Разработка урока по мировой литературе 'Марио и волшебник' (11 класс)

Робочий зошит

зі світової літератури

учениці (ня) 11 класу

________________________________________________________

Тема: «Томас Манн «Маріо і чарівник». Віра письменника в здатність особистості до збереження свого "я". Бунт Маріо як провістя звільнення народів світу від загрози тоталітаризму»

Задачи:

• Проаналізувати ідейно-художні особливості новели;

• Визначити проблематику новели;

• Розвити творчі здібності;

• Розвити вміння логічно мислити, аналізувати

• Виховати любов до літератури, почуття особистої гідності

1. Підкреслить основні риси модернізму.

Оієнтація на мистецтво Заходу, на вічні закони буття і мистецтва.

Індивідуалізм

Символомислення

Ліричні та ліроепічні форми творів

Ідеологічність

Психологізм

Інтерес до фантастики

Усюдипроникаючий ліризм

Серцевинний естетизм

Дегуманізація.

Волюнтаризм

Творча інтуїція

Не прийняття буденності та рутини

Схильність до містицизму, підсвідомого

2. Новела - _________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

3. Основні ознаки новели:

4. Робота в групах

1-ша група. Дайте характеристику оповідача. Яка його роль розкритті ідейного змісту?

2-га група. Назвіть епізодичних героїв. Яке їх значення в ідейно-художньому задумі новели?

3-тя група. Знайдіть деталі, які передають задушливу психологічну атмосферу Італії 30-х рр. ХХ ст. Визначте їх місце в композиції новели та в ідейно-художньому змісті.

Який міфологічний, древній літературний символ використовує Т. Манн для передачі моменту, коли має статися щось непоправимо-фатальне?

5. Робота в група

Уявіть себе режисерами фільму.

1-ша група - художники. Які би кольори ви користали?

2-га група - композитори.Яку музику підібрали б?

3-тя група - костюмери. Які костюми ви би обрали?

- ... Сільвестра, твоя Сільвестра - чудова дівчина, правда ж? - Чіполла звертаючись до Маріо. - Справжній скарб! Серце завмирає, коли бачиш; як вона йде, дихає, сміється, така вона гарна. А її повні руки, коли вона пере і, стріпнувши головою, відкидає з чола кучері? Ангел небесний!

Маріо втупився в чарівника, витягнувши голову. Він наче забув, що стоїть на сцені і його бачить публіка. Червоні плями збільшилися, ніби він підмалював очі. Я рідко таке бачив. Його товсті губи були ледь розтулені.

- Той ангел журить тебе, - вів далі Чіполла, - чи, швидше, ти журишся за ним… Це різні речі, любий мій, повір мені, зовсім різні речі! У коханні завжди бувають непорозуміння, можна навіть сказати, що ніхто стільки не свариться, як закохані. Ти, певне, подумаєш: що знає про кохання цей Чіполла зі своєю маленькою фізичною вадою? Помиляєшся, він знає про нього багато чого, він глибоко проник у таємниці кохання, і до його думок варто прислухатись. Та облишмо Чіполлу, зовсім забудьмо про нього і вернімося до Сільвестри, до твоєї чарівної Сільвестри! Що? Невже вона віддає перевагу якомусь крикливому півневі, і він сміється, а тебе плач бере? Проміняти на когось іншого тебе, такого щирого, симпатичного хлопця? Нізащо, і ми знаємо це, Чіполла і вона. Коли я ставлю себе на її місце і мені доводиться вибирати між таким просмоленим телепнем, як він, солоною рибиною, морською черепахою, і Маріо, рицарем серветки, що спілкується з вищими колами, вправно подає чужоземцям напої і палко, щиро кохає мене, то присягаюся, моєму серцю не важко зробити вибір, я добре знаю, кому подарувати серце, кому вже давно, червоніючи, подарувала його. Час уже тобі самому побачити це й зрозуміти, мій вибранцю! Час тобі побачити й пізнати мене, Маріо, коханий мій… Скажи, хто я?

Гидко було дивитися, як облудник чепурився, кокетливо поводив кривими плечима, пускав припухлі очі під лоба й щирив щербаті зуби в солодкій усмішці… Ох, та що сталося від цих облесливих слів із нашим Маріо? Важко мені розповідати про це, так само, як і тоді, важко було дивитися на те виявлення найпотаємніших його почуттів, на ту безнадійну, обманом ущасливлену пристрасть, виставлену напоказ публіці. Він стиснув руки й підніс їх до уст, плечі його ходили ходором - так важко, схвильовано він дихав. Видно, він не вірив своїм очам і вухам, забувши тільки про одне - що їм і справді не треба було вірити.

- Сільвестра! - у щирому захваті прошепотів він.

- Поцілуй мене! - сказав горбань. - Повір, я дозволяю тобі! Я кохаю тебе. Поцілуй мене сюди. - І, відставивши вбік лікоть і відстовбурчивши мізинець, він пальцем показав на свою щоку, біля самого рота.

Маріо нахилився й поцілував його.

У залі запала мертва тиша. То була дивна, моторошна, напружена мить - мить блаженства Маріо. Ілюзія викликала в його серці почуття безмежного щастя; та коли та прикра, неприємна сценка досягла свого апогею, коли губи Маріо торкнулися облудно підставленого йому бридкого тіла, тишу порушив регіт Джованотто ліворуч від нас. А все ж таки в його реготі, брутальному й зловтішному, забринів, як мені здалося, і легкий жаль до обдуреного мрійника - відгомін того самого «poveretto», якому позаздрив чарівник і якого він хотів приточити до себе.

Та не встиг ще завмерти той сміх, як поцілований горбань ляснув нагайкою біля ніжки стільця, і Маріо, прокинувшись, відсахнувся від нього. Він стояв, утупившись очима в порожнечу, усім тілом подавшись назад і притискаючи то одну, то другу руку до своїх споганених уст; раптом він ударив щиколотками себе по скронях, обернувсь і кинувся східцями вниз під оплески глядачів. Чіполла, склавши руки на колінах, глузливо стиснув плечима. Уже внизу Маріо зненацька круто обернувся на бігу, скинув руку вгору, і крізь оплески й сміх прорвалося два короткі, оглушливі постріли.

Зразу ж стало тихо. Навіть танцюристи завмерли, спантеличено витріщивши очі. Чіполла схопився зі стільця і простяг руки, наче хотів крикнути: «Стійте! Тихо! Усі геть від мене! Що це?» Та за мить уже важко осів на стільці, голова його впала на груди, а потім і сам він боком звалився додолу, та так і лишився лежати - нерухома, безладна купа одягу й кривих кісток.

Зчинилася неймовірна метушня. Дами трусилися й ховали обличчя на грудях у своїх супутників. Одні гукали, щоб хтось викликав лікаря й поліцію. Другі кинулися на сцену. Треті оточили Маріо, щоб відібрати в нього зброю, вихопити з опущеної руки маленький тупоносий механізм, що навіть не скидався на справжній пістолет, ледь помітний ствол якого доля спрямувала в ніким не передбачений, несподіваний бік.

6. Сенкан