а me = 4(1 : 0,25) і т. д. Врахуємо, що гранична схильність до споживання, як правило, менша за одиницю. Тому мультиплікатор витрат, як правило, більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше, ніж на 1 грн.

Механізм мультиплікації

автономних витрат

Постає питання: завдяки чому приріст автономних витрат має здатність мультиплікативно (помножено) збільшувати рівноважний ВВП? Для отримання відповіді на це питання розглянемо такий числовий приклад. Нехай в нашому прикладі гранична схильність до споживання дорівнює 0,75, а гранична схильність до заощаджень - 0,25. За таких умов з кожної гривні наявного доходу, який отримують домогосподарства, 0,75 грн спрямовується на споживання, а решта - 0,25 грн - заощаджується.

Щоб розкрити механізм дії мультиплікатора витрат, скористаємося табл. 9.1, в якій припустимо, що зміни в економіці були започатковані збільшенням запланованих інвестицій на 100 млн грн. У таблиці цей результат відображує перший цикл економічного кругообігу. В процесі другого циклу збільшення інвестиційний витрат викличе в галузях, що виробляють інвестиційні товари, приріст доходу на 100 млн грн. Виходячи з того, що c = 0,75, працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 75 млн грн (100  0,75). У процесі третього циклу збільшення працівниками галузей інвестиційного комплексу споживчих вит­рат викличе зростання доходу на 75 млн грн у галузях, що вироб­ляють споживчі товари та послуги. Тому працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 56,25 млн грн (75  0,75). І таким чином цикл за циклом, як це показано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

МУЛЬТИПЛІКАТИВНИЙ ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙ НА ДОХІД

млн грн

Цикл

Приріст доходу

Приріст витрат

I



100,00

II

100,00

75,00

III

75,00

56,25

.

.

.

.

.

.

.

.

.

Усього для невизначеної

кількості циклів

400,00

400,00

Наведений в табл. 9.2.1 ланцюг перетворень приросту витрат у приріст доходу, а приросту доходу в приріст витрат відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Проте цей ланцюг має межу, оскільки з кожним циклом прирістні величини зменшуються. Якщо скласти рядки, наведені в табл. 9.1, для невизначеної кількості циклів економічного кругообігу, то у підсумку отримаємо приріст доходу і запланованих сукупних витрат на суму 400 млн грн. Отже, збільшення запланованих інвестицій на 100 млн грн викликало збільшення запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП у чотири рази. Це означає, що мультиплікатор витрат дорівнює 4.

Виразимо алгебраїчно зміни, що відбуваються в межах кожного циклу:

I цикл - збільшення запланованих інвестиції = I.

II цикл - приріст споживання = c  I.

III цикл - приріст споживання = c2  I і т. д.

Підсумовуючи, запишемо формулу суми нескінченно спадної геометричної прогресії:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.15)

Поділимо обидві частини рівняння (9.1.15) на I:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.16)

Тепер помножимо обидві частини рівняння (9.1.16) на с:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.17)

Якщо від рівняння (9.17) відняти рівняння (9.16), то отримаємо:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (9.1.18)

Звідси випливає вже відома формула мультиплікатора витрат:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Оскільки c = 0,75, то мультиплікатор витрат дорівнює 4, а заплановані сукупні витрати і рівноважний ВВП - 400 млн грн (100  4). Отже, дані, наведені в табл. 1.1, підтверджуються математично.

Враховуючи результати аналізу, здійсненого на базі числового прикладу, відповімо на поставлене вище питання, завдяки чому приріст автономних витрат спричинює мультиплікативний приріст рівноважного ВВП? Це зумовлюється тим, що збільшення автономних витрат породжує в економіці нескінченно спадний ланцюг індуційованих витрат на споживання. Завдяки здатності автономних витрат генерувати індуційовані витрати приріст запланованих сукупних витрат перевищує приріст автономних витрат на суму приросту індуційованих витрат.

У розглядуваному числовому прикладі автономними витратами є заплановані інвестиції, а індуційованими - витрати на споживання. Тому збільшення запланованих сукупних витрат на 400 млн грн дорівнює приросту запланованих інвестицій на 100 млн грн плюс приріст індуційованих споживчих витрат на 300 млн грн. Отже, ефект мультиплікатора - це сума індуційованих витрат. Якщо б не діяв ефект мультиплікатора, то приріст запланованих інвестицій на 100 млн грн спричиняв би приріст запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП також на 100 млн грн.

Графічну інтерпретацію ефекту мультиплікатора витрат подано за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» (рис. 9.3).

На рис. 9.1.3 початково рівноважний ВВП становить Y1, автономні витрати дорівнюють Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. . Звідси заплановані сукупні витрати дорівнюють сумі автономних та індуційованих витрат: Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

На рисунку цю ситуацію відображає крива E1.

Тепер припустимо, що автономні витрати збільшилися від Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. до Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. . Це мультиплікативно збільшить заплановані сукупні витрати, що перемістить їх криву вгору в положення E2. Більшій величині запланованих сукупних витрат відповідає більший рівень рівноважного ВВП, який дорівнює Y2, а заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою: Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. .

Їх збільшення відбулося передусім за рахунок приросту автономних витрат (Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.). На рис. 9.1.3 приріст автономних витрат відображується відстанню по вертикалі між лініями E1 та E2.

Крім приросту автономних витрат відбувся приріс індуційованих витрат від с  Y1 до с  Y2. Отже, збільшення запланованих сукупних витрат визначається так:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

На таку саму величину зріс рівноважний ВВП. Тому відрізок E1 E2 на вертикальній осі графіка дорівнює відрізку Y1 Y2. на його горизонтальній осі. Оскільки Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , то мультиплікатор витрат, який є відношенням Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. , більший за одиницю. Це означає також, що відрізок Y1 Y2 дорівнює добутку відстані по вертикалі між кривими E1 та E2 на мультиплікатор витрат, тобто Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 9.1.3. Ефект мультиплікатора

Ще раз звернемо увагу на те, що пряма залежність мультиплікатора витрат від граничної схильності до споживання свідчить про його обернену залежність від граничної схильності до заощаджень. Тому, враховуючи, що 1 - c = s, трансформуємо формулу (9.1.13) таким чином:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.. (9.1.19)

Формула (9.19) дає підстави зробити висновок, що мультиплікатор витрат залежить від рівня вилучень з економічного кругообігу. Мультиплікатор витрат, який визначається за формулами (9.1.13) і (1.19), називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень - заощадження. Але, як відомо (див. підрозд. 9.1), до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі вилучення (заощадження, податки, імпорт), називається складним. У подальшому в міру розширення об'єкта макроекономіки від приватної закритої економіки до відкритої економіки ми будемо нарощувати кількість вилучень і ускладнювати мультиплікатор витрат.





9.2. Сукупні витрати і потенційний ВВП

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су­купними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.





Мультиплікатор може бути простим і складним (повним).

Простий мультиплікатор - відображає вилучення коштів на заощадження.

Складний мультиплікатор отримується з урахуванням усіх вилучень: податків, імпорту, заощаджень.

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов (при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі), які залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП).

Величина, на яку сукупні витрати (СВ) менші ВВП при повній зайнятості, називають рецесійним розривом, тому що дефіцит витрат призведе до скорочення ділової активності. Рецесійний розрив представлен на рис. 9.2.1.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 9.2.1. рецесійний розрив



Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості.



Величину, на яку сукупні витрати більші ВВП при повній зайнятості, називають - інфляційним розривом. Інфляційний розрив представлен на рис. 9.2.2.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 9.2.2. Інфляційний розрив



Зростання сукупних витрат СВ2 (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції), тому виникає інфляційний розрив. В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Тому наслідком є зростання цін, тобто інфляція.



1. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли загальна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює загальній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Згідно з моделлю AD-AS рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку, попит реалізується через витрати. Тому важливе значення має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат за припущення, що ціни не змінюються. При цьому в основі визначення рівноважного ВВП лежать не фактичні, а заплановані сукупні витрати, які є грошовим еквівалентом сукупного попиту.

2. Згідно з методом «витрати - випуск» рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратами. Якщо ВВП більше запланованих сукупних витрат, то це свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства скорочувати ВВП до рівноважного обсягу. Якщо ВВП менше запланованих сукупних витрат, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства збільшувати ВВП до рівноважного обсягу.

3. Згідно з методом «вилучення - ін'єкції» рівноважним є такий ВВП, який у процесі розподілу породжує вилучення із сукупних витрат, що врівноважуються з ін'єкціями в сукупні витрати. У спрощеній економіці вилученнями є заощадження, а ін'єкція­ми - інвестиції. Тому рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям. Будь-які відхилення фактичних інвестицій від заощаджень свідчать про виникнення незапланованих інвестицій у товарні запаси, які спонукають підприємства змінювати обсяг виробництва в напрямі до рівноважного ВВП.

4. Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих - витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

5. У моделі рівноважного ВВП спрощеної економіки індуційованими є витрати на споживання. Звідси випливає такий алгоритм: приріст автономних витрат на адекватну величину збільшує дохід, що породжує індуційовані витрати на споживання, які, у свою чергу, збільшують дохід. Завдяки цьому дохід збільшується на величину, що перевищує приріст автономних витрат. Величина цього перевищення є ефектом мультиплікатора.

6. У спрощеній економіці мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання і в оберненій - від граничної схильності до заощаджень. Оскільки гранична схильність до заощаджень менша за одиницю, то мультиплікатор витрат більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше ніж на 1 грн.

7. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці забезпечується за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ці умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами, тобто витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

8. Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно необхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за потенційно рівноважний ВВП. Таке явище називається рецесійним розривом. Кількісно рецесійний розрив - це така величина, на яку заплановані автономні витрати менші за потенційно необхідні автономні витрати. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробництва відносно потенційного ВВП.

9. Якщо заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами, то фактично рівноважний ВВП номінально перевищує потенційно рівноважний ВВП за рахунок інфляції. Таке явище називається інфляційним розривом. Кількісно інфляційний розрив є такою величиною, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати. Такий розрив називається інфляційним тому, що в умовах повної зайнятості він повністю трансформується у зростання цін і не збільшує обсяг виробництва. В еконо­міці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експан­сійний розрив. За таких умов фактично рівноважний ВВП перевищує потенційно рівноважний ВВП як інфляційно, так і реально.















Питання для самоконтролю

  1. Сукупні видатки і рівноважний ВВП.

  2. Визначення рівноважного ВВП на основі методу «видатки - випуск». Фактичні та заплановані видатки. Модель «кейнсіанський хрест».

  3. Визначення рівноваж­ного ВВП за методом «вилучення - ін'єкції».

  4. Система вилучень та ін'єкцій в економічному кругообігу. Сукупні видатки і потенційний ВВП.

  5. Рецесійний розрив як наслідок дефіциту сукупних видатків. Графічна та математична інтерпретація рецесійного розриву.

  6. Інфляційний розрив як наслідок надмірних сукупних видатків. Графічна та математична інтерпретація інфляційного розриву.





Практичні завдання

  1. Маємо умови: в базовому періоді ВВП = 1000 грн., с = 0,80. В аналізованому періоді інвестиції збільшилися початково на 15 грн., а ціни зросли на 5%. Розрахувати приріст реального ВВП.

  2. В умовах економічної рівноваги фактичний номінальний ВВП = 1100 грн., потенційний ВВП = 1000 грн., с = 0,75. Розрахувати інфляційний розрив.

  3. За умов економічної рівноваги фактичний реальний ВВП = = 1000 грн., потенційний ВВП = 1200 грн., s = 0,25. Розрахувати рецесійний розрив, якщо в періоді його усунення ціни зростуть на 4 %.

  4. В умовах приватної економіки закритого типу фактичний ВВП = 1200 грн., сукупні видатки = 900 грн. Обчислити незаплановані інвестиції в товарні запаси.

  5. За умов приватної економіки закритого типу споживання = 750 грн., заощадження = 250 грн., незаплановані інвестиції = - 150 грн. Чому дорівнює рівноважний ВВП?





ТЕМА 10. ЕКОНОМІЧНА ДИНАМІКА





10.1. Поняття економічного зростання, його вимір.

10.2. Економічне зростання і крива виробничих можливостей.

10.3. Фактори економічного зростання.

10.4. Протиріччя економічного зростання.

10.5. Моделі економічного зростання.





Навчальна мета: розкрити та охарактеризувати основні заходи держава, щодо стимулювання економічного зростання в Україні; якісні зміни в економіці і суспільстві викликає економічне зростання; основні передумови економічного зростання в Україні.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • яке значення має економічне зростання;

  • різницю між категоріями "економічне зростання" та "економічний розвиток";

  • основні ознаки кожного типу економічного зростання;

  • показниками, які визначають економічне зростання;

  • основні фактори економічного зростання; які фактори стримують економічне зростання;

  • протиріччя економічного зростання;

  • заходи держави, щодо стимулювання економічного зростання в Україні;

  • що таке вартість втрачених можливостей?

  • економічний зміст виробничої функції і параметри моделі "мультиплікатор-акселератор";

  • недоліки моделі економічного зростання Р.Харода - Е. Домара;

  • модель економічного зростання Р.Солоу;

  • сновні передумови економічного зростання в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • визначити рівень економічного зростання; основні фактори економічного зростання.

  • з'ясувати, якими заходами держава стимулює економічне зростання в Україні в даний період;

  • проаналізуйте модель економічного зростання Р.Солоу;

  • з'ясувати та охарактеризувати, які якісні зміни в економіці і суспільстві викликає економічне зростання;

  • визначите основні передумови економічного зростання в Україні;







10.1. Поняття економічного зростання, його вимір

Економічне зростання - це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни. Він є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно зі зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Розрізняють два поняття: "економічний розвиток" та "економічне зростання".

Економічний розвиток - це перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави (є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком).

Найважливішими проблемами економічного зростання є:

  • тенденції та джерела зростання;

  • забезпечення його довготермінової стійкості;

  • наслідки вибраної моделі технологічної політики;

  • темпи оновлення структури народного господарства;

  • вимір факторів та результатів зростання.

З метою вирішення цих та інших проблем застосовують моделі економічного зростання (неокласична модель, неокейнсіанська модель, модель економічного зростання Р. Солоу).

Розрізняють два головних: екстенсивний та інтенсивний, а також змішаний типи економічного зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання - досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості виробничих ресурсів:

  • збільшення чисельності зайнятих;

  • збільшення обсягу капіталу;

  • залучення більшої кількості природних ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання - досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто:

  • технологічного прогресу;

  • рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

  • економії за рахунок зростання масштабу виробництва;

  • покращання розподілу ресурсів;

•також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори.

Змішаний (реальний) тип економічного зростання - зростання виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використання факторів виробництва і вдосконалення техніки та технологій.

За темпами розрізняють високий та низький темпи економічного зростання.

Економічне зростання повинно бути також безперервним та пропорційним.

Існують такі показники економічного зростання:

збільшення обсягів реального ВВП (ВНП) або ЧНП чи НД;

збільшення реального ВВП (ВНП) або ЧНП чи НД надушу населення;

збільшення реального ВВП (ВНП) або ЧНП чи НД на одного зайнятого.

Економічне зростання вимірюється також річними темпами зростання за формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (10.1.1)

де Т - темп економічного зростання;Y1 - реальний ВВП (ВНП) (ЧНП або НД) у поточному році; Yo - реальний ВВП (ВНП) (ЧНП або НД) у базовому році.

Світова практика свідчить, що нормальні темпи економічного зростання дорівнюють 3-5%

Отже, збільшення темпів економічного зростання є досить важливим і незаперечним завданням. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження у темпах зростання може означати недоїдання.

Економічне зростання розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення реального обсягу національного продукту у розрахунках на душу населення означає підвищення рівня життя. Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з'являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення.





10.2. Економічне зростання і крива виробничих можливостей

Економічне зростання графічно можна передати зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей (рис. 10.2.1).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 10.2.1. Крива виробничих можливостей

Кількість наявних ресурсів і рівень розвитку виробничих сил вважаємо незмінними.

Крива AD (рис. 10.2.1) називається межею виробничих можливостей. Будь-яка точка на цій кривій показує максимальну кількість одиниць засобів виробництва і предметів споживання, які виробляються при повному й ефективному використанні ресурсів у економіці.

Крива виробничих можливостей відображає взаємодію чинників економічного зростання.

Якщо усі ресурси вкласти у виробництво засобів виробництва (точка А) то вироблятимуться тільки засоби виробництва. Якщо усі ресурси вкласти у виробництво предметів споживання, то буде вироблена тільки певна їх кількість (точка D).

Будь-які точки на кривій виробничих можливостей показують ефективне використання чинників економічного зростання.

Коли економіка перебуває у стані, якому відповідає точка F чи будь-яка інша точка нижче кривої виробничих можливостей, то в економіці або є невикористані ресурси, або вони використовуються неефективно.

Точка М лежить вище межі виробничих можливостей, тому рівень виробництва, який відповідає цій точці, недосяжний при даному рівні розвитку виробничих потужностей.

Точки В і С на кривій відповідають різним комбінаціям засобів виробництва та предметів споживання. Пересуваючись уздовж кривої з точки В у точку С, слід відмовитися від виробництва певної кількості одиниць засобів виробництва для того, щоб виробити додаткову кількість одиниць предметів споживання. Отже, ця модель ілюструє поняття альтернативної вартості.

Кількість одиниць товару, якою необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називають вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

За допомогою даної моделі можна розглянути три основні питання економіки, до яких зводиться проблема вибору: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? При вирішенні цих питань керуються принципом альтернативної вартості.

Економічне зростання можна зобразити як переміщення кривої виробничих можливостей праворуч (рис. 10.2.1), тобто від AD до KN. Можливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та якості ресурсів, а також удосконалення технології.





10.3. Фактори економічного зростання

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

І. Фактори пропозиції

1. Кількість та якість природних ресурсів.

Земельні ресурси. Мінеральні ресурси. Рекреаційні ресурси.

2.Кількість та якість трудових ресурсів. Показниками є чисельність працездатного населення та продуктивність праці.

Продуктивність праці - це середній виробіток на одного зайнятого за годину.

Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, народне господарство втрачає кваліфіковані кадри.

3.Обсяг основного капіталу або основних фондів. Показник: Фондовіддача.

4. Нові технології (НТІІ). Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат па наукові дослідження. Видатки бюджету на науку дуже незначні близько - 3%.

II. Фактори попиту

Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Сюди також можна віднести непрямі фактори - податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.

III. Фактори розподілу

До факторів, які стримують економічне зростання, належать:

  • обмеження з боку сукупного попиту (тобто недостатній рівень сукупних витрат);

  • соціально-політична атмосфера у країні, ресурсні та екологічні обмеження;

  • державне втручання у справи приватного бізнесу (законодавча діяльність держави у галузі охорони здоров'я, праці, довкілля).

До факторів, які негативно впливають на економічне зростання, належать:

  • злочинність та корупція;

  • недобросовісне ставлення до праці;

  • припинення роботи під час страйків, трудових конфліктів;

  • несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони майже не піддаються кількісній оцінці, - це забезпечення країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, національні традиції, а також міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля тощо.





10.4. Протиріччя економічного зростання

Позитивні наслідки економічного зростання:

  • економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя;

  • дає змогу здійснювати нові програми поліпшення життя бідних верств населення;

  • впливає на авторитет країни у світі;

  • полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів.

Економічне зростання є бажаним та позитивним явищем, але воно має і негативні наслідки:

  • економічне зростання часто призводить до руйнування середовища, у якому мешкають люди;

  • сприяє дегуманізації особистості;

  • призводить до перетворення працівників у додаток до машини;

  • зростання ВВП і багатства не вирішують проблему справедливого розподілу цього багатства, тобто проблему бідності;

  • автоматизація виробництва сприяє різкому скороченню робочих місць і призводить до збільшення безробіття.





10.5. Моделі економічного зростання

Неокласична модель економічного зростання

В основу неокласичної моделі економічного зростання покладено припущення про те, що кожний фактор виробництва "вносить" свою частку у вироблений національний продукт. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є виробнича функція.

Виробнича функція передбачає визначення найбільш доцільних комбінацій різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. Тому виробнича функція може бути використана як аналітичний інструмент при плануванні темпів економічного зростання та інших можливих макроекономічних пропозицій.

