17

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..

1. Необхідність застосування інформаційних ресурсів мережі Інтернет у системі освіти……………………………………………..

2. Інтернет - технології в системах навчання…………………………..

3. Інтернет-технології в дистанційній і відкритій освіті………………

4. Застосування internet-технологій, як інструмент навчання студентів……………………………………………………………….

5. Негативні прояви використання Інтернету в навчально-виховному процесі…………………………………………………………………

Висновки………………………………………………………………….

Список використаних джерел……………………………………

2

3

7

8

11

14

15

16

Вступ

Одним із актуальних питань у наукових колах залишається використання мережі Інтернет на всіх етапах навчально-виховного процесу і в управлінській діяльності загальноосвітніх навчальних закладах. У численних психолого-педагогічних дослідженнях, присвячених проблемам застосування Інтернету в освіті, розкрито педагогічний потенціал новітніх Інтернет-інструментів та їх вплив на освітній процес, розглянуто напрями застосування Інтернет-технологій у практиці навчання.

Для більшості молоді сучасні медіа (особливо Інтернет) набагато більше важать, ніж традиційні засоби пізнання навколишнього світу. Це їхній світ, віртуальна реальність, де все найкраще і найгірше може бути як створене, так і знищене. Інтернет сьогодні є дуже потужним каналом інформаційного впливу та формування системи цінностей, Комп'ютерні технології та Інтернет в інформаційному суспільстві світогляду молоді. Тому одним із пріоритетних завдань сучасної вищої освіти є формування високого рівня інформаційної культури (медіаграмотності) учасників педагогічного процесу.

1. Необхідність застосування інформаційних ресурсів мережі Інтернет у системі освіти

Ще в середині позаминулого століття Костянтин Ушинський закликав співвітчизників зрозуміти очевидну для нього річ: саме облаштування освіти, а не судова, не земельна реформи є найміцнішим фундаментом суспільства. Сучасна система освіти зароджувалася, вдосконалювалася у ХХ столітті в період інтенсивного розвитку агропромислового комплексу та індустріалізації країни. Посилена увага до природничих, точних наук, продуктивної праці поєднувалася зі збільшенням кількості навчальних закладів.

У наступний період гігантськими кроками освоювалися нові природні ресурси, вибухали екологічні кризи, передові країни ставали на шлях інноваційного розвитку, в усіх сферах утверджувалися інформаційні технології. Все це поставило нові завдання перед освітою і наукою.

Сучасний глобалізований світ став велетенським обмінним пунктом інформації. У 1988 році оптико-волоконний кабель передавав одночасно три тисячі інформаційних імпульсів, 1996 році - півтора мільйона, 2000 році - вже десять мільйонів, зараз - понад сто мільйонів. Останніми роками у світі щороку видається в середньому понад вісімсот тисяч книжок різних назв, хоча у середині XV століття у світі налічувалося всього близько тридцяти тисяч книжок [8].

На початку 90-х років у користуванні людства було, щонайменше, двісті п'ятдесят мільйонів комп'ютерів, у 2005 році ця цифра зросла до мільярда, що, в поєднанні з мережею Інтернет, створює інтелектуальну павутину, яка сукупно володіє приголомшливим потенціалом.

На недавньому Всесвітньому саміті з проблем інформаційного суспільства в Тунісі був продемонстрований невеличкий, розміром як книжка, портативний комп'ютер для школярів вартістю 100 доларів, який сконструювали учені Массачусетського технологічного інституту.

Наприкінці ХХ століття розвинені країни світу поставили собі за мету прискорити перехід від постіндустріального до нового етапу розвитку людства - інформаційного суспільства, основними ресурсами якого є знання та інформація.

Вже тепер інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) становлять вагому частку світового виробництва, що веде до глобального перерозподілу як ринку праці, так і ринку освітніх послуг. Крім того, розбудова єдиного Європейського освітнього простору в рамках Болонського процесу істотно підвищує роль ІКТ в освіті, що зумовлено сучасною світовою тенденцією до створення глобальних відкритих освітніх та наукових систем, які дозволяють, з одного боку, розвивати систему нагромадження і поширення наукових знань, а з другого - надавати доступ до різноманітних інформаційних ресурсів широким верствам населення.

