Підручник Читайлик ( 1 клас)

БАТЬКІВЩИНА

- Що це є Батьківщина? - раз питалась Оля,

А батько радо відповів на це дитині:

- Знай, батьківщина - це ріка, що серед поля,

Поза селом, ген попід лісом тихо лине,

Це в саду нашому дерева, зілля, квіти,

Це на ланах пшениця золотокоса,

Це той, що віє з піль, пахучий, теплий вітер,

Це на левадах скошена трава в покосах,

Це наші всі пісні і молитви щоденні,

Це рідна мова, - скарб, якого ти не згубиш,

Це небо синє вдень, а серед ночі темне,

Це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш.

Богдан-Ігор Антонич

БАТЬКІВЩИНУ СЛАВНУ МАЮ

Маю дім посеред гаю,

Півсела родини маю,

Маю поле, і діброву,

Маю мову пречудову,

Батьківщину славну маю -

В світі кращої не знаю,

Її зорі, ниви, ріки

Дорогі мені навіки.

УКРАЇНА

Україна - це наша земля, наша країна зі славною багатовіковою історією народу, який протягом багатьох віків боровся за свободу і незалежність.

Україна - рідний край, країна добра, краси, багатства. І все це в людях - працелюбних, красивих, співучих.

Україна - це рідна мова, чарівна пісня, чудові народні традиції, мальовнича природа.

Україна - країна краси. Куди не поїдь, де не глянь - навкруги красуються безкраї степи Півдня або зелені ліси Полісся, або чудові Карпатські гори.

Україна - країна багатств. Вона у родючих землях і в земних надрах.

Кажуть, що одного разу Бог ніс у мішку багатства, але спіткнувся, бо задивився на красу Карпатських гір. Спіткнувся - і з мішка висипались і золото, і срібло, і дорогоцінне каміння, і ще багато-багато чого. І все це сховалося в українській землі.

Традиція - досвід, звичаї, норми поведінки, смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління.

Степ - великий, рівний, безлісий простір, покритий трав'янистою рослинністю.

Полісся - низовинна лісиста місцевість.

КИЇВ -СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ

Кожна країна має головне місто. Це головне місто зветься столицею. Столиця України - місто Київ.

Заснували його три брати: Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь над річкою Дніпром на невисоких горах.

Головна вулиця столиці - Хрещатик. Під час війни він був зруйнований. У післявоєнні роки його відбудували. Хрещатик став ще кращим. Мальовничості вулиці надає бульвар із каштанів.

А в давнину Хрещатик був вкритою лісовою долиною. На дні долини протікав струмок. Кияни ловили тут диких звірів, птахів. А для цього розвішували перевіси або сіті. Звідси і давня назва Хрещатика - Перевіси. Долину називали також Хрещатою, бо її перехрещували яри. Потім почалася забудова Хрещатика дерев'яними будівлями.

Сім'я. Родина. Рідня. Рід.

Родина - група людей, що складається з батьків, дітей, онуків і близьких родичів, які живуть разом.

Сім'я - тато, мама, брат, сестра, ти.

Рід - дне або ряд поколінь, які пішли від одного предка.

СІМ' Я У НАС ОДНА

Левко завжди допомагав мамі. Він і посуд мив після обіду, і в кімнаті прибирав. Але якось Левко залінився. І день, і другий не допомагає мамі.

Тут і неділя підійшла. Батько каже за обідом:

- Погано наша сім'я працювала. Не підемо нікуди сьогодні. От тільки шкода маму. Увесь тиждень у полі та вдома працювала. І сестричку Таню шкода. Хороші оцінки принесла. Та й я теж увесь тиждень працював на фабриці.

Левко почервонів увесь, говорить:

• Ну й ідіть самі! А я з кицькою залишусь.

- Та ні вже, куди ми підемо, - відповідає батько. - Адже сім'я у нас одна. Всі один за одного відповідаємо.

В. Осєєва

Що сказав батько про ставлення до роботи мами і доньки?

Прислів'я

Нащо й ліпший клад, коли в сім лад.

Калиною милуються, як цвіте, дитиною - як росте.

КОМІРЧИНА ДЛЯ ДІДУСЯ

Захворів дідусь Юрасиків, лежить і кашляє. Мати й тато мовчазні. Одного разу прийшов Юрко з дитячого садка та й бачить: закопує тато стовпи поруч з хатою.

• Що це ви будуєте, тату? - запитує Юрко.

• Комірчину до хати прибудуємо. Дідусь житиме в комірчині…

Юрко взяв маленьку лопатку, пішов на город, сів серед картоплиння й копає ямку.