Неокейнсіанська модель мультиплікатора-акселератора

Акселератор (лат. accelero - прискорюю) - це безпосередній зв'язок між зміною попиту і спричиненою ним значно більшою зміною інвестицій. У більш широкому плані акселератор відображає співвідношення приросту інвестицій і зумовленого ним приросту національного доходу, готової продукції або споживчого попиту.

Акселератор є кількісним вираженням "принципу акселерації", згідно з яким будь-який приріст чи скорочення доходу, кількості готової продукції або попиту вимагає ще більшого приросту чи скорочення інвестицій. Цей принцип сформулював у 1913 р. французький економіст А. Афтальйон, а у 1919 р. - американський економіст Дж. Кларк, повніше він був обґрунтований у працях англійського економіста Дж. Хікса.

Модель макроекономічного зростання Р. Харода - Е. Домара

В економічній літературі роботу американського економіста Е. Д. Домара (ця модель зростання була розроблена наприкінці 40-х pp.) та модель англійського економіста Р. Ф. Харода (розроблена у 1939 р.) часто розглядають як одну модель, яку іменують моделлю Харода - Домара, це найпростіші моделі економічного зростання.

Модель описує динаміку доходу Y, який є сумою споживчих С та інвестиційних витрат І. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює нулю, а державні витрати у моделі не вирізняються. Основними факторами зростання є нагромадження капіталу.

Модель економічного зростання Роберта Солоу

Ця модель була розроблена у 1956 р. Робертом Солоу. Вона дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному, сталому стані. Перевагою моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні ознаки моделі:





Питання для самоконтролю

  1. Яке значення має економічне зростання?

  2. У чому полягає різниця між категоріями "економічне зростання" та "економічний розвиток"?

  3. Чи завжди для економіки бажаний високий темп економічного зростання?

  4. Назвіть основні ознаки кожного типу економічного зростання.

  5. Якими показниками визначається економічне зростання?

  6. Визначте основні фактори економічного зростання.

  7. Що можна віднеси до факторів пропозиції економічного зростання?

  8. Які фактори стримують економічне зростання?

  9. У чому полягає протиріччя економічного зростання?

  10. Якими заходами держава стимулює економічне зростання в Україні?

  11. Поясніть економічний зміст кривої виробничих можливостей.

  12. Як крива виробничих можливостей характеризує економічне зростання?

  13. Що таке вартість втрачених можливостей?

  14. Який економічний зміст має виробнича функція і параметри моделі "мультиплікатор-акселератор"?

  15. Які недоліки має модель економічного зростання Р.Харода - Е. Домара?

  16. Проаналізуйте модель економічного зростання Р.Солоу.

  17. Які якісні зміни в економіці і суспільстві викликає економічне зростання?

  18. Визначте основні передумови економічного зростання в Україні.





Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Кейнсіанські моделі економічного зростання Є. Домара та Р. Харрода.

  2. Неокласична модель економічного зростання Р.Солоу.

  3. Особливості і динаміка економічного зростання в Україні.



Тестові завдання

1. Економічне зростання відносно економічного розвитку є:

A. Визначальним фактором.

Б. Показником кількісних змін в економіці.

В. Показником якісних змін в економіці.

Г. Усі відповіді вірні.

2. Економічне зростання вимірюється:

A. Приростом реального ВВП.

Б. Приростом грошової маси.

B. Зниженням загального рівня цін.

Г. Зниженням рівня безробіття.

3. До факторів пропозиції економічного зростання належить:

A. Обсяг внутрішніх інвестицій.

Б. Сукупні витрати.

B. Кількість і якість трудових ресурсів.

Г. Пропозиція на грошовому ринку.

4. Економічне зростання може бути проілюстровано:

A. Переміщенням вліво кривої виробничих можливостей.

Б. Переміщенням вправо кривої виробничих можливостей.

B. Переміщенням точки по кривій виробничих можливостей.

Г. Переміщенням від однієї точки, розташованої на кривій виробничих можливостей, до другої точки, яка лежить за межами цієї кривої.

5. Найбільш суттєвим фактором економічного зростання у розвинутих країнах світу сьогодні є:

А. Збільшення обсягу основного капіталу (основних фондів).

Б. Збільшення чисельності зайнятих.

В. Технологічні зміни у виробництві.

Г. Збільшення експорту.

6. Яка з наведених країн досягла за останні три-чотири десятиліття найбільш високих темпів економічного зростання?

A. США.

Б. Німеччина.

B. Велика Британія.

Г. Японія.

7. Неокейнсіанські моделі економічного зростання ґрунтуються на:

А. Сукупному попиті.

Б. Сукупній пропозиції.

В. Ефективній фіскальній системі.

Г. Гнучкій грошово-кредитній системі.

8. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є:

A. Економічна система.

Б. Виробнича функція.

B. Виробничі можливості.

Г. Обсяг основного капіталу.

9. Визначальними факторами економічного зростання в моделі Р.Солоу є:

A. Технічний прогрес.

Б. Капіталоозброєність.

В. Зростання населення країни.

Г. Усі відповіді вірні.

10. Визначальними факторами економічного зростання в моделі Р.Солоу є:

А. Екологічна ситуація в країні.

Б. Технічний прогрес.

В. Зростання населення країни.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

11. За основу економічного зростання в моделі Р. Солоу береться:

A. Зростання зайнятості.

Б. Зростання продуктивності праці.

B. Зростання загального рівня цін.

Г. Зростання обсягів промислового виробництва.

12. У моделі "AD - AS" економічне зростання може бути показано як:

A. Переміщення вліво кривої AS.

Б. Переміщення вправо кривої AD.

B. Переміщення вліво кривої AD.

Г. Переміщення вправо кривої AS.

13. Цільовою функцією моделі Р. Солоу є:

A. Зростання капіталоозброєності.

Б. Зростання обсягів виробництва.

B. Зростання продуктивності праці.

Г. Зростання заощаджень.

14. Стійкий рівень капіталоозброєності в моделі Р. Солоу досягається, якщо:

A. Норма заощаджень дорівнює нормі споживання.

Б. Інвестиції дорівнюють заощадженням.

B. Капітал, що інвестується, дорівнює капіталу, що вибуває.

Г. АВ = AS.

15. Який тип економічного зростання характеризується збільшенням кількісних показників?

А. Інтенсивний.

Б. Екстенсивний.

В. Обидва.

Г. Усі відповіді невірні.

16. Який тип економічного зростання характеризується підвищенням якості та зменшенням питомих витрат?

А. Інтенсивний.

Б. Екстенсивний.

В. Обидва.

Г. Усі відповіді невірні.







ТЕМА 11. ДЕРЖАВА В СИСТЕМІ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ





11.1.Роль держави в ринковій економіці.

11.2.Основні положення класичної теорії, кейнсіанська теорія. альтернативні концепції макроекономічного регулювання.

11.3.Поняття та причини циклічності. Економічні цикли та їх фази. Види та тривалість циклів.

11.4.Деформація класичного економічного циклу. Моделі економічних коливань.

11.5.Стабілізаційна політика держави.

11.6.Ринок праці. Крива Філліпса.

11.7.Рівень життя та показники, що його визначають. Крива Лоренца.

11.8.Бідність та система соціального захисту населення.

11.9.Сутність фінансів. Фінансова та податкова системи. Крива Лаффера.

11.10.Фіскальна політика держави.

11.11.Поняття і структура кредитної системи.

11.12.Банки та банківська система. Небанківські фінансово-кредитні установи.



Навчальна мета: визначити роль держави в ринковій економіці, розкрити основні положення класичної теорії, кейнсіанська теорії, альтернативні концепції макроекономічного регулювання; суть циклічності розвитку ринкової економіки; особливості кризових процесів в трансформаційних економіках; вплив антициклічної політики держави на коливання ділової активності; особливості економічного циклу, його механізм і форми у сучасних умовах; особливості циклічного розвитку економіки України; про становище ринку праці в Україні; основні причини бідності населення в Україні; шляхи удосконалення соціальної політики в Україні; державний бюджет і проблеми державного боргу в Україні; особливості бюджетно-податкової політики в Україні; основні напрями удосконалення системи оподаткування в Україні; грошово-кредитну політику в Україні, її позитивні та негативні наслідки; взаємозв'язок центрального і комерційних банків у здійсненні грошово-кредитної політики; пріоритетні завдання та перспективи розвитку грошово-кредитної політики в Україні.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • роль держави в ринковій економіці;

  • основні положення класичної теорії, кейнсіанська теорія. альтернативні концепції макроекономічного регулювання;

  • економічний цикл: суть, фази циклу та основні економічні концепції, що характеризують причини та механізм дії економічних циклів;

  • класифікацію економічних циклів; цикли Кондратьева; класичні цикли та характер циклічності на сучасному етапі; деформація класичного циклу;

  • довготривалість економічної кризи в Україні;

  • напрямки стабілізаційної політики держави;

  • складові частини ринку праці; інститути організації ринку робочої сили;

  • становище ринку праці в Україні;

  • рівень життя та якими показниками він визначається;

  • основні причини бідності населення в Україні;

  • шляхи захисту безробітних і поліпшення зайнятості;

  • добробут населення і показники його рівня;

  • державна політика зайнятості на сучасному етапі;

  • соціальні стандарти і проблема нерівності доходів населення;

  • сутність і напрями реалізації соціальної політики держави;

  • особливості та шляхи удосконалення соціальної політики в Україні;

  • державний бюджет і проблеми державного боргу в Україні;

  • вплив державного боргу на економіку України;

  • короткострокові і довгострокові цілі, інструменти і наслідки бюджетно-податкової політики; мультиплікатори державних витрат і податків;

  • крива Лаффера і можливість її практичного вживання;

  • особливості бюджетно-податкової політики в Україні;

  • сучасні тенденції системи оподаткування;

  • напрями удосконалення системи оподаткування в Україні.

  • основні складові кредитної системи;

  • банківська система; банки та їх класифікація;

  • функції Центрального банку та комерційних банків;

  • депозитний та грошовий мультиплікатор;

  • роль небанківських кредитно-фінансових установ;

  • особливості грошово-кредитної політики в Україні; заходи для стабілізації грошово-кредитної системи України у сучасних умовах.

  • Пріоритетні завдання та перспективи розвитку грошово-кредитної політики в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • оцінити причини та наслідки циклічності економіки країни;

  • охарактеризувати вплив антициклічної політики держави на коливання ділової активності;

  • проаналізувати становище ринку праці в Україні;

  • вимірювати рівень життя країни;

  • з'ясувати та охарактеризувати основні причини бідності населення в Україні;

  • знайти шляхи захисту безробітних і поліпшення зайнятості у даній країні в сучасних умовах;

  • охарактеризувати державну політику зайнятості в даній країні на сучасному етапі;

  • охарактеризувати шляхи удосконалення соціальної політики в Україні;

  • проаналізувати державний бюджет таі проблеми державного боргу в Україні;

  • оцінити вплив державного боргу на економіку України;

  • охарактеризувати особливості бюджетно-податкової політики в Україні;

  • охарактеризувати основні напрями удосконалення системи оподаткування в Україні.

  • проаналізувати та охарактеризувати грошово-кредитну політику в Україні, її позитивні та негативні наслідки.

  • охарактеризувати взаємозв'язок центрального і комерційних банків у здійсненні грошово-кредитної політики;

  • з'ясувати пріоритетні завдання та перспективи розвитку грошово-кредитної політики в Україні.







11.1.Роль держави в ринковій економіці.



Ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту.

Особлива роль належить ринку в здійсненні ефективного розподілу ресурсів: вони спрямовуються на виробництво найпотрібніших суспільству товарів та послуг.

Ринок спонукає підприємців розробляти та застосовувати новітні ефективні технології. В умовах ринкової економіки відбувається відбір найбільш дієздатних товаровиробників, оскільки конкурентне середовище вилучає із виробничого процесу ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкового господарства.

Як суб'єкт макроекономічного регулювання, ринок має певні обмеження, які можна згрупувати за кількома напрямами.

По-перше, ринок не володіє досконалим механізмом протистояння економічній нестабільності, що проявляється в затяжних спадах виробництва, надмірному безробітті, високих рівнях інфляції тощо.

По-друге, ринок має здатність реагувати лише на індивідуальні запити людей і не має важелів, здатних забезпечити людей суспільними благами, тобто товарами й послугами колективного споживання, як то: послуги державного управління, утриманим національної армії, міліції, системи охорони здоров'я, освіти, науки, культури тощо.

По-третє, ринок, навіть сучасний, не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові умови істотний вплив можуть справляти монополії. Впливаючи на обсяг виробництва й ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції й створюють умови для такого розподілу ресурсів, який враховує не суспільні, а корпоративні інтереси. Ринкова економіка до цього часу не виробила надійного імунітету протистояння монополізму.

По-четверте, взаємодія людей у ринкових умовах породжує побічні негативні наслідки, які називаються зовнішніми ефектами:

нерівність у доходах;

нерівномірність розвитку регіонів;

порушення екологічних умов;

відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо.

Названі та деякі інші недоліки ринкової системи можуть бути компенсовані лише з допомогою державного втручання в економіку. Отже, держава на сучасному етапі об'єктивно змушена виконувати певні функції, спрямовані на регулювання економіки. Головними серед них є такі:

Розробка напрямків соціально-економічного розвитку країни для визначення головних цілей, пріоритетів та засобів розвитку економіки. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин, на відміну від планової економіки, мають орієнтуючий та рекомендаційний характер.

Формування правових засад функціонування економіки. Для цього держава визначає правовий статус кожної з форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими ринковими суб'єктами. Опираючись на економічне законодавство, держава тим самим виконує роль своєрідного арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки протиправної діяльності та застосовує відповідні заходи до порушників.

Захист конкурентних відносин як головного рушія ринкового механізму, для чого державою здійснюється антимонопольна політика.

Перерозподіл доходів та ресурсів, що обумовлюється природою ринку, оскільки первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це призводить до надмірних відхилень в одержанні особистих доходів, а також до відсутності доходів у непрацездатних членів суспільства.

Для нівелювання цієї диференціації державою здійснюється перерозподіл доходів у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає компенсації товарами та послугами. Є й інші форми державного регулювання індивідуальних доходів:

встановлення мінімальної заробітної плати;

застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів;

регулювання цін на товари та послуги першої необхідності тощо.

Необхідність перерозподілу доходів обумовлюється двома факторами.

Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ.

Другий випливає з необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Зокрема, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує суспільні витрати, пов'язані із збереженням екологічної чистоти довкілля, тому вона є фактично заниженою. Введенням соціальних податків та санкцій держава домагається компенсації суспільних витрат, пов'язаних з екологічним забрудненням.

Стабілізація економіки здійснюється методом впливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути або недостатніми, або надмірними для досягнення повної зайнятості. В таких випадках застосовується або стимулююча, або стримуюча політика.

Є ще одна істотна обставина державного втручання в економіку. Воно може бути як ефективним за умов зваженості, так і деструктивним у протилежному випадку. Тому проблема співвідношення між державним регулюванням економіки та ринковим саморегулюванням залишається актуальною в теоретичному й практичному аспектах.

Вирішення даної проблеми значною мірою залежить від правильного розуміння сутності державного регулювання економіки, тобто цілеспрямованої діяльності держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найефективнішого функціонування ринкового механізму та його мінімізації.

Спираючись на ринковий механізм, держава разом з тим використовує і неринкові інструменти, зокрема: державні закупки, податки, трансферти, грошову емісію, без яких не можуть вирішуватися важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

В умовах розвинутих ринкових відносин ринковий механізм виступає бар'єром для втручання держави в економіку, а держава має усувати перешкоди на шляху функціонування ринку, створювані монополіями та владними структурами.

Виключенням з правила невтручання держави в ринковий механізм є перехідна економіка в період зміни економічних відносин, коли адміністративно-командні відносини вже не діють, а ринкові знаходяться в процесі формування.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування державою специфічних умов конкретної країни, зокрема структури економіки, частки державного сектора в змішаній економіці, технічного рівня виробництва, місця національної економіки у світовому розподілі прав, природні, демографічні, національні й політичні умови та ін.

Слід також акцентувати увагу на трансформації функцій самої держави: з командно-розподільних в умовах планової економіки вони повинні перетворитися у партнерські зв'язки.





11.2.Основні положення класичної теорії, кейнсіанська теорія. альтернативні концепції макроекономічного регулювання.



Основні положення класичної теорії

Макроекономічна наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою кількістю доктрин. Кожна з них по-різному трактує механізм функціонування економіки з ринковими відносинами і в першу чергу, по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки тощо.

У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань тощо. Істотно першою є класична теорія, з якої власне й починалася макроекономіка як наука.

Цей напрямок виник у другій половині XVII ст. Його основоположниками є В. Петті (англ.) і Буагільбер (фр.), які заснували теорію трудової вартості. Подальший розвиток класична теорія одержала в працях Франсуа Кене й Анн Тюрго (фр.). Найвидатнішими представниками є Адам Сміт(1723-1790), Давид Рікардо (1772-1820), Джеймс Мілль, Жан Батист Сей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето та інші.

Представники класичної теорії вважають, що ринковий механізм може забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку.

Класична модель загальної економічної рівноваги

Відповідно до принципу класичної дихотомії економіка поділена на два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий.

У реальній економіці відбувається рух реальних потоків товарів і послуг.

У грошовій економіці відбувається обіг грошей, що тільки обслуговує рух цих потоків, не впливаючи на них безпосередньо.

У класичній моделі розглядаються три ринки: праці, капіталу (цінних паперів) і благ. На цих ринках взаємодіють два макроекономічних суб'єкти: домашні господарства і підприємці.



Кейнсіанська теорія

Теорія одержала свою назву від всесвітньо відомого англійського економіста Джона Кейнса (1883 - 1946). У 1936 р. він написав книгу "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", яка змінила економічне мислення XX ст. Значну роль у формуванні поглядів Кейнса відіграла світова економічна криза 1929 - 1933 pp., що довела необхідність державного втручання в регулювання економіки. Вихідним пунктом аналізу Кейнс обрав проблему зайнятості.

В основі теорії лежить державне регулювання економіки, тому що ринковий механізм не може гарантувати повної зайнятості. Кейнс спростовує закон Ж. Б. Сея про те, що пропозиція породжує свій попит. Він доводить, що попит породжує пропозицію.

Процентна ставка не гарантує того, що заощадження обов'язково йдуть на інвестиції. Заощадження йдуть і на інші цілі, такі як:

накопичення грошей (для великих покупок);

резерв грошей (для лікування, на випадок втрати роботи);

на майбутнє (навчання, подорожі).

Важливим чинником, що визначає розмір інвестицій, є норма чистого прибутку, тобто очікування від інвестицій. Якщо норма чистого прибутку мала, то інвестиції будуть дуже незначними. Крім заощаджень, на інвестиції впливають також готівка й мультиплікатор інвестицій (коефіцієнт, що показує зв'язок між інвестиціями й змінами розміру прибутку). Наявність монополій не допускає зниження ціни, а профспілки не дають знизитися зарплаті.

Кейнс також робить й інші висновки. Головною причиною падіння обсягів виробництва є недостатній сукупний попит. Відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції є наслідком таких причин:

чим більший прибуток, тим менше йде на споживання й більше - на заощадження - основний психологічний закон Кейнса;

зменшення ефективності капіталу.

Кейнсіанці пропонують такі методи стимулювання сукупного попиту:

за рахунок збільшення державних закупівель або зменшення податків;

за рахунок зменшення відсотка за користування кредитом, що збільшує ефективність капіталу й кількість інвестицій.

Головним висновком теорії є те, що саморегуляція ринку неможлива й необхідне втручання держави.

Порівняльна таблиця основних концепцій представників класичної школи та кейнсіанців має такий вигляд.

Таким чином, кейнсіанська концепція у XX ст. тривалий час була домінуючою в теорії та практиці макроекономічного регулювання, оскільки відповідала умовам, коли нагальними соціально-економічними проблемами було подолання спаду виробництва та зменшення безробіття.

Кейнсіанська модель загальної економічної рівноваги

У кейнсіанській моделі головна роль належить ефективному попиту, що формується в рамках моделі IS - LM.

Кейнс і його послідовники розглядали різні випадки формування загальної економічної рівноваги. Існують кейнсіанські моделі загальної економічної рівноваги при завищеній ставці заробітної плати, при «природній» і заниженій ставках заробітної плати, при інвестиційних і ліквідних пасіках.



