Розробка для 5-11 класів

Сім чудес Дніпропетровщини

1. Саме ці могильні скіфські кургани є для наших степів тим, чим для Єгипту піраміди. Найстаршим єгипетським пірамідам близько 5 тисяч років, а більшості наших степових курганів 4-5 тисяч, отже, вони ровесники. Правда, найвідоміші скіфські могили набагато молодші - їм по 2300-2400 років, та й розмірами своїми вони дуже поступаються пірамідам. Чортомлик та Солоха заввишки майже 20 метрів, Товста могила - тільки 9, а Гайманова ще менше - 8. Та й зроблені вони з різного матеріалу - піраміди з твердого каменю, а кургани - з м'якого ґрунту. І все ж мандрівники минулих часів, які серед неозорого степу, куди оком не кинь, бачили нескінченні пасма курганів, були не просто здивовані, а приголомшені цим видовищем. Вони назвали ці могили степовими пірамідами.

2. У наших степах жило багато різних народів. Ще в епоху бронзи люди насипали кургани й встановлювали на них кам'яні знаки. Серед них - скіфи і половці. На жаль, скіфських статуй знайдено чомусь найменше - близько 50, тоді як пізніших половецьких, налічується в 10 раз більше. Є висновки дослідників, що виготовлення таких фігур припинилося тільки в середині 15 ст. Половці виготовляли фігури як чоловіків, так і жінок. Чоловіки у них були зі зброєю, жінки - з багатими прикрасами. Очевидно, що статуї уособлювали аристократичну верхівку половецького суспільства військових ватажків, голів племен та родів, а також їхніх дружин. Називаємо ми ці статуї бабами

3. Собор занесено до списку пам'яток світової культури, яким опікується міжнародна організація ЮНЕСКО. Фахівці відносять споруду до стилю козацького бароко. Хоча архітектор, який зводив цю перлину, Яким Погрібняк, напевно не думав ні про які стилі. Він просто хотів залишити людям пам'ять про Запорозьку Січ. Храм побудований дуже просто, ні колон, ні ліпних прикрас - рівні білі стіни та зелені куполи. Храм цей унікальний тим, що побудований лише з дерева і при цьому - без єдиного цвяха. Собор присвячений Святій Трійці. На початку 80-х рр.. 19 ст. розпочали реставрацію собору. Справу доручили Олексію Пахучому. Майстер мав неабиякий досвід і відреставрував до цього не одну церкву. Роботи продовжувались аж до 1888 року. Цей храм описано в художньому творі. Він став одним із головних персонажів нарівні з людьми - у романі Олеся Гончара «Собор».

4. Самарському Пустельно-Миколаївському монастирю понад 400 років. Це - історична і духовна святиня нашого краю. Перша церква на всю Південну Україну з'явилася тут. Саме тут було засновано і перший освітній заклад - монастирську школу. В цій обителі жили видатні діячі козацтва, багато з них і поховані на території монастиря. Зрештою, монастир мав великий вплив на політичне, економічне, культурне життя Запорожжя. Дата заснування монастиря - 1576 - досить умовна. А справжня, документальна історія починається з 1602 року, коли в цій обителі з'явився її перший настоятель. Ієромонах Паїсій приїхав з Києва Межигірського Спасо-Преображенського монастиря на виклик запорозького Коша. Козаки мали великий вплив на церковні справи у підвладних їм землям.

.

5. Козацьку фортецю побудовано в липні 1635р. французьким інженером Л. Бопланом. Вона на думку польського уряду, повинна була стати перепоною на шляху до Січі. Велика частина українських земель, аж по Київ, належала Польщі. Польська шляхта нещадно гнобила місцеве населення. Багато хто не витримував знущань і тікав у вільні степи на Січ. Найліпше дістатися туди було Дніпром. Але козаки під головуванням Івана Сулими зруйнували укріплення вже у серпні. Фортецю було відбудовано знову, розширено, укріплено. Восени 1648 року три козацькі полки обложили укріплення. Поляки недовго чинили опір і врешті підняли білий прапор. У фортеці стали на постій українські війська. Знищено Кодак було пізніше - на початку 18 ст.

6. Старий залізний міст у Дніпропетровську сьогодні є пам'яткою інженерного мистецтва національного значення. Це перший залізний міст через Дніпро. А свого часу, коли його тільки будували (понад 100 років тому), був ще і найдовшим у державі. Його називають золотим тому, що на Всесвітній виставці в Парижі 1889 року міст отримав золоту медаль.

7. У нашій країні ракети зняли з давніх часів. Є свідчення, що вже у 1516 році козаки застосували їх при облозі фортець. А їхні нащадки побудували цілий завод, який випускає космічні ракети. Хіба це не чудо рідної землі? Так, Південмаш, без перебільшень, можна вважати чудом нашого краю. Ще тривала Велика Вітчизняна війна, а на південній околиці звільненого Дніпропетровська вже почалося будівництво заводу. Країна лежала в руїнах і потребувала техніки. 9 травня 1951 року уряд передав Дніпропетровський автомобільний завод Міністерству озброєння. Цивільний завод-гігант зник, а замість нього виникло обнесене високим кам'яним муром та колючим дротом секретне підприємство із загадковою назвою «Завод №586». Мало хто знав, що віднині тут вироблятимуть бойові ракети. Спочатку головним конструктором ракетного заводу призначили Василя Сергійовича Будника. Він і почав проектувати перші ракети Південмашу. Але розквіту ця справа набула вже за часів Михайла Кузьмовича Янгеля. Він став засновником нового напрямку в ракетній науці і техніці. Завод не завжди виготовляв зброю. Ще у далекі 60-ті наші конструктори змусили ракети, зняті з бойового чергування, служити людям. На базі ядерних ракет виготовлено космічні носії «Космос», «Інтер космос», «Циклон-2», «Циклон-3». Відомий ракетний комплекс «Зеніт» - один з кращих носіїв у світі - теж наш. А в грудні 1987 року Дніпропетровськ знову відкрився для іноземців, став містом - миротворцем. А Південмаш після здобуття Україною незалежності зовсім припинив виготовлення бойових ракет. Почав випускати трактори, тролейбуси, трамваї, шасі до літаків АН-140, вітрогони. Підприємство вклало кошти в будівництво аеропорту, мостів через Дніпро, метро, оперного театру та цирку, пам'ятників.