Одне з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства - навчити учнів і студентів використовувати сучасні інформаційні та комунікаційні технології. У зв'язку з цим виникає нагальна потреба у прискоренні підготовки викладачів та фахівців у сфері ІКТ, в оснащенні закладів освіти сучасною комп'ютерною технікою, педагогічними програмними засобами, електронними підручниками тощо. Від вирішення цього завдання визначальною мірою залежатиме розвиток країни.

Поки ще оснащення загальноосвітніх навчальних закладів комп'ютерною технікою, за даними 2006 року, в середньому по Україні становить лише 43%, а рівень комп'ютерної грамотності вчителів ще нижчий - лише 22 %. Підключення загальноосвітніх навчальних закладів до Інтернету в цілому по Україні становить близько 15%. Відсоток міських шкіл, які підключені до Інтернету, - близько 19, сільських - 10 [8].

За даними того ж джерела, Україна посідає одне з останніх місць за кількістю комп'ютерів у загальноосвітніх навчальних закладах - 1,3 комп'ютера на 100 учнів. Для порівняння: Японія - 82, США - 76, Німеччина - 52, Франція - 38, Польща - 14,6, Росія - 10,4. Понад 1 млн. учнів (близько 20 відсотків) навчаються у школах, де немає жодного сучасного комп'ютера.

За даними організації "Світовий економічний форум", на сьогодні за індексом "готовності інформаційної інфраструктури" серед 104 країн світу Україна посідає 82-ге місце, поряд із Замбією і Танзанією [9].

Ось чому так важливо для нашої країни, щоб прийнята урядом державна програма "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки" [10], яка розроблена Міносвіти і науки України та схвалена громадською колегією міністерства, була виконана і як найшвидше.

Важливою складовою програми є створення інформаційних ресурсів українського науково-освітнього середовища, яке потребує розбудови інфраструктури національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі УРАН, до якої вже сьогодні приєднано понад 80 університетів та наукових установ НАН України. Розбудова інфраструктури мережі дасть можливість приєднати до неї всі інші університети та академічні наукові установи для поглиблення інформаційного обміну та інтеграції між ними.

Основним завданням цієї мережі є високо-динамічний пошук та поширення інформації науково-освітнього характеру - організація доступу до світових електронних бібліотек, проведення відео-лекцій та відео-конференцій, забезпечення навчального процесу дистанційної освіти та надання можливостей для пілотної апробації нових телекомунікаційних технологій і підготовки кадрів для впровадження цих технологій в освіту, виробництво та бізнес.

Значним фактором виведення нашої освіти на якісно новий рівень і покращання підготовки висококваліфікованих спеціалістів є не тільки комп'ютеризація навчального процесу, а й впровадження інтернет-технологій, створення корпоративних мереж та віртуальних лабораторій, які дозволяють у реальному часі виконувати експериментальні дослідження в процесі аудиторних занять.

Програма спрямована на інтеграцію інформаційних ресурсів освіти, науки, а також інших галузей суспільної діяльності. Її виконання дозволить протягом п'яти років оснастити комп'ютерною технікою, програмними продуктами понад 13 тис. навчальних закладів, зокрема 1,6 тис. позашкільних, 10,5 тис. загальноосвітніх, 920 професійно-технічних та 76 інститутів післядипломної освіти, створити 50 програмних засобів, 40 відео фрагментів, 10 енциклопедій навчального призначення, технологічні стандарти для вчителів та студентів [10].

Результатом реалізації програми стане підвищення якості, доступності та конкурентоспроможності національної освіти і науки на світовому ринку праці й освітніх послуг; створення нових методів та надання нових можливостей для наукового пошуку і технологічного розвитку; підвищення ефективності наукових досліджень, створення умови для ефективного міжнародного наукового співробітництва; забезпечення доступу громадян до науково-освітніх ресурсів і створення умов для безперервного навчання протягом усього життя

Інтернет-технології займають все більшу вагу в реалізації практичних завдань в освіті. Кількість освітянських Інтернет-ресурсів постійно зростає. Це вимагає поєднання зусиль щодо створення відповідного освітянського середовища, у вигляді інформаційного ресурсу, здатного забезпечувати інформаційну, комунікативну та дослідницьку складові. Впровадження Інтернету в навчально-виховний процес вищої школи забезпечує якісно новий рівень розвитку вітчизняної освіти. Розвиток Інтернету й удосконалення сучасних ІКТ та їх все більше застосування у навчальному процесі закладів освіти, розширення доступу педагогів та їх вихованців до ресурсів всесвітньої мережі створюють умови для зростання ефективності та підвищення якості навчання.