Альтернативні концепції макроекономічного регулювання





Наприкінці 70-х р. XX ст. в економіці багатьох країн з'явилися інші негативні явища. Особливої гостроти набули проблеми подолання інфляції при одночасному падінні виробництва, тобто стагфляція. Виявилося, що кейнсіанські рекомендації, в основі яких лежало збільшення бюджетних витрат і застосування при цьому дефіцитного фінансування, в нових умовах виявилися неефективними. Суттєва зміна економічної кон'юнктури й неефективність економічних концепцій знову, як це було у 30-х p., викликали появу нових економічних теорій. Серед них найвідомішими є погляди інституціоналістів, монетаристів, прибічників теорії економіки пропозиції, концепції раціональних очікувань та неолібералізму.

Інституціоналізм

Засновниками інституціоналізму наприкінці XX ст. були американські вчені Т. Веблін, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, англійський економіст Дж. Гобсан та інші;

Інституціоналізм - один із напрямів сучасної економічної думки, об'єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти (звичаї, навички, інстинкти та ін.). Ці інститути, на думку представників інституціоналізму, - рушійні сили розвитку людського суспільства.

Теоретики інституціонально-соціального напрямку критикували вади традиційної школи за відрив від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки.

Опису трансформації капіталізму в умовах НТР присвячені такі теорії, як "Суспільство послуг" К. Кларка і Ж. Фурастье, "Суспільство масового споживання" У. Ростоу, "Планова система" Дж. Гелбрейта, "Постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "Суспільство третьої хвилі" Е. Тоффлера й багато інших.

Теоретики-інституціоналісти враховують такі нові явища сучасного індустріального суспільства, як планування й прогнозування, розширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації на масове споживання. У цьому виявляється практична функція даного економічного напрямку. їх вивчення має науковий інтерес.

Монетаризм

Теоретичну концепцію монетаризму розглядають як заперечення кейнсіанських поглядів - так звану "контрреволюцію", здійснену засновником цього напряму Мільтоном Фрідменом. Найбільш відомими представниками монетаризму є К. Бруннер, Ф. Коган, Д. Ландер, А. Мальтцер, Дж. Стайн. Основи монетаристських поглядів викладено у праці М. Фрідмена "Кількісна теорія грошей: нове формування" (1956) та у книзі "Історія грошей у Сполучених Штатах. 1867 - 1960", написаній у співавторстві з А. Шварц (1963).

Відзначимо основні концепції М. Фрідмена і його прихильників.

1. Монетаристи вважають, що ринкове господарство в силу внутрішніх тенденцій прагне до стабільності, саморегуляції. Якщо мають місце диспропорції, порушення рівноваги, то це відбувається в результаті зовнішнього втручання. Дане положення спрямоване проти ідей Д. Кейнса. Було висунуте гасло: "Назад, до Сміта", що означало відмову від втручання держави в економіку. Відповідно до поглядів монетаристів гроші є головною сферою, що визначає рух і розвиток виробництва. Попит на гроші має постійну тенденцію до росту і, щоб забезпечити відповідність між грошовим попитом і пропозицією, необхідно жорстко контролювати кількість грошей в обігу.

2.В якості головного регулятора, що впливає на господарське життя, служить грошова емісія (грошові імпульси). М. Фрідмен стверджував, посилаючись на"монетарну" історію США, що між динамікою грошової маси й динамікою національного доходу існує тісний кореляційний зв'язок й що грошові імпульси - найбільш надійне настроювання економіки. Грошова маса впливає на розмір витрат споживачів, фірм;збільшення маси грошей призводить до зростання виробництва, а після повного завантаження потужностей - до росту цін.

Оскільки зміни грошової маси позначаються на економіці не відразу, а з деяким запізненням (лагом), що може призвести до невиправданих порушень рівноваги, варто відмовитися від короткострокові грошової політики. Її варто замінити довгостроковою політикою, розраховано на тривалий, постійний вплив на економіку. Дане положення також спрямоване проти кейнсіанського курсу на поточне регулювання кон'юктури, тому що кейнсіанський корективи запізнюються й можуть призводити до протилежних результатів. Тривалість лагів М. Фрідмен визначає від 6 місяців до 2 років.

Приріст грошової маси (монетарного базису) повинен відповідати росту ВНП з урахуванням змін у швидкості обертання грошей. Фрідмен виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток приросту грошей в обігу відповідав приросту цін національного доходу або ВНП. У цьому полягає грошове правило Фрідмена. Практично стосовно США приріст грошової маси повинен здійснюватися на рівні 4-5%щорічного приросту.

Монетаристи також вважають, що число державних регуляторів має бути скорочене до мінімуму: виключається податкове, бюджетне регулювання (так звані адміністративні методи).

Теорія економіки пропозиції

Суть концепції прихильників економіки пропозиції - у перенесенні зусиль із керування попитом на стимулювання сукупної пропозиції, активізацію виробництва й зайнятості. Представниками теорії є такі американські вчені, як М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер та ін. Назва "економіка пропозиції" походить від основної ідеї авторів концепції - стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить обґрунтування системи практичних рекомендацій у галузі економічної політики, насамперед податкової.

На думку представників зазначеної концепції, ринок є не тільки найефективнішим способом організації господарства, а й єдино нормальною, природною системою обміну. Як і монетаристи, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за ліберальні методи керування економікою, критикують методи прямого державного регулювання. Погляди цієї школи на роль держави схожі з позицією економіста Фрідріха фон Хайека (1899-1992), який наполегливо проповідував вільне ринкове ціноутворення.

Зупинимося коротко на рекомендаціях школи економіки пропозиції у сфері податкової політики. На їх думку, збільшення податків призводить до росту витрат і цін, що у кінцевому рахунку перекладається на споживачів. Високі податки стримують інвестування, вкладення коштів у нові технології та в удосконалення виробництва. На відміну від Кейнса, прихильники економіки пропозиції стверджують, що податкова політика країн Заходу не стримує, а підсилює інфляцію, не стандартизує економіку, а підриває стимули до зростання виробництва. Прихильники цієї теорії виступають за скорочення податків з метою стимулювання інвестицій. Пропонується відмовитися від системи прогресивного оподатковування (одержувачі високих прибутків є лідерами у відновленні виробництва й підвищенні продуктивності), знизити податкові ставки на підприємництво, на зарплату й дивіденди. Зниження податків збільшить прибутки і заощадження підприємців, зменшить рівень процентної ставки, внаслідок чого будуть зростати накопичення й інвестиції. Для одержувачів зарплати зниження податків збільшить принадність додаткової роботи й одержання додаткових заробітків. Зростуть стимули до праці, збільшиться пропозиція робочої сили.

Рекомендації цієї школи щодо збільшення пропозиції капіталів і робочої сили використовуються в економічних програмах США та інших західних країн. Варто згадати й інші рекомендації прихильників школи економіки пропозиції.

Оскільки зниження податків веде до скорочення доходної частини бюджету, пропонуються різні способи подолання дефіциту держбюджету. Так, рекомендується урізувати соціальні програми, скоротити управлінський держапарат, позбутися малоефективних федеральних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо).

Політика заморожування соціальних програм, здійснювана у США, Англії, Франції й інших країнах, спирається на обґрунтування прихильників економіки пропозиції й монетаристів.

Концепція раціональних очікувань

Концепція раціональних очікувань є одним із наймолодших напрямків сучасної економічної думки. Широке застосування для побудови економічних моделей вона одержала лише у 70-х роках внаслідок використання методологічних принципів класичної економіки.

Автор концепції раціональних очікувань Роберт Лукас - професор Чиказького університету - одержав Нобелівську премію з економіки у 1995р. Основоположниками теорії є також Т. Дж. Саржент та Н. Уолес.

Одна з центральних ідей неокласиків полягає в тому, що економічні агенти, використовуючи економічну інформацію, спроможні самостійно прогнозувати економічні процеси та приймати оптимальні рішення. При цьому споживачі прагнуть до максимізації корисності.

Іншим основним положенням теорії раціональних очікувань є ідея про те, що ринки товарів і чинників виробництва є висококонкурентними, і тому ставка на зарплати й ціни на товари і чинники виробництва гнучко реагують на зміни у сфері виробництва й обміну. Масштаби пропозиції і рівноважних цін швидко пристосовуються до змін у технологіях виробництва, ринкових потрясінь і перерв у економічній політиці держави. Під впливом нової ринкової ситуації споживачі й підприємці приймають адекватні економічні рішення, внаслідок чого ціни на товари й ресурси змінюються.

Подібна реакція споживачів, підприємців і власників чинників виробництва зводить нанівець результати дискретної стабілізаційної політики. Наприклад, центральний банк проводить політику "дешевих" грошей, здатну викликати інфляцію. У відповідь робітники вимагають підвищення зарплати, підприємці підвищують ціни на товари й послуги, кредитори збільшують процентну ставку. В результаті стимулююча політика "дешевих" грошей поглинається ростом цін і зарплати, а реальний обсяг виробництва й зайнятості не розширюється. Таким чином, раціональне поводження споживачів, підприємців і власників чинників виробництва зводить до нуля дієвість стабілізаційної політики.

Однак економічні агенти можуть приймати й помилкові неправильні рішення через неадекватну оцінку наявної інформації. Наприклад, виробники можуть сприйняти загальний ріст цін як ріст попиту на конкретний товар і збільшать пропозицію товару. Оскільки ця помилка набуває повсякденного характеру, то через визначений час сукупна пропозиція починає перевищувати сукупний попит. В міру того, як це стає очевидним, виробництво скорочується.

Помилкова оцінка ситуації, на думку неокласиків, має місце у тому випадку, коли уряди приймають несподівані рішення, що впливають на перемінні, та беруть участь у визначенні обсягу сукупної пропозиції. Тому уряди повинні відмовитися від кон'юнктурної антициклічної політики. Така політика не в змозі забезпечити тривалу рівновагу в економіці. Це досягається шляхом прийняття оптимальних рішень господарюючими суб'єктами, якщо є стабільність умов, що регламентують економічне життя.

Не заперечуючи необхідності участі держави в економічних процесах, прихильники концепції раціональних очікувань вважають неефективною як кейнсіанську, так і монетаристську концепції. Неефективність кейнсіанської та, меншою мірою, монетаристської політики полягає в нестабільності, непередбачуваності чинників, що визначають прийняття рішень економічними агентами. Вони виступають за створення стабільних правил, відповідно до яких могли б приймати рішення й уряд, і економічні агенти. Серед цих правил, наприклад, пропонується прийняти закон, згідно з яким прийняті урядом рішення у сфері грошової і фіскальної політики могли б вступати у дію тільки через два роки після їх прийняття. Це дозволило б запобігти прийняттю кон'юнктурних, несподіваних для економічних агентів рішень, що диктуються, крім іншого, й політичними мотивами, наприклад тактикою передвиборної боротьби тощо.

Неолібералізм

Це напрямок в економічній науці й практиці керування господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання економіки, вільної від зайвої регламентації. Вони, по-перше, виходять із того, що ринок, як найефективніша форма господарювання, створює найкращі умови для економічного росту і, по-друге, відстоюють пріоритетне значення свободи економічних агентів. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де відсутні ці умови. До неолібералізму зазвичай відносять три школи:

чікагську (М. Фрідман);

лондонську (Фрідріх фон Хайек);

фрайбургську (Вальтер Ойкен, Людвіг Ерхард).Серед західних прихильників концепція неоліберального

керування варто виділити Людвіга Ерхарда, за особистою участю якого Західна Німеччина наприкінці 40-х років була виведена з кризового стану. Ретельно підготовлена економічна реформа проводилася одночасно з реформою цін та перебудовою централізованого управління. Попередня система господарювання була зруйнована не відразу, а поступово. Успіх реформи забезпечувався і своєчасним коригуванням обмінного курсу національної валюти, наявністю сильної й авторитетної влади.

Концепція соціально-ринкового господарства, розроблена В. Ойкеном, своєю популярністю зобов'язана ефективній економічній політиці Л. Ерхарда. Це була політика так званого середнього шляху. Вона спрямована на згладжування соціальних протиріч, всебічну підтримку підприємництва, створення умов для покращання життя середніх верств населення.

Одним з основоположників і теоретиків неолібералізму є Фрідріх фон Хайек. Він відстоює принцип максимальної свободи людини. З боку держави не повинно бути ніякого примусу і зовнішнього втручання. Основна вимога прихильників подібних поглядів полягає в організації діяльності уряду в усіх галузях.

Перелічені альтернативні концепції макроекономічного регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а швидше доповнюють її, поглиблюючи наші уявлення про складний механізм функціонування економіки. Практичний досвід переконує, що у нинішніх умовах буде помилкою надавати перевагу лише кейнсіанським чи монетаристським концепціям. У процесі державного регулювання економіки найкращий ефект досягається за умов поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.





11.3.Поняття та причини циклічності. Економічні цикли та їх фази.

Види та тривалість циклів.



Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, відсоткових ставок і зайнятості складають діловий цикл.

Для економіки притаманні три види циклів: короткі, середні та довгі (цикли Кондратьева).

Нестабільність є важливою рисою ринкової економіки. Чергування піднесень і спадів в розвитку економіки носить хвилеподібно зростаючий характер. Ці коливання в економіці відбуваються у формі економічних циклів.

Економічний цикл (цикл ділової активності) - це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується:

  • самовідтворенням;

  • безперервністю;

  • хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 11.3.1. Модель економічного циклу



Рівень ділової активності - певна кількість товарів та послуг, які створені економікою даної країни. Зниження цього рівня означає або зниження темпів приросту виробництва, або скорочення виробництва, а зростання цього рівня - збільшення обсягів виробництва, робочих місць тощо.



Фази економічного циклу

Рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску виробництва є основними індикаторами фаз циклу.

Спад (криза, рецесія). Притаманне надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва, затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості, зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати, нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання відсоткової ставки, недостатність грошової маси, масове знецінення основного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка.

Дно (депресія, застій). Критична точка в економіці, настає, коли виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня, спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, відсутні нові інвестиції, поступово починають зменшуватися товарні запаси.

Пожвавлення. В економіці починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит; зростають виробництво, зайнятість та споживання, рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

Пік (піднесення, експансія, бум). В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність, спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати, рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, а зростання ділової активності припиняється.

Економічна криза пов'язана з надвиробництвом, але криза в Україні та інших країнах СНД була пов'язана не з перевиробництвом, а з недовиробництвом. Тривалість фази падіння у західних країнах становить 6 місяців або 1,5 року, в Україні вона тривала 10 років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 50%.



Виділяють два основних підходи до визначення причин циклів.

І підход - пов'язують з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебувають за межами економічної системи:

  • політичні і випадкові події (війни, революції, перевороти, "перебудова" та трансформаційний період);

  • зміни чисельності населення (міграція);

  • поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери та ін.);

  • відкриття нових земель та родовищ корисних копалин;

  • виникнення сонячних плям;

  • погодно-кліматичні зміни тощо.

ІІ підход - з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі:

  • нестабільність споживчих витрат;

  • нестабільність інвестиційних витрат;

  • зміна цін на ресурси (нафту, газ та ін.);

  • діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитно-грошовій, податковій політиці) тощо.



Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють механізм його походження.

Короткі цикли (3-4 роки) - це цикли, пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку. При формуванні тривалого дефіциту здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки, нова пропорційність. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874 - 1948) і Джозеф Кітчин (1861-1932); економісти-монетаристи визначали їх як грошові цикли.

Середні цикли (промислові) (8-12 років) - це цикли, пов'язані зі зменшенням попиту на устаткування і споруди. Попит, його величина і направленість залежать від впровадження нових засобів виробництва (технічних та технологічних) через механізм переливу капіталу з наступним інвестуванням. Вперше причини виникнення середніх циклів описав французький економіст Клемент Жугляр (1819 - 1908).

Довгі цикли (Кондратьєва) (45-60 років) - головною рушійною силою є радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва та його структурна перебудова. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892- 1938).

М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:

I фаза - висхідна хвиля (25-30 років) - це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. Її супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції);

II фаза - низхідна хвиля (20-25 років) - криза виникає коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

М. Кондратьєв пов'язував піднесення 1-го циклу з промисловою революцією в Англії; 2-го циклу - з розвитком залізничного транспорту; 3-го циклу - з винаходами та впровадженнями електроенергії, радіо, телефону; 4-го циклу - з автомобілебудуванням. П'ятий цикл сучасні економісти пов'язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів.

Хвилі великих циклів Кондратьєва впливають і на інші цикли. Так, якщо хвиля висхідна, то інші цикли характеризуються незначними депресіями і інтенсивними піднесеннями; якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.

Також, виділяють аграрні, сировинні, електроенергетичні, екологічні кризи.





11.4.Деформація класичного економічного циклу.

Моделі економічних коливань.



Умови сучасного економічного розвитку характеризуються глибокими змінами у структурі економічного циклу, змісті його окремих фаз. Це пов'язано:

• з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції (оновлення основного капіталу, внаслідок стрімкого морального старіння, відбувається як у фазах пожвавлення та піку, так і у фазах спаду та дна);

  • з державним антициклічним регулюванням та частковим монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій;

  • з інтернаціоналізацією структури відтворення під впливом міжнародних інтеграційних процесів;

  • зі збільшенням питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання, а також сфери послуг (їм менше притаманні циклічні коливання);

  • з впровадженням ресурсозберігаючих технологій, що значно вплинуло на рівень витрат виробництва та цін;

• з диверсифікацією виробництва.

Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація класичного циклу, що проявляється у злитті фази спаду з фазою дна, а фази пожвавлення - з фазою піку. Практично на сучасному етапі цикл функціонує як двофазний.



Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 11.4.1. Сучасний економічний цикл



Для першої фази властивим є сповзання вниз, для другої - піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення. Сучасний економічний цикл представлен на рис. 11.4.1.

У сучасній економічній науці є багато моделей, пояснюючих зміни економічної динаміки дією різних макроекономічних чинників. В основі розмежування поглядів на економічні коливання є різне розуміння того, що є об'єктом коливань: природний рівень виробництва чи фактичні показники, які відхиляються від природних (рівноважних). Розглянемо деякі моделі.

Неокласичний підхід - економічні коливання є наслідком змін природного рівня виробництва. Якщо спостерігаються відхилення від природного рівня виробництва в короткому періоді, то вони є такими незначними, що ними не можна пояснити природу коливань.

Неокласична модель "реального економічного циклу" (виходить з існування "циклічного тренду" і коливань природного рівня виробництва) розглядає як вирішальний чинник технологічні зміни та міжчасове заміщення у пропозиції праці різною мотивацією працівників під впливом неоднакових рівнів заробітної плати і ставки відсотка.

Неокейнсіанські уявлення, які ґрунтуються на визнанні відхилень від стану рівноваги у процесі коливань, акцентують увагу на принципах негнучкості цін, що унеможливлює саморегулювання. Кейнсіанська традиція пояснення кон'юнктурних змін знайшла продовження у моделі Калдора і моделі мультиплікатора-акселератора.

Модель Калдора пояснює відхилення і наближення до стану рівноваги різними співвідношеннями заощаджень і інвестицій за неоднакових рівнів доходів. Досліджуючи ці співвідношення, автор моделі дійшов висновку про нестійкість рівноваги за будь-якого рівня доходів.

Модель мультиплікатора-акселератора пов'язує модифікацію коливань з тим, що витрати впливають на обсяги виробництва за різних співвідношень показників інвестиційних витрат та граничної схильності до інвестування. Із зростанням граничної схильності до інвестування посилюється тенденція до збільшення амплітуди коливань і дедалі більшого відхилення під рівноважного стану.

Модель політичного кон'юнктурного циклу ("виборчого" циклу), запропонована В. Нордхаузом у 1975 p., - розкриває взаємозалежність економічних і політичних змін; як основний фактор у моделі розглядається зацікавленість уряду у зміні обсягів витрати до і після виборів.





11.5.Стабілізаційна політика держави.



На сучасному етапі циклічність розвитку економіки існує, але зменшити висоту хвиль та амплітуду коливань - реально, на це спрямована державна політика стабілізації.

Політика стабілізації - це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в економіці, - антициклічне регулювання.

Існує два типи політики стабілізації: стримування і експансія. Вони пов'язані з регулюванням сукупного попиту, із впливом на величину витрат, що здійснюють учасники економічного життя.

Основними інструментами макроекономічної стабілізації є:

Фіскальне (податково-бюджетне) регулювання - через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат дозволяє здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні.