• Що це ти копаєш, Юрасику? - запитує батько.

• Та землянку будую…

• Для чого ж тобі землянка?

• А ви з мамою житимете в ній, як постарієте…

В. Сухомлинський

Мовчазні - неговіркі, чимось збентежені, сумні.

Картоплиння - бадилля картоплі.

Землянка - викопане в землі житло для тимчасового перебування людини.

РОДОВІД

Кульбаба мама бабу,

із баб кульбаб кульбабу,

і пракульбабу бабу,

що мала також бабу.

А баба пракульбаби

була пра-пра-прабаба

всім бабиним кульбабам.

Така була кульбаба-

сама кульбабам баба!

БРАТИК І СЕСТРИЧКА

Братик для сестрички

Чистить черевички,

Сплів бичка з соломи,

С

клеїв з шишок гнома,

І тепер по килимку

Їздить гномик на бичку.

А сестричка, хоч мала,

Голку й заполоч взяла,

Вишила два носики,

Вишила два хвостики

Ще й двоє оченяток,

Наче маченяток.

І вже із сорочини

Співають дві пташини

На різні голоси: - На, братику, носи.

ДЯДЕЧКО ЦОК

Приніс тато додому отакенну коробку, а Наталочка питає:

- Що це?

Тато загадково усміхнувся й каже:

- Тут дядечко Цок живе.

Розкрив він коробку, а там і справді - розмальована хатка. На передній стінці в неї кружок із цифрами та дві стрілочки, одна - більша, друга - менша.

Наталочка припала до хатки вухом, прислухалась, але нічогісінько не почула.

- Мабуть, дядечко Цок спить, - прошепотіла вона.

- А от ми зараз дізнаємось, - підморгнув тато. - Дядечко Цок - невтомний трудівник, він ніколи не дрімає!

- Прилаштував тато хатку на стіні, підтягнув гирі на ланцюжку, гойднув маятник - і в хатці весело зацокало.

- Ой, як гарно! Сплеснула долоньками Наталочка. - А чи відчиняється оте віконце?

- Звичайно. Сюди дядечко Цок випускає погуляти свою Зозуленьку, і вона кує діткам на щастя, на довгі літа…

- Тепер щоранку, тільки-но Наталочка зачує зозуль чине «ку-ку!», вмить схоплюється з постелі.

- Дякую, дядечку Цок, що розбудив мене! - гукає вона.

В.Бережний

Хто такий дядечко Цок?

Прочитай речення, які можуть бути підписами до цих малюнків

ЧОМУ ПЕТРИК ЗАПЛАКАВ

Мама залишила Петрика дома, а сама пішла до крамниці по хліб.

Петрик сидів біля відчиненого вікна. На вікні стояла кришталева ваза. Надворі було тепло. Сяяло сонце, співали пташки. Великий барвистий метелик сів на кришталеву вазу. Петрикові захотілося впіймати метелика. Він зіп'явся на вікно, простяг руку, штовхнув вазу. Кришталева ваза впала на подвір'я й розбилася.

- Що ж тепер буде? Що скаже мама? - засумував хлопчик.

Він позбирав скалки, відніс на город, закопав маленькою лопаткою в землю.

Сів біля вікна Петрик і жде маму.

Ледве мама відчинила двері, Петрик підбіг до неї й каже:

- Мамо, то не я розбив кришталеву вазу. Не я скалки відніс на город і закопав маленькою лопаткою.

В очах матері Петрик відчув тривогу.

- Хто ж розбив вазу? - запитала вона.

- Метелик, тихо відповів Петрик. Мама усміхнулася.

- Як метелик розбив вазу - це зрозуміло… - сказала вона. - Але як він відніс ті скалки на город і як закопав їх - дивно.

Петрик теж здивувався. Настільки здивувався, що аж заплакав.

В. Сухомлинський

Крамниця (магазин) - приміщення для торгівлі. Барвистий (метелик) - забарвлений у різні кольори.

Кришталева (ваза) - зі скла високого ґатунку.

Зіп'явся - піднявся.

ЧЕМПІОН

Грицько з Ганнусею йшли по гриби до лісу. Дорогою розмовляли собі.

-Я дуже люблю тварин, - каже Ганнуся. - От виросту - буду в зоопарку працювати.

- А я люблю спорт. Найбільше мені подобається біг. Як виросту, обов'язково чемпіоном з бігу стану! - хвалиться Гриць.

Так, розмовляючи, вони не помітили, як і до лісу дійшли.

- Ого, який густий, - каже Ганнуся. - Тут, мабуть, вовки водяться…

- Не бійся! Я з тобою, - заспокоїв її Гриць, гордо звівши голову.