Завдяки цьому:

1) створюються сприятливі умови для зростання діяльності студентів шляхом добору засобів навчання з урахуванням специфіки їх індивідуальних когнітивних властивостей;

2) використовуються ефективні засоби підтримки індивідуальної та групових форм навчання;

3) розширюється експериментально-дослідницька основа навчального процесу;

4) загалом зменшується розрив між існуючим змістом навчання і досягнутим рівнем розвитку сучасної науки.

2. Інтернет - технології в системах навчання

Сучасні вимоги до систем навчання припускають рішення багатьох питань, вибору індивідуальної траєкторії в навчанні.

Проте на практиці, повне рішення цих завдань неможливе без виконання жорстких взаємозв'язаних і часто суперечливих вимог: методичних, організаційних, програмно-теоретичних і інших.

Одним з ефективних шляхів є створення комп'ютерних центрів навчання, що працюють на базі мережевих технологій.

Такі центри дозволяють вирішити ряд проблем, пов'язаних з числом охочих здобути освіту, що постійно збільшується, і дають можливість здобувати освіту незалежно від місцезнаходження.

Існує декілька принципів побудови таких навчальних центрів.

Перший принцип - універсальність - система повинна розглядатися не стільки як засіб дистанційного навчання, яке дозволяє освоювати ті або інші дисципліни, знаходячись далеко від комп'ютерного центру, але ще і як засіб самостійного вивчення дисциплін студентами будь-яких форм навчання.

Система повинна спочатку бути підготовлена для створення курсів і вивчення будь-яких дисциплін (гуманітарних, соціально-економічних, природно-наукових, технічних).

Система повинна потенційно надавати можливості використання практично будь-яких відомих до справжніх технологій і методів дистанційного навчання: повчальне і атестаційне тестування, електронні підручники, словники і довідники, віртуальні лабораторії, синхронні і асинхронні засоби спілкування.

Другий принцип - доступність - система на відміну від відомих, повинна бути не просто сукупність курсів дистанційного навчання, розроблених групами методистів і програмістів, а, навпаки, відкритий інструментарій-оболонку, що дозволяє будь-якому викладачу-автору, що не професійно володіє комп'ютерними технологіями, створювати власні курси дистанційного навчання, використовуючи засоби, що надаються системою, в рамках, визначуваних системними вимогами.

Третій принцип - використання стандартних мережевих рішень і побудова системи на основі універсальної інтегрованої бази даних, що дозволяє легко і практично необмежено нарощувати, переносити і масштабувати її.

На основі даних принципів можна побудувати прототип Інтернет системи дистанційного навчання, що дозволяє створювати курси по технічним, гуманітарним і іншим дисциплінам.

3. Інтернет-технології в дистанційній і відкритій освіті

Одним з перспективніших напрямів розвитку системи освіти є широке використання сучасних телекомунікаційних, інформаційних і комп'ютерних технологій, в першу чергу - технологій глобальної мережі Інтернет.

Зручність і гнучкість гіпертекстового представлення матеріалу, оперативний доступ до інформації, розташованої в різних регіонах і країнах, висока оперативність оновлення і інші переваги інтернет-технологій дозволили достатньо швидко упровадити їх в практику багатьох Вузів.

Аналіз освітніх ресурсів України і світу показує, що найчастіше такі технології використовуються в учбовому процесі інститутів і університетів гуманітарного напряму.

Пов'язано це з характером учбових матеріалів - в основному це текстові матеріали з графічними, зрідка анімованими ілюстраціями.

Інша ситуація в технічній освіті. Майбутній інженер повинен не тільки знати необхідні теоретичні положення дисциплін, що вивчаються, але і мати поняття про фізичні процеси, що відбуваються в пристроях, що вивчаються, одержати навики вимірювань і обробки їх результатів.

Іншими словами, однією з серйозних завдань є розробка технологій віддалених лабораторних практикумів.

Іншим найважливішим завданням сучасного етапу розвитку українського дистанційного навчання є інтеграція і уніфікація освітніх ресурсів, технологій і середовищ.

За останні роки створено безліч вельми непоганих розробок, проте вони абсолютно не узгоджуються один з одним ні по яким параметрам, відрізняються операційні системи, спосіб подачі матеріалу, навіть зміст дисциплін не дозволяє використовувати їх в рамках єдиної освітньої програми.