Монетарне (кредитно-грошове) регулювання - вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні.

Для стабілізації економіки держава вдається і до інших важелів впливу - це інструменти зовнішньоторговельного, валютного, прямого цінового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації та інші.

Використання тих чи інших пріоритетних інструментів стабілізації економіки залежить від багатьох обставин, а саме: особливостей національної економіки, гостроти економічних проблем, світогляду людей, які здійснюють державне регулювання, ступені інтегрованості національної економіки у світову економічну систему і інших.

Політика стримування - стабілізаційна політика держави, це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту, вона застосовується тоді, коли економіка перебуває в стадії підйому, вона може бути антиінфляційним засобом, але в той же час спроможна викликати загострення проблеми зайнятості.

У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібні заходи стримування, спрямовані на розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть заходи, пов'язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов'язкових банківських резервів і т. ін. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної плати. Скорочуються державні інвестиції.

Політика експансії - стабілізаційна політика держави, це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту, до таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду, вона створює передумови для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін.

Стимулюючи витрати, держава намагається "оживити" виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення податків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов'язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискорення використання інвестиційних програм.





11.6.Ринок праці. Крива Філліпса.



Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків.

Робоча сила є специфічним товаром, на який формується попит, пропозиція та ціна у вигляді заробітної плати.

Ринок праці у ринковій економіці - це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи.

Основу ринку праці складають дві головні особи: роботодавці та наймані працівники. Різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких фактів:

  • рівнем заробітної плати;

  • рівнем освіти;

  • рівнем профспілкового захисту;

  • релігією;

  • податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємств мати необхідну кількість і якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

За своїм змістом ринок праці складається з трьох частин:

1. Потенційного ринку праці - сфери, де формується сама праця. Сюди належать особи, що зайняті у домашньому та особистому підсобному господарстві, студенти, старшокласники, військовослужбовці, фермери та інше працездатне населення.

Циркулюючого ринку праці - сфери купівлі-продажу робочої сили, де робоча сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітними. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, які перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.

Внутрішньофірмового ринку праці - сфери боротьби за робочі місця на підприємствах між зайнятими працівниками. До нього відносять осіб, що перебувають безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій за рахунок збільшення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщення на робочих місцях.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 11.6.1 Крива Філліпса

Р - рівень інфляції (середньорічний приріст цін); Р* - рівень інфляції (середньорічний приріст цін) в умовах повної зайнятості; u - рівень безробіття; и* - природний рівень безробіття.

Крива Філліпса відображує обернено пропорційний зв'язок між рівнем безробіття і річним темпом зростання цін, тобто зв'язок між рівнем безробіття і рівнем інфляції. Як бачимо з рис. 11.6.1, такий зв'язок обернено пропорційний.

Пояснення взаємозв'язку між рівнем інфляції та рівнем зайнятості полягає у тому, що високе безробіття примушує працюючих за наймом погоджуватися на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше вимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджує зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін (інфляції).

Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції, і навпаки, високе безробіття супроводжується низькою інфляцією.

Відрізок кривої Філліпса зліва від точки N характеризує інфляцію попиту, яка може виникнути внаслідок спроб держави встановити штучну високу зайнятість.

Відрізок праворуч від точки N відображає падіння цін у період кризи надвиробництва.

Так звана оригінальна крива Філліпса показує взаємозв'язок ставок заробітної плати і безробіття: чим вищі ставки заробітної плати, тим менша зайнятість, і навпаки. Тобто вона достовірно відображає тільки короткострокову динаміку інфляції і безробіття, яка вимірюється поточними показниками. За кривою Філліпса неможливо досягти повної зайнятості без інфляції.

Виникнення стагфляції пояснюють появою таких чинників:

зростання цін на енергоносії та на сільськогосподарську продукцію;

знецінення паперових грошей;

стрімким зростання заробітної плати завдяки скасуванню контролю урядів над її рівнем;

повне вивільнення цін з-під контролю держави;

зниження продуктивності праці;

інфляційне очікування підприємців і населення. Графічно стагфляцію можна зобразити шляхом зсуву кривої Філліпса Р(и) праворуч вгору.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 11.6.2. Крива Філліпса в умовах стагфляції







11.7.Рівень життя та показники, що його визначають.

Крива Лоренца.



Рівень життя - це досягнутий рівень задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб людини або сім'ї (умови праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, якості житла, довкілля), а також соціальних прошарків і груп. Визначення рівня життя у вітчизняній науці відображають дві позиції:

вузьке розуміння категорії, тобто фактичне ототожнення рівня життя і досягнутого обсягу споживання матеріальних та духовних благ і послуг;

широке - як комплекс взаємопов'язаних соціально-економічних факторів, що забезпечують процес життєдіяльності людини.

На рівень життя впливають історичні, географічні, національно-традиційні та інші умови життєдіяльності людини чи людської спільноти. Однак вирішальними факторами є соціально-економічні, зокрема такі як:

  • реальні грошові доходи;

  • обсяг і структура споживання;

  • забезпеченість роботою (зайнятість) та умови праці;

  • тривалість робочого дня і вільного часу;

  • інтенсивність праці;

  • житлові та побутові умови;

  • рівень освіти і культури;

  • система охорони здоров'я і фізичної культури;

  • система соціального забезпечення;

  • піклування суспільства про дітей та материнство;

  • раціональне використання вільного часу.

Історично і дотепер існують дві моделі забезпечення рівня життя населення.

Перша ґрунтується на принципі, згідно з яким сама людина має дбати про власний та родинний добробут через свої доходи.

Друга надає перевагу державі у забезпечені гідного рівня життя, що передбачає активну соціальну політику і систему створення та розподілу загальнонаціонального соціального фонду.

На практиці жодна з цих моделей не існує у чистому вигляді.

Велике значення також мають такі показники, як умови та якість життя населення.

Умови життя - безпосередні обставини життєдіяльності населення - зайнятість населення, оплата праці, доходи, характеристика житла, майнова забезпеченість сімей, розвиток соціальних виплат, розвиток галузей соціальної сфери.

Якість життя - це поняття, яке характеризує, з одного боку, тривалість життя, а з другого - рівень фізичного і психічного здоров'я.

Показник ІЛР дає лише загальне уявлення про рівень життя, він не відображає диференціацію сімей за доходами, не містить таких даних, як психологічний фактор, задоволення способом життя, тіньовий і кримінальний доходи, поділ людей за статево-віковою ознакою тощо.

Крива Лоренца

Причини, що обумовлюють диференціацію доходів, такі:

  • необхідність збереження мотивів для праці (диференціація заробітної плати),

  • мотиви для одержання освіти.

Крива Лоренца - крива, яка ілюструє фактичний розподіл доходів у суспільстві й дає наочне уявлення про його відхилення від лінії абсолютної рівності у розподілі доходів і ступінь нерівності їх розподілу (рис. 11.7.1).

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 11.7.1. Крива Лоренца



Величина ступеня нерівності вимірюється коефіцієнтом Джині.

Коефіцієнт Джині - макроекономічний показник, що характеризує диференціацію грошових доходів населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розподілу доходів від абсолютно рівного їх розподілу між громадянами країни. Має значення від 0 (абсолютна рівність) до 100 (весь дохід одного отримувача - абсолютна нерівність).

Область між лінією абсолютної рівності та кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Чим ближче крива Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності, тим більша рівність сімей за рівнем доходів.

За фактичного розподілу доходів отримуємо криву Лоренца, яка відхиляється праворуч від бісектриси.







11.8.Бідність та система соціального захисту населення.



За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності.

Бідність - такий рівень життя, який по може забезпечити нормальні умови для відтворення населення, кількісно виражається через показники прожиткового мінімуму (поріг бідності).

Бідність має різні тлумачення. Бідність - це неможливість підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу. Бідність - це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурно обумовлених нормативів.

Прожитковий мінімум - показник абсолютного обчислення низьких доходів населення, які забезпечують споживання найважливіших благ, визначається на основі методу споживчого кошика. Цей метод передбачає структуру харчування, яка повинна забезпечити життєдіяльність людини, а також інші показники, такі як житло, послуги.

Світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв'язку із зростанням цін (інфляції). Проблеми бідності потребують від будь якої країни проведення політики соціального захисту певних груп населення.

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Система соціального страхування (пенсійне страхування, медичне страхування, страхування від безробіття). Фінансування здійснюється із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціальних благ та послуг усім громадянам без врахування їх трудового внеску. Фінансується з загального оподаткування і бюджетного фінансування соціальних витрат. До цієї системи входять також пільги (тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення), що також передбачають соціальний захист та надання соціальних благ малозабезпеченим або уразливим верстам населення (інваліди, ветерани).

Традиційні форми соціального захисту:

  1. Грошова: до свят, тимчасова допомога тощо.

  2. Натуральна: продовольчі талони, шкільні сніданки, продовольчі товари людям похилого віку, медичне обслуговування, житлові допомоги, позички студентам тощо.





11.9.Сутність фінансів. Фінансова та податкова системи.

Крива Лаффера.

Фінанси - це сукупність економічних заходів з формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці.

Фінансова система складається з фінансів:

  • державних - фінанси місцевих органів, держбюджету, бюджету Автономної Республіки Крим;

  • господарюючих суб'єктів - фінанси підприємств та організацій;

  • населення - доходи та витрати населення.

Фіскальна політика являє собою фінансові заходи держави щодо регулювання бюджетних податків і витрат з метою стабілізації економіки. Цій політиці властиві такі функції:

вплив на стан господарської кон'юнктури;

перерозподіл національного доходу;

нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

стимулювання економічного зростання;

підтримка високого рівня зайнятості тощо.

Основним елементом фінансової системи є державний бюджет.

Державний бюджет (англ. budget - сумка) - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття (за рік).

Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період (фінансовий рік) має бути затверджений у законодавчому порядку.

Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально-економічним ладом, природою, задачами і функціями держави.

Бюджетну систему України складають: державний бюджет і місцеві бюджети.

На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня подає його на розгляд Верховній Раді України.

На другому етапі - розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради.

На третьому - виконання і складання звіту про виконання (покладено на Кабінет Міністрів України). Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і завершується 31 грудня кожного календарного року.

Державний бюджет України

До основних джерел доходів відносять:

податки;

платежі за використання природних ресурсів (воду, землю);

неподаткові надходження (від приватизації);

доходи від операцій з капіталом;

офіційні трансферти;

цільові фонди.

Існує багато статей видатків, але їх можна згрупувати у шість основних напрямків:

національна оборона;

утримання державного апарату;

фінансування бюджетного сектора економіки;

соціальні видатки;

фінансування розвитку економіки;

відсоток за державний борг.

Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути дефіцитним або профіцитним.

Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків державного бюджету над доходами. Дефіцит вважається безпечним, якщо він перебуває на рівні 2-3% від ВВП.

Є три основні засоби збалансування дефіцитного держбюджету:

1) підвищення податків;

додаткова емісія грошей;

державні позики - випуск державних цінних паперів.

До причин дефіциту державного бюджету можна віднести:

зменшення приросту національного доходу в умовах кризового стану економіки;

падіння доходів;

зменшення акцизних податків, які надходять у держбюджет;

збільшення бюджетних витрат;

непослідовна фінансово-економічна політика.

Для зменшення бюджетного дефіциту потрібно:

змінити систему оподаткування;

перейти від фінансування до кредитування;

зменшити управлінські витрати;

підвищити роль місцевих бюджетів;

скасувати необґрунтовані фінансові пільги;

здійснювати конверсію;

ліквідувати дотації збитковим підприємствам.

Профіцит державного бюджету - це перевищення доходів державного бюджету над видатками.

Державний борг - сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків.

Розрізняють:

• Внутрішній державний борг - це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, отриманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням.

• Зовнішній державний борг - борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам.

Внутрішній борг - це борг уряду країни своїм громадянам. Це ситуація, коли всі "винні самі собі". Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей.

Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів в його економічну політику.

Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, їй може бути оголошений дефолт.

Дефолт - визнання країни як неплатоспроможної.

При бюджетному профіциті державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.



Податкова політика - система дій, які проводяться державою у галузі податків і оподаткування. Вона знаходить своє відображення у видах податків, розмірах податкових ставок, визначенні кола платників податків і об'єктів оподаткування, у податкових пільгах.

Податкова система - сукупність податкових зборів та платежів, що законодавчо закріплені в даній державі; принципів, форм та методів їх визначення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податки забезпечують близько 90% доходів держави.

Податки - це обов'язкові платежі (примусові), стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб.

Податки виконують дві основні функції:

розподільча - є інструментом перерозподілу грошових доходів держави,

фіскальна функція - формування державних фондів.

Податкова система включає:

1. Механізм оподаткування, тобто визначення суб'єктів та об'єктів оподаткування.

Суб'єкти оподаткування - ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи;

Об'єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо.

2. Види податків.

Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України.

Податки поділяють на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм.

До прямих податків відносять:

податки особисті на: прибуток громадян (неоподатковуваних мінімум - 17 грн., податкова ставка становить13%), прибуток корпорацій (прибуток підприємств в Україні оподатковується із ставкою 25%), майно, спадок, приріст капіталу;

реальні податки: на землю, промисловий, з капіталу(цінних паперів).

Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість (ПДВ), акцизи, мито, ліцензійні збори.

Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на:

індивідуальні - коли оподатковується кожна одиниця товару;

універсальні - коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Податок на додану вартість - його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить в бюджет від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

Мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки.

3. Податкова ставка.

Податкова ставка - це величина податку на одиницю оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо).

Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види:

пропорційна, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

прогресивна, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають;

регресивна, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними податками є:

-податок на прибуток;

  • акцизи;

  • ПДВ;

  • прибутковий з громадян;

  • мито;

  • плата за землю;

  • збір на обов'язкове страхування;

  • відрахування у пенсійний та соціальні фонди.

Місцеві податки:

  • податок з реклами;

  • готельно-курортний збір;

  • комунальний податок;

  • за проїзд транзитного транспорту;

  • використання символіки.

Основними принципами сучасної податкової системи є:

• Ефективність, що визначається регулюючою і стимулюючою функціями податків;

Справедливість - передбачає недоцільність і неможливість перекладання податкового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств;

Корисність - стягнені у працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат;

Оптимальне співвідношення між економічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм (оскільки це гальмувало б інвестиції) або вилучення із заробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці;

Ефективність адміністрування - витрати на управління мають бути мінімальними;

Економічна обґрунтованість податків - розміри податків повинні встановлюватися на основі показників розвитку економіки країни та її фінансового стану.

Стабільність податкового законодавства - податки неповинні змінюватися протягом бюджетного року;

Рівняння та унеможливлювання дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання;

Рівномірність сплати - податки повинні сплачуватися у певний термін;

Гнучкість - податкове законодавство повинне вчасно реагувати на зміни соціально-економічного життя держави без порушень стійкості податкового законодавства;

  • Інфляційна нейтральність;

  • Недопущення подвійного оподаткування одного і того ж об'єкта оподаткування;

  • Доступність та однозначність норм податкового законодавства.

• Гласність - офіційне опублікування відомостей про суми зібраних податків та їх витрачання.



Крива Лаффера - крива, що відображає зв'язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку (від 0 до 100%), за якої податкові надходження досягають максимуму (рис. 11.9.1).

Згідно з кривою Лаффера до деякого максимального рівня М більше значення податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться.

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.

Рис. 11.9.1. Крива Лаффера



Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національного виробництва й доходу.





11.10.Фіскальна політика держави.



Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неіфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Фіскальну політику розрізняють як дискреційну та недискриційну.

Дискреційна - цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками), в результаті зміни законодавства, метою якої є:

стабілізація економіки;

досягнення рівноваги в економіці;

збільшення рівня зайнятості;

зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.

До інструментів дискреційної фіскальної політики відносяться:

зміна ставок оподаткування;

скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

Дискреційна фіскальна політика у залежності від фази циклу може бути:

  • Стимулюючою (експансії) фіскальною політикою -це бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту іі економіці у період циклічного спаду.

  • Стримуючою (обмежуючою) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, при якій відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні.

  • Недискреційна (автоматична) фіскальна політика -політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана із зміною законів.

  • Автоматичний ("вбудований") стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:

прогресивна податкова система;

трансфертні платежі;

система участі у прибутку;

допомоги по безробіттю у період економічних спадів.





11.11.Поняття і структура кредитної системи.



Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів за умови повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів.

Як правило, кредитна система має трирівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики):

  1. Центральний банк;

  2. Банківські установи, до яких входять:

комерційні банки;

інвестиційні банки;

ощадні банки;

іпотечні банки;

земельні банки;

поштово-чекові банки;

-торгові банки тощо.

3. Небанківські кредитно-фінансові установи, до яких відносять:

інвестиційні компанії,

страхові компанії,

ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки;

пенсійні та інші фонди тощо.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту.

В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з Національного банку України, комерційних банків та небанківських кредитно-фінансових установ (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найактивніше у системі кредитно-фінансових інститутів України виступають комерційні банки.





11.12.Банки та банківська система.

Небанківські фінансово-кредитні установи.



Банківська система - сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв'язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена.

Розрізняють такі види банківської системи:

  1. Дворівневу банківську систему (складається з центрального банку і комерційних банків, така система існує в Україні);

  2. Централізовану (складається з Державного банку, Будівельного банку і Зовнішньоторгового банку та сукупності ощадних банків, така система була в СРСР);

  3. Децентралізовану (Федеральна резервна системаСША, яку очолюють 12 резервних банків, входять до неї приблизно 40% комерційних банків, а інші працюють на принципах вільної конкуренції).

Банки - установи, що акумулюють грошові кошти і нагромадження та здійснюють кредитно-розрахункові й інші операції.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. їх можна класифікувати так:

за формою власності - акціонерні, приватні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні, змішані, міждержавні (міжнародні);

за терміном надання кредитів - банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування;

за національною належністю - національні та іноземні;

за функціями та характером діяльності - депозитні, універсальні та спеціалізовані.

Центральний банк

Головне призначення - управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки.

У різних державах центральні банки мають різні назви: народні, державні, емісійні, резервні тощо.

Центральний банк держави виконує такі функції:

Є емісійним центром держави, тобто йому надано монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, забезпечує виготовлення грошей, регулює їх обсяг, вилучає фальшиві гроші тощо.

Є банком банків, оскільки здійснює операції з банками держави (зберігає їх касові резерви, надає їм кредити, контролює їх діяльність).

Є банком уряду, тобто підтримує державні економічні програми, розміщує цінні папери, надає кредити уряду і виконує розрахункові операції для уряду, обслуговує державний бюджет, зберігає золотовалютні резерви.

Є головним розрахунковим центром держави та посередником між іншими банками країни при виконанні без готівкових розрахунків тощо.

Контролює діяльність комерційних банків щодо виконання законодавства, веде книгу реєстрів банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ.

6. Регулює економіку за допомогою грошово-кредитних механізмів тощо.

Центральним банком України є Національний банк України (НБУ), утворений 20 березня 1991 р. До складу НБУ входять 20 департаментів та самостійних управлінь, йому підзвітні 38 структурних підрозділів, у тому числі 25 регіональних управлінь. Загальна кількість працюючих в системі Національного банку понад 13 тисяч чоловік, у тому числі в центральному апараті 800 чоловік.

Згідно з законодавством передбачена така структура НБУ: центральний апарат, територіальні управління, розрахункові палати, банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, державна скарбниця, центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Також передбачена дворівнева система управління НБУ - рада НБУ і правління НБУ.

Комерційні банки

Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Отже, провідну роль на грошово-кредитному ринку відіграють комерційні банки.

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення, головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу, діапазоном операцій, сектором ринку, де вони функціонують, тощо.

Комерційні банки виконують кредитні (активні та пасивні) та комісійні операції.

Пасивні операції комерційних банків полягають у мобілізації та формуванні своїх грошових ресурсів. До пасивних операцій відносять:

внески до запитання;

ощадні внески;

термінові депозити;

інші пасивні операції (боргові зобов'язання іншим банкам та кредиторам).

Активні операції комерційних банків пов'язані із розміщенням і використанням власного капіталу. До них відносять надання позикового капіталу:

під заставу нерухомості;

торговельно-промисловий кредит;

органам влади;

приватним особам;

під цінні папери тощо.