Раптом у кущах щось зашелестіло.

- Ой!.. - вихопилося в Ганнусі, і вона зблідла. Але тут же заспокоїлась, побачивши у траві маленьке зайченя.

Грицьку, - гукнула дівчинка до хлопця, - диви, яке гарне…

Але Грицька наче вітром здуло.

«Утік», - зітхнула Ганнуся і стала шукати гриби.

За якийсь час повертається додому з повним кошиком лисичок, сироїжок і підберезників.

Побачив її Грицько і відвернувся.

- Ти чого втік? - зачепила його Ганнуся. - Що, вовка злякався?

- І зовсім не злякався… - сказав ображений Грицько. - Я просто згадав, що мені час тренуватися. От і побіг!

ВЕРБОВІ КОТИКИ

Якось одразу потепліло-потепліло, а Оскіл набряк і скинув кригу. Ринула вода берегами, городи затоплює, клекоче.

Люди з крутогору дивляться: просторінь така, що дух перехоплює. Тільки де-де по заплаві синіють верхівки вільх.

Кроків за кілька від сухої коси визирає з води верболіз. Невеличкий такий, а на ньому - котики. Пухнасті, жовтаво-зеленаві. Ніби табунець гусеняток примостився спочити. І такі вони лагідні та безпомічні! Здається, де вже їм, беззахисним, утриматися на хиткому сідалі серед піняви і клекотіння!

ВЕСНА В ЛІСІ

У білки народилися маленята-білченята. Вони зовсім безпомічні, сліпі, голі, схожі на мишенят, тільки більші трохи. Білка-мати перші дні й не покидає їх самих, усе відігріває, годує.

А от зайченята зовсім інші… минулого року, на початку березня місяця, ми з товаришем швидко вийшли з-за кущів та заростей торішнього бур'яна. Вітер був сильний…Глядь, зайчиха пострибала в другий бік від нас. А на вогкому бур'яні, біля сніжку, метушаться двоє малесеньких зайченят. Вони страшенно перелякались, побачивши таке страхіття - дві довгоногі високі постаті.

Ми їх не чіпали, і вони наче крізь землю провалились, так швидко сховались в колючому чагарнику…

А ось кажан, летюча миша, ще висить вниз головою у дуплі. Але вже сняться йому сни про те, що він безшумно літає і ловить нічних комах. Він уже незабаром вилетить. А зараз нехай досинає свою зиму.

Ось мурашина купа, і мурашки починають прокидатись. Сонні вони які, неповороткі… мабуть, ще й не чують, що навколо співають синиці, коноплянки, чижі.

Прислів'я

Квітень землю квітчає, з вирію пташок зустрічає

ВСЕ В ЛІСІ СПІВАЄ…

Весною ми пішли до лісу.

Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, всі дерева в лісі заспівали.

Кожне співало свою пісню.

Береза співала ніжну пісню. Слухаючи її пісню, хотілось підійти до білокорої красуні й обняти її.

Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали пісню дуба, нам хотілося бути сильними, відважними.

Верба, що схилилася над ставом, співала задумливу пісню. Прислухаючись до пісні верби, ми подумали, що прийде осінь і листячко з дерев осиплеться.

Горобина співала тривожну пісню. Від цієї пісні до нас прилинула думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, немов шукаючи захисту.

Ось які пісні почули ми в лісі.

В.Сухомлинський

Скоромовка

Юлик з Юрою юннати.

Юрик з Юликом два брати!?

ЛІС І СТРУМОК

У вологій лісовій гущавині, серед боліт і мохів, протікав струмок. Він скаржився на те, що ліс закриває від нього небо і далекі краєвиди, не пропускає до нього ні ясного проміння сонця, ні грайливого вітерця.

- Хоч би прийшли люди і вирубали цей нестерпний ліс! - дзюркотів струмок.

- Дитино моя, - лагідно відповів йому ліс, - ти ще малий і не розумієш, що моя тінь охороняє тебе від пекучого сонця і вітру. Без мого захисту швидко висохли б твої слабенькі струмочки. Почекай, наберись спершу сил під моєю тінню, і тоді ти вибіжиш на відкриту рівнину, але вже не слабким струмком, а могутньою рікою. Тоді, без шкоди для себе, будеш відбивати в своїх водах блискуче сонце і ясне небо, будеш безтурботно гратися з могутнім вітром.

К.Ушинський

Прислів'я

Ліс - не школа, а всіх навчає.

РУЧАЙ

Біжить-шумить ручай.

- Агов, не поспішай!