Окрім цього, повноцінний учбовий процес неможливий без інтерактивних засобів контролю і навчання.

Таким чином, можна сформулювати три основні аспекти раціонального застосування Інтернет в системі освіти України:

• розробка гіпертекстових навчально-методичних помічників з близьким (у ідеалі - з єдиним) інтерфейсом користувача і з урахуванням реальних технічних можливостей студента;

• розробка лабораторних практикумів видаленого доступу для інженерних спеціальностей;

• розробка технологічного середовища для системи дистанційної або відкритої освіти, органічно об'єднуючої накопичений провідними Вузами досвід і надаючий типовий інструментарій для формування єдиного освітнього середовища України.

В даний час існує безліч різних і, деколи, взаємовиключних думок з питання про те, який повинен виглядати електронний (комп'ютерний) підручник.

Розглянемо один з можливих підходів до методичної і програмно-технічної побудови електронного підручника - гіпертекстовий варіант навчального посібника.

Необхідно відразу обмовитися, що під гіпертекстовим підручником (ГП) розумітиметься звичний за змістом підручник, представлений в електронному вигляді для уявлення в мережі Інтернет.

Представлення матеріалу гіпертекстового підручника здійснюється за допомогою мови розмітки текстових документів HTML і його варіантів, мови програмування JAVA-Script і деяких інших WEB-технологій.

В рамках HTML реалізується, в основному, представлення необхідної студенту інформації у вигляді, зручному для її засвоєння. Використання JAVA-Script дозволяє різноманітити і "пожвавити" представлення інформації, а також ввести деякі елементи інтерактивності.

З безлічі інших технологій Інтернет можливо використання тільки тих, які не вимагають у користувача наявності швидкісних каналів.

Іншим можливим підходом для організації проміжного і підсумкового контролю знань є використання універсальної системи тестування.

Якщо така система використовується в різних учбових закладах, то з'являється можливість зіставлення складності контрольних заходів і рівнів підготовки фахівців в учбових закладах одного профілю.

Зовнішній вигляд, навігація і деякі інші параметри і функції настроюються при створенні тесту підручника, що дозволяє, як реалізувати задум конкретного розробника, так і погоджувати дизайн тесту із загальним дизайном ГП.

Остання версія пакету використовує нові можливості специфікації HTML - динамічний HTML.

При формуванні гіпертекстової структури необхідно використовувати відносні посилання, що дозволить легко переносити ГП як на інший сервер, так і на інший носій - дискету або компакт-диск.

Розміщення ГП на компакт-диску дозволяє зняти обмеження на використання мультимедійних технологій. В цьому випадку можливо реалізувати найсміливіші рішення автора ГП.

При вивченні технічних дисциплін необхідно забезпечити проведення лабораторних досліджень. Існує безліч думок про те, який повинна бути організована лабораторія з видаленим доступом. Щоб уникнути непотрібних суперечок ухвалено рішення застосувати декілька підходів одночасно, а через деякий час провести аналіз результатів і думок самі студентів і, потім, вибрати найбільш оптимальне рішення. Можливі наступні варіанти:

4. Застосування internet-технологій, як інструмент навчання студентів

Комп'ютерна письменність визначається не тільки умінням програмувати, а, в основному, умінням використовувати готові програмні продукти, розраховані на призначений для користувача рівень. Ця тенденція з'явилася завдяки широкому розгляду таких продуктів, які орієнтованих на непідготовлених користувачів.

Розробка таких програмно-інформаційних засобів є вельми дорогою справою через його високу наукоємність і необхідності спільної роботи висококваліфікованих фахівців: психологів, комп'ютерних дизайнерів, програмістів.

Проте вона окупає себе завдяки тому, що доступ до комп'ютера сьогодні може одержати практично кожна людина навіть без спеціальної підготовки.

Комп'ютер є не просто технічним пристроєм, він припускає відповідне програмне забезпечення. Рішення вказаної задачі пов'язане з подоланням труднощів, обумовлених тим, що одну частину завдання - конструювання і виробництво ЕОМ - виконує інженер, а іншу - педагог, який повинен знайти розумне дидактичне обґрунтування логіки роботи обчислювальної машини в цілому і окремих програм зокрема.