До комісійних операцій відносять такі, як:

переказні (готівка переводиться за допомогою банку третім особам);

акредитивні (переказ грошей від одного клієнта іншому);

інкасові (банк проводить операції від імені та за рахунок своїх клієнтів за різними документами);

довірчі (тимчасове управління майном, передача спадщини, прийняття цінностей на зберігання);

торговельно-комісійні операції (операції із золотом, валютою та цінними паперами).



Небанківські фінансово-кредитні установи здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи: цінні папери та кредити.

Небанківські установи (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах: обов'язковій і добровільній.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців -членів профспілки. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються у невеликих масштабах.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань.

Особливо багаточисельною групою є ощадні установи.

Ощадні каси - це державні установи, які належать місцевим органам влади або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик.

Ощадно-збережні асоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості.

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).





Питання для самоконтролю

  1. З'ясуйте регулюючу роль ринку в умовах змішаної економіки.

  2. Які ви знаєте обмеження ринку, що зумовлюють необхідність державного втручання в економіку, та у чому вони проявляються?

  3. Ринок є ідеальною формою організації суспільного виробництва, чи він має певні обмеження?

  4. Які недоліки ринкової системи можуть бути компенсовані лише за допомогою державного втручання в економіку?

  5. Які функції, спрямовані на регулювання економіки, виконує держава?

  6. Наведіть основні аргументи класичної теорії щодо саморегулюючої здатності ринку та недоцільності державного втручання у ринкову економіку.

  7. Розкрийте зміст кейнсіанського механізму державного регулювання економіки.

  8. Яку роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій?

  9. Чим була зумовлена поява альтернативних концепцій макроекономічного регулювання економіки?

  10. Назвіть засновників інституціоналістського напрямку та охарактеризуйте його суть.

  11. У чому полягає суть основних положень монетаристської теорії?

  12. З'ясуйте основний зміст концепції прихильників економіки пропозиції та її використання в економічних програмах США та країн Заходу.

  13. Що ви знаєте про концепцію раціональних очікувань?

  14. Охарактеризуйте неолібералістський напрямок в економічній науці.

  15. Які макроекономічні концепції використовують в економіці сучасної України?

  16. Що являє собою економічний цикл?

  17. Які його фази ви знаєте, охарактеризуйте їх.

  18. Що таке рівень ділової активності?

  19. Назвіть основні економічні концепції, що характеризують причини та механізм дії економічних циклів.

  20. Охарактеризуйте основні напрями прояву економічних криз.

  21. Які фактори можна віднести до внутрішніх та зовнішніх причин циклічності?

  22. Охарактеризуйте економічні цикли за тривалістю та причинами їх виникнення.

  23. Опишіть цикли Кондратьева.

  24. Порівняйте класичні цикли та характер циклічності на сучасному етапі.

  25. Чим зумовлена деформація класичного циклу?

  26. Охарактеризуйте напрямки стабілізаційної політики держави.

  27. Особливості циклічного розвитку економіки України.

  28. З яких частин складається ринок праці?

  29. Охарактеризуйте модель рівноважного ринку праці.

  30. Що таке ринок праці та його становище в Україні?

  31. У чому полягає суть та зміст кривої Філліпса.

  32. Що таке рівень життя та якими показниками він визначається?

  33. Охарактеризуйте шляхи захисту безробітних і поліпшення зайнятості.

  34. Визначте зміст кривої Лоренца.

  35. Охарактеризуйте основні причини бідності населення в Україні.

  36. Розкрийте основні напрямки стратегії подолання бідності в Україні.

  37. Розкрийте сутність соціального захисту населення в Україні і його основні напрямки.

  38. Соціальні стандарти і проблема нерівності доходів населення.

  39. Сутність і напрями реалізації соціальної політики держави.

  40. Особливості та шляхи удосконалення соціальної політики в Україні.

  41. Перерахуйте основні джерела доходів державного бюджету.

  42. Назвіть складові податкової системи.

  43. Які види податків Ви знаєте?

  44. Перерахуйте основні державні видатки і проаналізуйте їх структуру.

  45. Які види бюджетного дефіциту Ви знаєте?

  46. Охарактеризуйте причини дефіциту державного бюджету. Які є заходи щодо зниження бюджетного дефіциту?

  47. Які економічні закономірності відображає Крива Лаффера?

  48. Дайте визначення суті бюджетно-податкової політики та назвіть її основні види.

  49. Дайте характеристику податкової системи держави та основних типів податків в умовах ринкової економіки.

  50. Охарактеризуйте структуру державного бюджету й укажіть, яку роль він відіграє у фіскальній політиці.

  51. Як визначається бюджетне сальдо?

  52. З'ясуйте причини та наслідки утворення державного боргу країни.

  53. Які бувають види бюджетного дефіциту та як вони впливають на формування державного боргу?

  54. Які економічні взаємозв'язки відбиває крива Лаффера і як вона графічно зображується?

  55. Охарактеризуйте основні напрямки реформування податкової системи України.

  56. Які основні складові кредитної системи?

  57. Що таке банківська система?

  58. Банки та їх класифікація.

  59. Охарактеризуйте функції центрального банку.

  60. Які функції виконують комерційні банки?

  61. Охарактеризуйте комерційні банки.

  62. Чи існує кредитування комерційних банків центральним банком?

  63. Що таке депозитний мультиплікатор?

  64. Як розраховується норма обов'язкового резервування?

  65. Що таке грошовий мультиплікатор?

  66. Які небанківські фінансово-кредитні установи Ви знаєте?

  67. Яка роль небанківських кредитно-фінансових установ?

  68. Які заходи застосовує НБУ для стабілізації грошово-кредитної системи України у сучасних умовах?

  69. Особливості грошово-кредитної політики в Україні.

  70. Основні етапи розвитку грошово-кредитної політики, її позитивні та негативні наслідки.

  71. Центральний банк та комерційні банки в реалізації грошово-кредитної політики.

  72. Взаємозв'язок центрального і комерційних банків у здійсненні грошово-кредитної політики.

  73. Пріоритетні завдання та перспективи розвитку грошово-кредитної політики в Україні.



Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. Класична теорія макроекономіки.

  2. Кейнсіанська теорія макроекономіки.

  3. Концепція інституціоналізму.

  4. Концепція неолібералізму.

  5. Концепція монетаризму.

  6. Теорія економіки пропозиції.

  7. Концепція раціональних очікувань.

  8. Макроекономічна нестабільність і циклічність розвитку ринкової економіки.

  9. Особливості кризових процесів в трансформаційних економіках. Вплив антициклічної політики держави на коливання ділової активності.

  10. Економічний цикл та особливості його механізму і форм у сучасних умовах.

  11. Державне антициклічне регулювання. Особливості циклічного розвитку економіки України.

  12. Державна політика зайнятості на сучасному етапі.

  13. Соціальна політика України.

  14. Рівень і якість життя населення України.

  15. Проблеми вимірювання нерівності у розподілу доходів

  16. Державна політика перерозподілу доходів в Україні.

  17. Державний бюджет і проблеми державного боргу в Україні.

  18. Вплив державного боргу на економіку України.

  19. Короткострокові і довгострокові цілі, інструменти і наслідки бюджетно-податкової політики. Мультиплікатори державних витрат і податків.

  20. Крива Лаффера і можливість її практичного вживання. Особливості бюджетно-податкової політики в Україні.

  21. Сучасні тенденції системи оподаткування.

  22. Напрями удосконалення системи оподаткування в Україні.

  23. Сутність і механізм грошово-кредитної політики з позицій монетаристської теорії. Особливості грошово-кредитної політики в Україні.

  24. Основні етапи розвитку грошово-кредитної політики, її позитивні та негативні наслідки.

  25. Пріоритетні завдання та перспективи розвитку грошово-кредитної політики в Україні.

  26. Центральний банк та комерційні банки в реалізації грошово-кредитної політики.

  27. Взаємозв'язок центрального і комерційних банків у здійсненні грошово-кредитної політики.

  28. Особливості та основні напрями грошово-кредитної політики в Україні.





Тестові завдання

1. Згідно з кейнсіанською теорією економічний цикл пов'язаний з дією:

А. Тільки внутрішніх факторів.

Б. Факторів, які переважно впливають на динаміку сукупного попиту.

В. Тільки зовнішніх факторів.

Г. Факторів, які переважно впливають на динаміку пропозиції.

2. Матеріальною основою малих циклів є:

А. Необхідність збільшення ВВП.

Б. Процеси, що відбуваються на грошовому ринку.

В. Необхідність оновлення об'єктів інфраструктури.

Г. Необхідність оновлення основного капіталу.

3. Матеріальною основою середніх циклів є:

А. Необхідність оновлення основного капіталу.

Б. Необхідність відновлення рівноваги на споживчому ринку.

В. Процеси, що відбуваються на грошовому ринку.

Г. Необхідність оновлення об'єктів інфраструктури.

4. Матеріальною основою великого циклу є:

А. Необхідність оновлення основного капіталу.

Б. Необхідність зміни базових технологій і поколінь машин та оновлення об'єктів інфраструктури.

В. Процеси, що відбуваються на грошовому ринку.

Г. Забезпечення економічної стабільності.

5. У період депресії найбільше скорочується:

A. Рівень зарплати.

Б. Рівень цін.

B. Обсяг виробництва.

Г. Державні закупівлі товарів і послуг.

6. За кейнсіанською теорією, найбільш сильний вплив на хід економічних циклів справляє динаміка:

А. Споживчих витрат.

Б. Чистих інвестицій, спрямованих у виробництво товарів довготривалого використання.

В.Чистих інвестицій, спрямованих на збільшення товарно-матеріальних запасів.

Г. Державних витрат.

7. Яке з наведених явищ не відповідає фазі економічного падіння (кризи)?

A. Зменшення обсягів виробництва.

Б. Зменшення обсягів інвестицій в основний капітал.

B. Зменшення обсягу допомоги на випадок безробіття.

Г. Скорочення податкових надходжень.

8. Значення якого з наведених показників зменшується після настання фази підйому і зростає після настання фази падіння?

А. Рівень цін.

Б. Обсяг товарних запасів в обробній промисловості.

В. Обсяг ВВП.

Г. Середня тривалість робочого тижня.

9. Якому соціально-економічному ладу властиві кризи перевиробництва?

А. Первісному.

Б. Рабовласницькому.

В. Феодальному.

Г. Капіталістичному.

10. Які цикли отримали ім'я Кітчина?

А. Цикли запасу.

Б. Промислові (індустріальні, малі, середні) цикли (бізнес-цикли).

В. Цикли будівництва.

Г. Довгі хвилі (великі цикли).

11. Які цикли отримали ім'я Кузнєца?

А. Цикли запасу.

Б. Промислові (індустріальні, малі, середні) цикли (бізнес-цикли).

В. Цикли будівництва.

Г. Довгі хвилі (великі цикли).

12. Які цикли отримали ім'я Сісмонді - Жуглара - Маркса?

А. Цикли запасу.

Б. Промислові (індустріальні, малі, середні) цикли (бізнес-цикли).

В. Цикли будівництва.

Г. Довгі хвилі (великі цикли).

13. Які цикли отримали ім'я Кондратьєва?

А. Цикли запасу.

Б. Промислові (індустріальні, малі, середні) цикли (бізнес-цикли).

В. Цикли будівництва.

Г. Довгі хвилі (великі цикли).

14. Яку кризу перевиробництва прийнято називати "Великою депресією"?

А. Кризу 1825 p..

Б. Кризу 1857 p..

В. Кризу 1929-1933 pp..

Г. Кризу 1974-1975 pp..

15. Виробництво яких благ найменше підвладне циклічним коливанням?

А. Продуктів короткострокового використання.

Б. Товарів довгострокового використання.

В. Інвестиційних товарів.

Г. Усі відповіді невірні.

16. На якій фазі промислового циклу інфляційні очікування найбільші?

А. На фазі буму.

Б. На фазі кризи перевиробництва.

В. На фазі застою (депресії).

Г. На фазі пожвавлення.

17. Які чинники безпосередньо стимулюють зайнятість робочої сили в країні?

A. Раціональне використання робочої сили.

Б. Високий рівень інфляції.

B. Розширення виробництва за рахунок екстенсивних факторів.

Г. Низька заробітна плата.

18. Яка основна причина безробіття в Україні?

A. Глибока криза в економіці країни.

Б. Низька заробітна плата.

B. Приватизація державних підприємств і розвиток малого бізнесу.

Г. Структурна перебудова виробництва.

19. Обсяг ринку праці переважно визначається:

А. Пропозицією робочої сили.

Б. Попитом на робочу силу.

В. Рівнем заробітної плати.

Г. Впровадженням нових технологій у виробництво.

20. Англійський вчений-економіст Дж. Кейнс вважав, що:

A. Приватна власність на засоби виробництва сприяє високому рівню зайнятості.

Б. У ринковій економіці є механізми, здатні у короткий термін забезпечити високий рівень зайнятості.

B. Для зниження безробіття уряд має збільшувати державні закупівлі і платні послуги.

Г. В основі управління економікою країни має бути система централізованого планування.

21. Згідно з кейнсіанською теорією основними чинниками, що зумовлюють обсяги національного виробництва і рівень зайнятості у короткостроковому періоді, є:

А. Чисельність робочої сили.

Б. Рівень сукупних витрат.

В. Рівень цін.

Г. Гранична схильність до споживання.

22. Коли в економіці країни наявна повна зайнятість працездатного населення?

А. За відсутності фрикційного безробіття.

Б. За відсутності структурного безробіття.

В. За відсутності циклічного безробіття.

Г. За відсутності усіх видів безробіття.

23. Що впливає на ринок праці?

А. Фактори попиту на робочу силу; чинники пропозиції робочої сили.

Б. Профспілки.

В. Державне регулювання.

Г. Усі відповіді вірні.

24. Який з наведених показників більше за інші характеризує економічний потенціал країни?

A. Номінальний обсяг ВВП.

Б. Реальний обсяг ВВП.

B. Номінальний обсяг ВВП на душу населення.

Г. Дохід сім'ї у розрахунку на кожного члена сім'ї.

25. Що з наведеного не впливає на зростання продуктивності праці?

A. Технологічні зміни у виробництві.

Б. Збільшення чисельності працівників.

B. Рівень освіти і кваліфікація працівників.

Г. Рівень організації виробництва.

26. Якщо в економіці країни, яка характеризується повною зайнятістю, здійснюється значне переміщення ресурсів у виробництво засобів виробництва, то слід чекати:

A. Зниження темпів зростання ВВП.

Б. Збільшення продуктивності праці.

B. Зменшення обсягу інвестицій.

Г. Збільшення обсягів поточного споживання.

27. В економіці, яка характеризується повною зайнятістю, швидкі темпи економічного зростання потребують:

A. Зменшення норми заощаджень і інвестицій.

Б. Високої норми заощаджень і високої норми інвестицій.

B. Низької норми заощаджень і високої норми інвестицій.

Г. Високої норми заощаджень і низької норми інвестицій.

28. Статистика більшості економічно розвинених країн світу свідчить:

A. Частка інвестицій у ВВП і темпи зростання продуктивності праці перебувають в оберненій залежності.

Б. Є тісний зв'язок між часткою ВВП, яка спрямовується на інвестиції, і темпами зростання продуктивності праці.

B. Високі граничні податкові ставки на доходи корпорацій і особисті доходи сприяють зростанню інвестицій.

Г. Скорочення чисельності зайнятих працівників призводить до падіння середньої продуктивності праці.

29. Історичне переміщення робочої сили із сільського господарства в промисловість:

A. Породжує інфляційні явища.

Б. Не впливає на зростання продуктивності праці.

B. Зумовлює зростання середньої продуктивності праці.

Г. Призводить до зменшення ВВП на душу населення.

30. Які показники фіксують ефективність застосування предметів праці?

А. Продуктивність праці та трудомісткість.

Б. Матеріаловіддача і матеріаломісткість.

В. Фондовіддача і фондомісткість.

Г. Усі відповіді невірні.

31. Які показники фіксують ефективність застосування засобів праці?

А. Продуктивність праці та трудомісткість.

Б. Матеріаловіддача і матеріаломісткість.

В. Фондовіддача і фондомісткість.

Г. Усі відповіді невірні.

32. Що є безпосереднім критерієм рівня розвитку продуктивних сил?

А. Економічна ефективність.

Б. Будова капіталу.

В. Поділ праці.

Г. Усі відповіді невірні.

33. Нерівність у доходах населення країни зумовлюється:

A. Економічною нестабільністю.

Б. Високим рівнем інфляції.

B. Здібностями до праці.

Г. Низьким рівнем соціального захисту.

34. Крива Лоренца відображає:

A. Абсолютну рівність доходів.

Б. Фактичний розподіл доходів.

B. Відносну рівність у розподілі доходів.

Г. Розподіл трансфертів.

35. Яке із наведених положень найповніше розкриває сутність соціальної політики держави?

A. Соціальна політика - це комплекс заходів уряду країни, спрямованих на забезпечення умов економічного зростання.

Б. Соціальна політика - це система заходів і методів, спрямованих на забезпечення соціального миру, стабільності в суспільстві, екологічної безпеки.

B. Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави і місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, інфляції, захист доходів, приватної власності.

Г. Соціальна політика - це система заходів держави, спрямованих на забезпечення обороноздатності країни, миру, екологічної безпеки і високих темпів зростання населення.

36. Крива Філіпса у короткостроковому періоді відображає зв'язок між безробіттям та:

A. Рівнем заробітної плати.

Б. Рівнем інфляції.

B. Рівнем споживчих витрат.

Г. Обсягом державних витрат.

37. Крива Філіпса у довгостроковому періоді відображає:

A. Пряму залежність між безробіттям та інфляцією.

Б. Обернену залежність між безробіттям та інфляцією.

B. Незалежність безробіття від інфляції.

Г. Пряму залежність між безробіттям і зарплатою.

38. Яка фіскальна політика сприяє збільшенню попиту на робочу силу?

А. Будь-яка.

Б. Автоматична.

В. Стримувальна.

Г. Стимулююча.

39. Яка фіскальна політика сприяє зменшенню попиту на робочу силу?

А. Будь-яка.

Б. Автоматична.

В. Стримувальна.

Г. Стимулююча.

40. Яка крива безпосередньо фіксує зворотній зв'язок між рівнем безробіття та темпами інфляції?

А. Крива Лоренца.

Б. Крива Лаффера.

В. Крива сукупного попиту (AD), крива сукупної пропозиції (AS).

Г. Крива Філіпса.

41. Державна політика в галузі витрат і оподаткування називається:

A. Монетарною політикою.

Б. Політикою розподілу доходів.

B. Політикою, заснованою на теорії економіки пропозиції.

Г. Фіскальною політикою.

42. За кейнсіанською теорією необхідність державного втручання в економіку фіскальними методами доводять за допомогою тези:

A. Державне втручання забезпечує більш ефективний розвиток економіки.

Б. Якщо ціни стабільні, то є впевненість, що ринок забезпечить макроекономічну рівновагу в умовах повної зайнятості.

B. Нестабільність розвитку приватного сектору не породжує макроекономічних проблем.

Г. Тільки держава може брати до уваги регіональні інтереси.

43. Дефіцит державного бюджету утворюється, якщо:

А. Обсяг податкових надходжень зменшується.

Б. Витрати держави зменшуються.

В. Сума активів держави перевищує обсяги її зобов'язань.

Г. Сума витрат держави перевищує обсяг податкових надходжень.

44. Державний бюджет, збалансований на циклічній основі, був би наслідком:

A. Зростання державних витрат, зниження податків у період економічного піднесення.

Б. Скорочення державних витрат, збільшення податків у період економічного спаду.

B. Скорочення державних витрат, зниження податків у період економічного спаду.

Г. Зростання державних витрат, зниження податків у період економічного спаду.

45. Значний бюджетний дефіцит дає змогу:

A. Збільшити відсоткову ставку, підвищити міжнародну цінність національної валюти та збільшити обсяг чистого експорту.

Б. Зменшити відсоткову ставку, знизити міжнародну цінність національної валюти та збільшити обсяг чистого експорту.

B. Збільшити відсоткову ставку, знизити міжнародну цінність національної валюти та збільшити обсяг чистого експорту.

Г. Збільшити відсоткову ставку, підвищити міжнародну цінність національної валюти та зменшити обсяг чистого експорту.