Куди тобі, малому,

В дорогу невідому!

- А я упертий зроду,

Несу до річки воду,

А там не забарюся -

До моря доберуся,

Таку роботу маю -

Я море напуваю.

Т.Коломієць

ДЛЯ СЕБЕ

Руки в Ганнусі хоч і не дуже сильні, зате вмілі. За будь-яку роботу беруться.

Ось і тепер. Надворі весна. Пора б стовбури у тополь вапном побілити, щоб захистити дерева від шкідливих жуків та гусені. А селянам ніколи. Треба в поле їхати. Хліб сіяти.

«Не чекати ж нашим деревам», - подумала Ганнуся.

Зібрала вона подруг і каже:

- Беріть, дівчатка, відерця з вапном. Підемо дерева білити.

А самій страшно. Раптом не впорається її бригада. Руки ж тоненькі. Швидко стомляться.

А подруги заспокоюють:

- Не бійся, Ганнусю, впораємося.

Вони знають: хоч і тоненькі в них руки, зате ж багато їх.

Повірила Ганнуся. Показала подружкам що і як, і взялася бригада за працю.

Сонце ще високо, а робота вже закінчується.

Увечері прийшов голова сільської ради й дивується:

• Хто ж так гарно дерева побілив? Кому дякувати?

А дівчата мовчать. Нічого не відповідають. Хай голова сам здогадається. Та й за що дякувати? Для свого села працювали.

ПУСТОТЛИВИЙ ДОЩ

Дощик був на святі, де на бубні грав Грім. Так той Дощик розвеселився, розпустувався, так розтанцювався, що не міг зупинитися ні в полі, ні в лісі, ні в саду.

Підбіг до Зайчикової хати - тук-тук…

Підбіг до Лисиччиної хатки та в шибку - стук-стук…

Підбіг до Оленчиного віконця, став дівчинку надвір викликати:

- Ходімо, Оленко, до берізки!

- Боюся - змокнуть кіски.

- Хіба це страшно?

- Мабуть…

- Коли змокнуть - підростуть.

- І я змокну теж.

- І ти підростеш!

Бігає з Оленкою Дощик. Він зелене листя полоще. Умиває квіти й травичку. Викликає з хати Лисичку-сестричку, Зайчика-побігайчика:

- Давайте затанцюємо танок!

Андрій М'ястківський

РОСТИ, КЛЕНОЧКУ!

З кленового гаю прилетіла на вітрильці насінина. Край городу упала. Сховалася під бадиллям і до весни пролежала.

Пригріло сонечко, задзюркотіли струмки. Схотілося насінинці дзвінкої водиці напитися, на сонце поглянути. Пустила вона росточки. Один - до землі, другий - до сонця.

Біг якось хлопчик городом. Дивиться - кленочок. Такий кумедний, ледь від землі видно, всього два листочки. Біля нього кури порпаються, їжу вишукують.

«Ще зламають кленочка!» - подумав хлопчик.

Майнув у лозняк, нарізав пруття. Обгородив деревце тинком.

Рости, кленочку, міцний та високий!

Василь Сухомлинський

Скоромовка

Росте липа біля Пилипа,

Пилип біля липи очима глипа.

Приказка

Голова не тільки для того,

Щоб лише шапку носити

ХЛОПЧИК І ДЗВІНОЧОК КОНВАЛІЇ

Прийшла весна. Із землі виткнулась зелена стрілка. Вона швидко потім розділилась на два листочки. Листочки стали великі. Між ними з'явився маленький пагін. Він піднявся, нахилився до одного листка й ось на світанку розцвів сріблястим Дзвіночком. Це був Дзвіночок Конвалії.

Раненько побачив Хлопчик. Його зворушила краса квітки. Він не міг відвести очей від Конвалії. Хлопчик простягнув руку, щоб зірвати квітку. А квітка йому шепоче:

• Хлопчику, навіщо ти хочеш мене зірвати?

• А ти мені дуже подобаєшся. Ти дуже гарна, каже Хлопчик.

• Добре, - зітхає Дзвіночок Конвалії. - Зривай. Тільки перед тим, як зірвати, скажи, який я гарний.

• Подивився Хлопчик на Дзвіночок Конвалії. Квітка була справді чудова. Вона була схожа на ранкове небо й на блакитну воду ставка, і ще на щось дивовижне красиве. Хлопчик усе це відчував, але висловити не міг.

Він стояв біля Дзвіночка Конвалії, зачарований красою квітки. Стояв і мовчав.

- Рости, Дзвіночку, тихо прошепотів Хлопчик.

В.Сухомлинський