Інша трудність полягає у тому, що засіб є лише одним з рівноправних компонентів дидактичної системи разом з іншими її ланками: цілями, змістом, формами, методами, діяльністю педагога і діяльністю учня. Все ці ланки взаємозв'язані, і зміна в одному з них обумовлює зміни у всіх інших.

Як новий зміст вимагає нових форм його організації, так і новий засіб припускає переорієнтацію всіх інших компонентів дидактичної системи. Тому установка в шкільному класі або вузівській аудиторії ПК є не закінчення комп'ютеризації, а її початок - початок системної перебудови всієї технології навчання.

Перетвориться перш за все діяльність суб'єктів освіти - вчителя і учня, викладача і студента. Їм доводиться будувати принципово нові відносини, освоювати нові форми діяльності у зв'язку із зміною засобів учбової роботи і специфічною перебудовою її змісту.

І саме в цьому, а не в оволодінні комп'ютерною письменністю вчителями і учнями або насиченості класів повчальною технікою, полягає основна трудність комп'ютеризації освіти.

Виділяються три основні форми, в яких може використовуватися комп'ютер при виконанні ним повчальних функцій:

а) машина як тренажер;

б) машина як репетитор, що виконує певні функції за викладача, причому машина може виконувати їх краще, ніж людина;

в) машина як пристрій, що моделює певні наочні ситуації (імітаційне моделювання).

Тренувальні системи найдоцільніше застосовувати для вироблення і закріплення умінь і навиків. Тут використовуються програми контрольно-тренувального типу: що крок за кроком вчиться одержує дозовану інформацію, яка наводить на правильну відповідь при подальшому пред'явленні завдання.

Такі програми можна віднести до типу, властивого традиційного програмованого навчання.

Завдання учня полягає в тому, щоб сприймати команди і відповідати на них, повторювати і заучувати препарований для цілей такого навчання готовий матеріал.

При використанні в такому режимі комп'ютера наголошується інтелектуальна пасивність учнів, адже комп'ютерні технології використовуються нами для економії часу.

Відмінність систем репетиторства визначається тим, що при чіткому визначенні цілей, завдань і змісту навчання використовуються управляючі дії, що йдуть як від програми, так і від самого учня.

Для повчальних систем такий обмін інформацією одержав назву діалогу.

Таким чином, системи репетиторства передбачають свого роду діалог того, що навчається з ЕОМ в реальному масштабі часу.

Зворотний зв'язок здійснюється не тільки при контролі, але і в процесі засвоєння знань, що дає що вчиться об'єктивні дані про хід цього процесу. По суті справи системи репетиторства засновані на тій же ідеології програмованого навчання (розгалужені програми), але посиленого можливостями діалогу з ПК.

Потрібно підкреслити відмінність такого "діалогу" від діалогу як способу спілкування між людьми.

Діалог - це розвиток теми, позиції, точки зору спільними зусиллями двох і більш людина. Траєкторія цього сумісного обміну думками задається тими сенсами, які породжуються в ході самого діалогу.

Очевидно, що "діалог" з машиною таким принципово не є. У машинній програмі наперед задаються ті гілки програми, по яким рухається процес, ініційований користувачем ЕОМ. Якщо що вчиться потрапить не на ту гілку, машина видасть "репліку" про те, що він потрапив не туди, куди передбачено логікою програми, і що потрібно, отже, повторити спробу або почати з іншого ходу.

Навчання виступає як гранично процес роботи школяра і студента, що індивідуалізувався, із знайомою інформацією, представленою на екрані дисплея. Очевидно, що за допомогою цих теоретичних схем неможливо описати таку педагогічну реальність сьогоднішнього дня, як, наприклад, проблемна лекція, проблемний урок, семінар-дискусія, ділова гра або науково-дослідна робота.

Використання обчислювальної техніки розширює можливості людини, проте воно є лише інструментом, знаряддям рішення завдань.

Сама можливість комп'ютеризації учбового процесу виникає тоді, коли виконувані людиною функції можуть бути адекватно відтворені за допомогою технічних засобів.