46. Державний борг - це зобов'язання держави передплатниками податку. Це викликано тим, що:

A. Державний борг дорівнює сумі активів держави.

Б. Основна маса державних облігацій належить громадянам країни та національним фірмам.

B. Громадяни отримують трансфертні платежі.

Г. Офіційні дані занижують розмір державного боргу.

47. До яких економічних наслідків може призвести державний борг?

A. Зниження рівня життя.

Б. Збільшення сукупних національних витрат.

B. Скорочення виробничих можливостей національної економіки.

Г. Перерозподіл національного багатства між членами суспільства.

48. Однією з реальних проблем державного боргу є:

A. Зростання частки заощаджень при всіх рівнях безподаткового доходу.

Б. Зростання обсягів інвестицій.

B. Відплив частини національного продукту за межі країни.

Г. Зменшення трансфертних платежів.

49. Побудова кривої Лаффера ґрунтується на положенні:

A. Зниження граничної податкової ставки завжди збільшує податкові надходження.

Б. Зниження граничної податкової ставки завжди зменшує податкові надходження.

B. Зниження граничної податкової ставки збільшує податкові надходження, якщо податкова ставка була надмірною.

Г. Усі відповіді неправильні.

50. Що належить до компонентів фінансової системи?

А. Державні фінанси;

Б. Фінанси фірм, фінанси некомерційних організацій;

В. Фінанси домогосподарств;

Г. Усі відповіді вірні.

51. За яким критерієм розрізняються прямі та непрямі податки?

А. Можливості чи неможливості перенесення податкового тягаря з платника.

Б. Залежності чи незалежності ставки оподаткування від розміру оподатковуваного об'єкта.

В. За обома.

Г. За жодним із них.

52. Тягар яких податків перекладається з продавців на покупців:

А. ПДВ, акцизів.

Б. Податку з продажу.

В. Митних тарифів.

Г. Усіх вказаних вище.

53. Тягар яких податків не можна перекласти з платників на інших осіб?

А. Прибуткового.

Б. З особистого майна.

В. Зі спадщини; з дарунків.

Г. Усіх перелічених вище прямих податків майже однаково.

54. Яка крива фіксує зв'язок між ставкою оподаткування та обсягами надходжень у державний бюджет?

А. Крива Лоренца.

Б. Крива Лаффера.

В. Крива сукупного попиту (AD), крива сукупної пропозиції (AS).

Г. Крива Філіпса.

55. Який графік фіксує розподіл національного доходу між групами населення?

А. Крива Лоренца.

Б. Крива Лаффера.

В. Крива сукупного попиту (AD), крива сукупної пропозиції (AS).

Г. Крива Філіпса.

56. Активи комерційного банку - це:

A. Готівкові гроші, поточні рахунки, цінні папери.

Б. Кредити, інвестиції, строкові депозити.

B. Готівкові гроші, резерви, кредити, інвестиції та цінні папери.

Г. Цінні папери, власний капітал, строкові депозити, інвестиції.

57. Емісія готівкових грошей - це:

A. Продаж національним банком облігацій державної позики.

Б. Одержання національним банком чергового траншу від МВФ.

B. Випуск національним банком в обіг грошей у готівковій і безготівковій формах.

Г. Кредитування національним банком комерційних банків країни.

58. Що має за мету комерційний банк, зменшуючи відсоткову ставку:

А. Збільшення заощаджень населення.

Б. Збільшення кредитів населення.

В. Сприяння інвестуванню.

Г. Дві останні відповіді вірні.

59. Якщо норма обов'язкових резервів комерційного банку становить 100 %, то величина грошового мультиплікатора дорівнює:

A. 100.

Б. 1.

B. -1.

Г. 0.

60. Надлишкові резерви комерційного банку - це:

A. Різниця між активами і пасивами банку.

Б. Різниця між сумою фактичних резервів і сумою обов'язкових резервів.

B. Різниця між грошовими агрегатами М2 і М1.

Г. Різниця між активами і власним капіталом банку.

61. Норма обов'язкових резервів запроваджується як засіб:

A. Обмеження грошової маси.

Б. Зниження рівня інфляції.

B. Економічного зростання країни.

Г. Активізації іноземних інвестицій.

62. Основними статтями активу національного банку є:

A. Банкноти, державні цінні папери, кредити.

Б. Золоті сертифікати, готівкові гроші, банківські депозити.

B. Золоті сертифікати, готівкові гроші, державні цінні папери, кредити.

Г. Банкноти, золоті сертифікати, державні цінні папери.

63. Щоб збільшити грошову пропозицію, національний банк має:

A. Купити державні облігації.

Б. Продати державні облігації.

B. Підвищити резервну норму.

Г. Усі відповіді вірні.

64. Яка функція центрального банку є первинною?

А. Емісійна.

Б. Кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків.

В. Кредитно-розрахункове обслуговування держави.

Г. Регулювання грошового обігу і кредиту.

65. Яка функція центрального банку безпосередньо пов'язана з його роллю "банку банків"?

А. Кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків.

Б. Кредитно-розрахункове обслуговування держави.

В. Регулювання грошового обігу і кредиту.

Г. Регламентація валютних курсів і відносин та здійснення відносин з іноземними (у тому числі міжнародними) валютно-фінансовими інститутами.

66. Яка функція центрального банку безпосередньо пов'язана з його роллю "касира уряду"?

А. Емісійна.

Б. Кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків.

В. Кредитно-розрахункове обслуговування держави.

Г. Регулювання грошового обігу і кредиту.

67. Яка функція центрального банку безпосередньо пов'язана з його роллю провідника валютно-курсової політики?

А. Емісійна.

Б. Кредитно-розрахункове обслуговування комерційних банків.

В. Регулювання грошового обігу і кредиту.

Г. Регламентація валютних курсів і стосунків та здійснення відносин з іноземними (у тому числі міжнародними) валютно-фінансовими інститутами.

68. Кредитно-розрахункове обслуговування яких агентів здійснює центральний банк?

А. Промислових клієнтів.

Б. Торговельних клієнтів.

В. Будь-яких суб'єктів.

Г. Кредитних установ і держави.

69. Де знаходяться обов'язкові резерви комерційних банків?

А. В їхніх касах;

Б. На рахунках у центральному банку;

В. Частково на рахунках у центральному банку, а частково - у касах комерційних банків;

Г. Усі відповіді невірні.

70. Що робить центральний банк з обліковою ставкою (згідно з кейнсіанством) на фазі спаду?

А. Підвищує її.

Б. Знижує її.

В. Нічого.

Г. Усі відповіді невірні.





Практичні завдання (тестові задачі)

1. В економіці країни А зайнято 25 млн. осіб. Кількість безробітних становить 6 млн. осіб. Через 1 місяць із загальної чисельності зайнятих 600 тис. осіб втратили роботу, а 1,5 млн. осіб припинили пошуки роботи. Визначте за цих умов чисельність зайнятих (працюючих), кількість безробітних та рівень безробіття.

А. 14 млн. осіб, 15 млн. осіб і 10,3 %.

Б. 24 млн. осіб, 5 млн. осіб і 17 %.

В. 24,4 млн. осіб, 5,1 млн. осіб і 17,3 %.

Г. 25 млн. осіб, 5 млн. осіб і 17 %.

2. Населення України становить близько 49 млн. осіб. 14 млн. осіб - пенсіонери, 10 млн. осіб - діти (до 16 років) та хворі психіатричних лікарень; 2 млн. осіб припинили пошуки роботи, а кількість офіційно зареєстрованих безробітних становить близько 3 млн. осіб. Визначте кількість зайнятих (працюючих) і рівень безробіття.

А. 20 млн. осіб і 10 %.

Б. 23 млн. осіб і 11,5 %.

В. 25 млн. осіб і 15,5 %.

Г. 27 млн. осіб і 17,5 %.

3. Рівень фактичного безробіття становить 12 %, природного - 6 %. Фактичний ВВП становить 190 млрд. грн. Визначте за цих умов втрати ВВП від циклічного безробіття.

А. 33,33 млрд. грн.

Б. 33,53 млрд. грн.

В. 35 млрд. грн.

Г. 35,53 млрд. грн.

4. Реальний ВВП країни Г у поточному році становив 1150 млрд. євро. Природний рівень безробіття - 6 % , фактичний рівень безробіття - 8 %. Визначте, яким може бути потенційний ВВП у наступному році за законом Оукена?

А. 1010 млрд. євро.

Б. 1210 млрд. євро.

В. 1210,5 млрд. євро.

Г. 1220 млрд. євро.

5. Розрахуйте згідно із законом Оукена відставання фактичного ВВП від потенційного, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 5,5 %.

А. -13,75 %.

Б. 3,75 %.

В. 13,75 %.

Г. 15 %.

6. Визначте, на яку суму треба зменшити податки, щоб збільшити ВВП на 100 млн. грн. за умов, коли гранична схильність до споживання дорівнює 0,8, а граничний коефіцієнт податків - 0,25.

А. -50 млрд. грн.

Б. -15 млрд. грн.

В. -10 млрд. грн.

Г. -5 млрд. грн.

7. В умовах неповної зайнятості уряд країни Л збільшив державні закупівлі на 20 млрд. євро, а чисті податки - на 10 млрд. євро за умов, коли с' = 0,8, t = 0,25. Визначте, чому дорівнює приріст реального ВВП?

А. 8 млрд. євро.

Б. 18 млрд. євро.

В. 80 млрд. євро.

Г. 100 млрд. євро.

8. Уряд країни Б збільшив державні закупівлі і чисті податки на 30млн. євро за умов, коли s' = 0,25 і t = - 0,2. Визначте, чому дорівнює мультиплікатор збалансованого державного бюджету?

А. 0,125.

Б. 1.

В. 2.

Г. 2,125.

9. Національна економіка країни В у поточному році характеризується такими даними: ВВП дорівнює 1000 млрд. євро, с' = 0,8, t = 0,25. Уряд передбачає у наступному році збільшити ВВП на 100 млрд. євро, внаслідок чого ціни зростуть на 4 % . На яку величину уряд має зменшити чисті податки, щоб досягти поставленої мети?

А. -72 млрд. євро.

Б. -52 млрд. євро.

В. -22 млрд. євро.

Г. -12 млрд. євро.

10. Економіка країни Д характеризується такими даними (млрд. євро): С = 20 + 0,8 (Y - Т + TR); І = 60; G = 30; Т = 40; TR = 10.

Державний бюджет збалансований, тобто Т = G + TR.

1) Розрахуйте рівноважний рівень валового внутрішнього продукту (доходу).

2) Якщо уряд збільшить державні закупівлі до 40 млрд. євро, то:

а) на яку величину зміниться рівноважний рівень ВВП (доходу)?

б) яка буде величина мультиплікатора державних витрат?

А. 1) 430 млрд. євро; 2) а) 50 млрд. євро; б) 5.

Б. 1) 450 млрд. євро; 2) а) 30 млрд. євро; б) 3.

В. 1) 470 млрд. євро; 2) а) 70 млрд. євро; б) 7.

Г. 1) 500 млрд. євро; 2) а) 50 млрд. євро; б) 5.

11. Національний дохід країни Б у базовому році становив 200 млрд. євро, а грошовий попит - 45 млрд. євро. В аналізованому періоді національний дохід збільшився на 6 %, а швидкість обертання грошей і рівень цін не змінилися. Чому дорівнює попит на гроші в аналізований період?

А. 47 млрд. євро.

Б. 47,36 млрд. євро.

В. 47,64 млрд. євро.

Г. 48 млрд. євро.

12. Національний банк вирішив збільшити пропозицію грошей на 330 млрд. грн. На скільки треба збільшити грошову базу за умови, що коефіцієнт готівки дорівнює 0,3, а резервна норма становить 15%.

А. 114 млрд. грн.

Б. 114, 2 млрд. грн.

В. 114, 4 млрд. грн.

Г. 114, 6 млрд. грн.

13. Банківські депозити збільшилися на 200 млн. грн. Норма банківських резервів на цей період становила 20 %. На скільки може зрости пропозиція грошей?

А. 10 млн. грн.

Б. 100 млн. грн.

В. 1000 млн. грн.

Г. 10000 млн. грн.

14. До комерційного банку на депозитний рахунок надійшло 50 млн. грн. Норма банківських резервів дорівнює 10 % , а коефіцієнт готівки - 0,18. Скільки грошей створить банківська система?

А. 200 млн. грн.

Б. 210,3 млн. грн.

В. 210,7 млн. грн.

Г. 211 млн. грн.

15. Депозитні гроші комерційного банку 1 збільшилися на 100 млн. грн., резервна норма становить 20 %. На яку суму може видати кредит банк 3?

А. 51 млн. грн.

Б. 51,2 млн. грн.

В. 64 млн. грн.

Г. 80 млн. грн.

16. Загальні резерви комерційного банку становлять 580 млн. грн., депозити - 2550 млн. грн. Норма обов'язкових банківських резервів - 20 %. Як може змінитися пропозиція кредитних грошей, якщо банк вирішить використати свої надлишкові резерви для видачі кредитів?

А. 70 млн. грн.

Б. 310 млн. грн.

В. 350 млн. грн.

Г. 510 млн. грн.

17. Депозитні гроші комерційного банку становлять 20 млн грн. Норма обов'язкових банківських резервів дорівнює 20 %. Крім цього, комерційний банк зберігає 10 % надлишкових резервів від суми депозитів. Яку максимальну суму грошей комерційний банк може використати для видачі кредитів?

А. 2 млн. грн.

Б. 4 млн. грн.

В. 6 млн. грн.

Г. 14 млн. грн.

18. Національний банк України купив у комерційних банків державні облігації на суму 500 млн. грн. Як може змінитись пропозиція грошей, якщо комерційні банки повністю використають свої кредитні гроші за умови, що норма банківських резервів дорівнює 20%?

А. 50 млн. грн.

Б. 250 млн. грн.

В. 2500 млн. грн.

Г. 3000 млн. грн.

19. Національний банк продав комерційним банкам державні облігації на суму 750 млн. грн. Як зміниться пропозиція кредитних грошей, якщо комерційні банки повністю використають свої кредитні можливості за умови, що норма обов'язкових резервів - 18 %?

А. -4166,67 млн. грн.

Б. -4166,33 млн. грн.

В. -4000 млн. грн.

Г. -166,67 млн. грн.

20. У базовому році відсоткова ставка за облігаціями дорівнює 15 %, ціна облігацій - 100 грн. В аналізованому році ціна облігацій зросла на 20 % порівняно з базовим роком. Чому дорівнює відсоткова ставка облігаціями в аналізованому році?

А. 2,5 %.

Б. 12 %.

В. 12,5 %.

Г. 15,5 %.









ТЕМА 12. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ.





12.1. Світове господарство та показники відкритості економіки.

12.2. Міжнародний поділ праці.

12.3. Форми міжнародних економічних відносин.

12.4. Зовнішньоекономічна політика.

12.5. Валюта та валютні відносини.

12.6. Валютний ринок та валютний курс.

12.7. Етапи розвитку міжнародної валютної системи.

12.8. Міжнародні колективні валюти.

12.9. Причини виникнення глобальних проблем.

12.10. Проблема світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру.

12.11. Паливно-енергетична та сировинна проблеми.

12.12 Основні шляхи розв'язання глобальних проблем.







Навчальна мета: визначити суть, особливості розвитку світового господарство, показники відкритості економіки; міжнародного поділу праці; форми міжнародних економічних відносин; зовнішньоекономічну політику України, шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України; платіжний баланс і його роль в регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків; фактори, що зумовлюють необхідність економічних взаємозв'язків країн; сутність і механізм функціонування валютного ринку; етапи розвитку міжнародної валютної системи; національна і зовнішня валютні системи; валютну політику держави та її особливості в Україні; особливості валютного ринку в Україні; головні причини загострення глобальних проблем; вплив гонки озброєнь на загострення економічних, соціальних, політичних та інших проблем; основні шляхи подолання відсталості країн, що розвиваються; основні шляхи подолання паливно-енергетичної, екологічної кризи; шляхи розв'язання сировинної проблеми; сучасну демографічну ситуацію в Україні та перспективи України в освоєнні космічного простору.

В результаті вивчення цієї теми студенти повинні:

Знати (згідно вимог ОПП за напрямом та рівнем підготовки):

  • світове господарство та показники відкритості економіки;

  • міжнародний поділ праці;

  • форми міжнародних економічних відносин;

  • зовнішньоекономічна політика України, шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України;

  • платіжний баланс і його роль в регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків;

  • фактори, що зумовлюють необхідність економічних взаємозв'язків країн;

  • інструменти торговельних обмежень; тарифні та нетарифні бар'єри; їх функція у державній політиці;

  • мета політики протекціонізму, які її позитивні та негативні наслідки;

  • об'єкт та суб'єкт валютних відносин;

  • складові національної валютної системи;

  • конвертованість національної валюти, види конвертованості;

  • валютний курс, назвіть основні види валютних курсів;

  • розрахунок курсу національної та іноземної валюти;

  • номінальний та реальний валютні курси;

  • заходи, які може здійснювати уряд з метою впливу на курс національної валюти;

  • сутність і механізм функціонування валютного ринку;

  • чим обумовлюється курс валюти в системі плаваючих валютних курсів;

  • етапи розвитку міжнародної валютної системи;

  • основні важелі регулювання валютних курсів та механізм їх використання;

  • валютний кошик;

  • національна і зовнішня валютні системи;

  • валютна політика держави та її особливості в Україні;

  • валютний ринок в Україні.

  • глобальні проблеми: суть та основні причини виникнення;

  • суть екологічної кризи та які її ознаки; найважливіші шляхи подолання екологічної кризи.

  • головні причини загострення глобальних проблем;

  • основні погляди західних учених на загострення глобальних проблем;

  • вплив гонки озброєнь на загострення економічних, соціальних, політичних та інших проблем;

  • головні шляхи роззброєння і демілітаризації економіки;

  • суть конверсії;

  • фактори, що впливають на загострення паливно-енергетичних та сировинних проблем, основні шляхи подолання цих проблем;

  • основні шляхи подолання відсталості країн, що розвиваються;

  • сучасну демографічну ситуацію в Україні.

Уміти (згідно вимог ОКХ за напрямом та рівнем підготовки):

  • охарактеризувати міжнародний поділ праці в сучасних умовах;

  • охарактеризувати зовнішньоекономічну політику України та шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України;

  • розраховувати курси національної та іноземної валюти;

  • охарактеризувати національну і зовнішню валютні системи;

  • охарактеризувати валютну політику держави та її особливості в Україні;

  • проаналізувати та охарактеризувати валютний ринок в Україні;

  • охарактеризувати у чому полягає суть екологічної кризи та які її ознаки, та шляхи її подолання;

  • проаналізуйте головні причини загострення глобальних проблем;

  • охарактеризувати основні погляди західних учених на загострення глобальних проблем;

  • охарактеризувати, чому загострилася економічна ситуація в Україні на межі XX - XXI століть;

  • з'ясувати вплив гонки озброєнь на загострення економічних, соціальних, політичних та інших проблем;

  • пояснити, які основні шляхи подолання відсталості країн, що розвиваються;

  • охарактеризуйте основні шляхи подолання паливно-енергетичної кризи;

  • сформулюйте найважливіші шляхи розв'язання сировинної проблеми;

  • охарактеризуйте сучасну демографічну ситуацію в Україні;

  • з'ясувати перспективи України в освоєнні космічного простору.







12.1. Світове господарство та показники відкритості економіки

Світове господарство - сукупність національних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку триває.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою.

Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка - це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни.

Характерними рисами світового господарства є:

  • активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах ни позу - ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;

  • розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;

  • перехід до економіки відкритого типу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;

  • формування міжнародної валютної та кредитно-банківської системи;

  • розвиток всесвітньої інфраструктури;

  • створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини.

Розрізняють такі ознаки відкритості економіки:

•відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно:

у маленьких країнах 55-70% (Голландія, Бельгія, Австрія);

у середніх країнах 40-45% (Франція, Англія);

у великих 20-25 % (США, Китай, Індія, Росія).

частка зовнішньо торговельного обороту у загальному обсязі виробництва;

частка експорту в загальному обсязі виробництва;

частка імпорту в загальному обсязі споживання (не більше 30%);

частка закордонних інвестицій по відношенню до внутрішніх інвестицій.

Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки.

Глобалізація (фр. global - загальний, всесвітній) - категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х pp. XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік.

Тенденції глобалізації економіки:

  • зростання матеріальної зацікавленості н постійному економічному співробітництві між країнами;

  • формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;

  • розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;

  • створення інфраструктури світового масштабу (транспортна система, сітка інформаційних комунікацій).

У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань національних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.

Класифікація країн, що входять до світового господарства:

І. У залежності від рівня економічного розвитку, головний критерій ВВП на душу населення:

високорозвинуті (понад 10 держав);

розвинуті (приблизно 25 держав);

середньорозвинуті;

слаборозвинуті (приблизно 150 країни, у них ВВП надушу населення в 11 - 15 разів менше ніж у розвинутих);

нерозвинуті (Ангола, Шрі-Ланка).П. За галузевою структурою:

індустріальні;

індустріально-аграрні;

аграрно-індустріальні;

аграрні.

III. За ступенем інтеграції у світове господарство:

-інтегровані;

-слабо інтегровані.

Зв'язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через:

торгівлю - частка національної продукції йде на експорт (продаж за кордон). А частина доходів йде на імпорт (закупки закордонних товарів);

ціни на світовому ринку;

фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі;

міжнародні валютні відносини;

обмін науково-технічною інформацією і технологічними розробками;

переміщення робочої сили.

До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання, що виникли й розвиваються на різних континентах:

міжнародні фінансово-кредитні інститути (Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) та ін.;

Організація економічного співробітництва і розвитку(ОЕСР), світова організація торгівлі (СОТ) та ін.

На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісності, цей процес обумовлений дією таких факторів:

-прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів;

розгортанням НТР;

інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці;

необхідністю об'єднання країн для розв'язання глобальних проблем.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн.









12.2. Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперація певних країн у виробництві і юні і их товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Існують три основні форми міжнародного поділу праці:

  • загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості (тому країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні);

  • часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.;

  • одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару (наприклад, англійська компанія "Роллю Ройс" спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у багатьох інших країнах).

Міжнародна кооперація передбачає:

  • спільну розробку науково-технічних проблем;

  • обмін науково-технічною інформацією;

  • продаж і купівлю ліцензій, ноу-хау;

  • обмін вченими тощо.

Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн:

  • географічне положення та природнокліматичні умови;

  • ресурсні можливості;

  • досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;

  • історико-культурні особливості (особливо для туризму);

  • •історичні традиції та досвід.

Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки:

  • дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин;

  • загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку - підприємства шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції;

  • появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу (відкривають спільні підприємства);

  • організації виробництва товарів за кордоном (у світовому господарстві виникають трастові національні компанії).

Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація - процес створення і поглиблення стійких зв'язків між підприємствами різних країн або окремими країнами.





12.3. Форми економічних відносин.

Форми економічних відносин:

  • міжнародна торгівля;

  • міжнародний рух капіталу;

  • міжнародна трудова міграція;

  • міжнародний обмін послугами;

  • валютні відносини (регулювання валютних курсів),

  • обмін науково-технічною інформацією та технологією(патенти, ліцензії);

  • економічна інтеграція (ЄЕС, СНД).





12.4. Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоекономічна політика проводиться державою з метою врегулювання платіжного балансу, завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму.

Торговельна політика - це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії й обмеження на експорт та імпорт.

Протекціонізм (лат. protektionis - заступництво, захист) спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів.

Мета політики протекціонізму:

• Захист вітчизняного виробника.

Інструментами є:

митні тарифи - визначають розмір державних зборів(мита) з товарів при перетині кордонів країни;

нетарифні бар'єри: ліцензування (держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас забороняє неліцензовану торгівлю), квотування (встановлення квотна ввіз чи вивіз товарів у кількісному або вартісному вираженні), ембарго (заборона державою ввозу до якої-небудь країни, вивозу із якої-небудь країни товарів);

правові й адміністративні бар'єри: технічні та санітарні стандарти, сертифікування, встановлення норм безпеки тощо.

• Стимулювання експорту.

Інструментами є:

надання пільгових кредитів;

податкові пільги;

субсидії.

Позитивні наслідки протекціонізму:

урівноважується торговельний баланс;

захищає від демпінгу (демпінг - штучне зниження цінна товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів);

від експортерів з дешевою робочою силою;

захищає молоді галузі;

стимулює зростання виробництва;

збільшує зайнятість;

збільшує доходи державного бюджету;

забезпечує економічну безпеку країни.

Негативні наслідки протекціонізму:

не використовуються переваги міжнародного ринку праці;

виробництво відстає від НТП;

зростають ціни;

зменшується вибір товарів;

зменшується конкуренція та збільшується монополія;

знижується підприємницька ініціатива;

скорочується експорт і погіршується платіжний баланс.

Лібералізм (лат. liberalis - вільний) - вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар'єрів. Проводиться у країнах ЄС - безмитна торгівля між країнами.

Позитивні наслідки лібералізму:

-стимулює конкуренцію;

зменшує монополізм національних фірм;

знижує витрати виробництва;

збільшує вибір споживача.

Негативні наслідки лібералізму:

країна не захищена від демпінгу;

країна наповнюється товарами, які нав'язують споживачам;

-здійснюється збут неякісних або застарілих товарів.

Вибір політики визначається перш за все ступенем конкурентоспроможності національної продукції, а також станом зовнішньоекономічного балансу. Уряд будь-якої країни повинен виважено здійснювати зовнішньоекономічну політику, сприяти виготовленню продукції національним виробником, особливо виважено формувати споживчий ринок.

Україні, яка реформує свою економіку, необхідно розв'язати ряд кардинальних проблем: подолання системно-структурної кризи, включення у міжнародний поділ праці та вихід на світові ринки, підвищення життєвого рівня населення та інше. Це потребує розробки виваженої зовнішньоекономічної політики, оптимального співвідношення між протекціонізмом і свободою торгівлі. Світовий досвід переконує, що створення конкурентоспроможних фірм і галузей неможливе без державної підтримки. Уряд України здійснює заходи, спрямовані на підтримку виробництва, стимулювання вивезення товарів, обмеження імпорту, розвиток імпортозамінних підприємств, заходи з енергозаощадження з метою скорочення імпорту енергоносіїв.



12.5. Валюта та валютні відносини

Валюта, валютні відносини, національна валютна система є важливими складовими національної грошової системи.

Валютні відносини - це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою.

Об'єктом валютних відносин в Україні є валютні цінності.

Валютні цінності - платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації), та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження.

Учасниками валютних відносин є безпосередньо держава, юридичні й фізичні особи. Правова регламентація виникнення, змін чи припинення валютних відносин базується на міжнародних угодах та внутрішніх аспектах.

Валюту можна класифікувати за належністю до країни:

Національна валюта - це грошова одиниця будь-якої країни. Для України - гривня, Росії - рубль.

Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу на території іноземної держави. Для України іноземна валюта - це кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні.

Колективна валюта виражена в особливих міжнародних одиницях, що імітуються міжнародними фінансово-кредитними установами.

Валюту розрізняють також за ступенем конвертованості.

Конвертованість, або оборотність грошової одиниці -це її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби.

Розрізняють такі види конвертованості валюти: неконвертована, конвертована: повна конвертована та частково конвертована.

Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом. Такими зазвичай є валюти слаборозвинутих країн або країн з економічною кризою. До 1997 р. національна валюта України гривня була не конвертованою.

Конвертована валюта - національна грошова одиниця, яка має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей.

Повна конвертованість - при якій здійснюється вільне (без обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб'єктів підприємництва на будь-які цілі.

Резервна валюта - національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються у міжнародних розрахунках у сфері зовнішньої торгівлі, для визначення цін на міжнародному ринку, при іноземних інвестиціях, а також є основою для визначення валютних курсів.

Часткова конвертованість - певні обмеження на обмінні операції, тільки для певних категорій суб'єктів підприємництва або за певними видами операцій.

Для того, щоб досягти повної конвертованості національної валюти, необхідно домагатися:

поглиблення міжнародної спеціалізації на всіх етапах формування вартості товарів;

високого рівні конкурентоспроможності національної економіки;

належного рівня розвитку інфраструктури у соціально орієнтованій економіці;

високого рівня продуктивності праці й ефективності економіки;

переходу до переважно економічних важелів управління економікою;

відповідності купівельної спроможності національної валюти дійсному рівню ефективності суспільного виробництва;

стабільного грошового обігу;

існування потужної банківської системи тощо.

У кожній країні світу існує своя національна валютна система.

Національна валютна система - державно-правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.



12.6. Валютний ринок та валютний курс

Валютний ринок - це, по-перше, підсистема валютних відносин з приводу операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах, по-друге, інституціональний механізм, що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є національні й іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку є продавці і покупці валюти, фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, а також посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі.

Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей -валютний курс.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн.

Сутність валютного курсу комплексно розкривається у виконуваних ним функціях. Такими функціями є :

порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами;

порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо;

певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

Валютний курс залежить від стану платіжного балансу, рівня інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграції короткотермінових капіталів між країнами, політичної стабільності, економічної кон'юнктури, стійкості валюти, довір'я до неї та іншого.

Валютний курс можна визначити або як "курс національної валюти", або як "курс іноземної валюти".

Курс національної валюти є кількістю іноземної валюти, яку можна купити або продати за одиницю національної валюти на певний момент часу:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с., (12.6.1)

де Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. - номінальний валютний курс національної валюти; Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. - кількість національної валюти, запропонованої в обмін на іноземну; Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. - кількість іноземної валюти, запропонованої в обмін на національну.

Курс іноземної валюти - є кількістю національної валюти, яку можна купити за одиницю іноземної валюти:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (12.6.2)

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с.- номінальний валютний курс іноземної валюти до національної.

У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:

Фіксований - передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами.

Плаваючий (гнучкий) - самостійно (вільно) формується на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції.

Змішаний - контрольований плаваючий курс, держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагається подолати жорстке фіксування або вільне плавання.

Також розрізняють номінальний та реальний валютний курс.

Номінальний валютний курс - це відносна ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.

Реальний валютний курс - показує, у якому співвідношенні товари однієї країни обмінюються на товари іншої країни.

Реальний валютний курс показує пропорцію обміну вітчизняних товарів на іноземні і розраховується за формулою:

Кравчук Ю.Б. МАКРОЕКОНОМІКА: ПІДРУЧНИК. - Харків, ХНУВС, 2016. - 253 с. (12.6.3)

де Еr - реальний валютний курс;Еn - номінальний валютний курс;Р - індекс внутрішніх цін, які виражені в національній валюті;Р* - індекс цін за кордоном, які виражені в іноземній валюті.

Індекси цін в обох країнах співвіднесені до одного й того самого базового року.

Зростання реального валютного курсу свідчить про зниження конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку. Спадання реального валютного курсу, навпаки, свідчить про підвищення конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку.





12.7. Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Міжнародна валютна система у своєму формуванні пройшла такі етапи розвитку.

Паризька валютна система (1816- 1914 pp.). В основу її був покладений золотомонетний стандарт.

Золотомонетний стандарт - це власна, тобто класична форма золотого стандарту, пов'язана з використанням золота і золотих монет у якості грошового товару.

Золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним вмістом. Був основою формування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р.

Пізніше, коли золоті монети вже не чеканилися, був уведений золотозлитковий стандарт.

Золотозлитковий стандарт - це урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на злитки золота вагою до 12,5 кг.

Генуезька валютна система (1922 - 1944 pp.). В основу її був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт.

Золотодевізний (золотовалютний) стандарт - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім - на золото. При золотодевізному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до 1971 pp.

Бреттон-Вудська валютна система (1944 - 1976 pp.). На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою.

Ямайська валютна система (з 1976 р. по сьогодні). У січні 1976 р. угодою країн - членів МВФ на конференції в Кінгстоні (Ямайка) була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси.





12.8. Міжнародні колективні валюти

З переходом до плаваючих курсів курс СДР установлюється на основі валютного кошика.

Валютний кошик - це метод порівняння середньозваженого курсу колективної валюти стосовно визначеного набору національних валют. Кількість валют у наборі, їхній склад і розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти в наборі, установлюються вільно на основі ринкових курсів валют, які мають найбільшу питому вагу у міжнародній торгівлі.

З 1 січня 1999 р. до складу стандартного кошика входять чотири валюти: долар США, евро (замість німецької марки та французького франка), японська єна, англійський фунт стерлінгів.

У березні 1979 р. було створено Європейську міжнародну валютну систему. ЄВС було введено європейську валютну одиницю - ЕКЮ (European Currency Unit). Вона стала базою встановлення курсових співвідношень між валютами країн - членів ЄВС, засобом розрахунків між їх центральними банками, а також розрахунковою одиницею у спеціалізованих установах та фондах ЄВС.

З 1 січня 1999 р. замість ЕКЮ в безготівковий обіг 11 країнами (Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія) було впроваджене євро. З різних причин добровільно утрималися від приєднання до євро Великобританія, Швеція і Данія, а економіка Греції не відповідала жорстким економічним критеріям.

З 1 січня 2002 р. євро увійшов до готівкового обігу, матиме місце паралельний обіг євро та національних валют.

Основними перевагами введення єдиної валюти євро є:

зменшення операційних витрат;

розширення фінансових ринків;

зростання їх ліквідності;

зменшення валютних ризиків;

спрощення міжнародних фінансових операцій;

зростання конкуренції тощо.

Ці переваги сприятимуть подальшому розвитку міжрегіонального співробітництва, а спільна валюта євро має підстави отримати статус резервної та стати конкурентоспроможною щодо долара США.



12.9. Причини виникнення глобальних проблем

За останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична і демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення гідного майбутнього.

Швидке зростання народонаселення вподовж останніх десятиріч Демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах. Так, темпи приросту населення у країнах, що розвиваються, у XX ст. становили в середньому 2,5% за рік, а у розвинутих країнах вони не перевищували 1%. Це призвело до того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб живе в умовах абсолютної злиденності, приблизно 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн. осіб. За даними ООН, у 1998 р. із 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, майже 3/5 позбавлені основних санітарних вигод, майже третина - чистої води, 20% - сучасного медичного обслуговування, 20% - не відвідують школи після 5-го класу і стільки ж не мають достатнього калорійного харчування.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Загальні причини загострення екологічної обстановки з погляду суспільної форми є причинами загострення більшості глобальних проблем, а саме:

•хижацьке ставлення капіталістичних монополій до природних ресурсів та Світового океану. За повоєнний період на США припадає 40% світового обсягу забруднення екологічного середовища.

Неоколоніалістська політика розвинутих країн у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами. Наприклад, американські фірми щорічно експортували у слаборозвинуті країни понад 150 млн. т. отрутохімікатів, використання яких на території США було заборонено. Цей процес триває.

Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Щороку до нього потрапляє від 1,7 до 8,8 млн. т нафти. Океанський планктон щорічно поглинає до 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого (майже 33%) осідає на дно.

•монопольна політика міністерств і відомств колишнього СРСР та деяких інших країнах Східної Європи. Ці соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, за даними американського журналу "Саєнс", щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай - приблизно 33%, а на частку Західної Європи і Японії - 23%. Загалом США, країна, в якій проживає 5% населення світу, дає 40% світового забруднення. Кожен житель Америки заподіює природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель Індії. З огляду на це надмірно егоїстичною є відмова США дотримуватися вимог Кіотського протоколу про зниження до 2008 - 2012 pp. викидів парникових газів на 5% порівняно з 1990 р.

Екологічна криза та її ознаки:

  • Вихід людської діяльності за межі планети, у космічний простір, використання у процесі виробництва всіх елементів біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу), озонний шар планети знищується, що може призвести до всесвітнього потепління.

  • Варварське ставлення людини до природи. Хижацьке вирубування лісів, знищення природних річок, створення штучних водойм, забруднення шкідливими речовинами прісної води, земельних угідь. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубують ліси площею з футбольне поле.

  • Зміна клімату та виникнення парникового ефекту (потужність світової індустрії нині подвоюється кожні п'ять років).

  • Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Застосування недосконалих технологій спалювання нафти, вугілля та природного газу призвело до щорічного зростання вуглекислого газу у повітрі на 0,5%. За останні150 років його кількість у атмосфері зросла у 150 разів, причому на 12% - за останні ЗО років.

  • Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів. Загалом на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. Нині у світі їх налічується понад 700 млн. У країнах колишнього СРСР у великих промислових центрах 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Через низьку якість автомобілів у країнах СНД кожний із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи.

• Природні катаклізми. Щороку на планеті відбувається майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сотні вивержень вулканів, тропічних циклонів. За останні 20 років від природних катаклізмів загинуло майже 3 млн. осіб. Із загостренням екологічної кризи кількість жертв від природних катастроф зростатиме. Якщо концентрація вуглецю і метану збільшуватиметься такими темпами, то в наступному столітті температура на планеті підвищиться на 5°С (катастрофічним є підвищення на 1-2°С).

Екологічна ситуація в Україні

Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану.

Лише 1% території України - екологічно чисті ареали. Загальна площа України - 2% території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25% промислового потенціалу. Частка України - 25% забруднення природного середовища колишнього Радянського Союзу.

На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів, через що значно зросла смертність.

В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини - 1 млрд. т, а гірської маси - до 3 млрд. т, з них лише 5-8% -використовують для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

На території України на початку 1997 р. накопичено понад 25 млрд. т різноманітних відходів, які зробили непридатними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Крім того, понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, а отже, є джерелами забруднення довкілля. Якщо

у 1980 р. на одного жителя припадало 2М) т накопичених відходів, то у 1997 р. - 400т.

Внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становлять 15-20%, або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 p.).

Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС сягнули приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь.

Забруднення Дніпра в 4-5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України.

Кожен із 700 тис. автомобілів у м. Києві викидав в атмосферу у 2001 р. близько 100 кг шкідливих речовин.

В Україні за 1955 - 1998 pp. понад обґрунтовану норму вирубано більше як 20 млн. кубометрів лісу, здебільшого з метою експорту комерційними структурами за кордон.





12.10. Проблема світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру



Відносини капіталістичної власності, реакційна політика окремих держав були головними причинами мілітаризації економіки, міжнародної напруженості, політики "холодної війни", війн у різних регіонах планети.

Так, після Другої світової війни у 130 конфліктах загинуло майже 20 млн. осіб.

Американські науковці В. Войскопер, Д. Блейні причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, прагнення до насильства.

Причину кризи довкілля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування.

Більшість західних ідеологів такою причиною називають лише зростання кількості населення, сучасну НТР, збільшення промислового виробництва.

Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства соціально-економічних форм суспільного способу виробництва - відносин власності, системи виробничих відносин.

Мета таких концепцій - перекласти провину капіталістичної системи за загострення глобальних проблем на все населення планети, зокрема його зростання.

Спростував такий підхід досвід Китаю з 1, 2-мільярдним населенням, який після проведення економічних реформ навіть експортує частину сільськогосподарської продукції.

У світі накопичено майже 50 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю до 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цього запасу достатньо, щоб знищити людство. Вибух лише однієї мегатонної ядерної бомби за своєю силою перевищує сумарну силу всіх вибухів під час Другої світової війни.

Широке застосування зброї масового знищення призведе насамперед до знищення міст, де сконцентровано 40% населення планети, всього промислового виробництва, основного економічного потенціалу людства. Якщо хтось і вціліє, то навряд чи зможе вижити в умовах радіації, рівень якої буде у 5 разів вищий за дозу, отриману жителями Хіросіми і Нагасакі. Застосування зброї масового знищення має глобальний характер.

Зростання мілітаризації економіки поглиблює та загострює економічні, соціальні, політичні й інші проблеми. Так, з 1945 по 1983 р. США, за даними органу ділових кіл цієї країни - журналу "Ю. С. Ньюсенд Уорлд Ріпорт", 185 разів посилали збройні сили до різних країн світу, що обійшлося людству у 16 млн. життів. Лише у 1994 р. США здійснили 14 агресивних вторгнень в інші країни. Нині президент країни намагається втілити програму створення системи захисту від стратегічних ядерних сил, що призведе до нової гонки озброєнь (так званих зоряних війн). З цією метою США в односторонньому порядку відмовились наприкінці 2001 р. від договору ПРО 1972 р. Тому першочерговим завданням є припинення гонки озброєнь.





12.11. Паливно-енергетична та сировинна проблеми

Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину.

Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але якщо витрачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплового бар'єру, то усі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогіднішим, однак, є прогноз, що енерговиробництво зростатиме вподовж 75 років до досягнення бар'єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років.