5. Негативні прояви використання Інтернету в навчально-виховному процесі

Студенти постійно використовують Інтернет як і для освітніх завдань (пошук потрібної інформації, літератури (пошукові системи), електронні підручники, он-лайн словники, дистанційне навчання, електронна пошта, дистанційні навчальні курси, дистанційні олімпіади, конкурси, віртуальні музеї, віртуальні бібліотеки, віртуальні лабораторії), так і для особистих потреб (спілкування - соціальні сервіси: Facebook, Twitter, Youtube, Вконтакте, Одноклассники, Instagram, Skype, блоги, форуми, чати; електронна пошта; розваги: он-лайн комп'ютерні ігри; завантаження кінофільмів, музики; покупка товарів: Інтернет-магазини, Інтернет-аукціони). Звісно, відсоток користування Інтернетом для особистих потреб переважає відсоток користування Інтернет для освіти. Якщо розглядати навчальний процес студентів, то використання мережі Інтернет відбувається на заняттях з інформатики (інформаційних технологій). Можливість користуватися Інтернетом на інших предметах (дисциплінах) часом не можна реалізувати через зайнятість кабінету інформатики (лабораторії) або невмістимість кабінету (лабораторії). Студенти не розглядають практично інші можливості послуг мережі Інтернет. Потрібно розширити коло використання послуг Інтернет за допомогою більш глибоко розгляду понять даної теми і виконання практичних завдань.

Висновки

Стрімкий розвиток мережевих інформаційних технологій, окрім помітного зниження тимчасових і просторових бар'єрів в розповсюдженні інформації, відкрив нові перспективи у сфері освіти.

Можна з упевненістю стверджувати, що в сучасному світі має місце тенденція злиття освітніх і інформаційних технологій і формування на цій основі принципово нових інтегрованих технологій навчання, заснованих, зокрема, на Інтернет-технологіях.

З використанням Інтернет-технологій з'явилася можливість необмеженого і дуже дешевого тиражування учбової інформації, швидкої і адресної її доставки.

Навчання при цьому стає інтерактивним, зростає значення самостійної роботи тих, що навчаються, серйозно посилюється інтенсивність учбового процесу і т.д.

Ці переваги зумовили активізацію роботи колективів багатьох вузів по впровадженню інформаційних технологій в традиційну модель учбового процесу.

Використовуючи освітні сервіси Інтернет, можна розширити область застосування мережі Інтернет. При використанні освітніх послуг мережі Інтернет стає можливим підвищити рівень зацікавленості студентів.

Список використаних джерел

1. Андрианова Г.А. Методика организации обучающей дистанционной конференции, EIDOS-LIST. - 2015. - Вып.6 (10). - www.eidos.techno.ru/list/serv.htm).

2. Балабанова Е. Е., Вакарев Е. С. Використання соціальних мереж у професійній діяльності викладача ВНЗ. Наукові записки. Серія: Педагогіка. - 2013. - №3. - 135 - 136 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/3612/1/BALABANOVA.pdf

3. Бужиков Р. П. Дидактичний потенціал Інтернет-технологій в сучасній системі освіти/Р. П. Бужиков//Проблеми освіти: наук. збірник Ін- ту інновац. технологій і змісту освіти МОНМС України. - К., 2011. - Вип. 66. - Ч. ІІ., с. 41 - 42.

4. Державна програма "Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006-2010 роки": Міністерство освіти і науки України. - К., 2005.

5. Криштоф С. Д. Використання Інтернет-ресурсів для підвищення якості навчання дисциплін природно-математичного циклу в загальноосвітній школі. Наукові записки. Серія: Педагогіка. - 2011. - №5. - 134, 136 - 137 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1671/1/Krushtof.pdf</

6. Криштоф С. Д. Підготовка майбутніх учителів природничо- математичних дисциплін до використання Інтернет-підтримки у процесі навчання старшокласників: автореферат дис. канд. пед. наук: 13.00.04/С. Д. Криштоф. - Х., 2012. - с. 8. Комп'ютерні технології та Інтернет в інформаційному суспільстві 196

7. Литвинова С. Г., Тебенко О. В. Хмарні технології. Соціальне середовище програмування TouchDevelop. Науково-методичний журнал «Комп'ютер у школі та сім'ї». - 2013. - №5. - с. 26.

8. Ніколаєнко C. В освіті - інформаційна революція. // Дзеркало тижня. - 2014. - №1 (580).

9. Перспективи розвитку інформатизації освітнього простору у шкільній освіті зарубіжжя засобами ІКТ (аналіз міжнародних досліджень). - www. nbuv. gov. ua/e-journals/ITZN/em4/content/07goorio. htm.