Нераціональне використання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імперіалістичних держав.

З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно ЗО млрд. дол.

Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце у затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнах Заходу.





12.12. Основні шляхи розв'язання глобальних проблем

І. Демілітаризація економіки

Пошуки шляхів демілітаризації економіки залежать насамперед від позиції США та Росії, на яких припадає левова частка ядерного потенціалу, або майже 90% ядерних боєголовок світу. Демілітаризація економіки передбачає, що у Росії та США залишиться тільки оптимальна кількість боєголовок (по 1-2 тис. одиниць), достатня для знищення ядерним ударом ключових цілей противника.

Важливою проміжною ланкою у відверненні загрози термоядерної війни є конверсія.

Конверсія - перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції.

Попередня умова конверсії військового виробництва -істотна зміна пропорцій розподілу фінансування, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільною сферами.

Наприклад, у США у виробництві військової продукції беруть участь 20 тис. великих підприємств і компаній як підрядники і понад 150 тис. як субпідрядники. Переважну частину замовлень Пентагону виконують 100 наймогутніших корпорацій.

В Англії, Франції, ФРН від 40 до 70% вартості всіх державних замовлень отримують від 10 до 15 гігантських монополій. Лише щорічні прямі військові витрати у США в останні роки сягнули приблизно 280 млрд. дол.

Перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галузей - важлива передумова конверсії військового виробництва. У соціальному аспекті конверсія стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом, та членів їх сімей, оскільки заробітна плата працівників військових галузей у США в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері. Отже, конверсія військового виробництва означає, що для її здійснення потрібна допомога уряду.

II. Розв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з погляду речового змісту суспільного способу виробництва передбачає:

швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок;

структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення - газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. За оцінками міжнародних експертів, на такі цілі необхідно щороку виділяти до 4% ВНП. Але якщоСША та ФРН на ці заходи витрачали 3,2% національного доходу, Японія - 17 %, то в колишньому СРСР -2%, в Україні - менше 1%. Значно скоротилися такі витрати в останні роки в Україні. Країни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої вугільної енергетики, а у США вона вже створена. Тому частка вугілля в енергобалансі США зростає, а нафти і газу -скорочується;

  1. розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

  2. вивчення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори - до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану;

  1. інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо;

  1. пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні10 млрд. осіб на початку XXI ст.;

  2. припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних;

  3. формування у людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати усі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем;

10)комплексна розробка законодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так, у Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90-ті роки різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища;

11) збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, вони становлять понад 15% усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 р. було освоєно вдвічі менше капіталовкладень, ніж у 1990 р.

III. Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми з погляду суспільної форми (відносин власності) передбачають:

  1. встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це захистить їх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою послабить процес пограбування розвинутими державами, насамперед ТНК, паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються;

  2. істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку), від трьох до шести компаній контролюють від 80 до 85% ринку міді, від 90 до 95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, від 70 до 75% ринку бананів, 60% ринку цукру. ТНК за допомогою політики "поділяй і володарюй" домагаються неузгодженості між країнами - експортерами природних ресурсів;

3)протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як обсягу видобування усіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках;

4)списання боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн. дол. Для сплати лише відсотків за ними не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів. Загалом у 90-х роках XX ст., за даними ООН, слаборозвинуті країни втрачали понад 500млрд. дол. щорічно (через дискримінації на різних видах ринків), що у 10 разів перевищувало обсяг отримуваної допомоги;

  1. радикальна реформа відносин з МВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання "допомоги" цим країнам, яка здійснюється в разі виконання ними практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики;

  2. ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на ці країни. У країнах "третього світу" проживає майже80% населення планети, а їхня частка у світовому виробництві - менша 20% . Водночас військові витрати цих країн досягають чверті витрат країн світу. На найбідніші країни (де ВНП на душу населення - менше 440 дол.), які виробляють лише 5% товарів та послуг у світі, припадає до 7% світових витрат на озброєння. Країни, що розвиваються, витрачають майже6% на озброєння порівняно з 1% на охорону здоров'я;

  3. необхідність нарощування випуску готової продукції, оскільки розвинуті країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту;

  4. розвинуті капіталістичні країни, які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, сировинної криз, повинні виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими (трансформованими) цінами з мстою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розпинати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру;

9) здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних аграрних відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки та реалізації продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного і політичного тиску тощо);

10) усі держави, незалежно від їх соціальної системи, повинні взяти на себе головну відповідальність за збереження природи і за допомогою адміністративно-економічних важелів стимулювати виробництво автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які б не забруднювали навколишнє середовище, забезпечували економію всіх паливно-енергетичних сировинних ресурсів, сприяти розширенню лісових насаджень, зменшенню відходів тощо;

  1. активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, забезпечення адекватних з погляду сутності людини умов існування на планеті;

  2. використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, у тому числі субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, на виконання державних екологічних проектів; екологічних платежів за всі види забруднення довкілля; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгового кредитування, оподаткування й ціноутворення; екологічного страхування та ін. У країнах ОЕСР використовують, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, у тому числі більш як 80 видів штрафів, понад 40 різних субсидій.





Питання для самоконтролю

  1. Охарактеризуйте показники, які впливають на відкритість економіки.

  2. Обґрунтуйте, у чому полягає сутність світового господарства і які основні ознаки його цілісності.

  3. Назвіть фактори, що викликають необхідність посилення інтернаціоналізації виробництва у сучасних умовах.

  4. Які причини породжують міжнародний поділ праці?

  5. Яким бажане бути сальдо платіжного балансу?

  6. Аргументуйте, чому Україна відстає у налагодженні світових господарських зв'язків.

  7. Охарактеризуйте найважливіші шляхи вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України.

  8. Розкрийте умови вирівнювання платіжного балансу.

  9. Обґрунтуйте, за яких умов зросте активне сальдо платіжного балансу.

  10. Охарактеризуйте фактори, що зумовлюють необхідність економічних взаємозв'язків країн.

  11. Що розуміють під тарифними бар'єрами?

  12. Що розуміють під нетарифными бар'єрами? Яка їх функція у державній політиці?

  13. У чому полягає мета політики протекціонізму, які її позитивні та негативні наслідки?

  14. Що є об'єктом та хто є суб'єктом валютних відносин?

  15. Дайте визначення та охарактеризуйте складові національної валютної системи.

  16. Що таке конвертованість національної валюти?

  17. Які види конвертованості Ви знаєте?

  18. Що таке валютний курс, назвіть основні види валютних курсів.

  19. Як розрахувати курс національної та іноземної валюти?

  20. Чим відрізняються номінальний та реальний валютні курси?

  21. Які заходи може здійснювати уряд з метою впливу на курс національної валюти?

  22. Розкрийте сутність і механізм функціонування валютного ринку.

  23. Як може вплинути на фізичний обсяг експорту та імпорту помітне зниження ціни національної валюти порівняно з доларом?

  24. Для чого потрібні офіційні резерви іноземної валюти?

  25. Чим обумовлюється курс валюти в системі плаваючих валютних курсів?

  26. Назвіть етапи розвитку міжнародної валютної системи.

  27. Що таке офіційний курс гривні?

  28. Охарактеризуйте основні важелі регулювання валютних курсів та механізм їх використання.

  29. Що таке валютний кошик?

  30. Які колективні валюти Ви знаєте?

  31. Назвіть основні причини виникнення глобальних проблем.

  32. Які проблеми називають глобальними і у чому полягає їх сутність?

  33. У чому полягає суть екологічної кризи та які її ознаки?

  34. Проаналізуйте головні причини загострення глобальних проблем.

  35. Охарактеризуйте основні погляди західних учених на загострення глобальних проблем.

  36. Чому загострилася економічна ситуація в Україні на межі XX - XXI століть?

  37. З'ясуйте вплив гонки озброєнь на загострення економічних, соціальних, політичних та інших проблем.

  38. Назвіть головні шляхи роззброєння і демілітаризації економіки.

  39. У чому полягає суть конверсії?

  40. З'ясуйте найважливіші шляхи подолання екологічної кризи.

  41. Які фактори впливають на загострення паливно-енергетичних та сировинних проблем?

  42. Які основні шляхи подолання відсталості країн, що розвиваються?

  43. Охарактеризуйте основні шляхи подолання паливно-енергетичної кризи.

  44. Як впливають форми власності на розв'язання паливно-енергетичних та сировинних проблем?

  45. Сформулюйте найважливіші шляхи розв'язання сировинної проблеми.

  46. Охарактеризуйте сучасну демографічну ситуацію в Україні.

  47. З'ясуйте перспективи України в освоєнні космічного простору.







Теми рефератів, наукових робіт і цільових виступів студентів

  1. СОТ, сутність, еволюція, напрями діяльності.

  2. Торговельна політика держави і методи регулювання зовнішньої торгівлі.

  3. Платіжний баланс і його роль в регулюванні зовнішньоекономічних зв'язків.

  4. Валютна політика держави та її особливості в Україні.

  5. Зовнішньоекономічна політика України.

  6. Монетарна політика і міжнародна економіка.

  7. Етапи розвитку міжнародної валютної системи. Національна і зовнішня валютні системи.

  8. Валютний ринок в Україні.

  9. Державне регулювання економіки, його механізм і особливості в Україні.

  10. Ефективність економічної політики. Особливості державного регулювання економіки в Україні.

  11. Екологічна ситуація в Україні та шляхи її покращання.

  12. Паливно-енергетичні та сировинні проблеми в Україні на сучасному етапі.



Тестові завдання

1. Що таке ревальвація національної валюти?

А. Офіційне зниження її курсу.

Б. Офіційне підвищення курсу іноземних валют.

В. Офіційне підвищення курсу національної валюти та відповідне зниження курсів іноземних валют.

Г. Усі відповіді невірні.

2. Що таке девальвація національної валюти?

А. Офіційне підвищення курсу національної валюти.

Б. Офіційне зниження курсів іноземних валют.

В. Офіційне зниження курсу національної валюти та відповідне підвищення курсів іноземних валют.

Г. Усі відповіді невірні.

3. Який стан платіжного балансу певної країни більше сприяє зміцненню курсу її валюти?

А. Додатний.

Б. Від'ємний.

В. Збалансований.

Г. Усі відповіді невірні.

4. Принцип порівняльних переваг вперше сформулював:

A. Адам Сміт.

Б. Давід Рікардо.

B. Жан Боден.

Г. Джон Кейнс.

5. Яка країна має найбільші вигоди на світовому ринку?

A. Країна, в якій для виробництва товарів використовується складніша праця.

Б. Країна, в якій для виробництва товарів використовується більш складна і наукомістка праця.

B. Країна, в якій для виробництва товарів використовується інтенсивніша праця.

Г. Країна, яка купує ці товари.

6. Складова частина платіжного балансу країни -рахунок поточних платежів - включає:

A. Товарний експорт, поточні трансферти.

Б. Прямі інвестиції.

B. Капітальні та поточні трансферти.

Г. Усі відповіді невірні.

7. Активне сальдо платіжного балансу України збільшиться, якщо:

А. Зростуть темпи економічного зростання.

Б. Збільшиться обсяг експорту товарів і послуг.

В. Зростуть темпи інфляції.

Г. Знизяться реальні відсоткові ставки.

8. Рахунок капітальних операцій не відображає:

A. Отримання іноземних кредитів.

Б. Прямі інвестиції.

B. Поточні трансферти.

Г. Капітальні трансферти.

9. Реальний валютний курс відображає співвідношення між:

A. Кількістю валют, які обмінюються.

Б. Кількістю товарів, які обмінюються.

B. Статтями платіжного балансу.

Г. Національними й іноземними цінами.

10. Номінальний валютний курс, який встановлюється на підставі паритету купівельної спроможності, відображає співвідношення між:

A. Кількістю товарів, які обмінюються.

Б. Кількістю валют, які обмінюються.

B. Іноземними та національними цінами.

Г. Експортом та імпортом.

11. Якщо країна девальвувала свою валюту, це означає, що:

A. Внутрішня купівельна спроможність одиниці національної валюти знизилась.

Б. Національний банк підвищив ціну, за якою він буде купувати золото за кордоном.

B. Країна має дефіцит платіжного балансу.

Г. Країна має значний зовнішній борг.

12. Якщо ВВП України зростає, то за системи плаваючих валютних курсів:

A. Імпорт буде зменшуватись, а ціна гривні зростати.

Б. Імпорт буде збільшуватись, а ціна гривні знижуватись.

B. Імпорт і ціна гривні зростатимуть.

Г. Імпорт і ціна гривні знижуватимуться.

13. Що збільшує пропозицію іноземної валюти:

A. Експорт капіталу.

Б. Імпорт товарів та послуг.

B. Експорт товарів та послуг.

Г. Імпорт капіталу.

14. Зазначте основні форми міжнародних економічних відносин:

A. Міжнародна торгівля, міжнародні валютно-фінансові відносини.

Б. Міжнародні спортивні змагання.

В. Розвиток індустріалізації виробництва.

Г. Усі відповіді вірні.

15. Що спричинило погіршення світогосподарських зв'язків України в 90-х роках XX століття?

A. Зміна економічної системи.

Б. Впровадження національної валюти - гривні.

В. Розрив частини господарських зв'язків з країнами снд.

Г. Усі відповіді вірні.

16. Прихильники протекціонізму стверджують, що мито, квоти та інші торговельні бар'єри необхідні для:

A. Забезпечення оборони країни.

Б. Захисту вітчизняних товаровиробників.

B. Збільшення зайнятості населення країни.

Г. Усі відповіді вірні.

17. Яка із наведених форм торговельних бар'єрів не є суттєвою для вільної торгівлі?

A. Мито на імпорт.

Б. Імпортна квота.

B. Експортні обмеження.

Г. Усі відповіді вірні.

18. Яка із наведених форм торговельних бар'єрів не є суттєвою для вільної торгівлі?

А. Низька конкурентоспроможність товарів.

Б. Мито на імпорт.

B. Експортні обмеження.

Г. Дві попередні відповіді вірні.

19. Які шляхи поліпшення зовнішньоекономічної діяльності України?

A. Скасування будь-яких протекціоністських заходів щодо імпорту товарів.

Б. Збільшення іноземних інвестицій.

В. Виготовлення в Україні імпортозамінної і конкурентоспроможної продукції.

Г. Усі відповіді вірні.

20. Хто розробив концепцію абсолютних переваг у міжнародному поділі праці?

А. Адам Сміт.

Б. Давид Рікардо.

В. Джон Кейнс.

Г. Карл Маркс.

21. Хто розробив концепцію порівняльних переваг у міжнародному поділі праці?

А. Адам Сміт.

Б. Давид Рікардо.

В. Джон Кейнс.

Г. Карл Маркс.

22. Кому вигідне падіння курсу національної валюти?

А. Нікому.

Б. Імпортерам.

В. Експортерам.

Г. Імпортерам та експортерам.

23. Кому вигідне падіння курсу іноземної валюти?

А. Нікому.

Б. Імпортерам.

В. Експортерам.

Г. Імпортерам та експортерам.

24. Що стабілізує зовнішньоекономічні зв'язки країни з позиції поведінки курсу її валюти?

А. Зростання.

Б. Падіння.

В. Сталість.

Г. Усі відповіді невірні.

25. Коли країна є кредитором?

А. Коли має додатний торговельний баланс.

Б. Коли баланс урівноважений.

В. Коли баланс від'ємний.

Г. Усі відповіді невірні.

26. Коли країна є боржником?

А. Коли має додатний торговельний баланс.

Б. Коло баланс врівноважений.

В. Коли баланс від'ємний.

Г. Усі відповіді невірні.

27. Коли країна не є ні кредитором, ні боржником?

А. Коли має додатний торговельний баланс.

Б. Коло баланс врівноважений.

В. Коли баланс від'ємний.

Г. Усі відповіді невірні.

28. Чим покривається дефіцит платіжного балансу за поточними операціями певної країни?

А. Імпортом капіталу.

Б. Експортом капіталу.

В. Позиками.

Г. Вкладеннями іноземних підприємців.

29. Хто домінує в міжнародних економічних відносинах?

А. ТНК (транснаціональні корпорації) розвинутих країн.

Б. Малий та середній бізнес розвинутих країн.

В. Фірми країн, що розвиваються.

Г. Усі відповіді вірні.

30. Коли ТНК сприяють розвитку відсталих країн?

А. Завжди.

Б. Ніколи.

В. Тоді, коли їм це вигідно.

Г. Усі відповіді невірні.



Рекомендована література



Базова

  1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. - М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. - 416 с.

  2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002.

  3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006.

  4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 851 с. - (Класичний університетський підручник).

  5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. - Харків: Еспада, 2007. - 320 с.

  6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. - К.: Знання, КОО, 2002. - 318 с.

  7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг-курс: Навч. посіб. - К: Знання, 2007. - 235 с. - (Вища освіта XXI століття).

  8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. - СПб: Питер, 2006.

  9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика./ Пер с англ. - СПб: Санкт-Петербург Оркестр, 1994. - 496 с.

  10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. (Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М.) / Під заг.ред. Воробйова Є.М. - Харків-Київ, 2001. - 704 с.

  11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005.

  12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. - К.: О-во "Знання", КОО, 2004.

  13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. - М.: Дело, 2002. - 472 с.

  14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. - СПб.: Питер, 2000. - 752 с.

  15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. - 199 с.

  16. Круш П.В., Тульчинська С.О. Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. - К.: Політехніка, 2004.

  17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - Львів: "Магнолія плюс", 2004. - 256 с.

  18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. - М.: МГУ, Дис, 2005.

  19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. - М.: Дело, 1996г.- 647 с.

  20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2-х томах. / Пер. с англ.-М.: Республика, 1992. - 784 с.

  21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 461 с.

  22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. - М.: МГУ, 1994. - 736 с.

  23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. - М.: Юристъ, 2002. - 734 с.

  24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. - М.: Аспект-Пресс, 1999.

  25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2-х ч. / За заг.ред. С.Будаговської. - К.: Основи, 2001.

  26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. - К.: КНЕУ, 2001. - 336 с.

  27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006.

  28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2001. - 616 с.

  29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища шк.., 2003. - 591 с.

  30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. - К.: Таксон, 2004.

  31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. - Київ, Харків. 2003. - 423 с.

  32. Сакс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. - М.: Дело, 1996. - 456 с.

  33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002.

  34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

  35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ., Гребенников ПМ., Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. - 3-е изд., перераб. и доп. - СПб.: СПбГУЭФ, 1999.

  36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. - М.: Дело, 1993. - 864 с.

  37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 340 с.

  38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. - М.: 2002. - 605 с.

  39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: «Одиссей», 2006.

  40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. - М.: ИНФРА - М, 2003. - 714 с.



Допоміжна

  1. www.ukrstat.gov.ua/

  2. www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/mp.htm

  3. www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/nac_r.htm

  4. www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/zed.htm

  5. www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/rp.htm

  6. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/07_13/zb_Ukr_2012.zip

  7. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2012/11_2012/sz_Ukr_2011.zip

  8. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/07_13/sz_Uk_12.zip

  9. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/sbUkr_SND_2011.zip

  10. www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/mp/dopovidx/arh_dop2013.html

  11. www.ukrstat.gov.ua/druk/soc_ek/2013/arh_2013_u.html

  12. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_nr.htm

  13. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_tvv.htm

  14. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_dv.htm

  15. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_vrp.htm

  16. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_b_nr.htm

  17. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/06_13/zb_zt_12.zip

  18. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/zb_es_12.zip

  19. www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2012/10_2012/bl_ES_1piv_12.zip</</u>



А також, періодичні видання України 2001-2015 рр.

Бізнес.

Економіка України.

Економіка. Фінанси. Право.

Економіст.





Інформаційні ресурси





1. www.bank.gov.ua

2. www.kmu.gov.ua

3.www.me.gov.ua

4. www.minfin.gov.ua

5. www.ssmsc.gov.ua

6. www.ukrstat.gov.ua

7. www.worldbank.org.ru









Навчальний посібник







МАКРОЕКОНОМІКА







для студентів економічних спеціальностей

















Укладач: Кравчук Ю.Б.













если материал вам не подходит, воспользуйтесь поиском
X

Чтобы скачать данный файл, порекомендуйте его своим друзьям в любой соц. сети.

После этого кнопка ЗАГРУЗКИ станет активной!

Кнопки рекомендации:

загрузить материал